2020-08-05
120
422. Перегляд сучасної промисловости показує, що економичні стосунки України з Великоросією, Польщею та Німеччиною все збільшувались. Залежність Великоросії від України величезна. Україна була для Великоросії не тільки житницею, а й складом м'яса, залізної руди, кам'яного вугля, сталі, чавуна, буряка, цукру). Окрім того, Україна для Великоросії до війни з німцями мала велике значіння, як найбільший і найвигоднійший ринок для продуктів великоросійської обробляючої промисловости.
423. V. Торговля. Ярмарки. Шибаї-котолупи.
424. Українці ніколи не мали нахилу або хисту до торговлі. Завжди люди инших націй вихоплювали у них найбільш ласі шматки - в старовину греки, пізніш жиди та великороси. Важкі на під'йом хлібороби, люди чесні, з великим почуттям справедливости, українці не кидались на великий бариш. Зрідка в голодні роки, правда, і поміж українцями траплялись великі жаднюги-спекулянти, що поспішали скористувати народне лихо: задержували на складах хліб, щоб дорожче його продати, але таких людей ганьбили прилюдно в церкві і не було їм пошани. В теперішній час під впливом загальної розрухи, війни, грабіжів і в селах, особливо передмістних, пішло велике шахрайство і ганебна спекуляція, з такою жадністю до грошей, хоч би там нікчемних папірових «керенок», що усе - навіть жінки кинулись баришувати, спекулювати, з брехнею та ріжними хитрощами. Народня мораль швидко іде на занепад.
|
|
|
425. В старі часи торговля йшла потихеньку. Ще Загоровський в 1788 р. означив, що вона у слобожан «второй руки»; кохаючись найбільш у хліборобстві та ремесництві, слобожане не дуже брались до торговлі. Торговля була здебільшого «домовная, располагаемая более къ пристойному пропитанію, а не къ обогащенію».
426. Брак торгової діяльности українців здебільшого поясняли їх лінощами; але це не зовсім так: було почасти лінивство, та воно ж не помішало українцям вельми поширити чумацтво, і лінивство не було таким уже великим, як то часто-густо здавалось ріжним урядовцям та поверховим письменникам-публіцистам. Якось-то один вельможний пан губернатор, князь Куракин, та запитав другого пана-українця, що його робити, щоб українці не були такими лінивими, то український панок відповів: «Та чи вони вже такі ліниві? Та чи бачила ваша ясновельможність де поле не оброблене, ниву не запахану, копи не звезені? Це ж велика їх робота».
427. 
Чимале значіння в економичному побуті Слобожанщини мали ярмарки. Були великі ярмарки в головних містах - Харькові, Сумах, Ромнах, Полтаві, що тяглися по цілому тижневі або й місяцю, і маленькі по селах звичайно на один день якогось церковного свята. Головних ярмарків було 10, які вкупі робили один круг. Були такі крамарі, що поспівали на усі 10 ярмарків, а це на рік давало 2.405 верстов. Самим крайнім на північ був ярмарок в Кролевці; крайніми південними - харьківські; крайнім західнім - ярмарок в Єлисаветі. В цім крузі були ще ярмарки в Ромнах та в Полтаві. З протягом часу, коли Україну прорізали залізниці, великі ярмарки перевелись ні на що і зникли. Вдержались тільки маленькі ярмарки по селах.
|
|
|
428. На ярмарки наїзжало багато купців з Великоросії, траплялись навіть купці з Німеччини - з Гданська (Данціга) та Любека. Великоруські купці з Калуги, Єльця, Тули і др. міст часом осідали в українських містах; шибаї, дріб'язкові крамарі і офені з Володимирської губернії часто приписувались до міщан. Таким чином в головних ярмаркових містах набралось чимало заможного великоруського купецтва. Жидам було заборонено торгувати і селитись в Слобожанщині, через те в старі часи їх було обмаль.
429. Перш чимало товару йшло з Заходу, потім в XIX в. - здебільшого з московського мануфактурного району. Раніше йшли, напр., сіножатні коси з Граца, сукна - з Бреславля, шовки та оксамити - з Венеції й Туреччини.
430. З місцевих ярмарків найбільшу вагу мав харьківський водохрестний, роменський, потім полтавський об Іллі і сумський введенський. Водохрестний ярмарок в Харькові тягся увесь січень місяць; біля сотні тисяч саней насовувалось з ріжним крамом.
431. Цікаве порівняння великоруського купця з українським крамарем зробив Ів. Аксаков в 1858 р.:
432. «Великорусскій купецъ соединяетъ въ себе жадность къ деньгамъ съ расположеніемъ къ мотовству. Онъ не запираетъ доходовъ въ дедовскій сундукъ, но или пускаетъ ихъ въ оборотъ для увеличенія своего капитала и торговли, или употребляетъ ихъ для доставленія себе разныхъ удобствъ и пріятностей жизни, разумеется, съ купеческой точки зренія, напр., любитъ щеголять лошадьми, упряжью, экипажемъ, охотно строитъ дома... Этой черты нетъ въ малорусскомъ купце. Его бережливость похожа на скаредность; богатый прикидывается беднякомъ, довольствуется маленькимъ домикомъ. Другое существенное различіе между великорусскимъ и украинскимъ купцомъ заключается въ способе торговли. Украинецъ почти никогда не торгуется, а держится при продаже одной определенной цены, которая, разумеется, обусловливается торговыми обстоятельствами, но, большей частью, назначается съ честной умеренностью. «Что стоитъ вещь?» напримеръ гусь, спрашиваете вы. - Тридцять шагів (около 30 коп.), отвечаетъ украинецъ. «Бери гривенникъ», говорите вы, по русской привычке торговаться. - І то гроші! отвечаетъ спокойно украинецъ и отворачивается въ сторону. Напротивъ того, ве-ликорусскій торговецъ тотчасъ распознаетъ своего покупателя по платью, по речи, по пріему, и одному скидываетъ, а съ другого сдеретъ».
433. Що до ярмаркових цін в XVIII в., то вони були навдивовиж малі, особливо на рибу, яку чумаки привозили з Дону. Напр., пуд свіжої осетрини - 3 карб., солоної - 1 карб. 50 к., кав'яру за пуд 6 карб. найкращого, свіжого, а солоний кав'яр по 2 карб. за пуд. Колоніяльні товари і мануфактура були дорогі; сукно від 70 коп. до 5 карб. за аршин, бархат від 2 карб. 50 к. до 5 карб., чай від 1 до 2 карб. за хунт, кава - 9-11 карб. за пуд, цукор 10-11 карб. за пуд.
434. В Харькові славився троїцький ярмарок, який звали панським, бо навозили найбільш вовни з панських маєтків; потім ярмарок об Пречистій, на який насувало багато чумацтва з рибою, кав'яром, сіллю; особливо ж славився водохрестний ярмарок в січні - веселі часи старого життя харьківців. На водохрестний ярмарок довгими рядами простягались крамниці вздовж усієї Павловської площи, повнісенькі усякого товару; а купецтво гучно бенкетувало по трахтирах. Соханська в своїх споминах про старе харьківське життя пригадує, що архирейські півчі за добрі карбованці співали по трахтирах пісні українські. «Купцы, - каже Соханська, - были удивлены и поражены новымъ неиспытаннымъ очарованіемъ и выражали свой восторгъ всеми обычными и необычными пріемами, доходя до умиленія».
|
|
|
435. На ярмарку об Пречистій крамарі росташовувались над річкою Лопаню там, де тепер овочевий ряд. Наїзжало багато кримської татарви на верблюдах з величезними мажарами, з яблуками та виноградом. Верблюдів становили тут же поміж лавками, щоб вони не лякали коней.
436. На грунті офіціяльних вказівок відомо, що в 1854 р. в Харьківській губернії налічували 425 ярмарків, у Полтавській - 372, в той час, коли, напр., в Володимирській їх було усього 9.
437. Дуже докладно і яскраво описаний селянський ярмарок в оповіданні Квітки-Основ'яненка «Салдатський патрет»: «Таки куди оком не глянеш, то усе люди, усе люди, як сарана у полі. І чого то не понаносили або не понавозили, - такий ярмарок, неначе в Харькові об Пречистій: усякого товару, якого тільки подумаєш, усе є. Чи груш? Так і на возах груші, і в мішках груші, і купами груші... А там Москва з лаптями та з ликами; були в них і миски, і ложки, і тарілки розмальовані, були і решета, і ночовки, діжі, лопати, сівці, черевики, чоботи з підковами і німецькі, тільки гвіздочками попідбивувані. Тут суздальці з богами та з книжками завалящими, а побіля їх сластьонниця з грубкою, вщіпне тіста та на сковороду ув олію, аж шкварчить. Тут же біля неї терта кабака і тютюн у папушах, а там залізний товар, підковки, гвіздочки, сокири, підіски, ухналі і все, чого треба. А тут вже лавки з красним товаром для панів: струковатий перець на нитках, родзинки, фиги, цибуля, усякії сливи, горіхи, мило, медянич-ки, свічки, тараня, ще по весні з Дону навезеная, і суха, і солона, кав'яр, оселедці, яловичина, ніжки, шпильки, голки, гаплики і для нашого брата свитина. Дьоготь і в шерітвасах і в мазницях, продавались і самі квачі, а побіля їх стояли бублики, буханці, горохвяники, гречаники, носили у ночовочках печеню, шматками покраяну, на скільки тобі треба, стільки і бери. А там купами капуста, буряки, морква огородня, а хатньої (лайка) наші жінки не продають, держуть про нужду на нашу голову - цур їй! Тут же був хрін, ріпа, картохлі, що вже швидко хліб святий з світа Божого зженуть. А тут з Водолаги горшки, кахлі, миски, покришки, глечики, кухлики... та я ж кажу: нема того на світі, чого не було на ярмарку, і як би грошей до сина, то накупив би усього та і їв би цілісінький год. А що ще обіддя, коліс, віх, двійла, люшні! Були і свити простого уразівського і мильного сукна, були кожухи, усякі пояси, шапки і козацькі, і каплоухі. Був і дівчачий товар: стрічки, скіндячки, серги, баєві юпки, плахти, шиті рукава і хустки, жіноцькі: очіпки, серпанки, запаски, кораблики, рушники і шиті і з мережками, щітки, гребні, днища, веретена, сіль товчена, глина жовта, запонки голов'яні; перстні, черевики. А промеж такої пропасти товару що то народу було!.. Той купує, той торгує, той божиться, той приціняється, той спорить, той товариство склика, той на жінку гука, ті лаються, ті йдуть могоричі запивати, жіноцтво щебече, усі разом роска-зують і ні одна не слухає, старці співають Лазаря, кобили ржуть, колеса скриплять, той возом їде та кричить - по глину! по глину!, а на зустріч йому викрикує - по горшки! по горшки!.. усюди гомонять, кричать, стукотять, як у млині, коли на всі меле і товче».
|
|
|
438. Окремую галузь торговців складали шибаї, або котолупи. На Україні головним кодлом шибаїв здавна була слоб. Рашівка гадячського повіту на Полтавщині. Вони складали артілі або товариства з 6 або з 8 чоловік, які й рушали в дорогу; иноді з'їзжаючись, обмірковували справу і їхали так иноді до Азовського та Чорного морів через усю Україну. О половині XIX в. в Рашівці налічували біля тисячи крамарів-котолупів.
439. Блукання по світу з метою дріб'язкового крамарства псувало шибаїв. Людина добре освідомлена дає таку відозву про шибаїв-котолупів: «Видержують конкуренцію з місцевими крамарями й покупцями збіжжя тільки заможніші; біднота ж, дякуючи страшній експлуатації крамарів, які позичають їй гроші, або дають крам, через мізерність свого підприємства залазить в борги, за які їй часто-густо доводиться збуватися навіть своєї хати. Багато козаків-щетинників навіть землю свою проторгували, одбились від хліборобства і мають сумне становище. Тепер багато молоді замісць того, щоб іти «по щетину», йдуть на шахти та заводи. Здається, людина, блукаючи по світах, повинна була б набратися розуму. Але навпаки. Навряд чи можна де-инде зустріти таке дикунство, як у шибаїв. Блукаючи по світах і зустрічаючись з ріжним людом, щетинники переймають більше шкодливого, ніж доброго. Простота звичаїв пропала зовсім; торговля наклала на них огидне тавро. Парубоцтво часто останню копійчину витрачає на панське убрання: «спінжаки», чоботи, дорогі чумарки, в чому вони бачуть прояву шляхетности і своєрідної культурности. Разом з тим рідко де можна зустріти таку велику розбещеність молоді. Так, коли на вулицях парубки бились раніш тільки кулаками та киями, то тепер завелись уже такі речі, як финські ножі, ціпки залізні, залізні наручники та инш. Вся ця зброя пускається в хід в святкові ночі і взагалі під час гулянок».
440. VI. Від колиски до могили.
441. Вагітна жінка повинна стерегтись не тільки від того, що їй без сумніву шкодить, але з народнього погляду часто-густо й від таких подій, які не мають розумного обгрунтовання, напр., не дивитись на жаб, на калік, не переступати й не топтати віника або деркача. «Ти б, молодице, не топтала деркача: не годиться, гріх», - казали одній жінці, а вона відповідала: «Таке! хто заміча, той і одвіча». Але коли прийшло важке родиво, то вона мусіла була вклонитися віникові.
442. Звичайно перед пологом вагітна жінка ховається, щоб люди менш знали. В хаті одмикаються усі замки, на одежі ростьобують усі застьож-ки, щоб породіллі було легче.
443. Пупець у хлопчика одрізують на сокирі, щоб з його вийшов майстер, у дівчинки - на гребні, щоб пряха була. «Місце» посипають житом і закопують в хаті. Коли дитина родиться мертва, то її ховають в хаті під столом або під порогом, або на току, де стоги ставлять, «на поду», позаяк перші снопи кладуть навхрест і місце на поді таким чином освячується.
444. Коли дитина здорова, то незабаром її хрестять. Баба-повитуха передає її кумові і говорить: «Нате вам новорожденне, а нам принесіть молитвенне й хрещене». Кум передає дитину кумі, і йдуть до церкви хрестини правити.
445. Після хрестин вертаються до-дому. Кум з кумою сідають на покуті. Дитину дають матері з доброзичливими примовками. Приходять гості - жонаті й заміжні - і справляють хрестини. Хазяїн частує кумів горілкою і бризкає нею під стелю, щоб дитина виросла та підскакувала.
446. Днів через два бувають зливки, або рай. Приходять тільки баби. На стіл кладуть хліб і сіль. Повитуха непочатою водою, це б то узятою вранці до схід сонця, обмива породіллі обличчя й руки, щоб ніхто не з'урочив, і груди, щоб був покорм.
447. Поміж кумом та кумою, породілею і бабою-повитухою звичайно встановляються добрі відносини. Жінка ходить до своєї баби в свята в гості з подарунками.
448. Коли пройде рік, то буває постриг дитини на кожусі вовною наверх. Волосся ховають в тину, щоб кучерявий був, або в коров'ячий кізяк, щоб чорнявий був; так тепер з'ясовують звичай, в грунті котрого криється инша мета - щоб яка зла личина не знайшла волосся на шкоду дитині.
449. Звичаї зливок і постригу дуже старі й поширені не тільки на Україні, але й на Московщині, де були за старі часи навіть у бояр та царів. Перший звичай має значіння очищення, а другий - офіри або жертви богам (pars pro toto).
450. Життя дитини поширяється повагом. Спершу його держуть в пелюшках в колисці. Мати співає над ним любязні, чулі пісні. Під ці пісні в звуках рідної української мови просипаються й ростуть перші думки та почуття людини, - святе діло мати і святе діло рідна мова!
451. Колискові пісні занадто прості, мнякі, цілком пристосовані до перших проміннів розуму в дитини. Здебільшого мати або сестричка співають про кота-воркота:
452. Коте сірий Дамо тобі сала,
453. Коте білий Щоб дитина спала,
454. Коте волохатий Будем бити по лапках,
455. Да ходи до хати Щоб не ходив по лавках,
456. Дитинойку колихати, щоб не скидав кружечків,
457. Дамо тобі папи (хліба) щоб не з'їдав вершечків.
458. Да у твої лапи,
459. Колискові пісні з котиком легко пристосовуються до кожної дитини, часом з доброю наукою, напр.:
460. А-а коточок, Не вчися, коте, красти,
461. Украв у баби клубочок, А учись робить,
462. Да поніс до Галі, Черевики шити,
463. Положив на лаві. Та не дорогії-
464. Стала Галя кота бить: По три золотії.
465. Діти, як тільки піднялись на ноги, йдуть на вулицю. Зімою вони сидять по запічках, або в куточку грають в креймашки, в палочки, а тільки пригріло сонечко - вони мерщій на вулицю, збіраються до купи і ведуть играшки. Играшок безліч: з м'ячем, з палками, з джгутом, камінцями, в свинки, гилки, скраклі, комарь, городок, стінки, ярки, бабки, деркач, крам, дуб, мак, квач, кузмерки (жмурки), кішка й мишка, гуси, краски, просо, дударь, дрібушечки та инш.
466. Чимало играшок проходить зо співами, напр., гра в дударя. Хлопчик лежить, а круг його танцюють хлопчики й дівчата, співаючи:
467. Захворав наш дударь, занедужав,
468. Та пішли баби зілля рвати,
469. Трой-зілля рвати, дударя купати.
470. Та уж наш дударь та рученьку підняв,
471. Та уж наш дударь та і другу підняв,
472. Та уж наш дударь і ніженьку підняв,
473. Та уж наш дударь і головку підняв,
474. Та уж наш дударь і зовсім устав.
475. Ой, ходімо, подивимось, як старі баби скачуть.
476. Отак баби скачуть, отак баби пляшуть,
477. Згорбившись, зажмурившись.
478. Перші три вірші повторюються кожний раз при словах «та уж наш дударь», і за кожним разом хлопчик-дударь підніма руку, ногу, голову і т. д.
479. Або гра в мака. Маленькі дівчатка, узявшись за руки, ведуть круг, а посередині його сидить одна. Співають:
480. Соловеєчку, сватку, сватку,
481. Чи бував же ти в садку, в садку?
482. Чи видав, як сіють мак?
483. Дівчинка, що сидить, показує руками, як мак сіють. Далі співать знов «Соловеєчку...», тільки зміняють слова: «Чи видав ти, як мак рвуть? Чи видав ти, як мак їдять?», а дівчинка усе показує руками.
484. Коли діти стануть дорослими парубками та дівчатами, то починаються так звані «вулиці» - в літку, «вечерниці» або «досвітки» - в зімку. Мо-лодіж збірається в хаті якої-небудь вдови, співають, жартують. Ці зібрання часом бувають шкодливі. Вже в старовину, як видно з оповіданнів Квітки-Основ'яненка, напр., з його «Маруся», поважні батьки не пускали дочок на вечерниці; пізніш - в умовах нового життя з ганебними впливами фабрик, заводів та салдаччини, вечерниці не викликають ухвали з боку людей, що ознайомились з ними, особливо в передмістних селах.
485. Звичай скликати вечерниці від дорослих переняли місцями підлітки, що зовсім погано, бо вони призвикають до горілки; часом бувають зовсім ганебні речі від таких недолітніх вечерниць. Раз в суді була навіть карна справа, як хлопчики бігли з шинку з горілкою, а парубки побили їх дрючками й одняли собі пляшки.
486. Весілля на Слобожанщині здавна звернуло на себе увагу етнографів, драматургів, художників і вчених. В літературі є безліч описів весілля, особливо пісень. Слобожанщина сама по собі має стільки описів весілля, як ні одної иншої галузі її побуту. Найстарійший опис, зроблений Калиновським в 1786 р., відноситься до Слобожанщини. Дуже повні описи слободського весілля знаходяться в оповіданнях Квітки. Десятки описів весілля можна знайти в «Жизнь и творчество крестьянъ Харьков. губ.» 1898 р.
487. На Слобожанщині записані не тільки пісні, а й звичаї та прислів'я, злучені з весіллям.
488. Шлюб залежить від суда Божого - «суженого конем не об'їдеш», але й люди повинні тут доглядати. Женитися треба рано. «Хто рано жениться, ніколи не кається», але женитися треба з обережністю. «Жениться - не напасть, та як би оженившися не пропасть». «Є каяття, та нема вороття». Дівкам не слід засижуватися. «З Богом, Параско, коли люди трапились», «Хоч за старця, аби не остаться». Позаяк вінчаються здебілшого в осени біля Покрови, то дівчина просить в пісні Пресв. Богородицю покрити її хоч ганчіркою, аби не зостатись дівкою. Батько дає синові пораду вибірати молоду обережно:
489. Не уважай, пане брате,
490. Чи головонька гладка,
491. Оно пойди, питай люди,
492. Чи у неї хатка.
493. Не уважай, пане брате,
494. Чи гладко в таночку ходить,
495. Оно пойди, питай люди,
496. Чи сорочку зробить.
497. Українське весілля досі заховало значіння великої родинної драми і справляється воно з такою повнотою, якої нема у других слов'янських народів. Усі частини цієї драми добре розвинуті. По складу українське весілля відповідає класичним - грецькому та римському, особливо наближається по змісту й ході до римського ритуалу, так що їх сміло можна поставити поруч по цільности усієї справи. Йде воно таким чином:
498. 1) молодий через старостів наче б то купує молоду;
499. 2) торг за дівчину, плата батькові, заручини;
500. 3) молодій розчісують косу;
501. 4) на молоду надівають очіпок, очепини;
502. 5) перед весіллям дівчата гадають;
503. 6) молодих садовлять на кожух;
504. 7) молодих водять круг стола, діжи, або коровая;
505. 8) вгощання короваєм;
506. 9) весільний бенкет;
507. 10) зв'язування рук молодим;
508. 11) обливання водою біля колодязя;
509. 12) зустріч молодих зо свічкою;
510. 13) привітання від малого хлопця;
511. 14) веселі пісні, побажання молодим;
512. 15) кидання на молодих зерна;
513. 16) комора, весільне ліжко;
514. 17) перезва.
515. 
Починається весілля звичайно промовами сватів. Мати, побачивши сватів, каже дочці: «Ох, вже старости приїхали! Вийди з хати». Входять старости - 2 чоловіка з палічками в руках, знімають шапки, низько кланяються і кажуть:
516. Свати. А пустіть, будьте ласкаві, в хату, кланяємось вам, свате, хлібом-сіллю. (Дають хліб).
517. Батько й мати. Спасибі за хліб, за сіль. Сідайте.
518. Свати. Ми прийшли до вас шукати куниці, що ховається під солом'яні копиці. (Входить дівчина і, наче засоромившись, стає коло печи й колупає її).
519. Батько. Бачите, ловці-молодці, що ви наробили: мене з жінкою засмутили, дочку пристидили, що скоро піч зовсім повалить. Так ось що ми зробимо: доброго слова не цураємось, а щоб ви нас не порочили за те, що ми передержуєм куницю - красную дівицю, то ми вас перев'яжемо і тоді усе добре вам скажемо. Дочко! прийшла черга і нам до прикладу казати, годі піч колупати, а чи нема чим цих ловців-молодців пов'язати? (Дочка мовчить, колупає піч).
520. Мати. Чи чуєш, що батько каже? Йди, та давай чим людей перев'язати! А може нічого не придбала, та з сорому піч колупаєш? Не вміла матери слухати, не вчилася прясти, не зробила рушників?
521. (Дівчина йде в кімнату і виносить звідтіль на тарільці два вишитих, хрест на хрест положених, рушника, кладе їх на хлібові, вклоняється й цілує руку у батька та у неньки, потім оперезує рушниками сватів. Свати вклоняються і кажуть:)
522. Свати. Спасибі батькові й матері, що свою доню рано будили і доброму ділу вчили. Спасибі й дівочці, що рано вставала, тонко пряла і гарні рушники придбала. (Входить молодий. Дівчина виносить червону хустку).
523. Батько. Цьому, дочко, сама чіпляй, за пояс хустку затикай, та до себе притягай, та слухай його, та шануй. (Дівчина дарує хустку. Старі починають частувати гостей).
524. 1-й сват (хвалить горілку і каже другому): А ну, товаришу, спробуй ти, та скажи, чи пили ми таке у Туреччині, або у Німеччині?
525. Батько. Кушайте на здоров'ячко! Ішла баба від ляхів, та несла здоров'я сім міхів, так ми у неї купили, сім рублів заплатили, та в цю горілочку положили.
526. (Входять дівчата, дружки).
527. Д і в ч а т а (співають):
528. Обмітайте двори,
529. Застилайте столи,
530. Кладіте ложечки,
531. Срібні блюдечки,
532. Золоті мисочки,
533. От ідуть дружечки!
534. Мати. Сідайте, дружечки, мої голубочки! (Садовить їх біля молодої та молодого).
535. Д і в ч ат а (співають):
536. Л амліте роженьку,
537. Стеліть дороженьку,
538. Щоб мняко ступати,
539. На двір танцювати,
540. 3 скрипками, цимбалами,
541. 3 хорошими боярами.
542. (Входять бояри, хлопці - де-котрі з музиками і починають грати й танцювати).
543. Засватана дівчина співає:
544. Коли б я знала,
545. Коли б відала,
546. Що засватана буду,
547. Мила б стіни,
548. Щоб були білі
549. Для свекорка старенького,
550. Для приходу його...
551. А рідня молодої співає таку пісню:
552. Звеселися, родино,
553. Щоб нам жито родило.
554. Дай нам, Боже, в добрий час,
555. Як у людей, так у нас,
556. І щасливую годину.
557. Коли молоду садять на покуті на так званий посад, то співають:
558. Ой, Іване, мій сужений,
559. Не сідай ти на посаду,
560. На посаду раній мене,
561. Сядемо обоє разом,
562. Звеселимо ми два двори:
563. Ой, первий двір - батька твого,
564. А другий двір - батька мого.
565. Слала зоря до місяця:
566. Ой, місяцю-товаришу,
567. Не заходь ти раній мене,
568. Зайдемо обоє разом,
569. Освітимо небо і землю,
570. Зрадується звір у полі,
571. Зрадується гость у дорозі.
572. Слала Мар'я до Івана:
573. Велике число пісень відносится до весільного хліба - короваю, який колись був жертвою богам. Напр.:
574. Марусина мати
575. По сусідоньцям ходить,
576. Сусід своїх просить:
577. Да сусідоньки мої,
578. Прибудьте до мене,
579. Та до моєї хати,
580. Та до мого дитяти
581. Коровай бгати.
582. 
Печуть коровай з учтою, пишно і велично, піднімають діжу до стелі, стукають по печі і т. инш. При цьому співають такі пісні:
583. Поставив староста на столі свічечку:
584. Гори, гори, свічечко, аж до півночі,
585. Доки наша піч коровая не спече.
586. х-х-х
587. Піч наша регоче,
588. Короваю хоче,
589. А припічок усміхається,
590. Короваю сподіваєтся.
591. х-х-х
592. Ой, коровай, коровай,
593. Багато до тебе кошту треба:
594. Корець муки пшенишної,
595. Цебер води кринишної,
596. Фаску масла ярових коров,
597. Копу яєць молодих курей,
598. Гарнець соли ледової,
599. Ківш калини червоної.
600. х-х-х
601. Світи, місяцю, з раю
602. Нашому короваю,
603. Аби бил коровай красний,
604. Та як сонечко ясний,
605. Аби нам ся било видно
606. Коровай плести дрібно
607. Зпідсподу різочками,
608. А зверху квіточками.
609. Коли йдуть до церкви вінчатися, а також коли молода їде до молодого, то їх благославляють иконами на нове життя, як це видно на малюнкові, де в руках у молодих икони на рушниках, на молодій весільна червона шапка з квіток, поруч дружко, перев'язаний рушником.
610. На другий день після весілля бува перезва - молодих водять з музиками по вулицях, а підпилі жінки та чоловіки співають пісні, дебільшого сороміцького змісту, і танцюють.
611. Весілля обходиться дорого. Можна зробити цікаве порівняння, скільки воно обходилось на Слобожанщині в 1786 р. і скільки обходилось тут же приблизно через сто років, в 1898 р. Втрати молодого були такі:
| в 1786 р. | в 1898 р. | ||
| 1 | За вінчання попові й півчим | 1 карб. 50 к. | 15 карб. |
| 2 | Батькові та матері молодої | 70 к. | 20,, |
| 3 | Рідні її (братам, сестрам) | 2,, 04,, | 8,, |
| 4 | Дружкам на горіхи | 20,, | 10,, |
| 5 | Боярам на квітки | 05,, | - |
| 6 | Хліб | 3,, - | 3,, - |
| 7 | Горілки 9 відер | 6,, - | 50,, |
| 8 | М'ясо та сало | 2,, 20,, | 20,, |
| 9 | Соли 1/2 пуда | 10,, | - |
| 10 | Риба та масло | 90,, | - |
| 11 | Перець | 10,, | |
| 12 | Музики | 17,, | |
| Всього | 16 карб. 79 к. | 150 карб. |
612. Що до втрат молодої та її родини, то вони в 1786 р. на подарунки й на вгощання давали 17 карб. 41 к., а в 1898р. - 54 карб. Взагалі ж весілля в 1786 р. обходилось приблизно в 33 карб., а в 1898 р. - в 204 карб.
613. Сумний похорон має свої звичаї й пісні. Покійникові підтикають хустку і кладуть в неї 2 або 3 коп., щоб було чим одкупитись на тім світі; жінок убірають в очіпок, дівчину - в вінок; відчиняють ворота й двері, вішають на стіні рушник, щоб душа покійника одпочила. Жінки голосять з плачем пісні, а коли винесуть тіло зо двора, то зачиняють ворота й двері, щоб хвороба не вернулась; забороняють нести через сади та огороди, щоб овоч не омертвіла. Вернувшись після похорону до дому, беруться руками за піч, щоб не боятись покійника, а в дійсности для очищення.
614. Похоронні співи звуться голосінням. Назва вказує, що й на Україні колись були баби-плачеї, що по найму викрикували пісні, які істнують досі в Великоросії на півночі. Зміст пісень міняється по покійникові: ріжний над батьком, матеррю, сином, дочкою, чоловіком. Напр., над помершим братом подекуди голосять:
