II.Відозви про слобожан. 6 страница

779. В народніх повір'ях, звичаях, казках та піснях чимале значіння в хаті мають піч, покуть, поріг і сволок.

780. Піч в старовину мала велике значіння через багаття, або вогонь. Хліб і усяка страва злучені з печчю. Домовий любить піч і, як колись думали, має в ній своє житло. Через те в хаті не можна сказати лихого слова, що відбилось і в прислів'ї «сказав би, та піч в хаті»; дівка, коли приходять свати, колупа піч, бо це її головна охорона; після похорону беруться за піч, як кажуть, щоб не боятись покійника, а в дійсности для очищення. В весільних співах звертаються до печи з проханням, щоб вона спекла коровай гречний, гарний. Молода, коли виходить заміж, бере з дому вугіль. В замовах та ліках беруть вугільки або золу.

781. Покуть - шановне місце під образами за столом. На Різдво тут вечеряє уся сім'я з молитвою, покривши стіл сіном. На весіллі молода й дружки співають, сидючи на покуті. Поважну людину садять на покуті і т. ин.

782. Поріг - через нього не можна здоровкатись, на нього не слід плювати і т. д., - усе, мабуть, від того, що в старі часи під порогом ховали дітей, які помірали не хрещені.

783. Сволок означає оселю взагалі; коли присниться, що в хаті нема сволока - на вмируще; в сволок на весіллі грюкотять діжою, під сволоком иноді сажають молодих і т. ин.

784. На дворі будівлі з тинками та ріжними загородками, да з рослинами - в залежности від заможности хазяїна. Вкупі з хатою вони складають подвір'я. Кожне подвір'я відбиває індівідуальне почуття свого хазяїна.

785. Поміж будівлями найбільше значіння мають клуня для збіжжа та комора для хазяйського добра. Клуня ставиться по можливости віддаля, з обережности від пожару, а комора навпаки - поблизу хати, звичайно поруч з нею, щоб було видно та чути, що біля неї робиться. В коморі переховується одежа, посуд, - усе, що найдорожче в хазяйстві. Шевченко, коли він нудьгував на засланні, писав, що роки

786. Багато де-чого взяли

787. З моєї темної комори

788. І в море нишком однесли,

789. І нишком проковтнуло море.

790. Сказано занадто влучно, бо саме в коморі українець призвик ховати найдорожчі для нього речі.

791. В хазяйстві і в краєвиду українському не останнє місце займають і вітряки та водяні млини; в перших мелють зерно, коли є вітер, а в других -коли мається досить водна річка. Вітряки стоять на взгір'ях, на просторі, являються покрасою краєвидів, вельми улюблені художниками; особливо чисто4 вітряки малював покійний Левченко. В старі часи були поміж вітряками так звані кругляки, які тепер повиводились. На 127 стор. дано малюнок одного кругляка, що зберігся в слоб. Боромлі на Охтирщині.

792. Дуже гарні також водяні млини, що гудуть поважно в затишних куточках по-над річками та ставками. Колись було багато млинів; біля їх в осени було дуже завізно і весело, але з протягом часу річки обміліли, ставки поспускали, і млини перевелись. У заможних селян були вітряки і млини. На низчому малюнкові видно старий, тепер вже не істнуючий водяний млин.

793. З українських поетів на млин ласкавий погляд кинув Щоголів. В цікавім просторім віршові «Климентови млини» він дав надзвичайно гарний опис цього великого млина на р. Ворсклі під Охтиркою в чудовій по красі місцевости:

794. Коли поїдеш навпростець

795. З Охтирки пісками важкими

796. Через Гусинку в Тростянець,

797. То вбачиш бір.

798. Проміж старими

799. Людьми ніхто тепер тобі

800. Того не зможе доказати,

801. З якої й наближно доби

802. Лічить годи йому почати.

803. А чутка й досі ще жива,

804. Що лісу тут стояла сила

805. Ще і тоді, як татарва

806. У нас з кибитками ходила;

807. В бору плодились кабани,

808. Ведмідь і сарна прудконога,

809. Тепер зісталися одні

810. Вовки та зайці, більш нічого.

811. Тетеря й рябчик, що колись

812. Було і ліку їм не знали,

813. Як мир намножився, кудись

814. У инший край позалітали.

815. А бір стоїть, як і стояв,

816. Стоїть, нікуди не двигнеться.

817. І мох коріння поснував,

818. І, як лилося, Ворскло ллється.

819. На йому ще із старовини,

820. Уперши в дно свою державу,

821. Гудуть Климентови млини

822. І літо й зіму без угаву...

823. В щоденнім селянськім житті чималу ролю грає криниця, до якої сходятся жінки по воду, де часом і посваряться і полаються, куди завертає й подорожній напитись холодної води, звертає й візник напоїти коней. На жаль, темний люд не знає гігієни і ходить коло криниць та колодязів нечисто, заводить навкруги їх грязь, брудними відрами бере воду, п'є з того ж відра, з якого дає пити коневі. Де вода глибоко, там її тягнуть журавлем - довгим дрючком, на верхньому кінці котрого навішена вага. Біля криниць часто ставлять хрести з росп'ятим Христом і перед святами засвічують лямпадку. Иноді буває, що половина криниці чи колодязя в дворі у хазяїна, а друга виходить на вулицю. Здибаються часом гарні кринички з деревами навкруги, з жолобом для скотини, з гарно намальованою иконою.

824. ІХ. Одежа

825. Одежа на Слобожанщині здавна почала мінятись на міську під панськими та міщанськими впливами. Ще в 1841 р. Квітка-Основ'яненко писав в «Современнику», що одіж стара, козацька прийшла до занедбання. За старі часи, по вказівці Квітки, козаки носили широкі штани, каптанок, підперезаний поясом, поверх його черкеску з вильотами, або відкидними рукавами, високу смушеву шапку з кольоровим верхом з сукна, на поясі на ретязькові ніж та шаблю, здебільшого криву. Полковники, взагалі старшина, оторочували свою одіж хутром або шнурком, в руці держали пернач або булаву. Коли козацтво було перевернено на гусар, то й одіж змінилась.

826. Посполиті, то б то прості люди носили звичайну свиту - на селі підпе-резувались, а по містах ходили в свиті без пояса.

827. Жінки полковників і иншої старшини носили кунтуші з парчи, люстрину та др. кріпких матерій, по спромозі, з закаврашами на рукавах, лежачим коміром. Зверху надівали глазетову корсетку, низче якої була спідниця з дорогої матерії, а поверх спідниці спереду запаска яркого кольору. На ногах жіноцтво носило сап'янці, це б то сап'янові черевички, червоні, зелені, жовті; на шиї намисто з коралів, янтару, перлів з дукатами, або старими срібними карбованцями, иноді з золотими червінцями.

828. На голові носили парчеві очіпки ріжної форми: в одних місцях, напр., в Лебедині - довгасті «кораблики», в других, напр., в Охтирці - круглі.

829. Квітка зазначив, що з кінця XVII в. слобожанське жіноцтво потяглося за петербурзькими модами і почало кидати свою стару одежу.

830. Поруч з літературними свідоцтвами про стару панську одежу на Слобожанщині маємо цікаві документальні вказівки в старих історичних та правничих актах, напр., в описові маєтностей і достатків слобожанських полковників Ф. Донця, Ф. та Л. Шидловських, Перехрестова на початку XVIII в. Так, по описові у Ф.В. Шидловського було 10 ріжно-фарбних каптанів, оторочених хутром, оздоблених злотом і сріблом: у його племінника Лавр. Шидловського - 6 каптанів, у жінок їхніх - дорогі кунтуші з парчі, штофу, люстрина, з відлогами, з дорогими хлипавками на грудях та закаврашами на рукавах. Під кунтушем носили парчевий корсет глухий під душу, з роспашними полами, через котрі було видно дорогу квітчасту золоту або срібляну спідницю з запаскою спереду иншого кольору. Иноді багате жіноцтво носило обстрог, або корсетку-безрукавку. Між иншим згадується 16 плахт, - значить, і в полковникових сім'ях на Слобожанщині за часи царя Петра І носили ще плахти. Далі згадуються шовкові панчохи, бархатові черевички, бархатові очіпки з соболиним хутром по краях, невеличкі злото-срібні шапочки-шлички, на шиї намисто з перлів, з алмазів, янтару.

831. В обставинах старого патріярхального побуту заможні люди пишались не стільки грішми, як речами дорогими. У охтирського полковника Перехрестова при описові грошей знайдено мало - 5 єфимків, 105 червоних, а добра усякого безліч: парчи, шовку, камки, отласу. Парчи та камок більше 300 аршин, дорогого сукна до 200 арш., бархату - 50 арш., кримської габи - 117 арш., 2 1/2 соболиних хутра, 5 лисячих, 3 куничих, 4 ведмежих, шовкового шнурка - 1.200 арш., срібного посуду - 4 пуд., олив'яного - 30 пуд., жовтої та червоної міди - 25 пуд., 2 хунти перлів, 9 панцирів, 26 рушниць; в скринях у полковничихи лежало 50 дорогих каптанів для дітей та онучат.

832. Одежа не має великого національного значіння, позаяк вона далеко не така тривка, як колись думали, і легко піддається змінам під впливом моди, в залежности не стільки від географичних чи етнографичних обставин, скільки від соціяльних та економичних, більшої чи меншої заможности, переходу з одної верстви громадянства до другої, з селянства до міщанства, панства, купецтва, попівства. На жаль, в старовину не цікавились змінами народнього життя; бракує малюнків, окрім випадкових і нечисленних, напр., у Рігельмана. Українці на Слобожанщині майже цілком попереходили на нову одежу, навіть жіноцтво, котре звичайно більш придержується старовини.

833. Великороси, які живуть на Слобожанщині, особливо жінки, більше зберегли стару одежу, і з цього боку виявили упертий консерватизм.

834. Ще недавно на Слобожанщині жіноцтво ходило в дергах і в плахтах з запаскою. Дерга - простий шматок сукна коричнявого або чорного кольору, яким обгортались тісно навкруги сорочки, і тільки. Одежа дуже проста. Подекуди носять її досі жінки. Плахти - це теж сукняне полотнище, але цятковане в кліточки, від чого й звуться вони - одні червчатки (з червоними кліточками), другі - синятки (з синіми кліточками), треті -напільні (з червоними та синіми). На Полтавщині зустрічаються жовті плахти, на Чернигівщині - зелені. Плахту перев'язували поясом; спереду носили хвартух, або запаску яркого кольору.

835. Зверху надягають в Слобожанщині свиту, корсетку, зімою - кожух, в старовину жупан, иноді з коміром, вишитим червоними нитками. Чоловіки носять кунтуші, кобеняки, кереї, сіряки, сиві або чорні смушеві шапки, свити, кожухи.

836. Дівчата ходили з непокритою головою, а жінки завжди в очіпку. Вперше очепини мали місце на весіллі і проходили з піснями та обрядністю. Покривали і нечесну дівку, яку й звали на все життя покриткою, але без пошани, а з ганьбою. В косу дівчині вплітали скіндячки, або стрічки. Жіночі очіпки були парчеві або шовкові і мали ріжні форми, напр., в Охтирщині були круглі, в Лебединщині довгасті, або як їх звали - кораблики.

837. Жіноцтво носило червоні, жовті або зелені чоботи з сап'яну. Такі чоботи тепер зустрічаються дуже рідко на межі з Полтавщиною.

838. Згодом одежа перемінилась. Все старе було занедбано. Під фабричним впливом пішли усякі рябенькі кольорові ситці й инші штучні вироби, які незабаром витиснули усе домоділкове. Але дешевина фабричних виробів вийшла дорогою через те, що фабричні вироби не такі міцні, як домоділкові.

839. Взагалі треба означити, що одежа на Слобожанщині мало відріжняється від одежи українців инших місцевостів. Тільки на Слобожанщині більш уживають білий колір, тоді як, напр., на Київщині чорний.

840. Недавно українська одежа знайшла гарного дослідувача в особі Ф.К. Вовка, професора петроградського університету (1918 р.). В 2 томі «Украинский народъ въ его прошломъ и настоящемъ» 1916 р. Ф.К. Вовк надрукував вельми простору розвідку про українську одежу (стор. 543595), з численними малюнками.

841. Х. Їжа й напої.

842. Страва у слобожанина - звичайно борщ з капустою, буряками, картоплею, заправлений салом, та каша крута, або молошна, де є коровка, в піст з олією, часом галушки, або шматочки тіста, зварені на молоці або воді, часом вареники - ті ж галушки, тільки начинені сиром, або вишнями. В свята страва ліпша: пироги з сиром, картоплею, хвасолею, вишнями, книші, перепічки, буханці на маслі з білої петльованої муки. В літку огірки, кавуни, дині з хлібом. М'яса їдять мало, і то більш в свята, як на Різдво, на Великдень; турбуються, щоб для цих свят придбати кільце ковбаски, шматок сала, печеного баранця. Гов'ядину вживають мало і зрідка, більше ті, що повиходили на панів та міщан.

843. Старе українське письменство в творах Котляревського та Квітки-Основ'яненка одвело багато місця для страви. Не кажучи вже про першого, про тих троянців, що на кожнім кроці бенкетували, навіть в пеклі, у Квітки - в більш дійсній обстанові. В оповіданні «Маруся» описано, як під Великдень пекли паску. В «Салдатський патрет» яскраво описано, як на базарі пекли сластьони. В «От тобі й скарб» чималу ролю грають вареники. В «Конотопська відьма» панки уживають слив'янку та дулівку. В «Панна Сотниковна» готують під Різдво кутю й узвар. Квітчини нариси коротенькі, але влучні, напр.: Маруся «учинила паску, положила туди яєчок, імбирю, бібків, шапрану, і спеклася паска і висока і жовта, і ще у печі зарум'янилась. На Великдень вранці вона понесла до церкви на посвячення паску, баранця печеного, порося, ковбасу, крашанок з десяток, сала і грудку соли, і розіславши на цвинтарі у ряду з другими хустку, розложила усе гарненько». Таке ж саме посвячення трохи пізніш гарно описано другим талановитим поетом, добре ознайомленим з слобожанським народнім побутом, Манжурою. Головні страви на Слобожанщині такі:

844. Борщ - вариво з капусти, буряків, иноді з м'ясом або салом, картоплею, часом з додатком сметани, часто з баклажанами.

845. Б а б к а - крута каша з манних круп, з цукром та родзинками.

846. Б а б а ш а р п а н и н а (згадується у Котляревського) - шматочки тарані або чабака в рідкому тісті, засмаженому маслом та цибулею.

847. В а р е н и к и - невеличкі шматочки тіста з начинкою, здебільшого з сиром, або з м'ясом (польські пельмені), або з урдою (наваром з конопляного молока), иноді з вишнями; коли з сиром, то до сметани, коли з урдою, то з олією, коли з ягодами, то до меду.

848. Г а л у ш ки - шматочки пшенишного або гречаного тіста, зварені на воді або молоці.

849. Го л уб ц і - пшоняна або рижова каша в капустяних листочках, з баклажанною підливою.

850. Гречані пампушки - шматочки гречаного тіста, зварені на воді з додатком цибулі та соли.

851. Гарбузова каша - каша з гарбуза та пшона або манних круп.

852. Д р а г л і з с в и н я ч и х н і г - звичайно на заговінні перед масницею, через що й звуться иноді «ножкове пущення»; ніжки свинячі, зварені з сіллю й часником.

853. З ат і р к а - невеличкі кругленькі балабушки з пшенишної муки, зварені на воді, під масло.

854. З уб ц і - обтолочений ячмінь, зварений перш на воді, а потім на конопляній олії.

855. К и ш к и - свинячі кишки, начиняні звареною на молоці пшоняною або гречаною кашою і піджарені потім на салі.

856. Ке н д ю х - свинина, зажарена з цибулею й перцем.

857. К у т я - каша з пшона або гречки, здебільшого з рижу, зварена круто на молоці, часто обрядова страва на Різдво, на похоронах.

858. К у л і ш - рідка каша з гречаної муки на воді, з коров'ячим маслом або олією.

859. К і с і л ь - з кислого тіста на молоці або з медом, з молока, з вишень і ин.

860. Коржі, коржики - більш або менше плескуваті хлібні печення, иноді присипані зверху маком, з маслом або з олією.

861. Капуста - шаткована, дрібно різана, посипана сіллю, чернушкою, перцем капуста, рублена товстої різки, з ковбасою (піджарюєтся на салі).

862. К в а ш а - в старі часи росповсюджена страва з рідкозасоложеного звареного тіста; з протягом часу кваша зникла.

863. Коровай - круглий хліб, особливо на весіллі; в старовину славились лубенські короваї. Виходить з життя.

864. Л е м і ш к а - піджарена пшенишна або гречана мука, зварена в солоній воді, під масло.

865. Локшина - пшенишні шматочки, зварені на молоці з маслом.

866. Макуха - вижимка з сім'ян маку, конопель або гарбуза.

867. Путря - ячмінна кутя з квасом.

868. Пелюстки - м'ясо, зварене в капустяних листках.

869. Пундики - пшенишні плескуваті коржики, перекладені жареною цибулею.

870. П р я ж е н я - яєшня на салі або з ковбасою.

871. Полотки - копчоні плоскі шматочки гусиного м'яса.

872. Потрухи в юшц і - гусячі лапки, крильця, печінка, шийка, зварені на воді з цибулею й крупами.

873. Р у б ц і - баранячі кишки, добре вимиті, зварені в юшці з крупою, сіллю та перцем.

874. Сластьони - шматочки пшенишного тіста, зажарені на маслі.

875. Сало свиняче - на Україні вельми улюблена страва, окремо шматочками з хлібом і сіллю і в ріжних стравах - в яєшні, в борщі і т. ин.

876. Таратута - варені бурячки з огірками, сіллю, хріном та олією; їдять на другий день холодною.

877. Тетеря - пшоно, зварене з гречаною рідкою кашою.

878. Товченики - шматочки м'яса або риби, зварені в юшці, з маслом та цибулею.

879. У з в а р - юшка з сухих груш, яблук, вишень, слив, до рижової каши; здебільшого їдять під Різдво.

880. Хоми - горохв'яні пампушки з маслом.

881. Ш п ун д р а - зажарена свинина з буряками.

882. Холодець - зварені свинячі або телячі ніжки.

883. В е н і г р е т - мішанина з вареної картоплі, буряків, огірків, з сіллю, оцтом та олією.

884. Губи (гриби) - опеньки, масляки, сироїжки, печериці до борщу, або окремо з маслом.

885. П ш е н и ч к а (кукуруза) - на воді з сіллю цілими голодками або очищена, як варена каша.

886. Кавуни й дині в літку з хлібом.

887. Часник - приправа до борщу, пампушок, ковбас, иноді натирають їм хліб.

888. Редька, морква, ріпа - зрідка як ласощі.

889. Чахоня, оселедці, тараня - до борщу й окремо.

890. Сметана, сир, ряжанка, масло, молозиво, сколотини - молочні страви.

891. Напої в народі - ріжні в старі часи, здебільшого не міцна горілка, зрідка старка - міцна пожовкла горілка, що була в захоронку по декілька літ, ріжні наливки - кусака або перцівка - на перці з імбирем, березівка - на березових бруньках, запіканка - з перцем, корицею, гвоздиками, кардамоном, варенуха на узварі з груш з цукром, калганівка - з корінцем калгану, ганусівка - горілка на ганусі (анис) і т. д.

892. В зімку слобожанський селянин їсть звичайно на день тричі, в літку -4 рази. Встає він в досвітку і йде на роботу, нічого не ївши; коло 7 годин снідає, в 11 або 12 годин обідає, о 4 або 5 полуднує і о 9 годині вечеряє. Обід в зімку буває звичайно з 2 потрав - рідкої й крутої, борщу й каши. Тепер майже усі ввечері п'ють чай, з цукром або без цукру, в свято ставлять самовар, а здебільше тільки горщик води.

893. На верхах громадянства - у заможних панів їжа була далеко ліпша. Уживали багато потрав, позичених у поляків та німців, ріжні вина та коштовні напої. Старі церковні промовці часом гостро докоряли панів за смачну коштовну їжу, напої й ласощі. Так, один суворий чернець ганьбив великих панів і архиреїв за те, що «чрево іх сластолюбивое, потрави богато утворенные, трапеза сребро-полмисная», що вони кохаються в скляницях і келишках, в винах мушкателях, мальвазіях, аляконтах, реву-лах, в пивах розмаїтих, в барилах з медами, барилках з винами, шкатулах з фляшами, наповненими вином і горілкою дорогою.

894. Заможне панство і купецтво здавна користується західніми куховарськими книжками, як приготувати ріжні марципани, або печення з миндалем, цукром і західніми книжками що до поводження на банкетах, взагалі в гостях прилюдно; то були на кшталт нових книг під назвою «Хорошій тонъ». Ось, напр., що в одній такій книзі вказано про поводження за обідом в гостях при людях: «Сидячи у столу, єсть реч барзо непристойная спирати локти на нім або локтями тручати других. І то неполітично кивати ногами і поглядати по сторонах, кашляти, плювати і нос витирати; коли не можна обійтися, заслонися серветою, особливо витираючи носа і вистерегаючи, аби не голосно. Не слід стріляти очима на усі сторони і приглядатися до потрав. Вистерегайся говорити, маючи вуста повні. При чужім столі не виривайся краяти м'яса. Їж помалу; не клади за губу другого кусу, першого не проглинувши. Вистерегайся на убрус або на себе пролляти. Не пий розсолу з тарілки, не висасувай шпигу з костей, ані оглодуй кости. Не мляцкай жуючи. Не лупай костей зубами. Не утирай серветою носа, поту або тарілки. Не вискроблювай за столом зубів».

895. ХІ. Громадське хвилювання.

896. Людність завжди і усюди хвилюється - і в родинах і в народах. Инша родина велика, численна, а пройшов короткий час - той помер, той помандрував в чужий край, той одружився і відділився, і стала родина маленькою, і навпаки - маленька родина з протягом часу зростає в велику сім'ю, з синами, дочками, внучатами. Те ж буває й з селом, з народом. То вони збільшуються, то починається тіснота, сварка; люди йдуть в ростіч, світ за очі, шукають кращої долі на чужині. А на те місце приходять чужі люди, або волею - як торговці, ремесники, урядовці, майстрі, або неволею - як біженці в останні роки і, приглядівшись до нового місця та нових обставин, осідають, заводять своє діло і входять цілком в місцеве життя.

897. Людське хвилювання і на Слобожанщині почалось здавна. Перш на вільні, багаті й просторі землі великою повіддю пішли українці і за короткий час заселили весь край. Потім прилили невеличкі купи сербів та молдаванів, які, оселившись поміж українцями, злились з ними цілком. Одночасно приливали великороси, але вони не тільки не злились з українцями, а по містах, дякуючи урядові й школі, що були в їх руках, перетягли до себе багато українців, що переняли їх мову, одіж і звичаї. В останні часи війни і революції в міста, здебільшого в Харьків, понабивалось велике число чужинців - поляків, жидів, латишів, які в значній мірі осіли в місті, инші купили для себе доми і позаводили крамниці.

898. Хоч Слобожанщина давала досить хліба, кохалась в торговлі і промисловості, але з протягом часу зі збільшенням людности місцями почала виявлятись тіснота, безземелля, усякі злидні. Люди стали шукати нової землі й кращої долі. Переселенський рух почався давно, йшов спершу помалу, без участи земства. Тільки в 1908 р. Харьківське губернське земство звернуло на нього увагу, почало збірати звістки тими засобами, які були у нього під руками, - через земських начальників, волостні управи та приватних осіб, одночасно запросило челябинську переселенську організацію і таким чином в 1908 р. вперше спромоглось ознайомитись зі справою як слід і почасти допомогти їй.

899. За 24 роки, від 1885 до 1909 р., челябинська переселенська організація зарегіструвала сімейних переселенців з Харьківщини - 117.311 душ. За цей же час з усієї Росії посунуло 2.659.888 душ, значить, переселенців з Харьківщини було більш 4% усього числа, на кожний рік пересічно по 5 тисяч, але по роках число то підскакує вгору, то падає униз: так, в 1900 р. вийшло усього 1.264 души, а через де-кілька років - в 1907 -19.085, в 1908 - 29.131, очевидно, з великим зростом.

900. Коли порівняти число переселенців за ці два роки з числами приросту людности на Харьківщині, то вийде, що переселення відобрало від нього в 1907 р. 2/5, а в 1908 р. -3/5 частини приросту. Тільки частина переселенців йшла за дозволом, а решта йшла самовільно, забіраючи звичайно пашпорти й купуючи білети на машину без жадної знижки. Про самовільних переселенців земство має відомости тільки за 9 місяців 1908 р.; з тих відомостів видно, що цим недозволеним шляхом, а значить, і без усякої запомоги якихсь закладів або уряду, йшло 54% усього числа переселенців; по окремих же повітах відсоток самовільних переселенців сягає від 26 до 80%. З цього боку становище переселенців з Харьківщини гірше од загальноросійського, бо там самовільні переселенці складають 42%. Переселенці з Харьківщини йшли в три західні повіти Томської губ. та в Акмолинську область, а там ще на Далекий Схід, останніми ж часами пішли ще в Тургайську область. В 1908 р. переселення на Далекий Схід зменшилося, а зате зросло в Тургайську область. Не вся Харьківщина брала однакову участь в переселенському рухові. Земство має що до цього певні відомости тільки за 1907 р. та 7 місяців 1908 р. Ті відомости показують, що в ці часи більше йшло людей з південно-східніх повітів Харьківщини - куп'янського, ізюмського та старобільського, а найменше з повітів північно-західньої частини губернії - охтирського, харьківсько-го та сумського. Ці останні відомости мають особливу вагу при розгляді тих причин, які спонукують наших селян кидати рідні оселі та плентатися на непривітну далеку чужину. Отже головна причина, що жене селянина на далеку чужину - це безземелля, малоземелля та земельна тіснота взагалі.

901. Та не можна думати, що саме малоземелля тільки викликало переселення. Один з найкращих харьківських громадських діячів професор Гордієнко передав на «Совещаніе сведущихъ людей» записку «О причинахъ, побуждающихъ крестьянъ къ переселенію, и о мерахъ къ ограниченію переселенія», де висловився, що не стільки малоземелля жене селян на чужину, скільки недостача культури, кепська пашня, брак робочої скотини, брак хліборобського знаряддя, псування нив, побільшення пісків та ярів, шкодлива так звана черезполосиця, тягар податків, мала забезпека земельної й усякої иншої власности законом, темнота, недодача науки й школи. «Жить крестьянину тесно, - каже Гордієнко, - но не только отъ малоземелья, но и разныхъ стесненій отъ начальниковъ и міроедовъ. Переселяясь на широкія поля, онъ не обезпечиваетъ себя отъ такого же зла и, можетъ быть, найдетъ худшее».

902. Хоч назва «Україна в Азії» луна трохи чудно для нашого вуха, а тим часом вона цілком відповідає дійсности, не менш як «Україна американська». Величезна українська еміграція направляється в Сибір і далі, аж до берегів Тихого океану; що-року десятки тисяч селян з корінної України переселяються на ті далекі «зелені» або «сірі клини» і засновують цілі українські колонії, зберігаючи свій побут, мову і навіть даючи новим своїм осадам назви рідних сел України. За останні часи почало переселятись на Далекий Схід чимало й українців-інтелігентів. Ідуть вони туди як урядовці, офіцери, рідше як купці або промисловці. А дехто їде і вчитись, як, напр., молодь до Томську. І як то звичайно буває з земляками, на чужині вони з туги за рідним краєм скоріше доходять до національної свідомости, скоріше сходяться до гурту. Як раз це саме відбилось на українцях в Азії: у Томську істнує чимала студентська українська громада; у Владивостоці та Харбині місцеві російські газети заводять спеціяльні українські відділи, де подають важніші звістки про український національно-культурний рух, а иноді містять і цілі статті українською мовою. У Харбині засновано навіть український громадський клуб, який об'єднує українців в далекому кутку Монголії.

903. Все це з'явища у високій мірі симптоматичні й відрадні. Вони показують живучість українського національного руху і дають надію, що ті сотні тисяч нашого люду, які виселились, шукаючи щастя-долі, аж на східній кінець Азії, не одірвуться від свого національного организму, не загинуть для мешканців старої України. На свідомих українцях-інтелігентах, що живуть в Азії, лежить обов'язок подбати, щоб їх земляки-селяне мали змогу не поривати зв'язків з духовним життям рідного краю, щоб до них доходила українська книжка, українська газета. Гарний початок цьому зробила томська студентська громада, яка заснувала гурток за-для росповсюдження українських книжок серед українських колоній Західнього Сибіру. Приклад національно-культурного руху серед українських коло-нистів в Америці показує, що розвиток національної свідомости серед колонистів має користне значіння й для метрополії. І коли українські переселенці в Америці, майже виключно - робітники та селяне, що вийшли з бідної, занедбаної Галичини і попали в значно гірші умови життя ніж переселенці до Азії, спромоглись на цілий ряд національних товариств, шкіл і часописів, то і українці-інтелігенти Східнього Сибіру з'уміють подбати про своїх земляків-селян.