Амвросій Метлинський

Амвр. Метлинський родився в 1814 р. в Гадячі на Полтавщині, вчився в повітовій гадячській школі під проводом українського письменника Макаровського, потім в гімназії та в університеті в Харькові під впливом другого українського письменника того часу Гулака-Артемовського. Згодом Метлинський був у Харь-кові професором по катедрі історії русскої мови та словесности, в 1858 р. вийшов в одставку, од усіх одслонився, перебрався в Крим і тутечки помер в 1870 р. Для рідного краю він працював з 1839 р., коли видав «Думки і пісні», до 1854 р., коли вийшов його дуже гарний збірник «Народныя южно-русскія песни». На власних своїх поезіях Метлинський підписувався Амвросій Могила, мабуть, з-за того, що дивився на себе, як на поета української старовини, за котрою жалкував, і з сумом приглядавсь до руїни колишньої слави народньої. Сумний тон його поезій був відгуком як його меланхоличного настрою, так і туги його від гіркого становища українського народу та його мови. В передмові до однієї з своїх праць Метлинський висловив гадку, що «українська мова зо дня на день забувається і мовкне, та прийде час, що забудеться і умовкне і слова її може тільки в сумних піснях долетять до потомства». В поезії «Рідна мова» він каже:

Рідна мово, рідна мово!

Мов замер без тебе я!

Тільки вчую рідне слово,

Обізвалась мов сім'я.

Один з учнів Метлинського в своїх споминах каже, що двері його хати завсігди були відчинені для студентів і взагалі, мабуть, ніколи не зачинялися, бо він дуже близько стояв до своїх слухачів, особливо ж до тих, хто любив Україну і кохався в її піснях. Кобзарі та бандуристи були звичайними його гостями. В передмові до «Народ. южно-русск. песенъ» Метлинський писав: «Живое народное слово, исполненное прадедовскихъ поученій, долголетней богатой житейской опытности, хранитель древнихъ преданій, памятникъ древнихъ событій, сокровище слезъ и радостей, живетъ и растетъ по домамъ и по путямъ, на поляхъ и на рекахъ, какъ горе и счастье, какъ печаль и радость. Оно близко духу и сердцу народа и благотворно для его нравовъ».

Його збірник українських народніх пісень довго був найкращим, до-ладу влаштованим і ріжноманітним по змісту.

Архиєп. Філарет.

Архиєпископ Філарет Гумилевський (1805-1866), богослов, історик церкви, має значіння для історії Харьківщини з-за одної дуже просторої праці - «Историко-статистическое описаніе Харьковской епархіи». Філарет був у Харькові владикою од 1847 до 1859 р. Він, як тільки заняв тут катедру, почав пильно збірати в консисторії, по церквах та манасти-рях старі документи, листи, спогади і з 1852 до 1859 р. видав низку томів про Слобожанщину з церковно-історичного погляду. Тут усі міста й села, де тільки в той час була церква, описано по повітах, а позаяк мало не в кожнім селі є церква, то усі села також описані - коли воно виникло, які були події, пошести, напади татар та поляків, листи видатних діячів, спогади старих людей - взагалі цінний матеріял що до старого, здебільше церковного життя на Слобожанщині. У Філарета знаходимо загальну простору відозву про слобожан за часи його життя в Харькові, яку вже було згадано раніш в відділові - відозви про слобожан. Для історика Слобожанщини праця архиєп. Філарета досі має велику вартість, і навіть етнографові вона дає де-що на користь.

Олександер Потебня.

Ол. Потебня, родом з Полтавщини, вчився в Харьківськім університеті, де був професором з 1860 р., великий знавець української мови, щирий син України. Поруч з мовою він порушив загальні питання про український націоналізм і пильно боронив його з суто наукового погляду. Велику вагу мають його вказівки на національну справу в рецензії на працю Жи-тецького «Обзоръ звуковой исторіи малорусск. наречія» (1876 р.), далі цікава стаття «Языкъ и народность» у «Вестн. Европы» за 1895 р., IX, і посмертне видання його величезної «Теорії словесности» 1905 р. З лінгвистичних праць Потебні багато де-чого по українству знаходиться в «Заметках о малор. наречіи» 1870 р. і в трьох книжках «Къ исторіи звуковъ русск. яз.» 1873 р. Тут роскидано цінні замітки про де-котрі вирази в думах та в старих українських актах.

Перша праця Потебні фольклорного змісту - «О некотор. символах въ славянской народ. поэзіи» 1860 р., книжка тепер устаріла. Більш наукової ваги має книжка «О ми?ологическомъ значеніи некотор. обрядовъ и поверій» 1865 р., де зібрано багато матеріялу про різдвяні звичаї, про повір'я про змія та бабу Ягу. Цікаві ще розвідки про долю 1867 р. та про купальські звичаї 1867 р., теж цінні найбільш по матеріялові. Невеличка, але дуже цінна праця «Малор. народ. песня по списку XVI в.» -розвідка про українську пісню про воєводу Штефана в чешській граматиці Благослава 1571 р. Багато етнографичних вказівок роскидано в просторій рецензії Потебні на збірник галицьких пісень Головацького та в розвідці про Слово о полку Игоревім.

Величезну вагу мають «Объясненія малор. и сродн. съ ними песенъ» в 2-х просторих томах; в першім йде мова про веснянки, в другім - про колядки. Тут зібрано й з'ясовано багато українських пісень і поруч з ними пісень инших слов'янських народів. Праця про колядки обнімає коло 800 сторінок. Колядки й щедрівки тут розібрані по мотивах.

Борис Грінченко.

Борис Дм. Грінченко родився в 1863 р. поблизу Харькова, був вчителем в сумському повіті, потім довго проживав в Чернигові та в Київі, щиро працюючи яко письменник в ріжних українських виданнях. Велику вагу мають його три величезних томи «Этнографических матеріалов» з піснями, казками та дуже численними до них бібліографичними вказівками. Наприкінці 3-го тому є доладу зроблений показчик 318 книжок та часописів,

які мають в собі українські пісні. Цей цінний

збірник має йти поруч з найкращими збірниками Чубинського та Головацького. В цім збірнику є багато пісень і казок, записаних Грінченком на Харьківщині, здебільше в сумському повіті, де він був сільським вчителем. З других численних наукових праць Грінченка вагу мають його показчик українського фольклору та українсько-російський словник в 4-х томах.

 

Дмитро Еварницький.

Дм. Еварницький зібрав і видав просторий збірник етнографичних матеріялів, котрими й сам не мало користувався в своїх працях по історії Запоріжжя. Еварницький родом з Харьківщини, вчився в Харьківськім університеті, був гімназіяльним учителем в Харькові та в Петербурзі, приват-доцентом в Москві і зараз має домівку в Катеринославі і посаду директора місцевого етнографичного музею. Він чимало вештався по Харьківщині і особливо по Катеринославщині - яко етнограф, збіраючи пісні й оповідання, і яко археолог, роскопуючи могили. Багатий етнографичний матеріял він вніс в свою простору працю «Запорожье», а ще більший в книжку «По следамъ запорожцевъ»; нарешті в 1906 р. видав просторий збірник пісень, записаних їм здебільше в Катеринославській губ. з уст селян між 1878 та 1905 рр. В збірнику 772 сторінки, на котрих вміщено 830 пісень, більш ліричних - про кохання та сімейне життя, є й історичні.

 

Петро Іванов.

Петро Вас. Іванов зробив надзвичайно багато для ознайомлення з Харьківщиною.

Родився він в 1837 р. в Чугуєві і спершу почав був працювати яко природознавець, збіраючи та досліджуючи ріжних шкодливих комах, а потім зацікавився життям народу і почав збірати пісні та робити записи звичаїв, з допомогою сільських вчителів і учительок. Величезні матеріяли, які зібрав Іванов, надруковано в «Сборн. Харьк. Истор.-Фил. Общества», в «Кіевск. Стар.», в «Этнографич. Обозреніи». Збірач сам упорядкував свої матеріяли. Усі його збірники означені повністю і новиною змісту. В 1885 р. Іванов надрукував в «Кіевск. Стар.» статтю про знахурів і замови, а далі - мало не що-року йдуть нові його збірнички, нові розвідки -про вовкулаків, про погляди на душу, збірнички повір'ів належачих до хати, до батьківських та материнських прокльонів, про скарби, дитячі играшки, про українських відьом та упирів, оповідання про долю. Найбільш просторі й користні з наукового погляду збірник Іванова про українські легенди, надрукований в «Этнографич. Обозр.» 1890 та 1891 рр., і збірник календарних повір'їв та казок селян куп'янського повіту, виданий Харьківським Істор.-Філологичним Товариством в 1907 р.

Працюючи весь свій вік на ниві українознавства, збіраючи, наче мед бджола, народні пісні, повір'я, звичаї і все таке, Петро Вас. Іванов зробив велику послугу українознавству і має право на пошану.

Василь Іванов.

Однофамилець з Петром Івановим - Василь Іванов займав в 80-х роках посаду секретаря Харьківського Статистичного Комітету; він пильно збірав етнографичні записи і написав де-кілька коротеньких етнографичних розвідок в «Статистич. Листку» та в «Харьков. Сборн.» В 1898 р. під його доглядом в додаткові до Харьків. Календаря вийшов І т. величезного збірника «Жизнь и творчество крестьянъ Харьков. губ. Очерки по этнографіи края», що обнімає 1012 сторінок - опис 50 сел старобільського повіту. Окрім того було ще декілька цікавих розвідок Вас. Іванова по місцевій етнографії.

Андрій Краснов.

Андрій Миколаєвич Краснов (18621914) професор Харьківського університету по катедрі географії. Під впливом XII Археологичного з'їзду в 1902 р. в Харькові він на короткий час зацікавився слободською етнографією і взяв гарячу участь в збіранні етнографичних матеріялів, допомогав влаштувати етнографичну виставу, зробив опис зібраних їм для музею річей, окрім того написав де-кілька невеличких розвідок, напр., гарну статтю про селянські будівлі в фельєтонах «Южного Краю».

 

Олена Радакова.

Олена Петр. Радакова, не вважаючи на гнобливу хворобу на сухоти, що звела її молодою в могилу, в 80-90 роках XIX в. пильно працювала по українській етнографії й історії. Де-кілька років вона працювала в старім холоднім помешканні Харьківського Історичного Архива, в 1902 р. зробила етнографичну подорож в старобільський повіт. В VI т. «Матер. по українській етнографії» вона дала розвідку про золотарське ремесло на Слобожанщині. Для Харьківського етнографичного музею Радакова зібрала чимало цінних річей.

Михайло Плохинський.

Плохинський, працьовита людина, гімназіяльний вчитель і архи-варіус Харьківського Історичного Архиву, склав по архивних матеріялах розвідки: «Иноземцы старой Малороссіи - Греки, Цыгане, Грузины», Москва, 1905 р., 235 стор. (вид. Моск. Арх. Общ.) і Бобровничі і стрільці в «Сборн. Харьк. Ист.-Фил. Общ.», т. III.

Анастасій Зайкевич.

Анастасій Єгорович Зайкевич, професор агрономії в Харьківськім університеті, народився в лубенськім пов. на Полтавщині в 1842 р. Окрім своїх спеціяльних праць по слободській агрономії, він допомогав полтавському земству в описові гончарних виробів і в деяких газетних статтях по бджільництву випадково торкався етнографичних сторінок народнього життя.