Найбільш теоретично опрацьованою з сучасних концепцій представляється вчення про темперамент, що розвивається школою В.М.Русалова [13,14] Темперамент, однак, не збігається з індивідуальністю і особистістю в цілому, так як остання становить сукупність усіх форм соціальних зв'язків і відносин людини. Він формується під впливом загальної конституції в процесі тих конкретних діяльностей, у які людина включається з самого дитинства. І якщо раніше існуючі теорії темпераменту ґрунтувалися або на гуморальній детермінації (подібно Гіппократу), або на соматичній (прив'язаної до особливостей будови тіла, як це робили Е. Кречмер, У. Шелдон, А.Ф.Лазурский), то в даний час частіше говорять про психобіологічні детермінації, оскільки темперамент задається властивостями нервової системи і виражається в психологічному стані людини.
Від природи людина отримує нормальні реакції біохімічних, біомеханічних, нейрофізіологічних та інших властивостей, в результаті чого у неї формується індивідуальний рівень обміну речовин, м'язового розвитку і т.д. Ці властивості включаються до виконання різних видів діяльності - від смоктальних і хапальних рефлексів до гри, вчення і т.д. У міру дозрівання людини завдяки генетичній стійкості у неї складається якась притаманна їй узагальнена швидкість, узагальнена пластичність, узагальнена емоційність та інші характеристики темпераменту. Ці характеристики не тільки фарбують діяльність, а й задають межі, оберігають організм від надмірно великого чи малого витрачання енергії, зберігаючи його здатність виживати. Таким чином, головне пристосувальне завдання темпераменту полягає в енергетичному регулюванні [16].
|
|
Виходячи з цього розуміння сутності темпераменту, зрозуміло, що до темпераментальних проявів можна віднести тільки ті психологічні властивості, які задовольняються наступними вимогами [13,14,15]
Темперамент: • відображає формальний аспект діяльності і не залежить від її мети, сенсу, мотиву; • характеризує індивідуально-типову міру енергетичної напруги і ставлення до світу і до себе;
• універсальний і проявляється у всіх сферах життєдіяльності;
• може виявлятися вже в дитинстві;
• стійкий протягом тривалого періоду життя людини;
• високо корелює з властивостями біологічних підсистем (нервової, гуморальної, тілесної і т.д.);
• передається у спадок.
В.М.Русалов при створенні своєї теорії темпераменту спирався на вчення П.К.Анохіна про акцептор дії (функціональної системи породження і корекції будь-якого поведінкового акту) і дані нейро-психофізіології [15].
Нові теоретичні уявлення дозволили трактувати темперамент як систему формальних поведінкових вимірювань, що відображають найбільш фундаментальні особливості різних блоків функціональної системи, як її розумів П.К.Анохин. Якщо розглядати всю людську життєдіяльність у вигляді континууму поведінкових актів, то кожен з них можна представити як структуру з чотирьох блоків:
|
|
аферентного синтезу (збору сенсорної інформації по всіх каналах);
програмування (прийняття рішення);
виконання;
зворотного зв'язку.
Оскільки темперамент і є результат системного узагальнення біологічних властивостей (про що докладно йшлося в спеціальній теорії індивідуальності), то повинна існувати відповідність між блоками теорії функціональних систем і формальними аспектами поведінки людини, тобто складовими темпераменту. В.М. Русалов наполягає на тому, що взаємодія з світом предметним (суб'єкт-об'єктивне) і світом соціальним (суб'єкт-суб'єктивне) мають зовсім різний сенс та зміст, у зв'язку з цим ці аспекти людської активності можуть мати і різні формально-динамічні характеристики. Тому чотирьом блокам П.К.Анохіна пропонується ставити у відповідність не чотири, а вісім блоків, що утворюють структуру темпераменту.[14,15] В узагальненому вигляді вчення про темперамент представлено на таблиці. Охарактеризуємо коротко середній рядок таблиці:
Перший блок (аферентних синтез) описує ступінь напруженості взаємодії організму з середовищем.
Другий відображає ступінь труднощів перемикання з одних програм поведінки на інші.
Третій показує ступінь швидкості виконання тієї чи іншої програми поведінки.
Четвертий блок відображає зворотний зв'язок - чутливість до можливих розбіжностей реального результату дії з тим, яким предвосхищались (акцептором).
Таблиця. Структура темпераменту М.В. Русалова
Предметно - орієнтована активність | Емоційність | ||
1.Ергічність | 2.Пластичність | 3.Швидкість (темп) | 4. Емоційність |
Аферентний синтез | Програмування | Виконання | Зворотній зв’язок |
5.Соціальна ергічність | 6.Соціальна пластичність | 7.Соціальна швидкість (темп) | 8.Соціальна емоційність |
Суб’єктно - орієнтована активність | Емоційність |
Про що говорять відповідні шкали темпераменту?
Предметна ергічність - характеризує бажання розумового і фізичного напруження, надлишок або нестача сил.
Соціальна ергічність - визначає відкритість для спілкування, широту контактів, легкість у встановленні зв'язків.
Предметна пластичність - означає в'язкість або гнучкість мислення, здатність перемикатися з одного виду діяльності на інший, прагнення до різноманітності.
Соціальна пластичність - це стриманість або розгальмування в спілкуванні, широта соціальних програм, природність взаємодії.
Предметний темп - це швидкість моторно-рухових операцій.
Соціальний темп - це мовленево - рухова активність, здатність вербалізації.
Предметна емоційність - це міра чутливості до розбіжності реального результату і бажаного. Висока чутливість до неспівпадіння виражається в перевазі негативних емоцій, а низька чутливість - у присутності позитивних емоційних переживань.
Соціальна емоційність - характеризує відчуття впевненості в процесі спілкування, емоційну сензитивність, міру тривоги з приводу невдач у спілкуванні.
Пронумеровані блоки позначають якості темпераменту, які проявляються у сфері предметної та комунікативної діяльності. Дана концепція детально розроблена і розташовує діагностичним методом - опитувальником структури темпераменту (ОСТ).[13]
Дослідження вкладу середовища і спадковості у темперамент виявило сильний материнський вплив на такі його характеристики, як екстраверсія, нейротизм і психотизм, тобто найбільш істотне в структурі особистості (орієнтованість на зовнішній або внутрішній світ, рівень тривожності і психічного здоров'я) в основному переходить до дитини будь-якої статі від матері. Але статеві відмінності все ж існують: такі особливості, як м'якість-твердість, сексуальна задоволеність, успадковуються жінками частіше, ніж чоловіками. Тобто дівчатка більше схожі на своїх матерів за цими ознаками, ніж хлопчики, хоча і ті, й інші за темпераментом ближчі до матері, ніж до батька [14]
|
|