Погляди В.М. Русалова на структуру темпераменту

Найбільш теоретично опрацьованою з сучасних концепцій представляється вчення про темперамент, що розвивається школою В.М.Русалова [13,14] Темперамент, однак, не збігається з індивідуальністю і особистістю в цілому, так як остання становить сукупність усіх форм соціальних зв'язків і відносин людини. Він формується під впливом загальної конституції в процесі тих конкретних діяльностей, у які людина включається з самого дитинства. І якщо раніше існуючі теорії темпераменту ґрунтувалися або на гуморальній детермінації (подібно Гіппократу), або на соматичній (прив'язаної до особливостей будови тіла, як це робили Е. Кречмер, У. Шелдон, А.Ф.Лазурский), то в даний час частіше говорять про психобіологічні детермінації, оскільки темперамент задається властивостями нервової системи і виражається в психологічному стані людини.

Від природи людина отримує нормальні реакції біохімічних, біомеханічних, нейрофізіологічних та інших властивостей, в результаті чого у неї формується індивідуальний рівень обміну речовин, м'язового розвитку і т.д. Ці властивості включаються до виконання різних видів діяльності - від смоктальних і хапальних рефлексів до гри, вчення і т.д. У міру дозрівання людини завдяки генетичній стійкості у неї складається якась притаманна їй узагальнена швидкість, узагальнена пластичність, узагальнена емоційність та інші характеристики темпераменту. Ці характеристики не тільки фарбують діяльність, а й задають межі, оберігають організм від надмірно великого чи малого витрачання енергії, зберігаючи його здатність виживати. Таким чином, головне пристосувальне завдання темпераменту полягає в енергетичному регулюванні [16].

Виходячи з цього розуміння сутності темпераменту, зрозуміло, що до темпераментальних проявів можна віднести тільки ті психологічні властивості, які задовольняються наступними вимогами [13,14,15]

Темперамент: • відображає формальний аспект діяльності і не залежить від її мети, сенсу, мотиву; • характеризує індивідуально-типову міру енергетичної напруги і ставлення до світу і до себе;

• універсальний і проявляється у всіх сферах життєдіяльності;

• може виявлятися вже в дитинстві;

• стійкий протягом тривалого періоду життя людини;

• високо корелює з властивостями біологічних підсистем (нервової, гуморальної, тілесної і т.д.);

• передається у спадок.

В.М.Русалов при створенні своєї теорії темпераменту спирався на вчення П.К.Анохіна про акцептор дії (функціональної системи породження і корекції будь-якого поведінкового акту) і дані нейро-психофізіології [15].

Нові теоретичні уявлення дозволили трактувати темперамент як систему формальних поведінкових вимірювань, що відображають найбільш фундаментальні особливості різних блоків функціональної системи, як її розумів П.К.Анохин. Якщо розглядати всю людську життєдіяльність у вигляді континууму поведінкових актів, то кожен з них можна представити як структуру з чотирьох блоків:

аферентного синтезу (збору сенсорної інформації по всіх каналах);

програмування (прийняття рішення);

виконання;

зворотного зв'язку.

Оскільки темперамент і є результат системного узагальнення біологічних властивостей (про що докладно йшлося в спеціальній теорії індивідуальності), то повинна існувати відповідність між блоками теорії функціональних систем і формальними аспектами поведінки людини, тобто складовими темпераменту. В.М. Русалов наполягає на тому, що взаємодія з світом предметним (суб'єкт-об'єктивне) і світом соціальним (суб'єкт-суб'єктивне) мають зовсім різний сенс та зміст, у зв'язку з цим ці аспекти людської активності можуть мати і різні формально-динамічні характеристики. Тому чотирьом блокам П.К.Анохіна пропонується ставити у відповідність не чотири, а вісім блоків, що утворюють структуру темпераменту.[14,15] В узагальненому вигляді вчення про темперамент представлено на таблиці. Охарактеризуємо коротко середній рядок таблиці:

Перший блок (аферентних синтез) описує ступінь напруженості взаємодії організму з середовищем.

Другий відображає ступінь труднощів перемикання з одних програм поведінки на інші.

Третій показує ступінь швидкості виконання тієї чи іншої програми поведінки.

Четвертий блок відображає зворотний зв'язок - чутливість до можливих розбіжностей реального результату дії з тим, яким предвосхищались (акцептором).

 

Таблиця. Структура темпераменту М.В. Русалова

Предметно - орієнтована активність			Емоційність
1.Ергічність	2.Пластичність	3.Швидкість (темп)	4. Емоційність
Аферентний синтез	Програмування	Виконання	Зворотній зв’язок
5.Соціальна ергічність	6.Соціальна пластичність	7.Соціальна швидкість (темп)	8.Соціальна емоційність
Суб’єктно - орієнтована активність			Емоційність

 

Про що говорять відповідні шкали темпераменту?

Предметна ергічність - характеризує бажання розумового і фізичного напруження, надлишок або нестача сил.

Соціальна ергічність - визначає відкритість для спілкування, широту контактів, легкість у встановленні зв'язків.

Предметна пластичність - означає в'язкість або гнучкість мислення, здатність перемикатися з одного виду діяльності на інший, прагнення до різноманітності.

Соціальна пластичність - це стриманість або розгальмування в спілкуванні, широта соціальних програм, природність взаємодії.

Предметний темп - це швидкість моторно-рухових операцій.

Соціальний темп - це мовленево - рухова активність, здатність вербалізації.

Предметна емоційність - це міра чутливості до розбіжності реального результату і бажаного. Висока чутливість до неспівпадіння виражається в перевазі негативних емоцій, а низька чутливість - у присутності позитивних емоційних переживань.

Соціальна емоційність - характеризує відчуття впевненості в процесі спілкування, емоційну сензитивність, міру тривоги з приводу невдач у спілкуванні.

Пронумеровані блоки позначають якості темпераменту, які проявляються у сфері предметної та комунікативної діяльності. Дана концепція детально розроблена і розташовує діагностичним методом - опитувальником структури темпераменту (ОСТ).[13]

 Дослідження вкладу середовища і спадковості у темперамент виявило сильний материнський вплив на такі його характеристики, як екстраверсія, нейротизм і психотизм, тобто найбільш істотне в структурі особистості (орієнтованість на зовнішній або внутрішній світ, рівень тривожності і психічного здоров'я) в основному переходить до дитини будь-якої статі від матері. Але статеві відмінності все ж існують: такі особливості, як м'якість-твердість, сексуальна задоволеність, успадковуються жінками частіше, ніж чоловіками. Тобто дівчатка більше схожі на своїх матерів за цими ознаками, ніж хлопчики, хоча і ті, й інші за темпераментом ближчі до матері, ніж до батька [14]