Правовим наслідком учинення правочину під впливом обману є визнання судом його недійсності. Частина перша ст. 280 ЦК вказує на те, що «якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування».
Звернемося до аналізу психологічного змісту поняття «обман». Варто зазначити, що в повсякденному спілкуванні слово «обман» використовують як синонім понять «брехня» і «неправда». Однак у суворо психологічному розумінні ці слова мають різне значення. Брехня – це свідоме перекручування відомої суб'єкту істини: вона є усвідомленим продуктом мовної діяльності суб'єкта та має на меті ввести в оману співрозмовника. Брехня у психічно здорової, нормально розвиненої людини, зазвичай, обумовлена реальними мотивами і спрямована на досягнення конкретної мети.
|
|
На відміну від брехні, обман – це напівправда, що провокує людину, котра її сприймає, на помилкові висновки з достовірних фактів: повідомляючи деякі справжні факти, ошуканець навмисно приховує інші, важливі для розуміння відомості.
Неправда, на відміну від обману і брехні, ґрунтується на щирій омані, що свідчить про неповне знання щодо обставин, про які йдеться в повідомленні. Неправда, як і обман, ґрунтується на неповноті інформації, однак, на відміну від обману, той, хто говорить неправду, не приховує відомої інформації і не переслідує іншої мети, крім передачі неповного або перекрученого повідомлення.
Експериментально-психологічним шляхом встановлено, що обман, як і брехня, наявний в тих ситуаціях, в яких досягнення бажаного для індивіда результату є важким чи взагалі неможливим. Головне, що поєднує обман і брехню, — це свідоме прагнення людини спотворити істину.
Обман і брехня можуть бути детерміновані особистісними властивостями й ситуацією. Психологічні дослідження довели, що найчастіше брешуть особи з недостатньою толерантністю до стресу, підвищеною тривожністю, невротичністю, екстернальністю, демонстративною акцентуацією характеру, схильністю до протиправних дій тощо. Ситуативно обман частіше виникає там, де людина, яка бреше, має певну соціальну й моральну підтримку.
Для діагностики обману існує цілий арсенал психологічних методик, зокрема:
· аналіз мовних висловлювань;
· аналіз письмових текстів;
· аналіз невербальних ознак («невербальних детекторів») брехні;
· поліграфологічне дослідження (наразі у літературі зустрічаються дані про використання поліграфа у судово-психологічній експертизі);
|
|
·аналіз особистісних і ситуативних передумов обману.
Для діагностики обману істотним є виявлення мотиваційної складової, наявності наміру, бажання ввести кого-небудь в оману. Обман – це і є навмисне, свідоме, цілеспрямоване введення в оману, приховування істотних обставин правочину. Тому за наявності такого свідомого наміру будь-які дії з введення контрагента правочину в оману (умовчання, перекручування, приховування) може бути кваліфіковано як обман.
Психологічна експертиза впливу насильства
«Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним» (частина 1 ст. 231 ЦК).
Зміст цієї правової норми потребує аналізу психологічного змісту явищ психічного насильства, психічного тиску і психологічного примусу. У цьому контексті йдеться про ті аспекти вищезгаданих явищ, що стосуються впливу з метою спонукання людини до дій, які ґрунтуються на емоціях страху, усупереч її мотивам і бажанням, проти її волі. У такий спосіб психологічним чинником, що спонукає людину вчинити правочин, виступає страх. Він, як правило, може бути обумовлений прямими й непрямими погрозами, залякуванням. Змістом психологічного тиску може бути погроза здійснити насильство, погроза позбавити людину важливих для неї життєвих цінностей, а також фрустрації актуальних потреб.
Страх – це емоція, котра виникає в ситуаціях, що загрожують біологічному чи соціальному існуванню людини. Залежно від інтенсивності джерела погрози стан страху може варіюватися в досить широкому діапазоні: побоювання, страх, переляк, жах. Адаптивна роль страху полягає в тому, що він попереджає про небезпеку і спонукає шукати шляхи виходу з ситуацій, пов'язаних із такою небезпекою. Вчинення правочину в таких випадках і є одним із варіантів виходу з небезпечних ситуацій у разі психологічного тиску, погрози. Якщо джерело небезпеки є невизначеним чи неусвідомленим, то такий психічний стан називають тривогою.
Слід зазначити, що страхи можуть бути обґрунтованими і необґрунтованими. Психологічна експертиза обґрунтованості таких станів і зв'язок їх із діями відповідача дозволяє відповісти на запитання щодо наявності підстав для цивільно-правової відповідальності. Необґрунтовані страхи можуть обумовлюватися особистісними властивостями, такими, як тривожність, помисливість, підозрілість, боязливість тощо.
Отже, психологічна експертиза впливу насильства, тиску, примусу передбачає аналіз особистісних властивостей, психічних станів у момент укладання угоди, їхній зв'язок із діями відповідача, аналіз мотивів поведінки потерпілої сторони тощо.