Повноваження у керівництві церквою

Тема № 8 Державно-правовий лад України в другій половині XIX - на поч. XX ст. (до 1914р.).

План.

1.Державно право.

2.Правове закріплення реформ 60-70рр. XIX ст. Особливості їх здійснення на Україні.

3.Контрреформи 80-90рр. XIX ст.

4.Фабричне законодавство та його застосування в Україні.

5.Правові основи столипінської аграрної реформи, особливості її здійснення на Україні.

Державне право.

 У другій половині XIX ст. на поч. XX ст. в епоху капіталізму українські землі у своїй більшій частині — Лівобережжя, Правобережжя та Південь перебували у складі Російської імперії і поділялися на дев'ятьгуберній: Київську, Волинську, Подільську, Харківську, Полтавську, Чернігівську, Катеринославську, Херсонську і Таврійську.

Західноукраїнські території — Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття — були колоніальними окраїнами Австро-Угорської монархії.

 Переломний етап в історії України — кінець 50-х — початок 60-х рр. У цей час, коли очевидною стала неможливість подальшого збереження феодально-кріпосницьких відносин, відбулося скасування кріпосного права, почав встановлюватися новий, буржуазний лад.

Загальновизнано, що реформи 60—70-х років означали перший крок на шляху перетворення феодальної монархії в Росії у буржуазну монархію.

Перетвореннями 60—70-х рр. в державний устрій Російської імперії було запроваджено окремі

елементи буржуазної державності:

1.створено виборні представницькі установи місцевого адміністративно-господарського управління (земські та міські органи самоврядування), виборні органи суду (мирові судді),

2.закладено основи буржуазного судоустрою і судочинства,

3.більш гнучкі форми фінансового контролю і цензури,

4.закріплено принцип всестановості в комплектуванні армії і діяльності органів народної освіти тощо.

Ці реформи є буржуазними і тому, що вони враховували інтереси буржуазії і приватної власності, створювали сприятливі умови для розвитку торгівлі, промисловості та кредиту.

Росія залишалася абсолютною монархією із самодержавним монархом на чолі.

В країні зберігалися основні дореформені державні вищі, центральні і навіть місцеві установи з дворянською урядовою більшістю.

В Україні існував в основному попередній адміністративно-територіальний поділ. Для шести її губерній характерною була така структура управлінського апарату: адміністрація Губернська – Повітова - дільнича  - (з 1889 р.) і волосна-сільська.

Три губернії — Київська, Подільська та Волинська — мали ще своєрідну загальну надбудову у вигляді генерал-губернаторської влади.

Генерал-губернатори.

Київський, подільський та волинський генерал-губернатор (він також іменувався головним начальником Південно-Західного краю) був вищим представником верховної влади у "ввірених йому губерніях". Закон припускав поєднання посад генерал-губернатора і командувача військами Київського військового округу.

Повноваження генерал-губернатора були закріплені Загальною інструкцією ( 83 пункти ) генерал-губернаторам, а також в інших нормативних актах — статутах, положеннях, окремих "височайших" веліннях.

- Загальна інструкція наголошувала, що генерал-губернатори

- захищали царат на місцях

-  питання загального добробуту і внутрішньої безпеки.

- Закон надавав генерал-губернатору право ревізувати усі дії осіб, йому підвідомчих, доповнювати, змінювати або скасовувати постанови підпорядкованих йому губернаторів.

Повноваження при оголошені виняткового стану.

- - досить широкі права надавалися генерал-губернатору при оголошенні виняткового стану (тобто стану посиленої чи надзвичайної охорони). Підстави для оголошення тієї чи іншої місцевості на винятковому стані були сформульовані настільки невизначено, що відкривали широкий простір для свавільного тлумачення.

- 1.Міг видавати обов'язкові постанови (з метою захисту "громадського порядку і державної безпеки"),

- 2.За порушення яких винні підлягали арешту на строк до трьох місяців або штрафу до 500 крб.

- 3.Крім того, йому належало право забороняти "усякі народні, громадські, навіть приватні збори", закривати торговельні заклади і промислові підприємства; а також "забороняти окремим особам перебування у місцевостях, оголошених в стані посиленої охорони".

4.При введенні стану надзвичайної охорони, йому було надане право: засновувати для сприяння існуючим органам поліції" особливі військово-поліцейські команди; накладати секвестр на нерухоме і арешт па рухоме майно та прибутки з нього у випадках, коли розпорядженням таким майном "досягаються злочинні цілі, або коли упущення по управлінню таким тягнуть за собою небезпечні для громадського порядку наслідки"; за порушення обов'язкових постанов і скоєння певних вчинків піддавати винних в адміністративному порядку ув'язненню у тюрмі або фортеці на три місяці чи арешту на той же строк, або грошовому штрафу до 3 тис. крб.; усувати від посад урядовців усіх відомств, включаючи судове, а також осіб, що служать по обранню в станових, міських та земських установах; припиняти періодичні друковані видання на термін надзвичайного стану; закривати навчальні заклади на строк до одного місяця. Крім того, генерал-губернатор мав право припиняти і закривати чергові збори станових, земських та міських органів.

Повноваження в судовій сфері.

Так, при введенні стану посиленої охорони вони діставали право

1.Передавати судам окремі справи 

2.Генерал-губернатор також затверджував вироки.

3.Він міг вилучати із загальної підсудності і передавати їх у військові суди.

4.До того ж генерал-губернатор наділявся правом замінювати судовий розгляд багатьох справ адміністративним вирішенням: це стосувалося тих злочинів та вчинків, які тягли за собою покарання у вигляді ув'язнення в тюрмі або фортеці до трьох місяців чи грошового штрафу до 3 тис. крб.

Повноваження у керівництві церквою.

1. нагляд за діяльністю римсько-католицької церкви: лише з його дозволу могли засновуватися нові філійні костьоли, алтарі та каплиці; його згода була потрібною при призначенні ксьондзів на прихідські посади; він міг відлучати їх від посад, переміщувати і накладати на них грошові стягнення.