Характеристика стадій гіпнозу

Гіпноз - особливий стан людини, що викликається штучно, за допомогою навіювання і відрізняється вибірковістю реагування, підвищеною сприйнятливістю до психологічного впливу гіпнотизує і до зниження чутливості до інших впливів. Розрізняють наступні стадії гіпнозу:

1) стадія гіпноїдності супроводжується м'язовим і психічним розслабленням, миготінням і закриванням очей.  Після пробудження впевнений, що міг би вийти й сам із цього стану;

2) стадія легкого трансу, для якої характерна каталепсія кінцівок, тобто кінцівки можуть тривалий час перебувати в незвичайному положенні;

3) стадія середнього трансу, при якій виникають амнезія, зміни особистості; можливі прості гіпнотичні навіювання;

4) стадія глибокого трансу характеризується повним сомнамбулізмом, фантастичними навіюваннями. Слово сильніше реального подразника. Легко реалізуються всі типи позитивних і негативних галюцинацій (при відкритих очах). Позитивні й негативні галюцинації реалізуються постгіпнотично. Можливість викликати "блискавичний" повторний гіпноз.  

Білет 24

Фізіологія ретикулярної формації мозку

У стовбурі мозку, від спинного до проміжного, знаходиться скупчення густо переплетених між собою нервових клітин, яке носить назву ретикулярної формації. Нейрони ретикулярної формації виконують специфічні і неспецифічні функції. До специфічних відносяться регуляція дихання, діяльності серця і судин, травного тракту, шлункової секреції та ін.

Важливе значення для підтримання нормального рівня збудливості різних відділів ЦНС мають висхідні і низхідні неспецифічні впливи ретикулярної формації. Неспецифічні низхідні впливи на спинний мозок можуть бути полегшуючі або гальмівні. Вони значно змінюють протікання спинномозкових рухових рефлексів. Висхідні впливи пов'язані з регуляцією активності вищих відділів головного мозку, головним чином кори великого мозку.

Механізм активуючих впливів ретикулярної формації зводиться до підвищення збудливості кіркових клітин внаслідок деполяризації їхнього тіла і дендритів. У свою чергу, кора великого мозку за допомогою зворотних зв'язків регулює ступінь активності ретикулярної формації. Характерною особливістю нейронів ретикулярної формації є висока чутливість їх до деяких хімічних речовин. Майже всі нейрони ретикулярної формації полісенсорні, тобто відповідають на подразнення різних рецепторів. Це призводить до взаємодії аферентних і еферентних імпульсів, циркуляції їх по кільцевих зв'язках, підтримання постійного рівня збудження ретикулярної формації і тонусу інших відділів ЦНС.

Механізм утворення тимчасових зв’язків

Утворення тимчасового зв'язку відбувається за принципом домінанти. Більш сильне вогнище збудження від безумовного роздратування притягає до себе збудження від вогнища умовного роздратування. Ступінь цього збудження буде зростати. Домінантне вогнище має властивість тривалого, стійкого існування. Отже, умовне й безумовне збудження тривалий час будуть взаємодіяти між собою.

Якщо збудження пройшло по яких-небудь нервових центрах, то наступного разу воно по цих шляхах пройде значно легше. В основі цього лежить по-перше, явище сумації порушень, а по-друге, явище "уторування шляху", що супроводжується:

- тривалим підвищенням збудливості синаптичних утворень;

- зміною білкових ланцюгів, нагромадженням РНК, зміною кількості медіатора в синапсах, активацією утворення нових синапсів.

Отже, створюються структурні передумови до руху порушення по певних шляхах. Тепер збудження із зони коркового представництва умовного рефлексу направиться по второваному шляху й викличе прояв умовно-рефлекторної реакції.

Існує й інше подання про механізм формування тимчасового зв'язку. В основі цього подання лежить здатність нейронів відповідати на роздратування різних модальностей, тобто явище полісенсорної конвергенції. Існування нейронів, на яких конвергують порушення від різних аналізаторів, дозволяє думати, що процес установлення тимчасових зв'язків відбувається не за рахунок об'єднання різних ділянок кори, а за рахунок інтеграції порушень на рівні одного нейрона - нейрони кори можуть інтегрувати умовне й безумовне порушення. Таке порушення, доходячи до нейронів, фіксується в них у вигляді міцних хімічних сполук, утворення яких й являє собою механізм замикання умовно-рефлекторного зв'язку. Така теорія механізму замикання тимчасового зв'язку одержала, назву конвергентної теорії.

Теорії гіпнозу

Згідно теорії часткового сну, створеної школою В. П. Павлова, гіпноз можна розглядати як штучно викликаний частковий сон. У клінічних спостереженнях на людей умовно-рефлекторним шляхом у головному мозку створювали так званий сторожовий центр, через який здійснювався контакт з гіпнотизером. Інші зони кори були загальмовані. Згідно цієї теорії, гіпнотичний стан поділяється на три фази:

1) вирівнююча, в яку всі подразники, незалежно від їх інтенсивності, діють однаково;

2) парадоксальна, коли слабкий подразник має ефект, в той час як сильний подразник не діє;

3) ультрапарадоксальна, коли виникає відповідь на дію стимулів, на які організм в стані неспання не реагує.

Теорія психоаналізу запропоновано школою 3. Фрейда. Згідно цієї теорії, у главу кута ставляться взаємини гіпнотизера і гіпнотичного («божевілля удвох»). Гіпнотизер грає роль всемогутнього батька. «Гіпнотизер несвідомо бажає магічної влади і панування... над пацієнтом» (3. Фрейд). У гіпнотизера виникає парадоксальна ситуація; одночасні потреби в близькості і відчуття необхідності в дистанції. Рішення цієї задачі дає метод словесного навіювання, який захищає від еротизму ситуації.

Білет 25