Також серед видатних благодійників цієї доби слід назвати П. Конашевіча-Сагайдачного, І. Мазепу, родину барона Штейнгела, Раїну Соломирецьку-Гойську

Наприкінці ХVІІ – поч.ХVІІІ ст. Надзвичайну сторінку в історію доброчинності вписав гетьман Іван Мазепа. У своїй доброчинно-меценатській діяльності І. Мазепа значну увагу приділив Києво-Могилянській академії. Своїми універсалами Мазепа підтвердив усі попередні надбання Братського монастиря й подарував від себе 17 дворів на Подолі та деякі села. Крім того, Мазепа щороку давав на стипендії студентам 1000 золотих, поповнював бібліотеку різними книжками.

Коштом Мазепи постали кам’яні споруди Братського монастиря та Богоявленська церква, збудовано новий навчальний корпус Академії. Прикладів доброчинності Мазепи відомо чимало. Лише на будови та оздобу Києво-Печерської лаври Мазепа витратив більш, як мільйон золотих. З величних церков, побудованих коштом Мазепи поза Києвом, має особливу цінність Вознесенський собор з монастирем у Переяславі, на що витрачено понад 300 тисяч золотих. З будов, які лише докінчувалися коштом Івана Мазепи, згадаємо Спаську церкву Мгарського монастиря, фінансування трапезні Густинського і Мгарського монастирів.

Залишив І. Мазепа доброчинний слід і в Чернігові, де побудував у Борисо-Глібському монастирі церкву св. Івана Предтечі і велику кам’яну дзвіницю, взяв участь у завершенні Троїцького собору в Іллінському монастирі, подарував кафедральному Борисо-Глібському собору розкішні срібні ворота, споруджений також іконостас для Введенської трапезної церкви Троїцько-Іллінського монастиря.

У Батурині побудовано п’ять церков на кошти гетьмана. Троїцькому храму І. Мазепа подарував понад 20 тис. золотих, Миколаївському – чотири тис. золотих. На будівництво Воскресенської та Покровської церков було виділено 15 тис. золотих. Були позолочені бані Софійського собору, на що І. Мазепа витратив п’ять тисяч дукатів. Михайлівський Золотоверхий монастир у Києві реставрований за часів І. Мазепи.

Головна соборна церква Успіння Богородиці Києво-Печерської лаври була розбудована на кошти Мазепи. Гетьманом здійснено видатки на позолочення бані Успенської церкви, великий дзвін і дзвіницю до Печерського монастиря. Троїцька церква над головною брамою Лаври остаточному оформленню й цінному стінопису завдячує І. Мазепі. На кошти гетьмана навколо Верхньої Лаври споруджено кріпосну стіну. На Кирилівській церкві у Києві на кошти Мазепи було збудовано чотири наріжні бані й пишний бароковий причілок на фасаді.

За даними С. Павленка, на виділені Мазепою кошти збудовано 26 соборів, церков та дзвіниць. Меценатство І. Мазепи сягало Палестини, Антіохії, Александрії, грецького Афону і Царгорода. На замовлення гетьмана зроблено срібну плиту до церкви Гробу Господнього в Єрусалимі. Мазепа подарував срібну миску до церкви Гробу Господнього в Єрусалимі з надписом. Збереглася по нинішній день у Єрусалимі Плащаниця, яку подарував до церкви Гробу Господнього гетьман І. Мазепа.

Після 1709 р., незважаючи на складну ситуацію, благодійно-меценатська діяльність не припинилася. Гетьмани і козацька старшина опікувалися культурно-освітньою нивою. Так, гетьман І. Скоропадський для матеріального сприяння Київській академії передав Братському монастиреві кілька сіл. Визначними фундаціями Скоропадського були розбудова Гамаліївського Харлампієвого монастиря на Глухівщині; відбудова після пожежі 1718 р. Києво-Печерської Лаври; фамільна мурована церква Іоана Предтечі у Стародубі; Троїцький собор у Глухові.

Гетьман Д. Апостол видав універсал, що підтверджував права Києво-Братського монастиря на володіння селами та угіддями, які йому належали. Крім того, Д. Апостол відновив щорічні виплати з військового скарбу (200 дукатів). Іконостас Георгіївської церкви Видубицького монастиря в Києві подарувала дружина гетьмана Д. Апостола. За його правління засновано відому Глухівську співацьку школу, в якій за 40 років дістали освіту понад 300 музикантів, солістів і регентів, зокрема й Д. Бортнянський і М. Березовський. Важливою виявилась донаторська, ктиторська і фундаторська діяльність старшини.

Не стояло осторонь благодійності та меценатства й рядове козацтво. Причини щедрості запорожців до храмів і духовенства слід шукати в притаманному козакам легковажному ставленні до грошей, багатства, в погляді на пожертви як на можливість замолити гріхи, в любові козаків до прикрашання релігійних споруд та ін.

Відзначаючи доброчинно-меценатську діяльність часів Козаччини-Гетьманщини як «позитив», задля об’єктивності, історичної правди, не слід забувати й про менш приємні обставини. Не торкаючись політичних аспектів, зазначимо, наприклад, що збереглися скарги з різних міст Гетьманщини на утиски й кривди з боку старшини і духовних осіб. Що ж до селянства, то воно, за словами О. Оглоблина, «переживало процес дальшого збільшення «підданських» повинностей і загального зубожіння. Концентрація землеволодіння і політичної влади в руках козацької старшини мала своїм головним джерелом і разом з тим своїм головним наслідком зростання визиску селянської маси».

Проте високі моральні й духовні принципи окремих благодійників минулого можуть стати прикладом для засновників сучасних доброчинних фондів, організацій та об’єднань.

 

Благодійність та суспільна опіка в Україні (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.)

Перебування українських земель під владої Російської імперії позначилося й на характері благодійності.

На складному історичному шляху поступово розвивалися різні форми суспільної опіки, у якій постійно окреслюються два провідних напрями – продовження традицій особистого благодіяння та захисту нужденних і посилення організуючих засад, вдосконалення форм і масштабів державної підтримки соціально вразливих верств населення при збереженні доброчинної діяльності церкви.

Особливо плідним і актуальним за завданнями і результатами їх здійснення виглядає досвід розвитку благодійності, опіки, соціального забезпечення у пореформений період кінець ХVІІІ – ХІХ ст., основними принципами якого були:

- децентралізація системи опіки;

- передача державою благодійних органів;

- організацій та установ органам земського та міського самоуправління;

- індивідуалізація допомоги населенню;

- переважна увага до профілактики збідніння і безробіття;

- перехід до здебільшого «відкритого» типу суспільної опіки, тобто соціальному забезпеченню поза благодійними закладами.

Важливим засобом було державне і громадське стимулювання благодійної діяльності:

- право носіння мундирів і знаків відповідних відомств;

- нагородження орденами і медалями;

- фінансові та інші пільги;

- персональні пенсії і допомоги;

- надання дворянського звання,

- почесних громадян;

- прийоми в імператорській сім’ї, в губернаторів;

- присвоєння імен філантропів і меценатів благодійним закладам, музеям, бібліотекам, школам, інститутам, вулицям тощо.

Перша світова війна, створивши нову екстремальну ситуацію, активізувала благодійну діяльність в Росії, яка відзначається в цей період досить значною розгалуженістю.

На українських землях тоді діяли: Комітет Великої княжни Тетяни Миколаївни (Тетянинський комітет), Олексіївський Головний комітет, Олександрівський комітет, Комітет Великої княгині Єлизавети Федорівни; Морське благодійне товариство, Скобелєвський комітет, Романовський комітет, Комітет Великої княгині Марії Павлівни, Товариство повсюдної допомоги постраждалим на війні нижчим чинам та їх сім’ям, Георгіївський комітет. Найбільш масовими організаціями, яким підпорядковувалися благодійні інституції, були міністерство внутрішніх справ та Відомство православного сповідання і військового духовенства. Головними самостійними центрами благодійності були чотири відомства: Відомство установ імператриці Марії; Імператорське людинолюбне товариство; Російське товариство Червоного хреста; Попечительство трудової допомоги.

Філантропічні заклади та організації були підвідомчі міністерству народної освіти, військовому міністерству, міністерству юстиції, міністерству імператорського двору, міністерству шляхів сполучення, морському міністерству, міністерству землеробства та державного майна. Нужденні отримували допомогу також через міські та земські установи, прикази громадської опіки, церковно-парафіяльні опікунства і станові громади. У 1909 р. утворився Всеросійський союз установ, товариств і діячів з громадської та приватної опіки. Він став ініціатором двох загальноросійських з’їздів діячів благодійності.

Благодійний канал громадської допомоги незаможним було закрито після 1917 р., коли держава оголосила себе єдиним гарантом соціальної, в тому числі й медичної допомоги.

У всьому світі громадська допомога завжди складала вагому долю зусиль суспільства і держави з покращання добробуту і здоров’я людей. Як не парадоксально, але чим цивілізованіше суспільство, тим сильніше в ньому розвинені благодійні структури, тим масштабніша суспільна допомога, включаючи благодійну.

Благодійність, народжена ідеями милосердя, гуманності, а також економічними інтересами, живлячись пожертвуваннями заможних осіб, організацій, товариств, має економічне, соціальне, моральне і навіть політичне значення. Ідеї доброчинності, що відроджуються в теперішній час, – найкращий доказ відновлення справедливості.

 

Контрольні питання

1. Назвіть християнські принципи благодійності. Кому надавали допомогу перші християнські общини?

2. Яка історична подія активізувала розвиток благодійності в Київській Русі? Назвіть основні напрямки благодійної допомоги в Русі-Україні.

3. Як запровадження Магдебургського права сказалося на розвитку благодійності в Україні?

4. Назвіть основні напрямки благодійної допомоги, що їми опікувався Львівський магістрат?

5. Що вам відомо про благодійну діяльність українських братств?

6. Назвіть найвідоміших українських меценаток Нового часу, що опікувалися освітніми закладами. Охарактеризуйте їхній особистий благодійний внесок у розвиток освіти того часу.

7. Кого з гетьманів України можна долучитдо когорти благодійників та меценатів? Наведіть конкретні приклади їхньої благодійної діяльності.

8. Яких форм набула благодійність на українських землях під владою Російської імперії? Поясніть характер змін у благодійності ХІХ – поч. ХХ ст.