Значна увага приділялась благодійній та філантропічній діяльності, що виливалась у різні форми допомоги бідним, убогим і сиротам, будівництво шпиталів, сиротинців тощо

Свою головну мету братчики бачили у збереженні етнічної самобутності українського народу. Провідним засобом для її досягнення вони вважали культурно-просвітницьку діяльність. Необхідність протидіяти наступові католицької культури спричинила появу братських шкіл. Перша така школа з’явилась у Львові у 1586 р., а незабаром їх почали створювати скрізь в Україні. На початку ХVІІ ст. братських шкіл налічувалоь коло 30.

Навчатися в них мали право діти всіх станів. Утримувались школи коштом братств. Діти з незаможних родин і сироти навчались безкоштовно. Головне призначення братських шкіл – надавати освіту й виховувати відданість давнім традиціям та батьківській вірі.

Значна увага приділялась вивченню церковнослов’янської, книжної української мови, а також латинської мови.

У Статуті Львівського братства зазначалось, що школа організована і підтримується «старанням і турботою всього братства Львівського, храму Пресвятої Богородиці і всього посполитого народу руського навіть убогих вдовиць, задумуючи ліквідувати нестачу законної науки». Статут школи передбачав, що викладання повинні вести філософи, поети, історики тощо. Характерною особливістю Львівської братської школи з перших днів існування був її демократичний характер. Так, Статут цієї школи вимагав, щоб кожен учень, незважаючи на соціальне походження, був рівний серед інших.

Вчитель повинен виховувати і любити дітей, як «синів багатих», так і «сиріт убогих», і тих, котрі по вулицях ходять, «просячи милостині». У школі повинні бути всі рівні, право на переваги давали лише знання і сумлінність. Братство дбало про те, щоб у школі розвивалась товаристськість, повага до вчителів і пошана до людей, достойних як духовного, так і світського стану. Братчики турбувались про матеріальне забезпечення дітей, виховуючи бідніших, – за їх утриманням і опікою на кошти братські, бо школа організовувалась для дітей різного стану, убогих та багатих – за рівним внеском.

Засновуючи школи, розповсюджуючи освіту, Львівське братство узяло на себе важливу справу морального виховання підростаючого покоління. Школа, на думку братчиків, повинна була виконувати як громадянську, так і соціальну функції. Думки, викладені в Статуті, перегукуються з тим, про що йдеться мова у збірнику «Об воспитанії чад» (Львів, 1609 р.), який вийшов з братського середовища. Автор рекомендує виховувати дітей у слухняності і покорі, проте радить уникати жорстоких покарань і залякувань.

Неуважне ставлення родичів і вихователів до виховання дітей автор вважає смертельним гріхом і погрожує карою в потойбічному світі. Якщо діти недисципліновані, не завжди себе належно поводять, то слід шукати винних у цьому серед вихователів: як серед батьків, так і серед вчителів. Автор наголошує на необхідності виховувати дітей з раннього дитинства, від «першого віку», бо це найбільш сприятливі роки для формування особистості. Якщо дитина отримала добре виховання в дитинстві, то й надалі не будуть їй страшні спокуси гріховного життя. Звертаючись до родичів, автор радить приділити особливо багато уваги вихованню дітей.

Статут братської школи, а також інша освітня література, що видавало Львівське братство, зокрема збірник «Об воспитанії чад», засвідчують високий рівень педагогічної думки. Ці твори були пронизані демократичним духом, мали чітке гуманістичне спрямування. Якщо проаналізувати ставлення братчиків до освіти, то побачимо, що в їх працях йшлося про всезагальність освіти, зазначалось, що місце людини в суспільстві повинно залежати від освіти, а не від походження.

Львівська братська школа будувалася вже за системою тогочасних західноєвропейських середніх шкіл-гімназій, її основну суть становило вивчення так званих семи вільних мистецтв – граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, музики, астрономії.

Біля джерел Львівської братської школи стояли люди глибокої ерудиції й освіти, світогляд яких уже ніс на собі відбиток нового ренесансного способу мислення. Серед них слід назвати Юрія Рогатинця, Стефана Зизанія, Лаврентія Зизанія, Іова Борецького.

Другою після Львівської за значимістю братською школою в Україні була Київська.

В 1615 р. київські міщани, шляхта, духівництво організували братство, а при ньому було засновано школу. Вона почала діяти на Подолі при Братському монастирі. Члени Київського братства характеризували свою школу як  «училище отрочатом мови славяноросскаго, еллиногреческого і прочиих даскалов... та не від чуждаго джерела пиюще... западния схизми упившеся і до римляном відхиляться». Ця характеристика свідчить як про програму школи, так і про її призначення – протидіяти католицькій пропаганді єзуїтських шкіл.

У програму Київської братської школи, що складалась з п’яти класів, також входило вивчення предметів «семи вільних наук», характерних для середньої школи того часу. Як і в інших братських школах, велика увага приділялась вивченню церковнослов’янської, грецької мов, що визначало характер братських шкіл в Україні і Білорусі як «грекослов’янських». Грецька і церковнослов’янська мови виступали як літературні мови великого православного ареалу, були засобом культурного спілкування між східними і південними слов’янами. Братська школа в Києві стала центром освіти не тільки для українських земель. Серед учителів і учнів були вихідці з Білорусі, Росії.

В 1630 р. церковнослов’янську мову викладав росіянин Федір; Савва Андрійович з Могильова читав граматику, пізніше він продовжував викладацьку діяльність у Могильовській братській школі.

Отже, педагогічні переконання діячів братських шкіл були пройняті гуманістичними ідеями, які відбилися на організації навчального і виховного процесів. Ставлення вчителя до учня ґрунтувалося на визнанні успіхів останнього. Похвали заслуговували лише ті учні, які досягли великих успіхів у науці. Братські школи прагнули виховати молодь у дусі відданості своєму народу, здатності постояти за загальнонародні інтереси, захистити свободу своєї батьківщини.

Розвиток шкільництва безпосередньо був пов’язаний із книгодрукуванням. Діячі братського руху велике значення надавали видавничій діяльності, добре розуміючи її суспільне значення. В грамоті, підписаній у листопаді 1589 р. Константинопольським патріархом Єремією Луцькому єпископу Кирилу Терлецькому та Львівському єпископу Гедеону Балабану, перед братчикам ставилися такі видавничі завдання: «Мають волность... друку невозбронно священниї книги церковниє старанно, з великі: опатренєм, не тільки часословци, псалтирі, апостоли, мінеї і тріоді требники, синаксари, євангелія, метафрасти, торжники, хроніки, але граматику, піїтику, реторику, філософію».

Перші видання братської друкарні з тих, що збереглися, датовані 1591 р. Це, зокрема, окружна грамота Константинопольського патріарха Єремії, а також Соборна грамота Брестського синоду від 21 червня 1590 р. З друкарні братства вийшла знаменита «Просфоніма» – брошура з текстом віршів, що декламувалася учнями братської школи, які вітали митрополита Михайла Рогозу з новим 1591 роком. Заслугою Львівського братства слід вважати те, що воно видавало підручники для початкового навчання – букварі, «Псалтирі» і «часослови шкільні». Крім книг богословського характеру, друкувались і світські: розділи, присвяти видатним персонам, вірші, епіграми, герб «Львівського братства», передмови. Великої уваги заслуговує видання «Анамсісис, чи пропоминаніє» (1695 р.) – братський пам’ятник, який подавав генеалогію українських міщанських сімей Львова, а також деякі факти з історії України.

Видавнича діяльність Львівського братства тісно пов’язана з благодійницькою та педагогічною діяльністю. Перший друкований підручник слов’яно-руської мови під назвою «Буквар» видав І. Федоров завдяки старанням львівських братчиків у 1574 р. У 1588 р. грек Арсеній Еласонський, ректор Львівської братської школи, за участю своїх учнів склав граматику, яку надрукувала 1591 р. Львівська братська друкарня під назвою  «Адельфотес» «Граматіка доброглаголивого еллино-словенського язика». Це була одна з перших слов’янських граматик, складених в Україні. Пізніше було надруковано граматику Лаврентія Зизанія – «Граматіку словенську» (Вільно, 1596 р.), яка тривалий час служила навчальним посібником слов’янської мови у братських школах і справила помітний вплив на подальший розвиток мовознавчої науки на Україні. Її ідеї і положення знайшли своє поглиблення у відомому  «Лексиконі славенороському» (Київ, 1627 р.) Памви Беринди. Майже три століття користувався «Лексиконом словенороським Памві Беринди» весь слов’янський світ, до нього зверталися українські, російські, білоруські та румунські філологи, розвиваючи далі мовознавчу науку. Починаючи з тридцятих років XVII ст. братське видавництво основну увагу приділяло підготовці до друку богослужбових книг, а з середини XVII ст. повністю перейшло на випуск книг богословського характеру.

Отже, благодійна діяльність українських братств далеко виходила за межі меценатської та філантропічної спрямованості, а скоріше була втіленням гуманістичних поглядів українців на немічність, старість, убозтво. Вагома меценатська робота, проведена братствами щодо налагодження книгодрукування, організації навчально-освітнього процесу на новій гуманістичній основі, впорядкування й реформування внутрішньоцерковного життя – усе це створило величезний авторитет братствам, зробило їх основними суб’єктами культурно-національного відродження України того періоду.

Не менш значущою для української культурної спадщини стала діяльність приватних благодійників, а точніше, благодійниць. У цьому контексті дослідимо внесок відомих жінок-благодійниць ХVІ – ХVІІ ст., причетних до історії заснування перших на території України вищих навчальних закладів, – Острозької та Києво-Могилянської академій. Цими жінками були українські шляхтянки Галшка Острозька і Галшка Гулевичівна.

Спільним, що поєднує цих славетних волинянок, було: 1) шляхетське походження, належність до відомих магнатських родів; 2) добре виховання і ґрунтовна освіта; 3) раннє одруження, не зовсім просте і щасливе особисте життя; 4) глибока релігійність, висока моральність, милосердність, добросердечність, а також рішучість і волелюбність; 5) патріотичні почуття, прагнення захистити й відродити православну віру, культуру, традиції; стремління оборонити свою Батьківщину; 6) перспективний характер благодійної діяльності, оскільки коштовні починання спрямовувались на розбудову національної освітньої справи, зокрема, на організацію й підтримку нового типу православних шкіл – академій; 7) «життєздатність «благодійних дарів, адже і Острозька, і Києво-Могилянська академії, які пройшли в своєму розвитку складний і тернистий шлях, і сьогодні функціонують й розвиваються, зберігаючи попередні культурно-освітні надбання, традиції і пам'ять про своїх засновників та меценатів.

Галшка Острозька (1539 – 1582 р. р.) походила з давньоукраїнського князівського роду Острозьких, який вів своє походження від Наримунта, сина литовського князя Гедиміна. Острозькі були  «некоронованими володарями Волині», мали змогу активно впливати на процеси, що відбувались на всій території України і багатьох сусідніх держав.

Дітей Галшка не мала, тому всі свої права на маєтності княжна передала своєму дядькові та його синам на розбудову першого вищого навчального закладу в Східній Європі – Острозької академії. У заповіті, складеному 1579 р., вона згадала своє надання «…на шпитал і академію Острозскую, на монастир святого Спаса неподалік Луцка над рікою Стиром і на селі Дорогиню шест тисячей личби литовської». У шпиталі мали право перебувати лише православні, патронат над якими обійняли православний Луцько-Осрозький єпископ Кирило Терлецький та Олександр, єдиний православний син князя Острозького. Те, що Галшка надавала великі дари і покровительство православним храмам, дає підстави вважати, що, наприкінці свого життя (померла Галшка у грудні 1582 р.) вона прийняла православну віру.

Острозька слов'яно-греко-латинська академія була першою у Східній Європі українською школою вищого рівня, була національним культурно-освітнім осередком, який мав великий уплив на розвиток педагогічної думки та організацію шкільництва в Україні у цілому. За її зразком функціонували братські школи у Львові, Луцьку, Володимирі-Волинському. Освітні ідеї, започатковані в Острозі, у майбутньому розвивала й примножувала інша національна інституція – Києво-Могилянська академія. Першим ректором Острозької академії був український письменник, педагог, культурно-освітній діяч Герасим Смотрицький, викладачами – відомі українські та зарубіжні педагоги й учені: Дем’ян Наливайко, Х. Філалет, І. Лятос, Кирило Лукаріс та ін. Сьогодні цей навчальний заклад, як і багато століть тому, є провідним науковим, освітнім, духовним і культурним центром виховання української молоді. Це Національний університет  «Острозька академія», який також жартівливо називають «Український Оксфорд».

Пам'ять про щедру благодійницю Галшку Острозьку залишилась на довгі віка. У рамках святкування Днів Національного університету «Острозька академія» проводиться чимало конкурсів, одним із яких є Конкурс «Галшка року». Основним лейтмотивом цього заходу є представлення конкурсантками власних талантів, демонстрування вміння поєднати духовний аристократизм із внутрішнім відчуттям епохи княжни Галшки.

Не менш величною історичною постаттю серед плеяди відомих жінок-меценаток була Галшка Гулевичівна (1577 – 1642 р. р.). Вона походила зі старовинного українського шляхетського роду Волині – Гулевичів, відомого в історичних джерелах від початку ХVІ ст. Гулевичі посідали друге місце серед можновладців Волинської землі, серед них були воєводи, підстарости, хорунжі.

Після 1606 р. Галшка Гулевичівна-Лозчина переїздить з Волині до Києва, із яким буде пов’язане все подальше її життя та історія створення Київської братської школи – попередниці Києво-Могилянської академії.

Меценатка надає землю під Київський Братський монастир і Братську школу, й, таким чином, стає їх фундаторкою. У дарчій, яку пані Гулевичівна урочисто при  «добре уроджених» свідках вписала в «гродські книги» Київського магістрату 15 жовтня 1615 р., говориться: «Я, Галшка Гулевичівна, … будучи здорова тілом і розумом, явно і добровільно усвідомленою тим моїм добровільним листом-записом, що я статечне, в старожитній, святій православній вірі Східної церкви живучи… і з любові й милості до братів моїх народу руського… умислила добро учинити церкві Божій… і благочестивим християнам народу руського в повітах воєводств Київського, Волинського і Брацлавського… дала, дарувала, записала й фундувала добра мої власні, дідичні, права і вольності шляхетські маючи: двір мій власний з землею… в місті Києві… зі всім до того двора і землі правами, пожитками, приходами і різними належностями і при належностями… на монастир, Ставропігії Патріаршеського спільного житія по Василю Великому, також і на школу дітям так шляхетським, яко й міським».

Цей документ мав юридичну силу, він офіційно стверджував фундування монастиря і школи. Таким чином, 15 жовтня 1615 р. звершилась історична подія – з’явилась прародителька вищої освіти на українських землях, попередниця Києво-Могилянської академії – Київська братська школа.

Близько 1618 р. Галшка переїздить до Луцька, де підтримує тісні зв’язки з Луцьким братством. 2 квітня 1641 р. пані Гулевичівна складає передсмертний заповіт, згідно якого 4,5 тисяч злотих відписує Луцькому братському монастирю, який опікувався Луцькою братською школою, на його шпиталь, а також на Братську Хрестовоздвиженську церкву в крипті якої вона була похована. Відійшла у вічність славетна волинянка у квітні 1642 р.

Києво-Могилянська академія поєднувала в собі вірність культурно-освітнім традиціям українського народу й відкритість до західноєвропейських інновацій. Тут формувався один із центрів філософської думки слов’янського світу в цілому, вивчалися грецька, польська, німецька, французька мови; до 80-х р. р. ХVІІІ ст. викладання велося латинською мовою, впроваджувалися досягнення світової літератури, поезії, історії, філософії тощо. Першим ректором академії був Іван Борецький, згодом він – митрополит Київський, Галицький і всієї Руси. За час існування навчального закладу, з його стін вийшло багато відомих випускників. До числа вихованців належали Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Іван Скоропадський, Іван Самойлович та ін. Академія займала провідне місце в культурно-освітньому середовищі України. Сьогодні – це відомий у нашій державі та за її кордоном освітній осередок – Національний університет «Києво-Могилянська академія».

Пам'ять про Галшку Гулевичівну залишилась на довгі часи. В старій Києво-Могилянській академії щороку в день її іменин (22 грудня) поминали Галшку як засновницю цього закладу – проводили зібрання академічної корпорації, на яких обирали професорів, затверджували нових викладачів тощо. Сьогодні в Національному університеті «Києво-Могилянська академія» кращі, обдаровані, розумні студенти нагороджуються стипендією імені Галшки Гулевичівни. Цікавою є й така традиція, коли на щорічне святкування Дня академії (15 жовтня) студенти здійснюють акцію «Чистий Сковорода», під час якої миють пам’ятник Григорію Сковороді на Контрактовій площі.

Отже, благодійність на українських землях була важливим складником суспільного життя, визначалась нормою християнської моралі й утіленням чеснот справжніх її представників. Благодійність все більше набувала рис церковно-громадського характеру, але здебільшого залежала від приватної ініціативи окремої особи. Прикладом цьому є діяльність братств та спадщина українських благодійниць – Галшки Острозької і Галшки Гулевичівни.