2020-10-10
252
Динаміка сучасних міжнародних відносин, з огляду на такі їхні атрибутивні особливості, як поліцентричність, складність, системність і глобальність, зумовлює необхідність співробітництва держави та громадськості з міжнародними організаціями.
Процеси глобалізації в ХХ – ХХІ ст. стимулювали підвищення значущості таких організацій. Вихід на світову арену визначив основні пріоритети їхньої діяльності: збереження миру, гуманітарна допомога, підтримка проектів, які стосуються сталого розвитку. Діяльність міжнародних неприбуткових організацій спрямована на розбудову відкритого демократичного суспільства в країнах, що розвиваються, на розв'язання важливих соціальних проблем (екологія, ВІЛ / СНІД, торгівля людьми, захист прав людини, захист дитини).
Під поняттям «міжнародна організація» сучасні дослідники розуміють стабільний інститут багатосторонніх міжнародних взаємодій, що утворюються щонайменш трьома учасниками міжнародних відносин, об'єднаних спільними цілями, для досягнення яких вони створюють постійні органи та діють надалі в межах визначених норм і принципів (статут, процедура, членство тощо).
Міжнародна неурядова організація – це об'єднання громадських організацій, юридичних і фізичних осіб для вирішення спільних питань, визначених статутами цих організацій.
Зазвичай їх поділяють на дві основні групи :міждержавні (міжурядові) організації, засновані групою держав, і міжнародні неурядові організації, які виникають шляхом об'єднання фізичних чи юридичних осіб.
За геополітичним критерієм виокремлюють: універсальні, міжрегіональні, регіональні та субрегіональні організації, що дає змогу визначити масштаби цього напряму діяльності.
Діяльність міжнародних організацій не повинна суперечити основним принципам міжнародного права. У межах своєї компетенції міжнародна організація виконує такі функції: інформаційну, контрольну, оперативну, нормотворчу тощо.
За правовим статусом і специфікою діяльності на території України можна виокремити такі типи організацій:
1. Представництва міжнародних організацій в Україні;
2. Національні організації України – члени міжнародних організацій;
3. Філії та представництва іноземних організацій, які діють на території України.
Варто зазначити, що кожна міжнародна організація, попри кількісні чи якісні характеристики членства, діє згідно зі статутом та визначеними цілями і тому будує свою співпрацю з іншими суб'єктами міжнародних відносин відповідно до наданих їй установчими документами повноважень.
Д. Йост справедливо зауважує: міжнародні організації певною мірою конкурують у питаннях використання відповідних ресурсів і права виконання міжнародних місій.
Однією з перших міжнародних неурядових організацій був Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ), заснований ще 1963 року. Головна його мета – запобігати стражданням людей і полегшувати їх. Комітет має три складові: Міжнародний комітет Червоного Хреста, Національні товариства Червоного Хреста та Червоного Півмісяця, Міжнародна федерація товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця – Ліга товариств Червоного Хреста. Усі вони незалежні організації, у котрих є свій статут. Жодна з них не підпорядковується іншим. Діяльність усіх цих інституцій ґрунтується на основоположних принципах: людяності, нейтралітеті, незалежності, добровільності служби, єдності мети, універсальності. Ліга товариств Червоного Хреста – добровільна організація, заснована в травні 1919 року. Після закінчення Першої світової війни Англія, Франція, Італія, США (основний ініціатор) та Японія створили лігу як доповнення до швейцарського Червоного Хреста.
Міжнародний комітет Червоного Хреста передусім розв'язував проблеми, що виникали у воєнний час (опікувався пораненими, допомагав цивільному населенню тощо), а Ліга товариств Червоного Хреста – боротьбою з наслідками стихійних лих у мирний час. Нині між ними чіткої відмінності немає. Іноді ці об'єднання виступають як суперники або конкуренти. Певно, аби «згладити «ці конфліктні моменти, Нобелівський комітет 1963 року назвав двох лауреатів премії миру.
Згідно зі статутом МКЧХ від 24 червня 1998-го він офіційно визнаний Женевськими конвенціями й Міжнародними конференціями Червоного Хреста, є незалежною гуманітарною організацією з особливим статусом. Комітет може виступати з будь-якою гуманітарною ініціативою, що відповідає його ролі цілком нейтральної й незалежної установи й посередника, а також може розглядати будь-яке питання, що потребує його розгляду.
Сучасним прикладом універсальної міжнародної організації є Організація Об'єднаних Націй.
Організація Об'єднаних Націй (ООН) створена 24 жовтня 1945 року. Її засновниками стали уряди 51 країни, в тому числі й України. Нині до складу ООН входить 191 держава.
Колишній Генеральний секретар ООН К. Аннан назвав світ «великим селом», а завдання ООН визначив так: забезпечення всім жителям «села» задовільних умов існування. Як зауважив К. Аннан, темпи економічного зростання набагато вищі в країнах, котрі успішно інтегруються в світову економіку й отримують іноземні інвестиції, проте глобалізація приносить світу нові загрози. Відтак перед ООН постає завдання – знайти можливості керувати процесами глобалізації. ООН повинна бути місцем, де проявляється й міцнішає «загальнолюдська спільнота».
Глобальність процесів мілітаризації призводить до того, що й проблема війни та миру набуває світового масштабу, а її розв'язання уможливлюється лише в межах усього міжнародного співтовариства.
Проблеми, що загрожують існуванню людської цивілізації, виступають як об'єктивний чинник розвитку сучасної міжнародної системи, тобто, попри специфічний вияв у межах окремих країн і регіонів, мають всесвітній характер, а для розв'язання потребують колективних зусиль усього світового співтовариства. За джерелами виникнення глобальні проблеми характеризуються двоїстістю, яка свідчить про нерозривний зв'язок природних і соціальних процесів. На думку вченої, їх можна класифікувати так: «людина – природа» й «людина — людина». До другої групи належать проблеми: ліквідації відсталості (економічної, культурної) країн, що розвиваються; захисту й розвитку «духовного середовища», примноження духовної культури; вдосконалення освіти, інформатики; боротьби зі злочинністю, міжнародним тероризмом, наркоманією, іншими негативними соціальними явищами; боротьби з найнебезпечнішими захворюваннями; збереження миру.
Аналітичний центр ООН подав перелік шести блоків загроз, з якими світ стикатиметься впродовж наступного десятиліття:
- воєнні конфлікти між державами;
- внутрішні конфлікти, включно з громадянськими війнами;
- масові порушення прав людини та геноцид;
- злидні, інфекційні хвороби й екологічна деградація;
- ядерна, радіологічна, хімічна та бактеріологічна зброя;
- тероризм, транснаціональна організована злочинність.
Задля регуляції цих питань при ООН діє ціла низка міжнародних організацій:
- Управління Верховного комісара ООН у справах біженців;
- Міжнародний дитячий фонд ЮНІСЕФ;
- Міжнародний фонд культури ЮНЕСКО;
- Міжнародний валютний фонд (МВФ);
- Світова продовольча програма (СПП), котра постачає продукти харчування та предмети першої необхідності для біженців;
- Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ);
- Програма розвитку ООН (ПРООН);
- Управління з координації гуманітарних справ (УКГС) та Верховний комісар ООН з прав людини та ін.
Розглянемо діяльність деяких з них:
Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) забезпечує захист і допомогу біженцям у різних країнах світу. Базована у Женеві (Швейцарія) агенція була створена Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 4 грудня 1950 р. і розпочала свою роботу в 1951 р. По закінченні Другої світової війни вона надала допомогу більш як мільйону біженців у Європі.
Однак протягом наступних десятиліть, оскільки кількість людей, які змушені були залишити свої домівки, зростала по всьому світу, його мандат продовжувався кожні п’ять років. У грудні 2003 р. Генеральна Асамблея ООН вирішила зняти обмеження у часі мандату УВКБ ООН до вирішення проблеми біженців. Протягом своєї історії, агенція допомогла більш ніж 50 мільйонам людей успішно розпочати нове життя, отримавши дві Нобелівські премії миру – у 1954 та 1981 роках.
Сьогодні УВКБ ООН є однією з провідних гуманітарних агенцій світу, його персонал з 6500 співробітників допомагає 20,8 мільйонам людей у понад 100 країнах. Це не лише біженці, але й пов’язані групи, такі як шукачі притулку, біженці, що повертаються на батьківщину, та окремі категорії з близько 20 – 25 мільйонів людей, що переміщені в межах їхніх власних країн та офіційно визнані „внутрішньо переміщеними особами”.
Нині Верховним комісаром у справах біженців є Антоніу Гутерріш, колишній прем’єр-міністр Португалії, котрий зайняв свою посаду 15 червня 2005 р. Він є десятим Верховним комісаром організації. Програми УВКБ ООН, режим захисту та інші програмні засади затверджує Виконавчий комітет, до якого входять представники 66 країн-членів і який щороку збирається у Женеві.
Верховний комісар доповідає Економічній та Соціальній Раді про координаційні аспекти роботи агенції і подає щорічний письмовий звіт про загальну діяльність УВКБ ООН Генеральній Асамблеї.
УВКБ ООН майже повністю фінансується за рахунок доровільних внесків, в основному від урядів, але також і від міждержавних організацій, корпорацій та приватних осіб. Воно отримує обмежений внесок із загального бюджету Об’єднаних Націй, менше 2 відсотків від загальної суми бюджету, на адміністративні витрати та приймає негрошові внески, в тому числі такі речі як намети, медикаменти, вантажівки та повітряні перевезення.
Оскільки кількість осіб, якими опікується УВКБ ООН, різко зросла – до найвищого показника у 27 мільйонів у 1994 р., його бюджет відповідно збільшився з 564 мільйонів доларів США у 1990 р. до понад 1 мільярду доларів США щорічно протягом більшої частини 1990-тих років.
Коли гуманітарні кризи стали більш складними, УВКБ ООН розширило як кількість, так і типи організацій, з якими воно працює. Серед споріднених агенцій ООН – Світова продовольча програма (СПП), котра постачає продукти харчування та предмети першої необхідності для біженців, Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ), Програма розвитку ООН (ПРООН), Управління з координації гуманітарних справ (УКГС) та Верховний комісар ООН з прав людини.
Серед інших організацій – Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ), Міжнародна федерація товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця (МФЧХ), Міжнародна організація з міграції та більш ніж 570 неурядових організацій.
Діяльність УВКБ ООН в Україні.
Головна мета УВКБ ООН в Україні зараз – радити, допомагати та відслідковувати виконання країною власних зобов’язань щодо захисту біженців.
Працюючи з урядом, парламентом, центральними та регіональними органами влади, а також з НУО, УВКБ ООН підтримує розвиток сучасної системи притулку. УВКБ ООН також допомагає Україні у запобіганні та скороченні безгромадянства. Воно сприяє покращенню законодавства з питань громадянства, а також приєднанню України до двох конвенцій ООН з питань безгромадянства.
Розвиток системи захисту біженців
Україна прийняла перший Закон «Про біженців» у 1993 році та почала його виконання у 1996 році. До 2001 року близько 5 100 шукачів притулку отримали статус біженця, з них близько 2 500 продовжували проживати в Україні станом на січень 2005 року. Більш ніж половина (1 290) походять з Афганістану, 709 – з нових незалежних країн (у тому числі 188 – з Чечні, Російська Федерація), 318 – з країн Африки та 120 – з Близького Сходу. Більшість визнаних біженців мешкають у містах Київ, Харків та Одеса.
Близько 1200 – 1400 осіб щороку звертаються по притулок в Україні, деякі – через зв’язки з країною у минулому, деякі – на шляху міграції через Україну до Європейського Союзу. Це пояснює, чому більшість звернень про надання статусу біженця подаються у місті Києві та Закарпатті. Зараз близько 2300 шукачів притулку чекають рішень виконавчих органів чи судів у своїх справах.
У червні 2001 року Україна прийняла новий Закон «Про біженців», котрий у багатьох аспектах був значно кращим за попередній. У той же час, ним також була запроваджена низка нових обмежень, особливо суворе обмеження терміну подачі звернення про статус біженця, котре досі не відповідає міжнародним нормам та практиці. Пов’язані з імплементацією закону структурні реформи також призвели до призупинення усіх процедур надання притулку до осені 2002 року.
У січні 2002 року Україна приєдналася до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року без будь-яких застережень. Таким чином вона стала 143 державою-учасницею Конвенції щодо біженців. Першим важливим кроком у збільшенні державної підтримки біженцям стало ухвалення у лютому 2004 року Кабінетом Міністрів плану дій щодо сприяння адаптації біженців в Україні. Планом передбачені різноманітні законодавчі поправки та дії із створення середовища, сприятливого для інтеграції біженців.
