Заслуговують на увагу зусилля Центру «Волонтер» в об’єднанні різних секторів українського суспільства для привернення уваги до досягнень та проблем волонтерського руху в Україні

У 1991 – 1992 роках у зв’язку з розвитком соціально-педагогічної роботи все активніше почали говорити про важливість волонтерства в суспільстві.

Волонтерська діяльність – індивідуальна чи колективна – це спосіб підтримки, піклування, надання допомоги членам громади; взаємодії між людьми для спільного вироблення нових шляхів вирішення проблем, які виникають. Воно створює можливості для навчання та розвитку впродовж життя кожної людини.

У Законі України «Про соціальні послуги» зазначається, що волонтер – це фізична особа, яка добровільно здійснює благодійну, неприбуткову та вмотивовану діяльність, що має суспільно корисний характер.

Як показує здійснений нами історичний аналіз, для України така благодійна діяльність – явище не нове. Адже підгрунтям для розвитку волонтерства стали милосердя, благодійність, альтруїзм, гуманізм, небайдужість до сторонніх проблем, які були здавна притаманні українцям.

Волонтерська робота молодіжних груп спрямована, як правило, на найболючіші проблеми, що існують в українському суспільстві. Типові види діяльності волонтерів у соціальній сфері – це догляд за хворими, людьми похилого віку та інвалідами, які перебувають вдома і у спеціалізованих установах, догляд за вмираючими в хоспісах, робота з ув'язненими у в'язницях, колоніях і допомога їм після виходу з ув’язнення, робота з дітьми та молоддю в дитячих садках, школах, групах вільного часу, молодіжних клубах, допомога представникам етнічних меншин через консультування та відповідний супровід, допомога бездомним і безпритульним, збір коштів тощо.

Участь молоді у волонтерському русі дає їй змогу зробити особистий внесок у розв’язання соціальних проблем, самореалізуватися через ініціювання проектів і програм соціально-педагогічної спрямованості.

Нині організація роботи волонтерів у державних і громадських організаціях виходить на якісно новий рівень. Порівняно з минулими роками, актуалізується питання менеджменту волонтерських програм, відпрацьовуються механізми залучення волонтерів до різних напрямів соціально-педагогічної діяльності. У деяких громадських організаціях серед співробітників є людина, яка займає посаду «менеджер волонтерів». Цей спеціаліст повністю відповідає за набір, підписання угоди, постановку завдань і відслідковування результатів діяльності волонтерів.

Так, 2000 року за підтримки Дитячого Фонду ООН в Україні – ЮНІСЕФ Всеукраїнським громадським центром «Волонтер» проведена Всеукраїнська конференція «Перспективи розвитку волонтерського руху на порозі ХХІ століття». Конференція, присвячена проблемі волонтерства, відбулася вперше в Україні.

Учать у конференції взяло понад 150 осіб, а саме: викладачі вузів, дослідники, політики, спеціалісти-практики, які досліджують проблеми волонтерського руху в Україні та країнах Заходу, працівники соціальних служб для молоді, які реалізують соціальні програми, залучаючи добровільних помічників, організаторів волонтерського руху, та лідери волонтерських загонів державних, громадських та приватних організацій.

Як результат – спеціалістами Всеукраїнського громадського центру «Волонтер» спільно з учасниками було розроблено Стратегічний план дій для волонтерів, які працюють у сфері надання соціальної допомоги дітям, підліткам та молоді та складено лист-звернення до Президента України з проханням підтримати волонтерський рух в Україні.

На 52-ій Генеральній Асамблеї ООН було проголошено 2001 рік Міжнародним роком волонтерів. На Асамблеї було прийнято рішення закликати уряди держав, громадські, волонтерські, урядові та неурядові організації до співробітництва в цій галузі та окреслити шляхи поліпшення роботи, співробітництва та популяризації волонтерського руху.

На виконання рішення Асамблеї ООН та завдяки зусиллям організаторів та учасників конференції «Перспективи розвитку волонтерського руху на порозі ХХІ століття» 22 березня 2001 року вийшло Розпорядження Президента України (№ 67/2001-рн) «Про організацію проведення в Україні у 2001 році Міжнародного року волонтерів».

Відповідно до Розпорядження, було створено Національний комітет із проведення заходів щодо Міжнародного року волонтерів 2001, до якого були залучені громадські організації, які працюють з волонтерами, представництво ООН в Україні, міжнародні організації, державні, комерційні структури, фонди-донори.

На сьогодні волонтерською допомогою користуються майже всі державні соціальні установи та неурядові організації.

На всеукраїнському рівні запроваджуються щорічні конкурси, спрямовані на визнання праці добровольців та відзначення найкращого досвіду волонтерської діяльності. Державний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді з 2001 року проводить конскрус «Волонтер року», де відзначають добровільних помічників працівників цієї мережі. Серед громадських організацій слід відзначити подібний конкурс, ініційований Центром волонтеріату «Добра воля».

За часів незалежності України державою видано низку нормативно-законодавчих актів щодо підтримки та розвитку волонтерського руху, зокрема у Законах України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» (від 21.06.2001, № 2558-III), «Про соціальні послуги» (вiд 19.06.2003, № 966-IV), добровільна праця волонтерів визнається як необхідна та суспільно корисна. 10 грудня 2003 року прийнято постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг» (від 10.12.2003, № 1895).

23 квітня 2003 року Кабінетом Міністрів України було видано Розпорядження «Про утворення Координаційної ради з питань розвитку та підтримки волонтерського руху» (23.04.2003 р., № 225).

Сьогодні в кожній області, кожному місті та майже кожному селищі нашої держави є хоча б одна група волонтерів, що свідчить про визнання українським суспільством значущості волонтерської діяльності та повернення до християнських цінностей милосердя та благодійності. Це ще раз засвідчує те, що милосердя та благодійність залишаються незмінними атрибутами життя людини в сучасних соціокультурних умовах.

2014 р. став особливим у розвитку благодійності і волонтерства в Україні. Події Революції Гідності, війна на Сході, анексія Криму викликали до життя потужний благодійницько-волонтерський рух, який охопив усю країну.

Благодійницько-волонтерський рух зачепив усі куточки України. Допомога ближнім стала невід’ємною частиною буття українського суспільства. На початковому етапі конфлікту саме волонтери України першими відгукнулися на потреби як мирних мешканців регіону, так і військових.

Волонтерство в Україні регулюють декілька законодавчих актів: «Про волонтерську діяльність», «Про громадські об'єднання» та «Про благодійну діяльність та благодійні організації» До деяких законів із початком війни на сході України було внесено зміни, що стосуються волонтерської діяльності:

- у квітні 2014 року з'явився дозвіл на фінансування оборони за рахунок пожертв фізичних та юридичних осіб^];

- у вересні 2014 року публічний збір коштів на армію було дозволено вести особам, які перебувають на державній або іншій публічній службі, а благодійна допомога учасникам бойових дій на період АТО була звільнена від податку на доходи фізичних осіб.

- 1 квітня 2015 вступили в дію зміни до закону «Про волонтерську діяльність», що, зокрема, скасовують обов'язковість отримання відповідними організаціями статусу волонтерських, передбачають волонтерську діяльність у зоні АТО, запроваджують виплату одноразової допомоги пораненим волонтерам та сім'ям загиблих волонтерів, а також прописують повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері волонтерської діяльності^] (цим органом є Мінсоцполітики).

- у червні 2015 набули чинності зміни до закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що дозволили отримання волонтерами статусу інваліда війни і поширили дію цього закону на сім'ї волонтерів, що загинули чи зникли безвісти.

- у липні 2015 вступив у дію затверджений Кабміном порядок публічного збору пожертв на армію.

Воєнний конфлікт на сході України став справжнім випробовуванням на міцність української державності, всього громадянського суспільства. Проблеми, що постали у зв’язку початком військових дій, охопив одразу усі сфери суспільства: виникла потреба переселення значних мас населення у безпечні райони країни, необхідність допомоги внутрішньо переміщеним особам, підтримки потребувала українська армія та добровольчі батальйони, як у окремих видах обладнання, так і у продовольстві, одязі, предметах особистої гігієни тощо; згодом виникло завдання організації лікування та реабілітації поранених бійців.

Відповідно, головними напрямками благодійних фондів та організацій на території України з акцентом на Донецьку та Луганську області стали:

- допомога армії та добровольчим батальйонам;

- допомога пораненим;

- допомога постраждалим мирним жителям;

- допомога вразливій сфері (діти, люди похилого віку, інваліди);

- допомога людям, які залишилися в сірій зоні тощо.

Одним з найпотужніших напрямків допомоги став волонтерський рух допомоги українським військовикам. Йдеться про всеукраїнський волонтерський рух із забезпечення ресурсами українських військових (Збройних сил, Національної гвардії тощо), які з 2014 року стримують російську збройну агресію. Виник цей рух у різних регіонах України стихійно з початком військового конфлікту. Волонтерських організацій та окремих активістів, що допомагають українським військовим, існують тисячі. Точну їх кількість визначити неможливо: вона постійно змінюється, а чимало волонтерів й зовсім не афішують свою діяльність.

На травень 2015 року кількість людей, що систематично займаються волонтерством, оцінювалася у 14,5 тисяч, а організацій – у понад 2,5 тисячі. Опитування, проведене у вересні 2014 фондом «Демократичні ініціативи» спільно з КМІС, показало, що кошти на рахунки армії переказувала третина жителів України, а ще чверть передавала допомогу через волонтерські організації. До найпотужніших та найвідоміших організацій допомоги військовим належать «Народний проект», «Народний тил», «Повернись живим», «Крила Фенікса», «Армія SOS», Combat-UA, Волонтерська група Романа Доніка та інші.

Необхідність у волонтерському русі була зумовлена рядом факторів: відсутність в армії достатніх ресурсів (їжі, одягу, засобів особистого захисту, медикаментів); налаштування логістики; слабка виробнича база; нестача потрібного забезпечення технікою; відсутність достатньої підтримки біженців зі сторони держави.

До основних напрямків роботи даного волонтерського руху варто віднести:

- збір і доставку на Схід різноманітних ресурсів (харчі, одяг, ліки, амуніція, автотранспорт, військові прилади), ремонт та вдосконалення техніки тощо;

- медичну допомогу постраждалим від бойових дій, оснащення госпіталей та лікарень;

- допомогу переселенцям із Криму та зони АТО (юридична, психологічна та гуманітарна допомога, пошук житла та роботи, адаптація в новому місці та соціумі);

- пошук зниклих безвісти та робота з визволення полонених.

Ведеться й діяльність в інших напрямах – зокрема різноманітна допомога сім'ям учасників АТО (збір коштів, збір речей, доставка закупленої допомоги до військових підрозділів за місцем їх дислокації, госпіталів, родин військовослужбовців).

Багато волонтерів виготовляють екіпірування власноручно. Окремі волонтерські групи займаються пошуками зниклих або загиблих солдатів, евакуацією громадян з зони АТО. Волонтери також привертають увагу суспільства до неякісної роботи адміністративних армійських відомств, вони борються з корупцією в оборонних відомствах.

Спочатку активної діяльності волонтерського руху механізмів його взаємодії з владними структурами та закладами соціальної сфери практично не було. Але пізніше значна роль та високий авторитет волонтерів підштовхнули владу та соціальні інституції до співпрацi. Результатом цієї співпраці стала низка досягнень у галузях організації, підготовки та забезпечення військових формувань, винагородження та житлового забезпечення військових, соціальної реабілітації військовиків, протидії російській пропаганді та інших.

Якщо говорити про допомогу мирним мешканцям зони АТО, то найактивніше тут себе проявив Гуманітарний штаб Ріната Ахметова «ДОПОМОЖЕМО», що був створений 6 серпня 2014 року.

Головне завдання Штабу – максимально ефективно надавати допомогу мирному населенню, яке постраждало в ході конфлікту, в рамках існуючих ресурсів. Ця допомога Штабу повинна дійти, перш за все, до тих, хто її найбільше потребує (люди похилого віку, інваліди, діти). Штаб надає допомогу всьому мирному населенню Донбасу, незалежно від статі, віросповідання, рівня життя до військового конфлікту та інших параметрів.

Гуманітарний штаб допомагає людям по 4-х основних напрямках:

- Організація евакуації людей із зони військових дій.

- Доставка гуманітарної допомоги (продукти, вода, ліки, засоби гігієни і т. д.) в зону військових дій.

- Розміщення переселенців на базах, в санаторіях і таборах поза зоною військових дій. Надання гуманітарної допомоги переселенцям в місцях їх компактного проживання.

- Надання адресної допомоги дітям, які втратили батьків в зоні військових дій.

На сьогоднішній день Фонд Ріната Ахметова є найбільшим українським фондом, який надає гуманітарну допомогу людям, які постраждали від військових дій на сході України.

Важливу роль відіграють й соціальні служби в наданні допомоги усім категоріям громадян, що були задіяні в події на сході Україні. Вони виступають посередниками у мобілізації джерел благодійної допомоги шляхом реалізації благодійних програм. Благодійна програма зазвичай приймається певною благодійною організацією і є комплексом благодійних заходів, спрямованих на вирішення завдань, що відповідають її статутним цілям, а соціальні служби допомагають у розподілі та наданні адресної допомоги тим, хто її найбільше потребує. Також до основних методів цієї співпраці можна віднести:

- спільну участь соціальних служб та благодійних організацій в реалізації різних соціальних проектів на допомогу ВПО;

- передачу благодійними організаціями (фондами) соціальним установам засобів і майна, зібраних ними у вигляді пожертвувань для здійснення допомоги.

Благодійність в сучасній Україні продовжує розвиватися, налагоджуються зв'язки благодійних організацій і фондів з соціальними установами. Однак тут ще не мало проблем. Продовжують діяти деякі севдо в, які стримують розвиток благодійності в нашій країні. До них слід віднести:

- по-перше, збереження у певної частини населення недовіри до роботи благодійних організацій. Чимало благодійних фондів, прикриваючись допомогою АТО, збирають гроші за допомогою севдо волонтерів (певний відсоток від суми зібраного отримують збирачі грошей), не обліковуючи зібраних коштів і перераховуючи на потреби військовиків лише незначну частину. Подібні дії підпадають під статтю 190 Кримінального кодексу і караються позбавленням волі на строк до 12 років. Станом на січень 2015 щодо севдо волонтерів АТО було порушено близько 100 кримінальних проваджень^.

- по-друге, нерозвиненість системи державних і муніципальних соціальних замовлень, що передбачають обов'язкову в них участь благодійних організацій.

Очевидно, що за останні роки Україна стала більш благодійною. Однак чверть жителів Донецької області, як і раніше відчувають недостачу медикаментів, кожен п’ятий – продуктів харчування, а кожен десятий має дефіцит основних непродовольчих товарів. Люди потребують серцевих препаратів, лік від тиску і хвороб суглобів. Люди відчувають потребу в свіжому м’ясі, молочних продуктах, фруктах. Найбільше хто потребує допомоги є літні люди старше 60 років. Найгірша ситуація в маленьких містах і селах на території, непідконтрольною Україні.

Для більш якісної роботи волонтерів та благодійних організацій (фондів) на сході України слід розвивати координаційні центри. Переселенці і люди на сході України повинні мати можливість системно отримувати необхідну їм соціальну допомогу. Координаційні центри в першу чергу повинні комплексно вирішувати питання соціального захисту: медичне обслуговування; навчання в шкільних установах; пенсійне забезпечення; тимчасове розселення; працевлаштування.