Тема 14. Теоретичні основи (засади) діяльності

КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ.

 

   Активи банку – розміщені і використані кошти банку, згруповані за їх економічним значенням у процесі відтворення, які відображаються у лівій частині бухгалтерському балансу банку – активи.

  Активи банку високоліквідні – грошові кошти та активи, які можуть бути легко трансформовані у наявні кошти.

  Активні операції – операції банків з розміщення і використання грошових коштів, що складають їх ресурсну базу 9резерви).

  Акціонерний капітал банку – кошти, інвестовані власниками акціонерного банку у його акції, та сума нерозподіленого прибутку. Мінімальний розмір цього капіталу регулюється нормативними актами Національного банку України.

     Баланс – звіт, який показує фінансовий стан банку на певну дату. У ньому перелічуються його активи, пасиви та власний капітал.

  Банк с іноземним капіталом – банк, у якому частка капіталу, що належить хоча б одному нерезиденту, перевищує 10%.

     Банківська ліцензія – документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених Законом України “Про банк і банківську діяльність”, на підставі якого банки мають право здійснювати банківську діяльність.

  Банківська ліквідність – здатність банку швидко і без втрат виконати свої зобов’язання, пов’язані з формуванням резервів.

  Банківська паніка – хвиля банкрутств банків, яка спричиняє зменшення доступності вкладів, зменшує довіру вкладників до банків і провокує їхні наміри достроково вилучати вклади.

Банківські інвестиції – вкладення банків у цінні папери чи паї інших юридичних осіб.

Банківські послуги – основний продукт банківської діяльності, через який банки беруть участь у створенні доданої вартості та ВВП. Надаються через виконання банківських операцій (зведення кредиторів і позичальників, зменшення ризиків, надання ліквідності, інформаційні та інші) та в процесі поза банківської діяльності 9гарантія, консультаційні, торговельні та ін.).

  Банківські резерви – сукупність коштів, які перебувають у розпорядженні банку, використовуються ним для здійснення кредитних та інших активних операцій і розміщені на його коррахунку в центральному банку чи в його касах.

  Банківські ризики – загроза втрат, що зумовлена специфікою банківської діяльності. Підрозділяються на кредитні, процентні, валютні ризики, ризики від операцій з цінними паперами, ризики зловживань тощо.

  Вклад – грошові кошти в національній чи в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк (строковий) або без зазначення такого строку (до запитання) і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

   Депозит банківський – дивись Вклад.

   Диверсифікація – розподіл коштів поміж більшою кількістю активів з метою зменшення ризику.

   Державне гарантування депозитів населення – система гарантування вкладів населення в комерційних банках, організована державою. Фонд гарантування депозитів створюється за рахунок відрахувань банків, розмір яких установлений законом у відсотках до обсягу депозитів. У 2006 року розмір гарантії становив 8, 0 тис. грн. одному вкладнику по всіх вкладах у гривнях в одному банку.

  Довірчі операції банків – операції трастових підрозділів комерційних банків з управління коштами чи майном і виконання інших послуг в інтересах, за дорученням та за рахунок їх клієнтів.

   Дочірній банк – банк, у якому материнському банку належить не менше 50% акціонерного (пайового) капіталу або голосів, але який не має права володіти акціями материнського банку.

  Закордонна філія банку – підрозділ закордонного банку, що його назву, розміщений у даній країні і надає весь спектр банківських послуг.

    Земельний банк – банк, переважною діяльністю якого є надання послуг з земельного кредиту, тобто кредиту під заставу землі або іншої нерухомості з метою сприяння розвитку сільського господарства. Як правило, ці банки надають пільгові кредити аграрному сектору економіки за рахунок держави або за її підтримки.

  Інвестиційний банк – банк, що спеціалізується на здійсненні портфельних і реальних інвестицій на комісійній основі чи за власний кошт, шляхом проведення операцій з цінними паперами (випуск, розміщення, придбання) та довгострокового кредитування інвестиційних проектів, засновницької діяльності. Особливість інвестиційних банків полягає в тому, що вони не займаються залученням вкладів населення.        

Інноваційний банк – спеціалізований банк, основними операціями якого э фінансування або кредитування інноваційної діяльності за всім інноваційним циклом “наука-техніка-виробництво” чи окремими його етапами або стадіями з метою прискорення темпів науково-технічного прогресу. Ці операції дуже ризиковані через непередбачуваність результатів інноваційного процесу. Кредити, які надають інноваційні банки, переважно є довгостроковими. Альтернативою інноваційних банків є венчурні фонди, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії.  

  Капітал банку – залишкова вартість активів банку після вирахування всіх його зобов’язань.

  Стандартні кредити – кредити (незалежно від виду забезпечення), строки погашення яких не настали, або за якими своєчасно та в повному обсязі погашається основний борг, а також пролонговані в установленому порядку (але не більш двох разів) кредити із загальним терміном пролонгації не більш шести місяців.

  Нестандартні кредити – кредити, пролонговані більш двох разів, або з загальним терміном пролонгації, який перевищує 60 днів, забезпечені кредити з простроченням терміну погашення до 60 днів та недостатньо забезпечені кредити з простроченням терміну погашення до 30 днів.

  Сумнівні кредити – незабезпечені кредити з простроченням терміну погашення до 30 днів та недостатньо забезпечені з простроченням терміну погашення від 30 до 60 днів, а також кредити з простроченням терміну погашення від 60 до 180 днів.

  Безнадійні кредити – незабезпечені кредити з простроченням терміну погашення від 60 до 180 днів та недостатньо забезпечені кредити з простроченням терміну погашення понад 180 днів.

  Кредитна політика банку – система заходів з управління кредитним процесом в комерційному банку, який охоплює основні етапи грошово-кредитних відносин на мікрорівні щодо залучення грошових ресурсів та вибору орієнтованих напрямів їх розміщення відповідно до цілей, які ставить перед собою банк. Вона служить основою для прийняття відповідних управлінських рішень менеджерами банку у процесі кредитування. Кредитна політика кожного банку має узгоджуватись з основними засадами грошово-кредитної політики центрального банку країни.

  Кредитний потенціал банку – дорівнює ресурсам банку – власним і залученим (у тому числі запозиченим), зменшеним на вкладення в його основні засоби, нематеріальні активи, асоційовані чи дочірні компанії. Він служить базою для планування банком своїх стратегічних і тактичних напрямів кредитної та інвестиційної діяльності.

  Кредитний портфель банку – сукупність усіх позичок, наданих банком на даний момент. Він не включає нарахованих, але ще не сплачених процентів за кредитами, зобов’язань надати кредит, кредитних ліній, які ще не списані, гарантій та акредитивів, депозитів в інших банках.

  Кредитний ризик – ризик несплати позичальником кредитору основного боргу і процентів за користуванням кредитом.

  Кредитно-інвестиційний портфель – сукупність усіх наданих банком позичок та придбаних ним цінних паперів.

  Кредитоспроможність – наявність у юридичної чи фізичної особи умов для отримання кредиту та здатність його повернути. Визначається особистими якостями позичальника та його фінансовим станом, здатністю в разі потреби мобілізувати кошти для погашення кредиту з різних джерел.

  Ліквідація банку – процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до вимог Закону України “Про банки і банківську діяльність”.

  Маржа банківська – дохід банку, якій він одержує в результаті різниці між курсами продажу і купівлі іноземної валюти, цінних паперів, процентними ставками за виданими і отриманими кредитами.

  Материнський банк – основний банк банківської холдингової компанії, якому належить не менш 50% акціонерного (пайового) капіталу або голосів кожного з дочірніх банків.

  Овердрафт – короткостроковий кредит, що надається банком надійному клієнту понад його залишок на поточному рахунку в цьому банку в межах заздалегідь обумовленої суми через дебатування його рахунку. При цьому утворюється дебетове сальдо.

  Овертайм – надані та отримані кредити і депозити строком не більш одного операційного дня без урахування неробочих днів банку.

  Органи управління банком – загальні збори учасників, наглядова рада, правління (рада директорів) банку. Їх повноваження визначені чинним законодавством та установчими документами банку.

  Пасиви банку – одна з двох частин бухгалтерського балансу (права сторона), в якій на певну дату у грошовому виразі відображені джерела утворення коштів банку.

  Пасивні операції – дії банку, спрямовані на залучення коштів юридичних і фізичних осіб для збільшення резервів банку.

  Підрозділ банку – структурна одиниця банку, що не має статусу юридичної особи і виконує функції, визначені банком.

  Платоспроможність – здатність юридичної чи фізичної особи своєчасно і повністю виконати свої платіжні зобов’язання.

  Позичальник – юридична чи фізична особа, яка отримує кошти в тимчасове користування з умовою повернення, платності, строковості і, як правило, зі сплатою процентів.

  Представництво банку – територіально відокремлений підрозділ банку, що не здійснює банківської діяльності.

  Принципи кредитування – основні правила, за якими здійснюється кредитування (цільове призначення кредиту, строковість, забезпеченість, оборотність, платність).

    Рейтинг банку – показник, за яким проводиться порівняння банків за допомогою обраних критеріїв.

  Статутний фонд банку – кошти, вкладені учасниками банку (акціонерами чи пайовиками) в акції чи паї банку. Його мінімальний розмір установлений Законом України “Про банки і банківську діяльність”, а конкретний розмір передбачається установчими документами банку. Особливістю формування статутного фонду банками є те, що воно здійснюється тільки у грошовій формі за рахунок підтверджених вільних коштів учасників. Для формування статутного фонду забороняється використовувати бюджетні кошти і кошти, отримані в кредит під заставу.

  Учасники банку – засновники банку, акціонери банку, який є акціонерним товариством, учасники банку, який є товариством з обмеженою відповідальністю, і пайовики кооперативного банку.

  Факторинг – активно-пасивна операція банку, за якою він викуповує у клієнта право на стягнення його дебіторської заборгованості за винагороду, встановлену укладеною між ними угодою.

  Філія банку – відокремлений структурний підрозділ, що не має статусу юридичної особи і здійснює банківську діяльність від імені банку.

 

ТЕМА 15. ЦЕНТРАЛЬНІ БАНКИ В СИСТЕМІ МОНЕТАРНОГО

УПРАВЛІННЯ ТА БАНКІВСЬКОГО РЕГУЛЮВАННЯ.

 

   Активи центрального банку – напрями та обсяги розміщення центробанками наявних у них грошових ресурсів: запаси цінних паперів, золотовалютні запаси, кредити банкам та інші.

   Валютна інтервенція – втручання центрального банку в операції на валютному ринку з метою впливу на курс національної валюти через операції купівлі-продажу іноземної валюти.

   Грошове сховище – запаси банкнот і монет в установах НБУ в спеціально обладнаних приміщеннях та сейфах для оновлення готівкової маси в обігу та забезпечення зростаючих потреб обороту в готівковій масі. Розрізняють центральне сховище НБУ і сховища його територіальних установ.

   Грошовий передавальний механізм – механізм впливу монетарної політики на обсяги виробництва через чутливе до процентної ставки споживання.

  Емісія грошей – випуск в оборот грошей у готівковій (банкнотна емісія) та безготівковій (кредитна емісія) формах.

  Емісійний банк – банк, якому надано право випуску грошей в оборот. Звичайно це центральний банк країни, якому монопольно належить таке право.

Європейський центральний банк – загальноєвропейська грошово-кредитна інституція для проведення єдиної монетарної політики та контролю над обігом євро.

Зобов’язання НБУ – сукупність коштів, мобілізованих НБУ на відповідні рахунки (кореспондентські, бюджетні, поточні, депозитні) від комерційних банків, урядових структур і кредиторів.    

Золотовалютний резерв – офіційний запас золота (у зливках та монетах) і валютний запас, що зберігаються в центральному банку держави з метою забезпечення регулятивної функції, проведення валютних інтервенцій на внутрішньому та зовнішньому валютних ринках, отримання іноземних кредитів під забезпечення цім резервом, підтримання платоспроможності країни на світовому ринку та ін.

Касове виконання державного бюджету – включає операції з ведення рахунків урядових установ, акумулювання податків, що надходять на ці рахунки, і здійснення платежів з цих рахунків. Існують різні системи касового виконання державного бюджету: банківська 9усі перелічені операції здійснюють банківські установи0, казначейська (усі операції здійснюють підрозділи спеціально створеного органу в системі Міністерства фінансів) та змішана (операції розподілені між банківськими установами й органами Мінфіну).

   Кореспондентський рахунок – рахунок для обліку розрахунків, які виконує одна банківська установа за дорученням і на кошти іншої банківської установи на підставі укладеного кореспондентського договору.

  Кредитна політика – інструмент грошово-кредитної політики, який передбачає можливість маніпулювання обсягами кредитів, що надаються

центральними банками комерційним банкам і уряду з метою впливу на обсяг грошової маси в обігу.

  Ліцензія НБУ – оформлений у встановленому порядку дозвіл на здійснення банківської діяльності в межах певного переліку операцій.

  Ломбардний кредит – короткостроковий кредит під заставу майна, яке швидко реалізується. Що ж до вітчизняних комерційних банків, то це кредити, що їх надає НБУ під заставу облігацій внутрішньої державної позики.

  Міжбанківські розрахунки – система здійснення і регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов’язаннями, які мають місце між банківськими установами в процесі їхньої діяльності. В Україні міжбанківські розрахунки можуть здійснюватись через:

1) систему електронних платежів НБУ,

2) внутрішньобанківську платіжну систему комерційного банку,

3) прямі кореспондентські відносини.

  Норма обов’язкових резервів – установлене юридичним актом (законом чи рішенням центрального банку) процентне співвідношення суми обов’язкових резервів, що утворюються за окремими статтями банківських пасивів, до обсягу зобов’язань за відповідними статтями.

  Обов’язкові резерви - це резерви комерційних банків, сформовані відповідно до норм обов’язкових резервів. Можуть зберігатись як на окремих

Депозитних рахунках, так і на кореспондентському рахунку комерційного банку в центробанку, а також у касах банку.       

  Оборотна каса – підрозділ установи НБУ, створений для приймання та видачі готівки комерційним банкам та державним установам, що перебувають на розрахунково-касовому обслуговуванні в НБУ. З оборотних кас проводиться підкріплення операційних кас комерційних банків.

  Пасиви центральних банків – джерела та обсяги залучення ресурсів. Включають банківський капітал, гроші в обігу (емісію), резерви банків, що зберігаються на кореспондентських і депозитних рахунках, та інші.

  Підкріплення оборотної каси – поповнення каси установи НБУ банкнотами та монетами у разу їх недостатності для нормального проведення касових операцій. Підкріплення оборотної каси здійснюється із резервного фонду банкнот і монет.

  Політика відкритого ринку – інструмент грошово-кредитної політики, який полягає в можливості впливу на обсяг грошової маси в обігу через операції купівлі-продажу державних цінних паперів на вторинному ринку.

  Політика “дешевих грошей” – система заходів грошово-кредитної політики, спрямованих на збільшення грошової маси в обігу. Реалізується через зниження процентних ставок та розширення обсягів кредитів, що їх надають центральні банки банкам другого рівня, зниження норм обов’язкового резервування, купівлю цінних паперів центральними банками у комерційних банків та інших заходів, що роблять гроші легкодоступними.

Політика “дорогих грошей” – система заходів грошово-кредитної політики, спрямованих на скорочення грошової маси в обігу, що досягається використанням інструментів протилежних політиці “дешевих грошей” (скорочення обсягів кредитів, підвищення процентних ставок за кредитами, підвищення норм обов’язкових резервів, продаж державних цінних паперів банкам другого рівня).

Політика обов’язкових резервів – інструмент грошово-кредитної політики, який передбачає можливість зміни норми обов’язкового резервування для комерційних банків з метою впливу на обсяг грошової маси в обігу.

Процентна політика – інструмент грошово-кредитної політики, який передбачає можливість маніпулювання процентними ставками, що їх установлює центральний банк за кредитами рефінансування, з метою впливу  

на обсяг грошової маси в обігу.

РЕПО – операція з цінними паперами, що ґрунтується на угоді між НБУ і комерційним банком про продаж-купівлю державний цінних паперів на певний термін із зобов’язанням зворотного продажу-купівлі у визначений термін або на вимогу однієї зі сторін за заздалегідь обумовленою ціною. 

Ресурси НБУ – грошові кошти на рахунках юридичних осіб, що мають рахунки в установах НБУ, готівкові кошти в обігу та кошти внутрішньобанківського походження (капітал банку).

 Система електронних платежів (СЕП) – комплекс програмно-технічних засобів, призначений для виконання міжбанківських розрахунків між її учасниками.

Центральна-розрахункова палата – підрозділ національного банку України, який організовує роботу системи електронних платежів у цілому, а також виконує функції регіональних розрахункових палат для банків та їх установ по м. Києву та Київської області. 

 

ТЕМА 16. МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНО-КРЕДИТНІ УСТАНОВИ ТА

ФОРМИ ЇХ СПІВРОБІТНИЦТВА З УКРАЇНОЮ

 

Міжнародні валютно-кредитні установи – установи, створені на основі міждержавних угод для регулювання валютних та фінансово-кредитних відносин з метою стабілізації світової економіки.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) – міжурядова валютно-кредитна організація, яка має статус спеціалізованої установи, створена на основі рішень валютно-фінансової конференції ООН у м. Бреттон-Вудсі в 1944 році з метою регулювання валютно-кредитних відносин між державами-членами і надання їм фінансової допомоги у разі дефіциту платіжного балансу за допомогою короткострокового кредитування.

  Світовий банк – група споріднених міжнародних організацій, до якої входять Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Міжнародна асоціація розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Багатостороння агенція гарантування інвестицій, Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів.

  Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) – міждержавна інвестиційна установа, створена одночасно з МВФ з метою сприяння країнам-членам в економічному розвитку через надання середньо- і довгострокових кредитів, гарантування приватних інвестицій.

  Регіональні валютно-кредитні установи – установи, створені з метою сприяння розвитку економічного співробітництва та інтеграції країн, що розвиваються в певному регіоні.

  Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) – регіональний банк, створений з метою довгострокового кредитування слаборозвинутих регіонів, здійснення спільних проектів країн-учасниць.

  Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) – регіональний банк, створений з метою сприяння здійснення структурних реформ у країнах Центральної та Східної Європи, які обрали ринковий шлях розвитку економіки.

 Банк міжнародних розрахунків (БМР) – перша міжнародна кредитна інституція, яка виступила в ролі банку інших центральних банків з метою підтримання та зміцнення міжнародної фінансової стабільності.

  Чорноморський банк торгівлі та розвитку (ЧБТР) – регіональний банк, створений з метою поглиблення інтеграції та зміцнення зв’язків між країнами Чорноморського басейну.

 

  

Список літератури

 

1. Гроші та кредит. Підручник. 4-те видання, перероблене і доповнене. За

загальною ред. М.І. Савлука. К.-КНЕУ, 2006.-744 с.

2. Івасів Б. С. Гроші та кредит. Підручник.-Вид. 2-ге, змін. й доп.- Тернопіль: Карт-бланш, 2005. 528 с.

3. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни “Гроші та кредит”. (М.І. Савлук, І.М. Лазепко, О.А. Брегеда, Н.П. Баріда), К.- КНЕУ, 2006.-200 с.