Суть і форми корисності

Тема 2

Теорія граничної корисності

Та поведінки споживача

Ключові поняття

Поняття корисності. Сукупна та гранична корисність. Потреби. Економічні блага. Функція корисності. Процес споживання та динаміка зміни сукупної і граничної корисності. Перший закон Госсена. Закон спадної граничної корисності блага. Поняття “рівновага споживача”. Модель споживання набору благ. Другий закон Госсена. Суть раціонального вибору та рівноваги споживача.

Переваги споживача і корисність

Споживацька поведінка характеризує формування попиту покупців, що здійснюють вибір товарів з урахуванням цін і особистого бюджету. Поведінка покупців, їх вибір у світі товарів має виключно індивідуальний характер. Кожен споживач керується своїми смаками, відношенням до моди, дизайну та іншими суб’єктивними перевагами.

Переваги – один з чинників, що впливає на вибір конкретних благ окремими споживачами.

Благо в теорії споживання – це будь-який об’єкт споживання, що приносить певне задоволення споживачу. Блага споживаються, як правило, в певних наборах.

Набір благ – сукупність конкретних видів благ в певних обсягах, що споживаються в даний період часу.

Вибираючи благ споживач виходить з мети досягнення найбільшої вигодиза наявної нагоди, яка є мірою задоволення потреб індивіда, тобто корисності.

Покупець вибираючи блага, які він хоче купити, володіє певними індивідуальними перевагами, але він обмежений в задоволенні своїх переваг бюджетним обмеженням. Що ж покупець робить в даних умовах, який вибір забезпечує максимально можливу корисність?

Необхідними передумовами теорії споживчого вибору є наступні аксіоми (додаток Б.1):

1. Аксіома повної впорядкованості переваг споживача. Ця аксіома припускає, що споживач сам повинен приймати рішення щодо споживання і здійснювати їх. При цьому споживач повинен вказати, який з двох наборів краще або що вони рівноцінні. Він повинен упорядкувати альтернативні набори благ за допомогою відношення переваг «>», і відносини рівноцінності або байдужості «–». Отже, йдеться про принципове порівняння різних наборів благ для конкретного споживача. Це означає, що для будь-якого набору благ А і В споживач може вказати: або А > В (перевага А перед В); або В > А; або А – В (А і В рівноцінні).

2. Аксіома транзитивності переваг споживача. Щоб ухвалити певне рішення і реалізувати його, споживач повинен послідовно переносити переваги з одних благ і їх наборів на інші. Транзитивність означає, що якщо споживач віддає перевагу набору благ А порівняно з набором благ В, а набору благ В порівняно з набором благ С, то споживач також віддає перевагу набору А порівняно з набором С. Інакше, якщо А >В, а В > С; то завжди А >С, якщо А – В, а В – С, то завжди А – С. Це припущення про транзитивність гарантує раціональність переваг. В іншому випадку, поведінка споживача є суперечливою. У зв’язку з цим говорять, що «переваги згорнулися в кільце», тобто змінилися смаки.

3. Аксіома про ненасиченість потреб свідчить, що споживачі завжди віддають перевагу більшій кількості будь-якого блага меншому (або «більше завжди краще»). Під цю аксіому підходять антиблага, які мають негативну корисність, або знижують рівень добробуту даного споживача. Так, забруднення повітря, шум знижують рівень корисності споживачів. Є випадки, коли антиблага для одних споживачів можуть мати позитивну корисність, а для інших, у той же час – не мати (наприклад, дим від цигарки для людини, яка палить і для людини яка не палить, при цьому люди знаходяться в одному приміщенні).

Ці три аксіоми необхідні для того, щоб визначити функцію корисності. Вони не пояснюють споживчих переваг, а тільки зображують їх. Особливості переваг для кожного даного споживача можна показати за допомогою кривих байдужості.

Функція корисності – це співвідношення між обсягами благ, що споживаються, і рівнем корисності, які досягаються при цьому споживачем. Вона показує переваги споживача.

Функція корисності – це цільова функція дій споживача при споживчому виборі, що виражає процес впорядковування обраних споживачем наборів благ до рівня задоволення потреб.

 

Суть і форми корисності

Корисність – це суб’єктивна оцінка здатності товару задовольнити потребу споживача.

Корисність – поняття суто індивідуальне: корисне для одного суб’єкта може бути марне для іншого. Корисність залежить від споживчих властивостей благ і самого процесу споживання, від того, хто і як задовольняє свої потреби.

Корисність має властивість порядкової вимірюваності, коли альтернативи можуть бути ранжируванні, але не має властивості кількісної вимірюваності.

Розрізняють загальну і граничну корисність.

Загальна корисність – це задоволення, яке одержують споживачі від споживання конкретного набору благ.

Гранична корисність – це приріст задоволення (корисності) у разі використання додаткової одиниці блага за певний період часу. Граничною корисністю називають корисність, яка дорівнює приросту, збільшенню загальної корисності внаслідок споживання додаткової одиниці даного блага.

Між загальною і граничною корисністю існують залежності. Загальна корисність дорівнює сумі всіх граничних корисностей, доданих із самого початку. Загальна корисність збільшується із зростанням споживання та зменшується темпом, який відбувається внаслідок зменшення граничної корисності у міру насичення споживання даним благом.

 

Наприклад, якщо індивід, з’ївши дві порції морозива, їсть третю, то загальна корисність збільшиться, і якщо він з’їсть і четверту, то вона продовжуватиме зростати. Проте, гранична корисність четвертої порції морозива не буде настільки ж велика, як гранична корисність від споживання третьої порції.

Цей приклад можна проілюструвати на графіках загальної і граничної корисності (рис. 2.1, рис. 2.2).

На рис. 2.1 показано, що темп зростання загальної корисності спадає, бо величина граничної корисності знижується. Головна функція граничної корисності (рис. 2.2.) буде виражена нахилом головної кривої загальної корисності (рис. 2.1.).

Сучасна теорія корисності сходить до утилітаризму – основної теорії західної економічної думки останніх двох сторіч. Вперше поняття «корисність» ввів у науку швейцарський математик Даніель Бернуллі. Поняття корисності в контексті соціальних наук першим використав Ієремія Бентам (1748 – 1831 рр.). Він виходив з того, що суспільство повинне бути організоване на основі «принципу корисності», який він характеризував як властивість будь-якої речі створювати задоволення, користь, щастя або оберігати від болю, шкоди або нещастя. Як бачимо, термін «корисність» у Бентама мав абсолютно інше значення порівняно з розумінням корисності як властивості бути корисним.

У розвиток теорії корисності значний внесок вніс неокласик Вільям Стенлі Джевонс (1835 – 1882). Багато утилітаристів ХIХ ст. вважали, що корисність є психічним явищем, яке може бути визначено кількісно так само, як, наприклад, відстань або температура. Саме такі метаморфози відбувались в теорії корисності.

 

2.3 Визначення корисності. Закон спадної граничної

корисності блага

Кардиналістська (кількісна) теорія корисності – суб’єктивна корисність (або задоволення), яку споживач отримує від споживання благ. Вона вимірюється в абсолютних величинах. Отже, мається на увазі, що можна вимірювати точну величину корисності яку споживач отримує від споживання блага.

Кардиналістську (кількісну) теорію граничної корисності запропонували незалежно один від одного У. Джевонс (1835 – 1882 рр.), К. Менгер (1840 – 1921 рр.) і Л. Вальрас (1834 – 1910 рр.) в останній третині ХIХ ст. В основі цієї теорії лежало припущення про можливість порівняння корисності різних благ. Цю теорію розділяв і А. Маршалл.

Економісти вважали, що корисність можна виміряти в умовних одиницях – ютілях. Але пізніше було доведено, що створити точне вимірювання кількісної корисності неможливо, і виникла альтернативна кардиналістській (кількісній) теорії – ординалістська (якісна) теорія корисності (додаток Б.2 ).

Згідно з цією теорією, вартість (цінність) блага визначається не витратами праці, а важливістю цієї потреби, яка задовольняється даним благом. Суб’єктивна корисність блага залежить від ступеня рідкості блага і від ступеня насиченості потреби в ньому.

Кількісний підхід до аналізу корисності не виходить з об’єктивного вимірювання корисності блага в ютілях, оскільки одне і те ж благо для одного споживача є дуже цінним, а для іншого не має цінності взагалі.

Ця думка націлювала економічну теорію на вивчення поведінки споживачів, доводячи, що гранична корисність як сукупність суб’єктивних оцінок незалежних суб’єктів виступає визначальним чинником, що впливає на попит.

Кардиналістська (кількісна) теорія виходить з можливості споживача дати кількісну оцінку, в ютілях, корисності будь-якого споживаного ним блага, набору благ, яка може бути виражена у вигляді функції загальної корисності:

 

TU = F (Q_A, Q_B, …, Q_Z),

де TU – загальна корисність набору благ;

Q_A, Q_B, …, Q_Z – обсяги споживання благ A, B, Z в одиницю часу.

Використовуючи кардиналістську (кількісну) теорію корисності, можна охарактеризувати не тільки загальну корисність, але і граничну корисністьяк додаткове збільшення даного рівня добробуту, що одержується під час споживання додаткової кількості блага даного виду і незмінних кількостях споживання благ решти всіх видів.

Корисність виражена в грошових одиницях називається цінністюданого блага. Цінності різних благ, на відміну від корисності, кількісно порівняні, бо виражаються в одних і тих самих грошових одиницях. Гранична цінність рівна загальній цінності даної кількості блага. Вартість даного блага – це ринкова ціна однієї одиниці блага, помножена на кількість одиниць даного блага. Цінність (вигода) більше вартості, тому що споживач був би готовий віддати за попередні одиниці блага вищу ціну, ніж та, яку він дійсно платить під час купівлі. Максимальне перевищення загальної цінності над сумарними витратами досягається в точці, де гранична цінність рівна ціні.

Більшість благ мають властивість спадної граничної корисності,згідно з якою чим більше споживання деякого блага, тим менший приріст корисності, що одержується від одиничного приросту споживання даного блага. Це пояснює, чому крива попиту на ці блага має негативний нахил. На рис. 2.3 показано, що для голодної людини корисність першого споживаного ним шматка хліба дуже висока (Q_A), однак у міру насичення його кожен подальший шматок хліба приносить все менше і менше задоволення: п’ятий шматок хліба доставить лише Q_B додаткової корисності.

Закон спадної корисності називають першим законом Госсена – на ім’я німецького економіста Г. Госсена(1810 – 1859 рр.).

Даний закон включає в себе дваположення. Перше затверджує спад корисності наступних одиниць блага в одному безперервному акті споживання так, що в межі забезпечується повне насичення даним благом. Друге положення стверджує, що спад корисності перших одиниць блага буде при повторних актах споживання.

Закон спадної граничної корисності полягає в тому, що у міру споживання нових порцій одного і того ж блага його загальна корисність зростає повільно.

Слід зазначити, що закон спадної граничної корисності не універсальний, оскільки у ряді випадків гранична корисність наступних одиниць блага спочатку зростає, досягає максимуму і тільки потім починає знижуватися. Подібна залежність властива для невеликих порцій ділених благ.