Поняття й загальна характеристика курортів, курортних місцевостей, лікувально-оздоровчих об'єктів і рекреаційних територій

Правовий режим охорони й використання курортних, лікувально-оздоровчих і рекреаційних територій і об'єктів регулюється Законами «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про курорти», «Про туризм», Основами законодавства про охорону здоров'я, Законами «Про природно-заповідний фонд», «Про забезпечення санітарного й епідеміологічного благополуччя населення» і іншими законодавчими актами.

Курортні території повинні мати явно виражені природно-лікувальні фактори – мінеральними джерелами, кліматичними властивостями й іншими умовами, сприятливими для лікування й оздоровлення людей. Оголошення природної території курортної можливо тільки при наявності на ній природних лікувальних ресурсів, необхідної інфраструктури для їхньої експлуатації й організації лікування людей.

Лікувально-оздоровчою місцевістю є природна територія, що має мінеральні й термальні води, лікувальні бруди, озокерит, ропу лиманів і озер, кліматичні й інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації й профілактики захворювань. З визначення треба, що поняття лікувально-оздоровчої місцевості не тотожно поняттю лікувально-оздоровчий об'єкт.

Рекреаційні території поряд із загальоздоровчими функціями призначені для забезпечення відпочинку населення й проведення туризму на відповідному просторі. Отже, рекреаційні території являють собою частини суши й водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення й проведення туризму.

По характеру природних лікувальних ресурсів курорти в нашій країні підрозділяються на курорти державного й місцевого значення. До курортів державного значення належать природні території, що мають особливо коштовні й унікальні природні лікувальні ресурси, використовувані з метою лікування, медичної реабілітації й профілактики захворювань. До курортів місцевого значення ставляться природні території, що мають загальнопоширені природні лікувальні ресурси й використовувані з метою лікування, медичної реабілітації й профілактики захворювань.

Визнання місцевості курортом провадиться в порядку, передбаченому ст.113 Земельного кодексу, ст.62 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» і Закону «Про курорти». Курорт, як комплексне поняття, включає:

- курортну зону, у якій розташовані природні лікувальні ресурси й спорудження для їхнього використання, курортний^-курортні-санаторно-курортні установи й установи відпочинку й культури, підприємства громадського харчування, торгівлі й побутового обслуговування, призначені для обслуговування осіб, що прибувають на курорт для лікування й відпочинку;

- зону, у якій перебувають житлові будинки й суспільні спорудження для населення, що постійно проживає на території курорту;

- зону, у якій розміщені централізовані господарські й технічні служби;

- зону внутрішніх природних ландшафтів і зелених насаджень.

У складі округу санітарної охорони курорту виділяється три зони, кожна з яких має свій режим. Установлення границь зон санітарної охорони курортів здійснюється в порядку розробки проектів землевпорядження.

Перша зона – зона строго режиму, охоплює

- місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розташовані родовища лікувальних брудів, мінеральні озера й лимани, води яких використовуються для лікувальних цілей;

- пляжі;

- прибережні смуги моря й території, що прилягають до пляжів шириною не менш 100 м.

 У відповідності зі ст. 31 Закону «Про курорти», на території першої зони забороняється користування надрами, не пов'язане з використанням природних лікувальних ресурсів, проведення якої-небудь господарської діяльності, що впливає або може вплинути на розвиток небезпечних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту й на його екологічний баланс. Також у цій статті обумовлені заборони на проведення окремих видів робіт і господарської діяльності.

Друга зона – зона обмежень, охоплює територію:

- місць походження поверхневих і ґрунтових вод і місць виходу на поверхню мінеральних вод або родовищ лікувальних брудів і виходу до мінеральних озер і лиманів;

- місць неглибокої циркуляції мінеральних і прісних вод, що формують мінеральні джерела;

- природні й штучні сховища мінеральних вод і лікувальної рапи;

- місць розташування санаторно-курортних установ і установ відпочинку, які призначені для будівництва таких установ;

- парки, ліси й інші зелені насадження, використання яких без дотримання вимог природоохоронного законодавства й правил, передбачених для округу санітарної охорони курорту, може привести до погіршення природних і лікувальних факторів курорту.

Ст.32 Закону «Про курорти» передбачає певні заборони на певні види робіт і господарської діяльності на даній території.

Третя зона – зона спостереження, зовнішні границі якої збігаються із границями округу санітарної охорони курорту, охоплює:

- всю сферу формування й споживання гідромінеральних ресурсів, лісових насаджень навколо курорту;

- території, господарського використання, на яких недотримання правил, установлених для округу санітарної охорони курорту, може негативно впливати на гідрогеологічний режим родовищ мінеральних вод і лікувальних брудів, кліматичний^-кліматичні-ландшафтно-кліматичні умови курорту, на його природні й лікувальні фактори.

На території цієї зони у відповідності зі ст.33 Закону «Про курорти» забороняється:

- будівництво підприємств, установ і організацій, діяльність яких може негативно впливати на ландшафтно-кліматичні умови, стан повітря, ґрунтів і вод курорту;

- - проведення рубань зелених насаджень, крім санітарних рубань.

Третя зона є одночасно границею округу санітарної охорони курорту й на її території дозволяється проведення видів робіт, які:

- не будуть впливати негативно на лікувальні й природні фактори курорту;

- не будуть погіршувати його кліматичні, ландшафтно-кліматичні, екологічні й санітарно-гігієнічні умови.

До природних лікувально-оздоровчих об'єктів і територій  ставляться місця знаходження мінеральних термальних вод, лікувальних брудів і озокериту, ропи лиманів і озер, морських вод, а також природні об'єкти й комплекси зі сприятливими для лікування кліматичними умовами й придатними для лікування, медичної реабілітації й профілактики захворювань. У цьому зв'язку в законодавстві розрізняються особливо коштовні й унікальні природні лікувальні ресурси й загальнопоширені природні лікувальні компоненти. До особливо коштовних і унікальних природних лікувальних ресурсів ставляться рідко, що зустрічаються на території країни ресурси, які мають обмежене поширення або невеликі запаси родовищ і є особливо сприятливими й ефективними для використання з метою лікування, медичної реабілітації й профілактики захворювань. Загальнопоширені природні лікувальні ресурси охоплюють ресурси, які зустрічаються в різних регіонах країни, мають значні запаси й придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації й профілактики захворювань.

Державний нагляд і контроль за дотриманням правил і норм використання природних лікувальних ресурсів здійснюють центральні органи виконавчої влади по нагляду за охороною праці, геології й використанню надр, охорони здоров'я, охорони навколишнього природного середовища й інші спеціально вповноважені органи виконавчої влади. Спеціальне використання природних лікувальних ресурсів здійснюється за плату.

Під рекреацією мається на увазі система заходів, що забезпечують оздоровчі, пізнавальні, спортивні й культурно-дозвільні потреби рекреанів (відпочиваючих). Рекреаційна діяльність здійснюється на спеціально відведених територіях, що перебувають, як правило, поза населеними пунктами і є місцем постійного проживання рекреантів. Тривалий відпочинок з організацією нічлігів поза місцем постійного проживання рекреантів по своєму втримуванню збігається з поняття «туризм».

Рекреаційними зонами прийнято вважати природні або окультурені ділянки земельного або водного простору, призначені для організованого відпочинку й туризму.

Правовий режим земель рекреаційного призначення визначений главою 9 Земельного кодексу України.