Конспект лекций по

Кафедра социально-гуманитарных наук, экономики и права

Им. И.И. Мечникова

Сучасні тенденції і перспективи українського театру

1. Регіональна нерівномірність ресурсного потенціалу культури.

2. Культурний та політичний розрив між західними та східними регіонами країни (вище аналізувалися ці два типи української ментальності та роль і місце в цій дихотомії вербального фактору, що прямо впливає на особливості художньої культури, а відтак і на сценічне мовлення), а також розрив між центром і периферією, між міськими ф сільськими регіонами

3. Загальна соціокультурна маргіналізація більшості населення України, «естетизація кічу».

4. Театр в силу історичної традиції завжди був соціальним інструментом виховання, а сьогодні ми спостерігаємо його пристосування до вимог суспільства, насамперед, здебільшого через економічні чинники.

5. Низький суспільний та соціально-правовий статус української культури взагалі.

6. Зміна головної репрезентативної системи в галузі художньої культури, в тому числі і театру. Це ще раз підкреслює наявну сьогодні тенденцію сценічних позавербальних мистецтв, орієнтованих насамперед на видовищність. Характерним прикладом може слугувати популярний сьогодні сценічний жанр вербатим, який полягає в особливому способі створення драматургічного матеріалу – вільному компануванні діалогів пересічних людей з реального життя, зафіксованих без змін. З 2000 року знову запроваджено жанр «театральної читки» - п’єсу читають зі сцени по ролях, щоб ознайомити глядача з новою українською драматургією.

Можливість мінливості цих тенденцій: «Це лише коливання історичного маятника», «культура і театр м’яко накопичують нову мову, нові нормативи, періодично вибухуючи оксамитовими революціями».

Драматургія. Зі звільненням України від радянського впливу українська драматургія набирає нових обертів. Нова українська драма різножанрова та різноаспекторна. На сцені постають авангардові драми, модернові, абсурдні, декаданськи та просто реалістичні. Відновлюється, навіть, досить архаїчний жанр – бурсацької драми, відбудовується переосмислення сюжетів вертепного театру.

П’єси найвидатніших українських драматургів сучасності Наталі Ворожбит, Сергія Щученко, Неди Неждани «Той, що відчиняє двері») Олега Миколайчука–Низовець, Олександра Ірванеця та інших – активно ставляться на сценах сучасного професійного театру.

Є також тенденція авторів-спонсорів 9пєси ставляться на гроші авторів).