Лекція 1. Stylistics and its subject-matter. Phono-graphical level of foregrounding

Література

План

Структура та інфраструктура ринку

1. Ринок: суть, функції, умови.

2. Ринковий механізм його складові елементи.

3. Структура та інфраструктура ринку.

4. Конкуренція і монополія.

1. Сучасна економіка - є насамперед ринковою. Тому важливе значення має з'ясування сутності ринку його структури, функції та умов формування.

Ринок - це сфера обміну який здійснюється з законами товарного виробництва та обігу. Більш глибоко сутність ринку можна розкрити через функції які він виконує:

- регулююча - передбачає постійність зв'язків між різними галузями виробництва, попитом і споживанням, встановлення пропорції в економіці та безперервність процесу відтворення, в цій функції вирішуються три основні економічні завдання: Які товари і послуги виробляти (ті товари, які користуються попитом і приносять виробнику дохід); як виробляти товари (визначається конкуренцією між виробниками); для кого виробляти товари (визначається попитом населення); стимулююча - полягає в тому, що вона сприяє заохоченню тих хто найраціональніше використовує фактори виробництва для отримання найкращих кінцевих результатів, застосовуючи найновіші досягнення науки і техніки;

- розподільча якщо суб'єкти господарювання не прагнутимуть до ефективності виробництва їх індивідуальні витрати виробництва будь перевищувати суспільно -необхідні вони будуть неконкурентоспроможними і збанкрутують; контролюючу функцію здійснює споживач на ринку.

Умови переходу до ринку:

реалізація багатоманітних форм власності та їх рівноправність (в Україні це відбулося в період роздержавлення і приватизації майна); вільна конкуренція;

створення ринкової інфраструктури. Інфраструктура ринку - система державних, приватних суспільних інститутів (організацій, установ), що обслуговують інтереси суб'єктів ринкових відносин і забезпечують їх ефективну взаємодію. Розрізняють: ринок капіталу (банки, біржі, страхові аудиторські компанії тощо.); ринок товарів і послуг (біржі, брокерські контори, аукціони, ярмарки, лізингові компанії тощо), ринок праці (центри зайнятості і перепідготовки кадрів, пенсійні фонди, фонди милосердя тощо).

2. Попит — це кількість певного товару, яку споживачі бажають і спроможні купити на ринку за певну ціну за певний проміжок часу.

Бажання, підкріплені грошовими можливостями, перетворюються на попит. Попит -це потреби людей, представлені на ринку і забезпечені грошима; іншими словами, попит — це платоспроможні потреби людей.

Згідно із законом попиту чим вища ціна на товар, тим меншу його кількість купуватимуть споживачі. І, навпаки, чим нижча ціна товару, тим більшу його кількість купуватимуть.

Отже, закон попиту відображає обернену залежність між: ціною товару і величиною попиту на нього.

Пропозиція - це та кількість товарів, яку виробник бажає та спроможний виробляти і постачати для продажу на ринку за певну ціну і впродовж визначеного проміжку часу.

Між: ціною та кількістю пропонованого товару існує пряма, або позитивна, залежність. Якщо ціна зростає, відповідно збільшується й величина пропозиції; якщо ціна знижується, то зменшується величина пропозиції.

Цю залежність називають законом пропозицій. Ціну, що встановлюється на ринку під впливом взаємодії попиту та пропозиції, називають ринковою ціною, або ціною рівноваги.

Ринкова ціна допускає до участі в торгівлі не всіх покупців і продавців, а лише тих продавців, які згодні продати свій продукт за ринковою ціною або нижчою від неї. і тих покупців, які можуть купити продукт за ринковою ціною або вищою за неї. Всі інші, хто не погоджується з такими вимогами, виключаються ринком із процесу купівлі-продажу.

Коли ціна на товар встановлюється вище рівноважної наступає надлишок а коли ціна на товар встановлюється нижче ціни рівноваги наступає дефіцит товару.

Підвищення ціни на продукт спричиняє зменшення попиту на нього і збільшення його пропозиції. Зниження ціни супроводжується протилежними наслідками: попит на продукт збільшується, а його пропозиція зменшується.

Відношення відсотка зміни попиту на товар до відсотка зміни ціни називають еластичністю попиту за ціною.

Цей показник характеризує ступінь реагування покупців на зміну ціни:

Еластичність попиту (пропозиції) = ^{відсоток зміни величини попиту (пропозиції) на продукт}

^{відсоток ціни продукту}

Е (s/d) > 1 попит(пропозиція) еластичні

Е (s/d) < 1 попит(пропозиція) не еластичні

Конкуренція — це суперництво між фірмами за вигідніші умови виробництва і збуту товарів та послуг, за отримання найвищих прибутків. Зародження і розвиток конкуренції історично пов'язані з товарним господарством. Основою конкуренції є свобода вибору, прагнення виробника отримувати прибуток.

У ринковій економіці конкуренція виконує низку функцій:

1) розподіляє ресурси;

2) зрівнює попит і пропозицію.

3) формує ринкові ціни,

4) стимулює зниження втрат виробництва і запровадження нових видів продукції;

5) забезпечує суверенітет споживача, гарантуючи захист від диктату виробників. Водночас конкуренція має і деякі негативні риск:

- спричиняє безробіття:

- нерівномірний розподіл доходів між різними групами населення;

- може призвести до над виробництва товарів, а відтак до економічних спадів.

- породжує монополію з усіма її негативними наслідками. Розрізняють внутрішньогалузеву та міжгалузеву конкуренцію.

Внутрішньогалузева конкуренція — це конкуренція між: виробниками певної галузі за найвигідніші умови виробництва і збуту продукції, за отримання максимального прибутку. Вона сприяє розвиткові галузі, підвищенню її результативності.

Міжгалузева конкуренція відбувається між: виробниками різних галузей за вищі прибутки та вигідніше застосування капіталу.

Залежно від методів конкурентної боротьби розрізняють цінову і нецінову конкуренцію.

Цінова конкуренція — це форма суперництва, яка здійснюється за допомогою цін.

Нецінова конкуренція - це суперництво, яке ведеться між конкурентами за покупця наданням продуктам неповторних особливостей - якісних, технічних тощо. Методи нецінової конкуренції поділяють на дві групи: 1) конкуренція якості й асортименту продукції; 2) конкуренція умов продажу.

Конкуренція може відбуватися у добросовісній і недобросовісній формах.

Недобросовісна конкуренція - це конкуренція, спрямована на отримання комерційної вигоди й забезпечення панівного становища фірми на ринку через обман споживачів, партнерів чи державних органів.

3. Структура ринку характеризує умови, в яких відбувається конкуренція. Структуру ринку визначають за кількістю фірм та покупців на ринку, наявністю та доступністю інформації, можливістю змов між продавцями чи покупцями, а також легкістю входження і виходу з конкретного ринку. На структуру ринку може впливати також держава через ухвалення економічних законів. У свою чергу структура ринку впливає на рівень цін, обсяги виробництва та величину прибутків підприємств.

Розрізняють чотири основні ринкові структури - досконала конкуренція, монополістична конкуренція, олігополія, чиста монополія.

Досконало конкурентний ринок — це ринок з найвищим рівнем конкуренції. Досконала конкуренція досягається за наявності такої величезної кількості незалежних виробників, постачальників і продавців, що жоден з них не може помітно вплинути на ринкову ціну через зміну кількості виробленої продукції.

Досконала конкуренція рідко буває на практиці.

Є ринки, що наближаються до ознак чистої конкуренції. Це ринки багатьох сільськогосподарських продуктів, зокрема зернових, фондові та валютні ринки, або біржі. Саме на біржах простежуємо ознаки, притаманні досконалій конкуренції:

1) кількість покупців і продавців акцій та облігацій така, що жодна людина чи група людей не може контролювати ринок цінних паперів;

2) цінні папери кожної фірми є однаковими та взаємозамінюваними;

3) усі акти купівлі-продажу цінних паперів реєструють; інформація про них доступна широкій громадськості;

4) акти купівлі-продажу відбуваються за бажанням покупців і продавців. Монополістична конкуренція - це нижчий рівень конкуренції, де значна кількість

продавців пропонує подібний, але неоднаковий продукт; вони переконують покупців, що саме їхні продукти з новими, поліпшеними властивостями є найдешевшими і найпотрібнішими.

Характерні ознаки монополістичної конкуренції такі:

1) кожна фірма володіє порівняно невеликою часткою всього ринку, тому можливість контролю над ринковою ціною невелика;

2) наявність порівняно великої кількості фірм практично унеможливлює таємні змови"- узгоджені дії фірм з метою обмеження обсягу виробництва чи штучного підвищення цін;

3) значна кількість фірм у галузі виключає їхню взаємозалежність. Кожна фірма визначає свою поведінку, незважаючи на можливі відповідні заходи конкурентів. Вилив дій однієї фірми на кожного з її численних суперників незначний, відтак у конкурентів немає причин реагувати на дії фірми.

В умовах монополістичної конкуренції економічне суперництво зосереджується не лише на ціні, а й на нецінових чинниках продажу продукту. Оскільки продукт диференціюють, то з плином часу він змінюється відповідно до реклами, моди та інших форм стимулювання збуту.

Олігополія - це структура ринку, на якому панує декілька великих фірм-виробників. Коли кажуть "велика трійки", "великі четвірка" чи "велика шістка", то мова йде саме про олігополію.

"Олігопсонія" - це структура ринку, на якому панує декілька великих покупців.

Визначаючи цінову політику, фірми за олігополії інколи орієнтуються на лідерство у цінах. Лідерство у цінах означає таку практику, коли провідна фірма галузі встановлює ціни а решта фірм дотримується її.

Спектр ринкових структур досить широкий - від висококонкурентних ринків до ринків, на яких є лише один продавець - монополія - або лише один покупець - монопсонія.

За нерегульованої монополії наявна тенденція до завищення цін та обмеження обсягів виробництва. Спектр ринкових структур досить широкий - від висококонкурентних ринків до ринків, на яких є лише один продавець - монополія - або лише один покупець -монопсонія.

За нерегульованої монополії наявна тенденція до завищення цін та обмеження обсягів виробництва. Нерегульована монопсонія призводить до встановлення занижених цін і купівлі менших обсягів продукції. Монополія характеризується:

1) наявністю в галузі єдиної фірми - чистого, або абсолютного, монополіста;

2) відсутністю близьких замінників продукту монополіста. Покупець змушений або платити встановлену ціну, або відмовитися від цього продукту;

3) наявністю бар'єрів для входження на ринок. Інші фірми не можуть увійти на ринок, де панує монополія.

Серед причин, що зумовлюють існування монополії, найвагомішими с такі:

- володіння основними видами сировини - одна фірма може цілком контролювати постачання основного виду сировини, необхідного для виробництва продукту;

- патентні права - фірма може стати монополістом володіючи патентом на певний продукт або технологічні процес, що використовується під час виробництва продукту. Патент - це документ, який посвідчує авторство винахід та виключне право на його використання упродовж певного строку;

- авторські права і товарні знаки - авторські права — це вид монополії згідно з яким Держава забезпечує авторам оригінальних творів виключне право на їх продаж чи використання. Авторське право чинне упродовж життя автора та ще 50 років після його смерті. Товарні знаки — це спеціальні малюнки, назви чи символи, які представляють товар, послугу чи фірму. Конкурентам заборонено використовувати зареєстровані товарні знаки чи подібні до них це роблять для того, щоб споживач міг легко відрізнити оригінал від підробки.

Монополія також виникає внаслідок того, що в деяких галузях будь-яку кількість продукції з найнижчими витратами виробляє саме одна фірма, а не дві, три чи більше. Таку - монополію називають природною монополією. Це переважно підприємства комунальних послуг.

Для усунення й недопущення монопольних ситуацій уряди багатьох країн уживають заходів щодо обмеження монополій і підтримання вільної конкуренції. Прикладом цього може слугувати діяльність Антимонопольного комітету України.

1. Башнянин Г.І., Шевчук Є.С. Полїтекономія. - Л.2006.- Т.4-5.

2. Башнянин І.І.,. Лазур Л.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. - К, 2008. Т.§2.

3. Білецька Л.В.,БілецькиЙ О.В. Савич В.І. Економічна теорія: Політекономія Мікроекономіка. Макроекономіка. - К, 2006.- Гл. 11.

4. Єщенко П.С, Палкін Ю.І.Сучасна економіка. - К, 2006. - Розд. 8.

5. МочерниЙ С.В, Ларін Л.С. Політекономія. - К, 2006. - Т.3.

6. Оганян Г.А, Паламарчук В.О, Румянцев А.П.Політична економія. - К, 2006. - Розд.3.

7. ПредборьскиЙ В.А, Гарін Б.Б, Кухаренко В.Д. Економічна теорія. - К, 2007. - Розд.7

Додаткова література

1. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. -К, 2006. - Т.2.

2. Климко Г.Н., Несторе нко В.Н. Основи економічної теорії: Політекономічний аспект. - К, 2003.-Т.l.п.l.

Plan

1. Stylistics as a linguistic discipline. Types of stylistics
2. The notions of expressiveness and emotiveness. Expressive means.
3. Stylistic devices and ways of creating them.
4. Alliteration.
5. Assonance.
6. Onomatoepia.
7. Graphon.

1. Stylistics as a linguistic discipline. Types of stylistics. Stylistics is an independent branch of linguistics. It deals with various phenomena, connected with our perception of works of emotive prose and poetry. As we know, every text of creative prose or poetry is a work of art. In this sense it can be compared with a painting or sculpture, but the difference between the former and the latter is in the choice of resources. In works of fiction the writer uses a specific kind of material - language, which is arranged in such a way as to make an artistic and aesthetic impact upon the reader. The system of fictitious characters and their relationships helps the reader to reveal the author's message and his attitude to his heroes.

It should be noted that in modern linguistics the term "stylistics" may denote different things. As we know, every idea can be expressed in different ways, using language resources of a certain level. Let us take as an example the idea of someone's opening a window in a stuffy room. It can be expressed in different ways, depending on the mood of the speaker, his attitude to other speakers and other factors. Compare the following sentences:

Can you open the window? (neutral)

1. Will you open the window? (polite request)

2. Would you mind opening the window? (more polite)

3. Will you be so kind as to open the window? (very polite)

4. Open the window, do! (rude)

As we see, all these sentences convey the same idea, but they differ in the way of presenting this idea, that is in their linguistic form. This form depends on the speech situation. From this viewpoint stylistics can be considered as a subject of studying synonymic language resources.

Other scholars pay most attention to the situational appropriateness in the choice of language means and speak of functional stylistics, which deals with the so-called speech functional styles. These styles are special subsystems which unite language resources of all levels to be used in certain common communicative situations. In present-day English the following styles are distinguished:

1. Official style, represented by various official documents - business papers, letters, diplomatic and other materials.

2. Scientific style, in which scientific books, articles, monographs, dissertations are written.

3. Publicistic style, which includes such genres as the essay, topical articles in newspapers, speeches by political leaders over the radio and TV, etc.

4. Newspaper style, which can be found in the majority of materials published in newspapers.

5. Belles-lettres style, which includes a number of genres of emotive prose and poetry.

There exists one more approach to stylistics, taking into consideration the ideas of information theory. From this viewpoint the author's stylistics may be characterized as encoding stylistics. It means that the author uses language as a code in order to shape the information which he tries to communicate to the reader who performs the role of the addressee, that is the person who deciphers the information taking into account the signals which are skilfully placed by the author in certain places of the text. The point here is that the author's information should be received with as little loss as possible and be understood by the reader. This aspect of the reader's stylistics is known as decoding stylistics. There are a lot of factors influencing the depth of decoding, among them the reader's age, his educational and intellectual level, the historical period. It is common knowledge that we perceive one and the same work of fiction differently in different periods of our lives, and every time we read it we have a new vision of it. On the other hand, people of the same generation, but with differing life experiences, also understand the same book in different ways.

It goes without saying that for the reader of belles-lettres works the most important problems are those which are connected with the writer's choice of the most suitable language resources and their organisation in a message. We are to study the language resources which help the writer to shape and form his message, to convey it to the reader without distortion. As language resources are manifested in action, that is in speech, we should pay attention to the functioning of every language element, to its ability to express various kinds of additional (connotative) information. In stylistics this ability to obtain extra meaning and say more in a context than in isolation is known as foregrounding. Even a neutral language unit (a word, a sentence, etc.) owing to a specially organised context can acquire an additional meaning, which is created by the writer on purpose and must be adequately interpreted by the reader. Consequently we can say that in a context this unit contains two types of information simultaneously - firstly, the information which it has in the anguage system (for instance, in a dictionary), secondly - the additional information which it acquires in a certain context. Thus, the word combination a sweet smile, if taken in isolation, means "a pleasant smile», but in the next sentence it means quite the opposite thing and is used with irony: She smiled with the sweet smile of an alligator. The irony is created by the context, in this case the words of an alligator. So unfolding this additional information (universally referred to as implication) is the chief purpose of stylistics.

2. The notions of expressiveness and emotiveness. Expressive means. To make an utterance more conspicuous and attach to it more additional information writers make use of special language resources, known as expressive means and stylistic devices. Certainly, in the process of communication we use various means to make our speech more understandable for the interlocutor. However, we usually do not pay attention to the form in which the utterance is cast, because of our primary desire to grasp the content. Things are different in case of a stylistic meaning. In that case the listener/reader feels the unusual character of the form of the utterance and realises that the writer wanted to load it with some additional information. In other words, the reader perceives the expressiveness of a stylistic device, which can be characterised as intensification of the whole utterance or part of it. This term should not be mixed up with emotiveness, that is what reveals the emotional attitude of the speaker to what is being said.

Expressiveness can be achieved by different means - phonetic, grammatical, lexical. Let us compare the following sentences:

(1) John was an extremely nice young man. (2) Never will I tell you the truth. (3) Down swung the velvet curtain.

In the first sentence expressiveness is achieved by lexical means, that is by using the adverb extremely; in the second and the third sentences it is achieved by syntactic means (inversion). At the same time we do not feel here the speaker's emotional attitude to the utterance.

(4) Isn't she beautiful! (5) Fool that I was! (6) This goddam window won't open!

In sentences (4), (5), (6), however, we do feel the emotional colouring of the utterance: in sentence (4) - surprise and admiration, mixed with disbelief; in sentence (5) - dissatisfaction with one's behaviour; in sentence (6) - irritation. This emotiveness is also achieved by different language means: syntactic and lexical.

Accordingly, we can suggest the following definition of expressive means: these are phonetic, morphological, word-building, lexical and syntactic forms, which exist in language in the ready-made form and are used for logical and emotional intensification of an utterance, Phonetic means include, for example, pitch, melody, stress, pausation. Morphological means are not widely used in English because of a limited number of morphological forms. Here belong the use of the verb shall in the second and third person in a modal meaning, e.g. You shall tell me the whole truth; the use of the demonstrative pronouns those, these with emotional colouring, e.g. Those unpleasant people have come again. Among word-building suffixes there are some with a diminutive meaning, which is invariably associated with them, e.g. dearie, daddy, rivulet. But most expressive means are to be found on the lexical level - words with different stylistic colouring, interjections, etc. Also very expressive are phraseological units - set word combinations, which are traditionally used in a figurative meaning, e.g. Don't beat about the bush! (Don't speak in a round-about way, keep to the point); She is as weak as a kitten (She is extremely weak).

Thus, expressive means are concrete facts of language. Stylistics deals with modifications of their meaning in various functional styles.

3. Stylistic devices and ways of creating them. Stylistic devices differ from expressive means, because they are created in speech due to syntagmatic (linear) relationships which exist in the text between stylistically marked and stylistically unmarked language units. Professor O.M.Morokhovsky distinguishes the following types of syntagmatic relations which are important for stylistics:

1. Determination. It is observed when on the background of neutral units we find a stylistically coloured unit which predetermines the stylistic tone of the whole utterance. Thus, in the novel Martin Eden by the famous American writer Jack London the main character, Martin, speaking about the great poet Longfellow, uses the colloquial word chap and the pronoun that, which make his utterance rather colloquial: "That Longfellow chap most likely has written countless books of poetry ".

2. Interdependence, that is a combination of two or more stylistically marked elements belonging to one stylistic class. Thus, official documents are characterised by certain common peculiarities - specific vocabulary, speech cliches, their usage being dependent on each other.

3. Constellation - a combination of two or more stylistically marked elements, belonging to different stylistic classes. Here is an example from the writer Roy Richard Warren, in which we come across words and word combinations belonging to the colloquial and literary style, thus showing a contemptuous attitude of the speaker towards the person he is speaking about:

"A hell of a thought it is," he said, but he was grinning now, he is my pal now. He was the Friend of My Youth ".

At the same time a stylistic device may be created by a specific arrangement of stylistically unmarked elements. In the next sentence the neutral w^rords, taken in isolation, will create the stylistic device known as climax, because of the author's arrangement of these words in the sentence: Our love has turned to affection, our hate to distaste, our despair to melancholy, our passion to preferences. (LSh.)

It should be noted in conclusion that stylistic devices and expressive means are interconnected. On the one hand, the use of expressive means may create stylistic devices, on the other - a constant use of a certain stylistic device may turn it into an expressive means. In this way trite epithets, metaphors, metonymies, hyperboles are created. Besides, one and the same expressive means may create different stylistic devices, as in the case of bookish words, which generally possess an elevated colouring, but in the novels by Charles Dickens they are used to describe everyday actions of the characters and so may create an ironic or humorous effect.

4. Alliteration. It is common knowledge that the sounds of most words taken separately will have little or no aesthetic value. But in combination with other sounds they may acquire a desired phonetic effect. Some scholars even maintain that certain sounds may be connected with definite emotions, for example, the sound /u:/ generally expresses sorrow or seriousness, the sound Iv.l produces the feeling of joy and so on. The theory of sound symbolism is based on the assumption that separate sounds due to their articulatory and acoustic properties may awaken certain ideas, perceptions, feelings, images. In poetry, in particular, we cannot help feeling that the arrangement of sounds carries a definite aesthetic function. Such notions as harmony, euphony, rhythm and other sound phenomena undoubtedly are not indifferent to the general effect produced by a verbal chain. Let us consider the most typical stylistic devices on the phono-graphical level.

Alliteration may be defined as a phonetic stylistic device which has the purpose of giving a certain melodic effect to the utterance. It is based on the repetition of similar consonant sounds in close succession, especially at the beginning of the words following each other, e.g. in the following line from Galsworthy's "The Forsyte Saga":

The possessive instinct never stands still. Through florescence and feud, frosts and fires it follows the laws of progression.

Though alliteration, like most phonetic expressive means, does not bear any lexical or other meaning, certain sounds, when they are repeated, may produce an effect that can be specified. In the following example from "The Lotus Eaters" by A.Tennyson the repetition of the sound /m/ produces a somnolent effect:

How sweet it were,....

To lend our hearts and spirits wholly

To the music of mild-minded melancholy,

To muse and brood and live again in memory.

It should be kept in mind that alliteration in the English language has its deep roots in the traditions of Old English folklore. The point is that the laws of phonetic aggangement in Anglo-Saxon poetry differed greatly from those of present-day English poetry. Alliteration at that time was considered one of the essential principles of verse and, along with rhythm, its main characteristic feature. Each stressed meaningful word in a line had to begin with the same sound or combination of sounds. It is assumed that alliteration in Anglo-Saxon poetry was used to consolidate die sense within the line, at the same time leaving the relation between the lines rather loose. Alliteration as a structural device of Old English poems and songs has shown remarkable continuity. At present it is frequently used as a well-tested means not only in verse but in emotive prose, in newspaper headlines, in proverbs and sayings, e.g. it is neck or nothing; tit for tat; to rob Peter to pay Paul; blind as a bat.

When used in the titles of books, alliteration draws the reader's attention and makes him read the book, e.g. Sense and Sensibility by Jane Austin, Pride and Prejudice by the same author, The School for Scandal by Sheridan.

When analysing the particular instances of alliteration, we should take into account the whole idea of the sentence and correlate the two. E.g., in the sentence He swallowed the hint with a gulp and a gasp and a grin (R.K.) the alliterated consonants /g/ create an effect of abruptness and unexpectedness, in the sentence His wife was shrill, languid, handsome and horrible (Sc. F.) alliteration helps the reader to imagine the kind of woman characterized in such an unattractive way and makes him sympathize with her husband.

5. Assonance. In the case of alliteration similar consonant sounds are repeated to produce a certain stylistic effect, in assonance we observe the repetition of similar or acoustically close vowels. The stylistic effect of this is the same - to arrange the sound or sense aspect of the utterance, e.g. Tenderly bury the fair young dead. (La Costa) Assonance is generally regarded as a musical accompaniment of the author's idea, supporting it with some vague emotional atmosphere which every reader interprets for himself. Thus, assonance helps to create a vivid picture of the tranquil sea in the following poem:

The fair breeze blew, the white foam flew.

The furrow followed free. (S.C.)

It should be noted that certain sounds are interpreted by native speakers of different languages as loaded with specific associations. According to the theory of sound symbolism, words in any language are motivated not only from the point of view of their sense and morphological structure, but also acoustically. The sound hi, for example, is associated with something vigorous, strong, sharp, so it is preserved in the words which convey those qualities. In the same way diphthongs in English have a gliding, transient effect, so when the author arranges many words having such sounds in close proximity the reader cannot but feel an abundance of additional connotations and a peculiar emotional charm. So it is quite correct to say that both alliteration and assonance appeal to the reader's emotions and imagination and create an additional layer of narration with plenty of implications which is so necessary for creative writing. Consider as an illustration the following example:

Twinkle, twinkle, little star,

How I wonder what you are.

Up above the world so high,

Like a diamond in the sky. (Ch.R.)

6. Onomatopoeia. This is the correspondence of the phonetic structure of the word to the picture described. Onomatopoeia is used to imitate the sounds produced both by natural forces and people. Combinations of special sounds of this type are inevitably associated with whatever produced that natural sound, This is the correspondence of the phonetic structure of the word to the picture described. Onomatopoeia is used to imitate the sounds produced both by natural forces and people. Combinations of special sounds of this type are inevitably associated with whatever produced that natural sound, that is why in this device we observe metonymic relations. The author deliberately reiterates the sounds and their combinations which to a certain degree imitate the original sounds.

Two kinds of onomatopoeia should be distinguished. Direct onomatopoeia is represented by words which imitate natural sounds directly, e.g. buzz, cuckoo, mew, roar, etc. Some of these words immediately bring to mind whatever it is that produces the sound, others compel the reader to use his imagination to get to the source of onomatopoeia. Indirect onomatopoeia is a combination of sounds the aim of which is to make the sound an echo of its sense, e.g. tinkle, rustling, jingling, etc. The difference between the two varieties of onomatopoeia is clearly seen from the following example:

"Sh-sh-"

"But I am whispering." This continued shushing annoyed him.(A.H)

The first imitative sound is a direct representation of the real sound, whose purpose is to make the speaker silent, whereas the verb "to shush" makes the word an echo of its sense. In the following lines by Edgar Poe indirect onomatopoeia conveys the effect of the curtains rustling.

And the silken, sad uncertain rustling of each purple curtain

Thrilled me -filled me -with fantastic terrors never felt before.

As we see, indirect onomatopoeia, unlike alliteration, requires some mention of what made the sound, in this case the word "curtain". Alliteration does not need such mention.

It should be noted that direct onomatopoeia in different languages sometimes does not coincide. Sounds produced by similar objects and creatures are rendered differently in such languages as English and Ukrainian. The sound produced by the rooster stands for the English cock -a - doodle - doo, the dog's barking гав-гав has its equivalent bow - vow, though in a few cases they have some resemblance, as cuckoo, mew. This is explained by the difference in the phonetic resources of the two languages.

In stylistics onomatopoeia is often used in descriptive passages or in author's narration to characterize an object or a person from different viewpoints.

7. Graphon. This is the intentional violation of a graphical shape of a word or word-combination used to reflect its original pronunciation. Introduced into English novels and journalism at the beginning of the 18th century, graphons have acquired an ever-growing frequency of usage, popularity and a wide range of functions. Graphon is widely used by writers to supply all kinds of additional information about the literary characters:

1. For indication of be speaker's origin and social background. By using graphon the writer shows us what locality his character comes from or what social group he belongs to, e.g. by using various deviations from standard literary English, e.g. "I allus remember me man sayin' to me when 1 passed me scholarship — 'You break one o 'my winders an' I'll skin ye alive" (St.B.).

2. Lack of education can be shown through irregular grammar forms and frequent phonetic distortions, e.g. "I don't take no nerve to do somepin when there ain't nothing else you can do. We ain't gonna die out" (S.St.).

3. Children's speech may include graphon owing to the mispronunciation or misinterpretation of a word, e.g. "My daddy's coming tomorrow on a nairplane" (S.).

4. Graphon is also used to reflect the authentic pronunciation of a person who has a physical defect of speech, e.g. "You don't mean to thay that thith ith your firth time" (D.C).

Graphon individualizes the character's speech and adds to it plausibility, vividness, memorability, shows the informality of the speech act. Some amalgamated forms, which are the result of strong assimilation, have become cliches in contemporary prose dialogues. Here belong such permanent graphons as gimme (give me), lemme (let me), gonna (going to), mighta (might have).

Being so informal and authentic, graphon has become popular with advertizers, whose chief aim is to draw the customers' attention to their goods or services. So the more unusual an advertisement or a trademark is the better chances they have of selling their goods. Big and small eating places invite customers to attend their "Pick - kwick Store" (pick quick store), "The Donut Place" (doughnut), the "Wok-in Fast Food Restaurant" (walk-in). Newspapers, posters and TV commercials will persuade you to buy "Sooper-Class Model Cars", "Knee-Hi Socks", "Rite Aid Medicines".

Literature:

1. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка. – М., 1990.
2. Єфімов Л.П., Ясінецька О.А. Стилістика англійської мови і дискурсивний аналіз. Учбово-методичний посібник. – Вінниця, 2004.
3. Мороховский А.Н., Воробьев О.П. и др. Стилистика английского языка. – К., 1991.
4. Трибуханчик А.М. Курс стилістики англійської мови (для денного відділення). – Ніжин,2006.
5. Galperin I.R. Stylistics. – М, 1981.
6. Kukharenko V.A. A Book of Practice in Stylistics: A manual. – Vinnytsia, 2003.

Questions for Control:

1. What types of stylistics do you know?
2. What is the difference between expressiveness and emotiveness?
3. How are stylistic devices created?
4. What is alliteration? What is its origin? What stylistic function does it perform?
5. In what way does assonance differ from alliteration? Why is it important for stylistics?
6. What varieties of onomatopoeia do you know? Does it depend on the phonetic resources of the given language?
7. What functions are performed by graphon?