Вибір методів і прийомів роботи

Методи викладання. Показ, пояснення, організація тренування, організація використання, корегування, оцінка.

Методи навчання: ознайомлення, усвідомлення, участь в тренуванні, практика, самокорегування, самооцінка. Ці методи пов’язані і доповнюють одне одного.

У структурі кожного метода можна виділити групу прийомів, як засобів для здобування знань, формування навичок та вмінь, контролю за рівнем їх формування.

Метод пояснення – прийоми: опис, співставлення, аналіз.

Метод організації вживання – прийоми: відповідь на питання, переказ тексту, опис картинки (малюнку) тощо.

У застосуванні у навчанні особистісно-діяльністного підходу використовуються прийоми. Пов’язані з формуванням мовленнєвої діяльності.

Почати з книги «Дискурс …» с. 406.

Імпліцитні методи (засіб навчання аспектам мови або видам мовленнєвої діяльності). Ці методи пов’язані з вибором підходу у методиці. Ми вже знаємо, що підхід є:

1) інтуїтивний; 2) усвідомлюючий; 3) комбінований; 4) інтенсивний.

Ці методи: прямі, усвідомлюючи, комбіновані/синтезуючі, інтенсивні

Прямі – натуральний, аудіовізуальний, аудіолінгвальний.

Усвідомлені – граматико-перекладацький, усвідомлено-практичний, програмувальний, метод читання.

Комбіновані – комунікативний, активний, інтегральний.

Інтенсивні – сугестопедичний, метод активізації, емоційно-змістовий (смисловий), ритмопедія, гімнопедія, релаксопедія.

Прямі. Створення асоціацій між лексичними одиницями і граматичними структурами та їхнім значенням без опори та рідну мову учня.

Аудіовізуальний (зорово-слуховий синтез) – виник у Франції в 50-ті роки Ж.Гугенейм, П.Губеріна (Югославія). Наочність, послідовне формування видів мовленнєвої діяльності: аудиювання, читання, говоріння, письма.

Аудіолінгвальний – виник в США (Ріван) в 40-і роки, Ч.Фриз, Р.Ладо, Блумфілд. Багаторазове прослуховування і проговорювання услід за диктором виокремлений структур і фраз, що приводить до автоматизації в мовленні.

Усвідомлені. Ведуча роль мислення в опануванні мови. Паралельний розвиток видів мовленнєвої діяльності на основі письмового мовлення (текст) або на основі усного мовлення. Встановлення схожих і контрасних явищ в двох мовах з метою подолання негативної інтерференції і використання результатів позитивного переносу. Метод зіставлення провідний. (Щерба Л.В., Виготський Л.С.).

Комбіновані. Віддається перевага усному мовленню. Паралельне навчання видам мовленнєвої діяльності. Оптимальним варіантом синтезуючого методу є комунікативний метод (назва належить Е.І.Пасову).

1. Активний метод (проф.. З.Кольс, Німеччина. Мовленнєва практика.) Спирається на принципи аудіовізуального, свідомо-практичного і сугестопедичного методів.

2. Інтегральний метод (М.Лютер. Німеччина. Використання досягнень свідомо-практичного, аудіовізуального та програмувального методів.)

3. Комунікативний метод – ідеї комунікативної лінгвістики та психологічної теорії діяльності, що реалізується в комунікативно-діяльністному підході.!!! (Е.І.Пасов)

Ретельний відбір мовленнєвих інтенцій, тем і ситуацій, спілкування, котрі віддзеркалюють практичні зацікавлення (інтереси) і потреби учнів.

Додатковий матеріал взяти з книги «Дискурс іноземної комунікації».

Інтенсивні – 60-ті роки. Психолог і методист Г.Лозанов (Болгарія).

Використовуються психологічні резерви учня для оволодіння мовленням у короткотривалі строки. Сприймати мову на слух і говорити. Створення мовленнєвого оточення. Жорсткий відбір лексико-граматичного матеріалу, ситуацій і тем для спілкування.

Тривалість занять 4-5 годин в день. Насиченість занять видами і формами роботи, основні види вправ – мовленнєві.

Використання колективних форм роботи.

Ігрові завдання, розподіл учнів за ролями, музичний супровід, використання фізичних вправ.

Важливо у спілкування зняти психологічний бар’єр. Невимушені стосунки, обставини.

Лозанов Г. Сугестопедичний метод (сугестологія – наука про психотерапію та психогігієну). Лікар – сугестолог.

Безпосередній вплив, гіпноз (музика, обставини), що усуває психотравмуючі фактори (страх, небажання спілкуватися, труднощі в подоланні стереотипів рідної мови та мовного бар’єру, в почутті ніяковості, побоювання помилок тощо).

Емоцій2но-смисловий метод (І.Ю.Шехтер). опора на смислоутворення в процесі ролевої гри, котра здійснюється з допомогою системи завдань комунікативного характеру.

Метод активізації резервних можливостей (Г.А.Китайгородська). Сугестопедія, психолінгвістика, педагогіка, мовознавство, соціальна психологія, методика викладання іноземних мов.

Зв’язок методики з іншими науками. З педагогікою – поєднання навчання і виховання. Викладання мови у поєднанні зь культурою, засвоєння учнями соціальних цінностей та переконань, забезпечення гармонічного розвитку особистості учня. З психологією (психологія навчання, психолінгвістика, психологія спілкування).

Психологія навчання:

- знання – когнітивний процес (людина збирає, переробляє інформацію, планування процесу, виконання плану, контроль за виконанням – результат активної діяльності);

- навички – вмотивування, мета, операція (мовл.);

- вміння – сформована діяльність, використовування іноземної мови в діяльності.

Психолінгвістика – породження мовлення, сприймання мовлення (тексти).

Психологія спілкування. Види спілкування: соціально-орієнтовані, предметно-орієнтовані, особистісно-орієнтовані. Вербальні і невербальні засоби спілкування.

Лінгвістика – одна з важливіших базових для методики наук. Вона вивчає фонетичні, лексичні, граматичні закономірності мови.

Альтернативні методики

TANDEM – метод придатний для роботи в групі студентів з різними рідними мовами, коли іноземна мова стає для них єдиним засобом спілкування. Велику роль відіграє викладач.

Silen Way – від учителя вимагається максимально зберігати мовчання і тим самим спонукати учнів до мовленнєвої діяльності. До активної роботи.

Ступеневе викладання – поетапне засвоєння навчального матеріалу. (не був послідовно введений на практиці у навчальні матеріали, підручники та посібники).

«Педагогіка відкритих дверей» (Baur, 1993)

«Педагогіка несподіванок та захоплень»

«Педагогіка приємної та солідарної атмосфери занять» (Mü4ller, 1989)

Три мети: прагматична – комунікативні навички, комунікативна компетенція;

когнітивна – формування системи знань про мову і культуру;

емоційна – формує повагу до представника мови, що вивчається, щирість, толерантність.

Лекція 2.

Зб. «Современные направления в зарубежной методике преподавания иностранных языков» 1989.

Е.В.Морозова «Особенности коммуникативной методики преподавания иностранного языка» (стр. 53-60).

Донедавна у викладанні іноземної мови переважав структурний підхід, метою якого було – оволодіти мовою як системою. На формування такого підходу великий вплив мала структурна лінгвістика (де Соссюр, Фріз, Ладо та їхні послідовники). Згідно з ними мовавивчалася у двох напрямках: граматика + лексика. Навчання продовжувалося до того часу, поки студенти не отримували уявлення про всю граматичну систему мови, що вивчалася, та не були здатні висловлювати цією мовою свої думки. Проте цього було недостатньо. Яквиявилося, студенти були в стані складати граматично правильні речення, але не могли спілкуватися, адекватно висловлювати думки у будь-який ситуації. Виникає потреба знайти і виділити правила вживання мови, без яких правила граматики втрачають сенс, іншими словами створити іншу методику, яка б поєднувала навчання граматики з навчанням спілкування. Цією проблемою з 1971 р. зайняласягрупа лінгвістів із Ради Європи (Д. Уілкінз, Р.Ріхтеріх, М.Уіддоусон та ін.).

На думку лінгвістів, навчання за комунікативною методикою повинно було зводитися до залучення студентів у різноманітні ситуації, які моделюють реальну дійсність. Успіх в оволодінні мовою зумовлювався тепер не лише вмінням будувати граматично правильні речення, але й знанням соціального контексту, що визначав вживання тих чи інших мовних одиниць в конкретній ситуації, а й ступенем спонтанності у спілкуванні (2). В наш час термін комунікативне навчання мови вживається як для вивчення всього напрямку, по якому йде розвиток методики викладання іноземної мови протягом останніх 30 років, так і для визначення конкретних принципів і методик в середині напрямку (3).

Комунікативна методика займається розробкою форм ведення занять й пов'язана із проблемою навчання іноземної мови. Основою мети комунікативного методу це навчити студентів користуватися мовою в конкретних життєвих ситуаціях і з конкретною практичною ціллю. Тому комунікативне навчання означає навчання усному (соціальному) застосуванню мови, хоча дуже часто воно розповсюджується і на її письмове використання: написання заяв, прохань, скарг, заповнення бланків і т.д., де основний наголос робиться на відповідності навчання соціально-лінгвістичним умовам.

1. Необхідність такого підходу до навчання мови виникає, по-перше, через те, що в навчальних закладах мало враховується практичне застосування мови в конкретних ситуаціях, по-друге, грамотності приділяється більша увага, ніж спонтанності усного мовлення, по-третє, на першому місці стоїть вимога формальної правильності вживання мовних форм, а не їх відповідність соціальному контексту (3).

2. Другий підхід в рамках комунікативної методики основною мети є підвищення грамотності письмового мовлення студентів, при якому студентів навчають володіти смисловими блоками тексту, а не просто складанню послідовності граматично правильних речень (на це звертається основна увага при традиційному навчанні мови).

3. Прихильники третього підходу керуються бажанням поєднати і речення, і висловлювання та текст, і використання мови в аудиторії та в реальному житті.

4. Четвертий підхід широко відомий як ESP (English for Special Purposes – англійська мова для проф. цілей). Його прихильники вважають, що студенти занадто багато часу витрачають на вивчення іноземної мови взагалі, при цьому більша частина знань, отриманих ними, можливо і ніколи їм не знадобиться. На їхню думку, значно продуктивніше навчати мову, заздалегідь знаючи конкретні цілі даної групи студентів; виходячи з них визначати кількість необхідної лексики, граматичного матеріалу, розмовних моделей. Ця ідея ESP зараз дуже популярна.

Незважаючи на існування різних підходів до викладання мови в рамках комунікативного напрямку, його основною метою є навчання студентів спілкуванню в конкретних соціальних структурах або навчання комунікативної компетентності (communicative competence). Який зміст вкладається в це поняття? – Щось значно більше, ніж граматична компетентність, крім останньої і соціолінгвістична компетентність, текстова компетентність, стратегічна компетентність і т.п. (4).

Викладачі іноземної мови прийшли до спільної думки, що мета її вивчення це оволодіння комунікативними вміннями. Тому і відбувається переорієнтація навчальних матеріалів, методів викладання та видів тестування з метою надати навчанню комунікативного характеру, дати студентам навики вільного спілкування, передачі інформації адекватними засобами мови. А звідси і використання комунікативних видів роботи: рольової гри, діалогів, сценок, інші види групової роботи.

Одні викладачі вважають, що сконцентрувавшись на комунікативному викладанні мови, вони повинні відмовитися від викладання граматики, як окремого аспекту, одним із творців теоретичної основи для такої точки зору є С. Д. Крашен (5), який вважає, що фундаментальним принципом оволодіння мовою є тренування її цілеспрямованого використання в конкретних комунікативних ситуаціях. На думку лінгвіста, занурення студента в конкретну мовну ситуацію обов'язково приведе до того, що він сам заговорить, завдяки закладеній природою здатності людини до засвоєння мови. В результаті такого навчання студент оволодіє мовним значенням, що є суттю комунікації, а не формою, як при традиційному навчанню мови.

Твердження, що викладання граматики при навчанні комунікативним навикам є безглуздим, викликає незгоду і непорозуміння іншої групи викладачів. Вони вважають, що студенти, які не вивчали граматику, можуть навчитися розмовляти бігло, але безграмотно і в майбутньому їхнє спілкування буде обмежуватися побудовою елементарних фраз, зразок «Я – Пітер, ти – Джейн».

Зараз ще рано судити, хто має рацію. Проте не підлягає сумніву інше: навчати граматики, не розуміючи, яке місце вона займає в процесі оволодіння комунікативними навичками, – втрата часу, а не навчати граматики – означає піддавати сумніву саме поняття грамотності мовлення.

Як компроміс можна запропонувати наступне: навчати граматики потрібно, особливо на початковому етапі, але для тренування граматичних моделей використовувати не час уроку мови, а комп’ютерні заняття. Другим можливим рішенням проблеми сумісного (7) навчання граматики і вироблення комунікативних навиків є запам’ятовування студентами граматичних конструкцій за допомогою давно існуючої формальної практики, але для кожної вивченої конструкції створюються комунікативні види роботи, за допомогою яких студенти використовують вивчений граматичний матеріал, (комунікативна методика при такому підході складається із навчання граматиці комунікативним способом (2)).

Однак і цей підхід не є ідеальний, так як встановити чіткий зв’язок між граматичною моделлю і її практичним використанням неможливо, не руйнуючи при цьому саму природу мови і її використання. Тому прихильники ще одного підходу до комунікативного навчання мови пропонують відводити частину часу на заняттях для роботи над граматикою, а частину – присвячувати розвитку біглості мовлення.

Один із творців комунікативної методики, Д.Уілкінз, запропонував навчальну програму, яка включає три компонента: значення, функцію, структуру. Ось його схема:

семантичний компонент ЗНАЧЕННЯ

(основне поняття)

що говорити

функціональний компонент ФУНКЦІЯ

(взаємодія)

для чого говорити

формальний компонент СТРУКТУРА

(граматичне значення)

як говорити

На думку автора, використання такої програми навчання мови, веде до того, що студенти оволодівають комунікативними навиками і одночасно починають розмовляти правильно з погляду граматики (1).

Отже, даний напрямок є надзвичайно перспективним. В процесі такого навчання для студентів очевидним є зв'язок між мовою і реальною дійсністю.

Комунікативне навчання передбачає навчання студентів не окремо говорінню і розумінню, а, що особливо важливо, висловленню своїх думок з розумінням. Цю здатність студенти розповсюджують на всі нові комунікативні ситуації, є здатні створювати нові ситуації, і, головне, набувають здатності вибирати із наявних знань адекватні форми мови для спілкування в конкретних життєвих ситуаціях (1).

1. The Communicative Approach to Language Teaching, ed by C.Y.Brumfit, L.K.Johnson. Oxford University Press, 1981. – 173 p.

2. C.Kramsch. From Language Proficiency to Interactional Competence // The Modern Language Journal. V.70, n.4, 1986. – p.366-372.

3. Communicative Language Teaching. A.Bibliographical Survery of Resources. Indian Documentation Service 1985. 3 p.

4. Sandra J.Saviqnon. Evaluation of Communicative Competence: The ACTEL Provisional Proficiency Guidelines // The Modern Language journal. V.69, n.2, 1985. – p. 129-134.

5. S.D.Krashen. Principles and Practice in Second Language Acguisition. – N.Y.: Pergamon, 1982. – 57 p.

6. W.M.Rivers. Comprehension and Production in Interactive Language Teaching // The Modern Language Journal. V.70, n.l, 1986. – P.1-7.

7. Nina Carrett. The Problem with Grammar: What Kind Can the Language Learner Use? // The Modern Language Journal. V.70, n.2, 1986. – P.133-148.

Известия Воронежского государственного педагогического института, том 208, 1980 г. Сб.н.тр. «Проблемы …»Е.И.Пассов

Определение понятия «коммуникативный метод»

Комунікативне спрямування навчального процесу є головною, ведучою тенденцією методики наших днів. Ця тенденція має місце довгі роки, протягом яких тривали практичні пошуки застосування її у навчанні іноземних мов: «Без комунікативності немає сучасної методики», – справедливо зазначили В.Г.Костомаров і О.Д.Митрофанова у «Методическом руководстве преподавателей русского языка иностранцам», M.,1978, с.7.

Зараз можна сміливо сказати, що в теорії і на практиці сформувався певний метод навчання, а саме комунікативний.

Визначаючи «метод навчання» як методичне поняття (Цей же збірник, ст.. Е.И.Пассов «Метод обучения» как категория методики (к проблеме определения понятия «коммуникативный метод» стр. 11-23), ми писали, що однією із притаманних йому рис є наявність в методі якоїсь основної ідеї, через призму котрої вирішуються всі пов’язані з даним методом питання і котра виконує методологічну роль. Абсолютно очевидно, що для комунікативного метода такою ідеєю є ідея комунікативності навчання. Отже, наше завдання зводиться, по суті, до того, щоб 1) розкрити поняття «комунікативність»; 2) показати, до чого в навчанні зобов’язує визнання цього поняття; 3) визначити ту номенклатуру принципів даного методу і їхній зміст, які забезпечать відповідну організацію всього процесу навчання мовній діяльності.