Суть та необхідність валютного регулювання

Валютний ринок: суть та основи функціонування.

Валютні ринки – це офіційні центри, де відбувається купівля-продаж іноземних валют на основі попиту та пропозиції. Призначення валютного ринку – забезпечення реальної свободи вибору і дій власника валюти.

Валютні ринки: міжнародні (Лондон, Франкфурт-на Майні, Токіо та інші), регіональні, національні.

Суб’єкти (продавці, покупці, посередники) – центральний банк, державні установи; банки і СКФІ (небанківські установи); юридичні особи, зайняті у зовнішньоекономічній діяльності.

Функції валютних ринків:

· Забезпечення своєчасності здійснення міжнародних розрахунків, страхування валютних ризиків;

· Диверсифікація валютних резервів банків, підприємств, держав, регулювання валютних ресурсів;

· Отримання спекулятивного прибутку учасниками ринку у вигляді різниці курсів валют;

· Регулювання економіки.

Валютні операції – операції, пов’язані з переміщенням валютних цінностей між суб’єктами валютного ринку.

Класифікація валютних операцій:

· За терміном здійснення платежу з купівлі-продажу валюти: касові та строкові;

· За механізмом здійснення операцій: операції СПОТ, форвардні, ф’ючерсні, опціонні;

· За формами здійснення: безготівкові та готівкові;

· За масштабом операцій: оптові (здійснюються між банками) та роздрібні (здійснюються між банками та їх клієнтами).

Валютна біржа – це офіційно оформлений ринок, на якому відбувається торгівля на підставі попиту і пропозиції.

Валютне регулювання – це сукупність заходів, що реалізуються міжнародними організаціями, державою у сфері валютних відносин. Здійснюється на двох рівнях: міждержавному та національному. Функції регулювання міжнародних валютних відносин покладено на МВФ, який керується статутом, ухвалами та домовленостями. На державному рівні регулювання визначається законодавчими актами кожної країни. До міжнародних органів валютного регулювання належать: МВФ, Світовий банк, Міжнародні фінансово-кредитні організації.

Валютний контроль – це важлива складова валютного регулювання, мета якого – дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій за участю резидентів і нерезидентів.

Національні органи здійснення валютного регулювання: центральний банк, міністерство фінансів, органи валютного контролю.

Органи валютного контролю: державна податкова інспекція (адміністрація) – контроль за повнотою сплати податків; державний митний комітет (ДМК) –вивіз та ввіз золота, валюти; міністерство зв’язку (МЗ) – перекази валюти за кордон.

Мезханізм валютного регулювання в Україні містить сукупність заходів, що які проводять НБУ, Мінфін, ДПА, інші органи і зводиться в основному до таких форм: девальвація, ревальвація, валютна інтервенція, платіжний баланс.

Девальвація – зниження обмінного курсу національної валюти щодо іноземних. Об’єктивна основа – завищення офіційного валютного курсу порівняно з реальною купівельною спроможністю грошової одиниці. Причини: нерівномірність інфляційного процесу в різних країнах, нестабільність платіжних балансів, нестабільність світової економіки. Наслідки: стимулювання експорту, стимулювання споживчого попиту на внутрішньому ринку, підвищення конкурентоспроможності країни на світовому ринку.

Ревальвація – підвищення курсу національної валюти стосовно імпортних. Наслідки: cтимулювання імпорту, утримання на внутрішньому ринку споживчого попиту, приплив імпортних інвестицій.

Валютна інтервенція – операції щодо купівлі-продажу власної валюти або конкурентної – іншої держави. Наслідки: зміна попиту і пропозиції певної грошової одиниці на валютному ринку, кореляція обмінних курсів валют. Способи здійснення валютної інтервенції: за рахунок використання власних іноземних валютних резервів (через своп-угоди), за рахунок продажу цінних паперів.

Платіжний баланс – співвідношення всієї сукупності надходження з-за кордону та платежів за певний проміжок часу, тобто співвідношення вимог і платежів. Форму платіжного балансу рекомендує МВФ.

Структура платіжного балансу:

І. Баланс поточних операцій:

1) торговий баланс – це співвідношення між надходженнями за експортом і платежами за імпортом товарів: а) експорт; б) імпорт.

2) баланс послуг і некомерційних платежів:

а) платежы й надходження выд транспортних перевезень, выд усых видыв зв’язку; б)міжнародний туризм; в) утримання дипломатичних, торгівельних і культурних представництв; г) надходження від інформаційних, культурних, наукових обмінів.

ІІ. Баланс руху коштів і кредитів – співвідношення платежіві і надходжень щодо ввезення та вивезення приватних та державних капіталів, одержаних і наданих міжнародних кредитів: а) довгострокові та середньострокові позики; б) короткотермінові кредити, поточні рахунки національних банків у зарубіжних банках.

Фактори, що впливають на стан платіжного балансу: нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, конкуренція; циклічні коливання економіки; ріст закордонних державних видатків; мілітаризація економіки і військові видатки; міжнародна фінансова взаємозалежність; зміни в міжнародній торгівлі; негативний вплив інфляції; форс-мажорні обставини – стихійні лиха, переворот тощо.

Заходи щодо вирівнювання сальдо платіжного балансу: використання золотовалютних резервів даржави, залучення зовнішніх джерел фінансування, або провести дефляційну політику, спрямовану на зменшення цін та доходів порівняно з іншими країнами; девальвувати національну валюту; запровадити валютний контроль та обмеження на валютні операції.

Валютні резерви виражають платоспроможність країни перед закордоном та міжнародну валютну ліквідність.

Централізовані резерви: 1) іноземна валюта (депозити, скарбничі векселі, чеки, ринкові цінні папери); 2) авуари в СПЗ (SDR) (грошові ресурси банку, що є на його рахунках у закордонних банках); 3) резервні позиції; 4) золото.