2014-02-02
1055
Основні теоріі особистості в сучасної психології.
Лекція 10
(8 рік.)
1. Історичні етапи дослідження особистості. Їх храктеристика.
2. Сучасні теорії особистості..
Психологія особистості стала експериментальною наукою в перші десятиліття нашого століття. Її становлення пов'язане з іменами таких учених, як А. ФЛазурский, Г. Оллпорт, Р. Кеттел й ін. Однак теоретичні дослідження в області психології особистості велися задовго до цього часу, і в історії відповідних досліджень можна виділити щонайменше три періоди: філолофсько-літературний, клінічний і властиво експериментальний.Перший берет свій початок від робіт древніх мислителів і триває аж до початку XIX в. У перші десятиліття XIX в. поряд з філософами й письменниками проблемами психології особистості зацікавилися лікарі-психіатри. Вони першими стали вести систематичні спостереження за особистістю хворого в клінічних умовах, вивчати історію його життя для того, щоб краще зрозуміти його спостережуване поводження. При цьому робилися не тільки професійні висновки, пов'язані з діагностикою й лікуванням щиросердечних захворювань, але й загальнонаукові висновки про природу людської особистості. Цей період й одержав назву клінічний. Аж до початку XX в. філолофсько-літературний і клінічний підходи до особистості були єдиними спробами проникнення в її сущность.
У перші десятиліття поточного сторіччя вивченням особистості стали займатися й професійні психологи, які до цього часу звертали увагу головним чином на дослідження пізнавальних процесів і станів людини. Вони спробували додати відповідним дослідженням експериментальний характер, увівши в них математико-статистичну обробку даних з метою точної перевірки гіпотез й одержання безсумнівних факт, на основі яких потім можна було б будувати експериментально перевірені, а не умоглядні теорії особистості.
Важливим завданням експериментального періоду у вивченні особистості стала розробка надійних і валидных тестових методів оцінювання нормальної особистості.
Основними проблемами психології особистості у філолофсько-літературний період її вивчення з'явилися питання про моральну й соціальну природу людини, про його вчинки й поводження. Перші визначення особистості були досить широкими. Вони містили в собі все те, що є в людині й що він може назвати своїм, особистим: його біологію, психологію, майно, поводження, культуру й т.п. Таке розуміння особистості почасти збереглося й дотепер.
Зазначене розширювальне тлумачення особистості має свої підстави. Дійсно, якщо визнати, що особистість є поняття, що характеризує людину і його діяння в цілому, то до нього повинне бути віднесене все те, що зроблено людиною, належить йому, стосується його. У художній творчості, філософії й інших соціальних науках таке розуміння особистості цілком виправдано. Однак у психології, де існує безліч інших, відмінних від особистості понять, наповнених науково-конкретним змістом, даний визначення представляється занадто широким.
У клінічний період вивчення особистості подання про неї як про особливий феномен було звужено в порівнянні з філолофсько-літературним періодом. У центрі уваги психіатрів виявилися особливості особистості, що звичайно виявляються у хворої людини. Надалі було встановлено, що ці особливості є, але помірковано виражені практично у всіх здорових людей, а в больних, як правило, гіпертрофовані. Це ставиться, наприклад, до экстраверсии й интроверсии, тривожності й ригідності, загальмованості й збудливості. Визначення особистості лікарями-психіатрами були дані в термінах таких рис, користуючись якими можна описати й цілком нормальну, і патологічну, і акцентуированную (як крайній варіант норми) особистість.
Таке визначення саме по собі було правильним для рішення психотерапевтичних завдань. Без тих якостей особистості, які в ньому згадувалися, не могло обійтися й будь-яке інше психологічне визначення особистості. У чому ж тоді складалася його недостатність? У тім, що таке визначення для цілісного опису психології нормальної особистості було занадто вузьким. У нього не входили такі якості особистості, які при будь-яких умовах, навіть якщо вони вкрай виражені, завжди позитивні, «нормальні». Це, наприклад, здатності, порядність, совість, чесність і ряд інших особистісних властивостей.
Експериментальний період у дослідженнях особистості почався в той момент, коли у вивченні основних пізнавальних процесів уже були досягнуті істотні успіхи. Він збігся за часом із загальною кризою психологічної науки, однієї із причин якого з'явилася неспроможність психології того часу в поясненні цілісних поведінкових актів. атомістичний підхід, Що Панував у ньому, вимагав розкладання психології людини на окремі процеси й стани. Зрештою він привів до того, що людина виявилася представленим сукупністю окремих психічних функцій, із суми яких важко було скласти його особистість і зрозуміти більш-менш комплексні форми його соціального поводження. Один з піонерів експериментального підходу у вивченні особистості англійський психолог Р.Кеттел зрівняв ситуацію, що зложилася на той час у психології особистості, з постановкою «Гамлета» без принца датського: у ній було всі, крім головного діючої особи - особистості.
Разом з тим в атомістичній, функціональній психології вже в той час широко застосовувалися експеримент й апарат математичної статистики. Нова область знань - психологія особистості - у цих умовах не могла будуватися на старій, умоглядній основі або на базі неперевірених, зібраних у клініці одиничних даних. Потрібні були, по-перше, рішучий поворот від хворої особистості до здорового, по-друге, нові, більше точні й надійні методи її дослідження, по-третє, науковий експеримент, що відповідає вимогам, прийнятим при вивченні відчуттів, сприйняття, пам'яті й мислення.
Експериментальні дослідження особистості в Росії були початі А.Ф.Лазурским, а за рубежем - Г.Айзенком і Р.Кеттелом. А.Флазурский розробив техніку й методику ведення систематичних наукових спостережень особистості, а також процедуру проведення природного експерименту, у якому можна було одержувати й узагальнювати дані, що стосуються психології й поводження здорової особистості. Заслугою Г.Айзенка з'явилася розробка методів і процедур математичної обробки даних спостережень, опитувань й аналізу документів, зібраних про особистості з різних джерел. У результаті такої обробки виходили що корелюють (статистично зв'язані) між собою факти, що характеризують загальні, найпоширеніші й індивідуально стійкі риси.
М.Оллпорт заклав основи нової теорії особистості, що одержала назва «теорія чорт», а Р.Кеттел, скориставшись методом Г.Айзенка, додав дослідженням особистості, проведеним у рамках теорії чорт, експериментальний характер. Він увів у процедуру експериментального дослідження особистості метод факторного аналізу, виділив, описав і визначив ряд реально існуючих факторів, або чорт особистості. Він же заклав основи сучасної тестологии особистості, розробивши один з перших особистісних тестів, названий його ім'ям (16-факторний тест Кеттела).
Із всіх визначень особистості, запропонованих на початку експериментального періоду розробки проблеми особистості, найбільш удалим виявилося те, що було дано Г. Оллпортом: особистість є індивідуально своєрідна сукупність, що прижизненно формується, психофізіологічних систем - рис особистості, якими визначаються своєрідне для даної людини мислення й поводження.
