Міжособистісні стосунки в групах людей

(2 рік.)

1. Поняття малої групи та колектива. Характеристика груп.
2. Феноменологія малих груп.
3. Міжособистісні стосунки в групах та колективах.

1. ПОНЯТТЯ МАЛОЇ ГРУПИ Й КОЛЕКТИВУ

Психологія й поводження окремої людини як особистості істотно залежать від соціального середовища. Остання являє собою складно влаштоване суспільство, у якому люди об'єднані один з одним у численні, різноманітні, більш-менш стійкі з'єднання, називані групами. Серед таких груп можна виділити більші й малі. Більші представлені державами, націями, народностями, партіями, класами, іншими соціальними общностями, виділюваними по професійних, економічних, релігійних, культурних, освітніх, вікових, полових й інших усіляких ознаках. Через ці групи опосередковано здійснюється вплив ідеології суспільства на психологію складових їхніх людей.

Непосредственным провідником впливу суспільства й більших соціальних груп на індивіда є мала група. Вона являє собою невелике об'єднання людей (від 2-3 до 20-30 чоловік), зайнятих якою-небудь спільною справою й, що перебувають у прямих взаєминах друг із другом. Мала група являє собою елементарний осередок суспільства. У ній людина проводить більшу частину свого життя. Відома теза про залежності психології й поводження особистості від соціального середовища вірніше було б сформулювати як думка про залежності особистості від психології й відносин, що існують у малих групах. Прикладами малих груп, найбільш значимих для людини, є родина, шкільний клас, трудовий колектив, об'єднання близьких друзів, приятелів і т.п.

Малу групу характеризує психологічна й поведінкова спільність її членів, що виділяє й відокремлює групу, робить її відносно автономним соціально-психологічним утворенням. Ця спільність може виявлятися по різних характеристиках - від чисто зовнішніх (наприклад, територіальна спільність людей як сусідів) до досить глибоких внутрішніх (наприклад, члени однієї родини). Міра психологічної спільності визначає згуртованість групи - одну з основних характеристик рівня її соціально-психологічного розвитку.

Малі групи можуть бути різними по величині, по характері й структурі відносин, що існують між їхніми членами, по індивідуальному складі, особливостям цінностей, норм і правил взаємин, поділюваних учасниками, міжособистісним відносинам, цілям і змісту діяльності. Кількісний склад групи мовою науки називається її розміром, індивідуальний — композицією. Структуру міжособистісного спілкування, або обміну діловою й особистісною інформацією, іменують каналами комунікацій, морально-емоційний тон міжособистісних відносин — психологічним кліматом групи. Загальні правила поведінки, яких дотримуються члени групи, називають груповими нормами. Всі

перечисленные характеристики являють собою основні параметры, по яких виділяють, розділяють і вивчають малі групи в соціальній психології.

Розглянемо класифікацію малих груп. Умовні, або номінальні, — це групи, які поєднують людей, що не входять до складу ні однієї малої групи. Іноді виділення таких груп необхідно в дослідницьких цілях, щоб зрівняти результати, отримані в реальних групах, з тими, які характеризують випадкове об'єднання людей, що не мають ні постійних контактів один з одним, ні загальної мети. На противагу номінальним групам виділяються реальні. Вони являють собою дійсно існуючі об'єднання людей, що повністю відповідають визначенню малої групи.

Природними називають групи, які складаються самі по собі, незалежно від бажання експериментатора. Вони виникають й існують, виходячи з потреб суспільства або включених у ці групи людей. На відміну від них лабораторні групи створюються експериментатором з метою проведення якого-небудь наукового дослідження, перевірки висунутої гіпотези. Вони настільки ж діючі, як й інші групи, але існують тимчасово - тільки в лабораторії.

Рис. 69. Класифікація малих груп

Умовні, або номінальні, групи являють собою штучно виділювані дослідником об'єднання людей. На відміну від них всі інші види груп реально існують у суспільстві й досить широко в ньому представлені серед людей різних професій, віків, соціальної приналежності.

Природні групи діляться на формальна й неформальні (інша назва — офіційні й неофіційні). Перших відрізняє те, що вони створюються й існують лише в рамках офіційно визнаних організацій, другі виникають і діють як би поза рамками цих організацій (зрівняєте, приміром, шкільний клас як офіційну малу групу й неформальне молодіжне об'єднання як неофіційну групу). Мети, переслідувані офіційними групами, задаються ззовні на основі завдань, що коштують перед організацією, у яку дана група включена. Мети неофіційних груп звичайно виникають й існують на базі особистих інтересів їхніх учасників, можуть збігатися й розходитися із цілями офіційних організацій.

Малі групи можуть бути референтними й нереферентними. Референтна — це будь-яка реальна або умовна (номінальна) мала група, до якої людина добровільно себе зараховує або членом якої він хотів би стати. У референтній групі індивід знаходить для себе зразки для наслідування. Її мети й цінності, норми й форми поводження, думки й почуття, судження й думки стають для нього значимими зразками для наслідування й проходження. Нереферентної вважається така мала група, психологія й поводження якої далекі для індивіда або байдужні для нього. Крім цих двох типів груп, можуть існувати й антиреферентні групи, поводження й психологію членів яких людина зовсім не приемлет, засуджує й відкидає.

Всі природні групи можна розділити на високорозвинені й слаборозвинені. Слаборозвинені малі групи характеризуються тим, що в них немає достатньої психологічної спільності, налагоджених ділових й особистих взаємин, що зложилася структури взаємодії, чіткого розподілу обов'язків, визнаних лідерів, ефективної спільної роботи. Другі являють собою соціально^-психологічні спільності, що відповідають всім перерахованим вище вимогам. Слаборозвиненими по визначенню є, наприклад, умовні й лабораторні групи (останні часто лише на перших етапах їхнього функціонування).

Серед високорозвинених малих груп особливо виділяються колективи. Психологія розвиненого колективу характеризується тим, що діяльність, заради якої він створений і котрої на практиці займається, має, безсумнівно, позитивне значення для дуже багатьох людей, не тільки для членів даного колективу. У колективі міжособистісні відносини засновані на взаємній довірі людей, відкритості, чесності, порядності, взаємоповага й т.п.

Для того щоб назвати малу групу колективом, вона повинна відповідати ряду досить високих вимог: успішно справлятися з покладеними на неї завданнями (бути ефективної у відношенні основної для неї діяльності), мати високу мораль, гарні людські відносини, створювати для кожного свого члена можливість розвитку як особистості, бути здатної до творчості, тобто як група давати людям більше, ніж може дати сума тієї ж кількості індивідів, що працюють окремо.

Психологічно розвитий як колектив уважається така мала група, у якій зложилася диференційована система різних ділових й особистих взаємин, що будуються на високій моральній основі. Такі відносини можна назвати колективістськими.

Що ж таке колективістські відносини? Вони визначаються через поняття моральності, відповідальності, відкритості, колективізму, контактності, організованості, ефективності й информированности. Під моральністю мається на увазі побудова внутріколективних і внеколлективных відносин на нормах і цінностях загальнолюдської моралі. Відповідальність трактується як добровільне прийняття колективом на себе моральних й інших зобов'язань перед суспільством за долю кожної людини незалежно від того, є він членом даного чи колективу ні. Відповідальність також проявляється в тім, що члени колективу свої слова підтверджують справою, вимогливі до себе й друг до друга, об'єктивно оцінюють свої успіхи й невдачі, ніколи не кидають почату справу на полпути, свідомо підкоряються дисципліні, інтереси інших людей ставлять не нижче своїх власних, по-хазяйськи ставляться до суспільного добра.

Под відкритістю колективу розуміється здатність установлювати й підтримувати гарні, споруджувані на колективістській основі взаємини з іншими колективами або їхніми представниками, а також з новачками у своєму колективі. На практиці відкритість колективу проявляється в наданні різнобічної допомоги іншим колективам, не членам колективу. Відкритість є однієї з найважливіших характеристик, по якій можна відрізнити колектив від зовні схожих на нього соціальних об'єднань.

Поняття колективізму містить у собі постійну турботу членів колективу про його успіхи, прагнення протистояти тому, що роз'єднує, руйнує колектив. Колективізм - це також розвиток добрих традицій, упевненості кожного у своєму колективі. Почуття колективізму не дозволяє його членам залишатися байдужими, якщо зачеплені інтереси колективу. У такому колективі всі важливі питання вирішуються спільно й, по можливості, при загальній згоді.

Для справді колективістських відносин характерна контактність. Під нею розуміються гарні особисті, емоційно сприятливі дружні, довірчі взаємини членів колективу, що включають увагу друг до друга, доброзичливість, повага й тактовність. Такі взаємини забезпечують у колективі сприятливий психологічний клімат, спокійну й дружелюбну обстановку.

Організованість проявляється у вмілій взаємодії членів колективу, у безконфліктному розподілі обов'язків між ними, у гарній взаємозамінності. Організованість - це також здатність колективу самостійно виявляти й виправляти недоліки, попереджати й оперативно вирішувати виникаючі проблеми. Від організованості безпосередньо залежать результати діяльності колективу.

Однією з умов успішної роботи колективу й установлення довірчих взаємин є гарне знання членами колективу один одного й стани справ у колективі. Це знання називається информированностью. Достатня информированность припускає знання завдань, що коштують перед колективом, змісту й підсумків його роботи, позитивних і негативних сторін, норм і правил поведінки. Сюди ж входить гарне знання членами колективу один одного.

Ефективність розуміється як успішність рішення колективом всіх наявних у нього завдань. Одним з найважливіших показників ефективності високорозвиненого колективу є сверхаддитивный ефект. Він являє собою здатність колективу як цілого домагатися результатів у роботі набагато більше високих, чим це може зробити така ж по чисельності група людей, що працюють незалежно друг від друга, не об'єднаних системою описаних відносин.

Таких малих груп, які повністю би відповідали всім перерахованим вимогам колективу, у дійсності майже немає. Більшість реально існуючих малих груп займає проміжне положення між слаборозвиненою групою й високорозвиненим колективом. По окремих своїх соціально-психологічних параметрах ці групи цілком можуть претендувати на те, щоб називатися колективами, однак по іншим серйозно уступають. Проведені дослідження різних дитячих груп показують, що сильними їхніми сторонами, що наближають такі групи до високорозвиненого колективу, є непогані особисті взаємини, колективізм, информированность, а слабкими - замкнутість, низькі організованість, відповідальність й ефективність. Представлену модель треба розглядати скоріше як ідеал, до якого повинен прагнути колектив у процесі свого розвитку, чим як те, що відбиває реальність існування малих груп.

Група на шляху просування до колективу звичайно проходить ряд етапів, що включають не тільки прогресивні зміни її психології, але й своєрідні кризи. А.Г.Цеглярем була встановлена, наприклад, така залежність: усяка група на шляху свого розвитку як колектив (якщо розвиненість оцінювати по психологічному кліматі) обов'язково проходить через період тимчасового спаду. На самому початку розвитку групи спостерігається, як правило, підйом, що супроводжується підвищеною активністю, піднятим настроєм, ентузіазмом, які потім переміняються більш-менш помітним спадом. Слідом за ним, якщо групі вдається зберегти себе як спільність і придбані раніше колективістські якості, знову спостерігається підйом, що, однак, не досягає тієї висоти, на якій з погляду загальної психологічної настроєності колектив перебував на початку. Відповідна динаміка зміни психологічного клімату в групі в міру її просування до колективу схематично зображена на мал. 70.

Рис. 70. Гіпотетична крива розвитку групи (її психологічного стану)

(по А.Г.Цегляреві)

Тимчасовий психологічний спад у групі порозумівається складними внутрішніми процесами перебудови групової психології, зокрема міжособистісних відносин, у міру просування групи до колективу. Спочатку ці взаємини будуються майже винятково на емоційно безпосередній основі. Новизна ситуації, перші сприятливі враження членів групи друг про друга створюють у них емоційно позитивний настрой, що відбивається в показниках психологічного клімату. Потім знову створена група включається в спільну діяльність, і новий, більше різнобічний досвід спілкування один з одним, одержуваний членами групи в процесі їхньої спільної діяльності, виявляє, що в кожного є не тільки достоїнства, які були більше помітні спочатку, але й недоліки. Виявлення цього факту, а також виникаючі на основі такого знання труднощі взаєморозуміння знижують задоволеність, одержувану від спілкування один з одним, і це позначається на загальному емоційному настрое групи. Він тимчасово знижується, але здатний знову здійнятися, якщо в ході спільної діяльності членам групи вдасться перебороти виниклі труднощі міжособистісного характеру.

Шлях руху різних малих груп до колективу індивідуальний, і кожна з них проходить його по-своєму, включаючи період кризи. Ця криза може наступити в різні періоди існування групи, бути більш-менш глибоким, переборюватися з різним ступенем успішності й у різний термін. Але головне полягає в тому - і на це ми вже звертали увагу, - що практично в кожній малій групі залишаються свої внутрішні проблеми, які не дозволяють їй здійнятися до рівня розвитку ідеального колективу.

Зміст поняття колективу згодом міняється, тому що це не тільки психологічне, але й соціально-ідеологічне поняття. Воно несе на собі явний відбиток тих умов, у яких зароджується, живе й розвивається колектив. Якщо зрівняти між собою ті визначення колективу, які давалися вченими в перші роки після Жовтневої революції, коли ще якийсь час існував певний плюралізм політичних поглядів й ідеологій, а гуманітарні науки ще не перебували під важким пресом єдиної ідеології, з тими визначеннями колективу, які з'явилися пізніше, починаючи з 30-х років, то між ними можна виявити серйозну різницю. У визначенні колективу, запропонованому у свій час В.М.Бехтеревым, не підкреслювався пріоритет колективного початку над індивідуальним, спільності над особистістю, не втримувалося ідеї домінування колективу над особистістю, необхідності обов'язкового підпорядкування особистості колективу. Це з'явилося пізніше в працях А.С.Макаренко, які створювалися вже в іншу епоху, під прямим ідеологічним тиском тоталітарної системи.

Зараз часи міняються знову, і це, природно, повинне відбитися на визначенні колективу, що відповідає новій епосі. Якщо в розумінні розвиненості особистості на перший план вийшли такі категорії, як совість, моральність, гуманізм, доброта, воля й відповідальність, то щось аналогічне повинне відбутися й з розумінням колективу: адже теоретично й практично особистість і колектив самим тісним образом зв'язані один з одним. Тому визначення колективу, що приводить у даному підручнику, істотно відрізняється від визначень, з якими ми зовсім недавно, наприклад, в 70-і роки, зустрічалися на сторінках психологічної літератури. Під цим же кутом зору варто розглядати й ряд критичних зауважень на адресу педагогічної теорії й практики колективістського виховання, з якими ми зустрінемося далі в цьому розділі. Основу колишньої колективності (до початку перебудови) становило почуття спільності, згуртованості, єдності. При цьому кожен член колективу виступала не як особистість, а як індивід — типовий представник даного колективу, і у своїй індивідуальності розглядалося як відбиття психології колективу. Але «як тільки хто-небудь починає поводитися так, начебто він усього лише частка «вищого» цілого й тільки це ціле відіграє визначальну роль, він починає одержувати щиру насолоду від того, що вдалося «скинути» із себе хоча б частина відповідальності. Ця тенденція до избеганию тягаря відповідальності виявляється мотивом для будь-яких форм колективізму»¹. Так писав В. Франкл, відомий у сучасному світі фахівець в області психології особистості, і додавав, що щире співтовариство — це співтовариство відповідальних особистостей. Воно в принципі не може бути побудоване на засадах тотальної колективності. Коли справа в суспільстві, що будується саме на такій основі, доходить до оцінки людських учинків, колективізм нерідко приводить до безглуздих оман. «Замість конкретного, персонально відповідального індивіда ідея колективізму підставляє лише усереднений тип, а замість особистої відповідальності - конформность і повага до соціальних норм». З такого роду не дуже утішною оцінкою не можна не погодитися, якщо мати на увазі не теорію, а практику існування колективістської системи виховання.