Феноменологія малих груп

Під феноменологією розуміється подання й опис основних явищ, характерних для деякого об'єкта, у цьому випадку - для малих груп. Деякі явища, пов'язані з малими групами, ми вже розглядали раніше. Це явище конформности, формування й функціонування групових норм (див. гл. 3, § 3). Тепер зупинимося на інших феноменах малої групи й на основних наукових поняттях, за допомогою яких описуються явища в малій групі, досліджувані соціальною психологією.

Ті самі члени групи в різні характерні для неї системах відносин звичайно займають неоднакове положення. Для більше точної характеристики місця кожної людини в структурі внутригругшовых відносин психологи користуються поняттями «позиція», «статус», «внутрішня установка» й «роль».

Позиція — це поняття, що позначає офіційне положення людини в тій або іншій підсистемі відносин. Вона визначається зв'язками даної людини з іншими членами групи. Від позиції, займаної людиною в групі, залежить ступінь його потенційного впливу на вчинки інших членів групи.

На відміну від позиції статус індивіда в групі — це реальна соціально-психологічна характеристика його положення в системі внутрігрупових відносин, ступінь дійсної авторитетності для інших учасників. Коли про школяра, наприклад, говорять, що він займає певну позицію, те цим підкреслюється його офіційне, посадове положення в класі (голова ради, староста й т.п.). Якщо ж про учня говорять, що він має високий статус, то під цим мається на увазі, що даний школяр користується визнанням й авторитетом серед товаришів, викликає довіру до себе й здатний робити на членів групи істотний Психологічний вплив.

Внутрішня установка людини в системі внутрігрупових відносин — це особисте, суб'єктивне сприйняття їм свого власного статусу, те, як він оцінює своє реальне положення, свій авторитет і ступінь впливу на інших членів групи. Дійсний статус і його сприйняття людиною можуть збігатися або розходитися. Наприклад, школяр, що вважає, що товариші по класі його поважають, насправді може мати посереднім і навіть низький статус, а учень, що думає, що його авторитет у класі низок, навпроти, може користуватися більшим впливом на товаришів.

Наступне поняття, що характеризує положення індивіда в групі, — це роль. У соціальній психології роль визначається як нормативно заданий і колективно схвалюваний зразок поводження, очікуваного від людини, що займає в групі певну позицію. Роль може визначатися офіційною посадою, може обиратися самим членом групи (скажемо, роль лідера, блазня). Звикнувши до певної ролі в даній групі, людина поступово звикає до неї, і самі члени групи починають очікувати від нього поводження, що відповідає заданої або обраної ролі. Прийнята на себе роль багато в чому визначає сприйняття й оцінку людини в системі внутрігрупових відносин.

Соціально-психологічну структуру групи, крім перерахованих, описують також у поняттях композиції, каналів комунікацій.

Композиція — це характеристика, що відбиває своєрідність індивідуального складу групи. Про ті групи, які складаються зі схожих один на одного людей, говорять, що вони володіють однорідної, або гомогенної, композицією. Про общностях, що включають індивідуально дуже різних людей, говорять, що їхня композиція різнорідна, або гетерогенна.

Під каналами комунікацій розуміється система міжособистісних зв'язків, що забезпечують взаємодію й передачу інформації від одних членів групи до інших. На мал. 71 представлені два основних види структур каналів внутрігрупових комунікацій: централізована (А) і децентралізована (Б), а також деякі їхні варіанти, що найчастіше зустрічаються на практиці.

Централізовані структури каналів комунікацій характеризуються тим, що в них один зі членів групи завжди перебуває на перетинанні всіх напрямків спілкування, у центрі уваги й відіграє основну роль в організації групової діяльності. Через таку людину в групі здійснюється обмін інформацією між іншими членами групи.

На мал. А показані три варіанти централізованої структури: фронтальна, радіальна й ієрархічна. Фронтальна структура каналів комунікацій (а) характеризується тим, що її учасники безпосередньо перебувають поруч й, не вступаючи в прямі контакти, можуть все-таки бачити один одного. Це дозволяє їм у якомусь ступені враховувати поводження й реакції один одного в спільній діяльності. Найбільш знайомим для вчителя прикладом фронтальної структури є та, котра утвориться в класі на уроці, при фронтальній роботі.

Радиальный варіант централізованої структури комунікацій (б) відрізняється від фронтального тем, що учасники діяльності не можуть безпосередньо сприймати, бачити або чути

Рис.1. Типи й варіанти внутригрутшовых структур комунікацій

один одного й обмінюються інформацією тільки через центральну особу. Це утрудняє окремому члену групи можливість ураховувати поводження й реакції інших, зате дозволяє йому працювати цілком самостійно, незалежно, до кінця виявляючи власну, індивідуальну позицію.

Відмінна риса централізованої ієрархічної структури комунікацій (в) полягає в тому, що тут є трохи, не менш двох, рівнів супідрядності учасників, причому частина з них може безпосередньо бачити один одного в процесі спільної діяльності, а частина немає. Міжособистісне спілкування кожного при цьому обмежено, і комунікації можуть здійснюватися в основному між двома рівнями, що розташовуються поруч, співпідпорядкованості. На мал. Б, де показана схема такої структури комунікацій, в індивіда 1, що займає верхній щабель в ієрархії супідрядності, є безпосередній помічник 2, якому, у свою чергу, підлеглі три інших учасники. Індивід 1 взаємодіє з індивідом 2, що має можливість спілкуватися з тими, хто перебуває на щаблі 3.

Типичные варіанти децентралізованих структур комунікацій, основна відмінність яких від централізованих полягає в комунікативній рівності всіх учасників, представлені на малюнку під знаком Б. Поняття «комунікативна рівність» у цьому випадку означає, що кожний зі членів групи усередині цих структур має однаковими з усіма можливостями приймати, переробляти й передавати інформацію, вступаючи у відкрите, необмежене спілкування з товаришами по групі.

Ланцюговий варіант цієї структури комунікацій (г) являє собою таку систему спілкування, у межах якої міжособистісна взаємодія здійснюється як би по ланцюжку. Кожний з учасників, за винятком двох крайніх, тут взаємодіє із двома сусідами, а ті, хто займає крайні позиції, тільки з одним. Ця структура спілкування характерна, наприклад, для конвеєрної роботи, що одержала широке поширення в промисловості.

Кругова структура комунікацій (д) відрізняється від ланцюгової. По-перше, тут однаковими можливостями розташовують усе без винятку члени групи. По-друге, наявна в їхньому розпорядженні інформація може циркулювати між членами групи, доповнюватися й уточнюватися. По-третє, перебуваючи віч-на-віч, учасники такої структури комунікацій можуть безпосередньо спостерігати за реакціями один одного, ураховувати їх у своїй роботі.

Всі варіанти структур, що обговорювалися нами, комунікацій у групі в тім або іншому ступені обмежені. У них кожний з учасників розташовує або нерівними можливостями вступу в безпосереднє спілкування з іншими, або рівними, але проте обмеженими. Поряд з розглянутими структурами комунікацій існує ще одна, котра називається повної або необмеженої (е). У ній ніяких перешкод для вільного міжособистісного спілкування учасників не виникає й кожний зі членів групи може зовсім вільно взаємодіяти з усіма іншими.

Вибор на практиці тієї або іншої структури комунікацій визначається цілями й завданнями, що коштують перед групою. Якщо, наприклад, практичне завдання полягає в удосконалюванні системи спілкування в даній групі (наприклад, при використанні на уроці групових форм роботи), то основна увага повинне бути звернене на канали комунікацій. При необхідності швидко й оперативно вирішити покладені на групу завдання насамперед визначають її оптимальну композицію. Іноді педагога може зацікавити положення окремих дітей у системі міжособистісного спілкування, те, як вони самі представляють своє місце у взаєминах з однолітками. У такому випадку корисним може виявитися аналіз структури учнівського колективу або якої-небудь іншої дитячої групи з позицій ролей і внутрішніх установок.

Соціально-психологічну основу всіх відносин, що складаються в групі, становлять прийняті в ній моральні цінності й норми. Цінностями є те, що в даній групі найбільш значимо, важливо й коштовне. З моральних цінностей звичайно випливають ті норми, якими у своїх відносинах керуються члени групи. У керуванні діяльністю групи норми виконують ряд важливих функцій. Найбільш істотні з них - регулятивна, оцінна, що санкціонує й стабілізує.

Регулятивна функція норм полягає в тому, що вони визначають (регулюють) поводження людей у групі й за її межами (якщо мова йде про їх як об представляющих свою групу), задають зразки їхніх взаємодій і взаємин, формують основні вимоги, пропоновані до членів даної групи самими її учасниками.

Відповідність поводження людини прийнятим у групі нормам істотно впливає на його положення в системі відносин даної групи. Вплив це багатобічне: з одного боку, якщо людина треба сформованої й прийнятим у групі нормам, то підвищується його авторитет в очах навколишніх; з іншого боку - визнання значимості людини, підвищення його статусу впливає на інших членів групи. Від нього деякою мірою починає залежати й сама сукупність складних у групі норм і відносин: він стає їхнім генератором.

Подання про правильність або неправильність групових ціннісних орієнтації й норм у відомому змісті відносно. Воно буває різним у людей, які цю правильність визначають. Те, що здається, наприклад, безумовно правильним учителеві, може не здатися таким для учнів, і навпаки. У молодших школярів свої поняття про цінності, як правило, відмінні від того, що цінують старші школярі й тим більше дорослі. Тому в кожному конкретному випадку при визначенні групових норм, їхньої прийнятності або неприйнятності доцільно попередньо уточнити суб'єкта, з позицій якого вони оцінюються.

Важливо ввести ще одне розмежування. Відносність норм виражається також й у тім, що для того самого людини одночасно можуть існувати норми різного рівня (ступеня) обов'язковості. Під груповою нормою першого рівня обов'язковості розуміється соціальна норма, порушення якої зовсім неприпустимо. Нормою середнього рівня обов'язковості можна назвати таку, котра допускає деякі незначні відхилення від її. Нарешті, нормою низького рівня обов'язковості є така, дотримання якої вважається справою смаку, а відхилення від її ніякому покаранню не підлягають. До норм першого рівня ставляться, наприклад, юридичні норми, порушення яких карає за законом; до числа норм другого рівня можна віднести більшу частину норм моральності, не сформульованих у твердій формі моральних імперативів (наприклад, норма «збути чесним» у деяких випадках життя допускає відхилення). Нормою низького рівня обов'язковості може бути така, що людина сам установлює для себе і якої зовсім не обов'язково повинні випливати інші члени групи. До цієї категорії можна віднести особливо високі моральні соціальні норми, що виступають у формі ідеалів. Носіями цих норм є звичайно передові люди свого часу. Для характеристики поводження таких людей існує спеціальне поняття «наднормативна діяльність».

Сверхнормативная діяльність проявляється в тім, що, не задовольняючись тими нормами, якими керуються інші, людина сам для себе вибирає й улаштовує більше високі норми й треба ім. Мова в цьому випадку йде, звичайно, про такі норми, зміст яких полягає в прийнятті людиною на себе добровільних зобов'язань по здійсненню діяльності, корисної для інших людей. Прикладом такого роду діяльності можуть служити різноманітні форми просоциального поводження, уже розглянуті нами.

Керування групою, її самоврядування, вплив на психологію й поводження окремих членів групи звичайно здійснюється й через офіційно призначених осіб — керівників, і через неофіційних осіб, що користуються авторитетом серед членів даної групи, що мають у ній високий статус й іменованих лідерами. Авторитет лідера в групі звичайно не менш сильний, чим авторитет керівника. Лідер у стані підняти, захопити членів групи на будь-яку справу. Чи потрібний лідер у групі й чому він з'являється в ній?

Права, дані керівникові групи, не завжди достатні для того, щоб у будь-який момент діяльності спонукати членів групи на здійснення потрібних учинків. У житті будь-якої групи чимало таких моментів, коли потрібно переконувати, а не наказувати, просити, а не розпоряджатися, і тут лідер незамінний. У ролі лідерів можуть виступати й офіційні керівники груп, але. на практиці це трапляється рідко, тому що якості лідера й керівника, їхні внутрігрупові функції не тільки не збігаються, але іноді прямо протилежні. Наприклад, завдання керівника в конфліктній ситуації, що заважає роботі, полягає в тім, щоб зняти конфлікт і зробити так, щоб він не заважав роботі. Права, дані керівникові, іноді допускають робити це ціною збитку, наносимого деяким особистим інтересам окремих членів групи. У цій же ситуації завдання лідерів буде зовсім іншою: зняти конфлікт шляхом прийняття в увагу особистих інтересів кожного учасника, навіть ціною нанесення деякого збитку роботі. У турботах керівника на першому місці звичайно перебуває справа, а в турботах лідера - людин з усіма його емоціями. Далеко не всі керівники, що успішно справляються з «діловими» функціями, настільки ж затишно почувають себе, коли в групі виникають проблеми міжособистісних відносин. Часто гарний керівник є посереднім лідером, і навпаки.

Але при всіх умовах лідер у групі потрібний. Його необхідність диктується тим, що в кожній групі існують і повинні кимсь регулюватися дві взаємодоповнюючі системи відносин: ділові й особисті. Якщо кожна з них не відрегульована, якщо відносини, що складаються в одній системі, суперечать відносинам, культивируемым в іншій, то така група не зможе успішно працювати, ніколи не стане високоефективної. Це обставина й вимагає наявності в групі лідера поряд з офіційним керівником.

Хто може стати й реально стає лідером у групі? Як і при яких умовах це відбувається? На два цих питання в науці є різні відповіді. Обговоримо їх..

Одні вчені вважають, що сьогоденням лідером у групі, здатним повести за собою інших її членів, стає людина, що має особливий набір лідерських особистісних рис. Ці риси, думають прихильники даної точки зору, дані людині від природи. Той, хто позбавлений специфічних лідерських рис і здатностей, ніколи не стає гарним, визнаним лідером, що має високий статус у групі.

Незважаючи на зовнішню простоту й привабливість даної точки зору, що, здавалося б, підтверджується й життєвими спостереженнями (дійсно, далеко не кожна людина в житті стає гарним лідером), дотепер не вдалося виявити в лідерів яких-небудь специфічних особливостей, властивих тільки їм й істотно, що відрізняють вїх, від інших людей. У силу цієї обставини виникла альтернативна точка зору, що заперечує наявність у лідера специфічних рис: вихід людини в лідери - результат взаємодії між ним і групою. Якщо індивідуальні особливості цієї людини, виявлені їм у спільній діяльності й спілкуванні з іншими членами групи, відповідають вимогам сформованої ситуації, то в цій ситуації він стає лідером. При зміні групового завдання й вимог ситуації лідером може стати хтось іншої. У принципі для кожної людини в групі можна визначити такі умови, при яких він стане лідером, і для цього зовсім не обов'язково мати якимись спеціальними «лідерськими» риси.

Істина швидше за все перебуває між цими двома позиціями й припускає їхню інтеграцію. Найчастіше лідером стає той, у кого є які-небудь особливості, ценимые членами групи, і одночасно той, хто має у своєму розпорядженні риси, потрібними групі саме в цей момент часу.

Крім поняття лідерства в психології використається інше уточнююче подання про нього, зокрема поняття стилю лідерства. Стиль лідерства — це сукупність засобів психологічного впливу, якими користується лідер для надання впливу на інших членів групи, серед яких він має високий статус. Традиційно прийнято розрізняти три основних стилі лідерства: авторитарний, демократичний і ліберальний.

Авторитарный стиль характеризується вираженою владністю лідера, директивностью його дій, єдиноначальністю в прийнятті рішень, систематичним контролем за діями ведених. Авторитарний лідер звичайно не дозволяє залежним від нього людям втручатися в керівництво, брати під сумнів, заперечувати прийняті їм рішення. Він чітко розділяє свої власні права й обов'язки ведених, обмежуючи дії останніх лише виконавськими функціями. Для нього ідеальний підлеглий - дисциплінований виконавець.

Демократичний стиль лідерства відрізняється від авторитарного тем, що лідер постійно звертається до думки залежних від нього людей, радиться з ними, залучає їх до вироблення й прийняття рішень, до співробітництва в керуванні групою. Він не проводить чіткої лінії між власними правами й обов'язками ведених. Частина своїх повноважень він добровільно передає членам групи; вони у свою чергу так само добровільно приймають на себе частина його обов'язків, якщо в цьому виникає необхідність. Демократичний лідер особливо цінує таких підлеглих, хто самостійний й ініціативний, творчо підходить до роботі. Він приділяє велику увагу не тільки діловим, але й особистим взаєминам у групі.

Ліберальний стиль лідерства — це така форма поводження лідера, при якій він фактично йде від своїх обов'язків по керівництву групою й поводиться так, начебто він не лідер, а рядовий член групи. Всі питання внутрігрупового життя в цьому випадку вирішуються колективною думкою, що у групі приймається як закон, і цьому у своєму поводженні випливають не тільки рядові учасники групи, але й сам її лідер. Фактично в цьому випадку він є лідером лише номінально.

На протязі багатьох лет дослідження лідерства перед психологами неодноразово виникало питання: який з розглянутих стилів лідерства найбільш доцільний? Спочатку, коли тільки ще зароджувалися відповідні дослідження, уважалося, що демократичний стиль лідерства є найкращим. Дійсно, у ньому більше привабливих рис, чим в інші. При даному стилі лідерства в групі створюється сама сприятлива атмосфера для творчої роботи й для задоволення інших важливих соціальних потреб людей. Цей стиль лідерства сприяє постановці й рішенню групою найбільш складних завдань. Він і людьми психологічно сприймається як найбільш сприятливий.

І, проте, сказати, що даний стиль лідерства є найкращим і до нього треба прагнути в усіх без винятку випадках життя, не можна. Нерідко переважніше виявляється авторитарний і навіть ліберальний стиль лідерства, наприклад, коли в умовах дефіциту часу необхідно домогтися високої організованості, дисципліни, погодженості дій або коли необхідно приймати рішення, що зачіпає інтереси всіх членів групи. Тому на практиці самим удалим є не який-небудь один із трьох перерахованих стилів лідерства, а гнучкий, або комбінований, стиль лідерства, при якому лідер, уміючи поводитися по-різному, гнучко міняє стиль свого поводження залежно від сформованої в групі обстановки.

3. МІЖОСОБИСТІСНІ ВІДНОСИНИ В ГРУПАХ І КОЛЕКТИВАХ

Особлива увага в ході соціально-психологічного вивчення груп і колективів приділяється взаєминам. Вони, у свою чергу, діляться на офіційні й неофіційні, відносини керівництва й підпорядкування (зокрема, лідерства), ділові й особисті, раціональні й емоційні.

Офіційними називають відносини, що виникають між людьми на посадовій основі. Вони фіксуються законом, регулюються положеннями, затвердженими офіційно, що відповідають правилами й нормами. На відміну від них неофіційні відносини складаються на базі особистих, або часток, взаємин людей. Для них не існує відповідної юридичної основи, загальноприйнятих законів, твердо встановлених норм.

Ділові відносини виникають у зв'язку зі спільною роботою або по її приводу, а особисті — як відносини, що складаються між людьми незалежно від виконуваної роботи.

У раціональних міжособистісних відносинах на перший план виступають знання людей друг про друга й об'єктивні оцінки, які їм дають навколишні. Емоційні відносини — це, навпроти, оцінки суб'єктивні, засновані на особистому, індивідуальному сприйнятті людини людиною. Такі відносини обов'язково супроводжуються позитивними або негативними емоціями; вони далеко не завжди засновані на дійсній, об'єктивній інформації про людину.

Відносини керівництва й підпорядкування ми вже коротко розглянули на прикладі лідерства.

Міжособистісні відносини в групі можна розглядати в статиці, у тім виді, у якому вони сформувалися на даний момент часу, і в динаміку, тобто в процесі розвитку. У першому випадку аналізуються особливості існуючої системи відносин, у другому - закони їхнього перетворення й розвитку. Ці два підходи часто сусідять один з одним, взаємно доповнюють один одного, і це характерно, зокрема, для подальшого розгляду їх у підручнику.

Відносини в групах закономірно змінюються. Спочатку, на вихідному етапі групового розвитку, вони бувають відносно байдужними (люди, що не знають або слабко знаючі один одного, не можуть виразно ставитися друг до друга), потім можуть ставати конфліктними, а при сприятливих умовах перетворюватися в колективістські. Все це звичайно відбувається за порівняно короткий час, протягом якого індивіди, що становлять групу, не можуть змінитися як особистості. Як погодити складну динаміку й ситуативну мінливість внутрігрупових відносин з відносною особистісною стійкістю?

Це можна зробити, припустивши залежність міжособистісних відносин не тільки від включених у них людей, але також і від соціальних ситуацій, у яких ці відносини формуються й розвиваються, тобто вставши на позиції интеракционизма в інтерпретації поводження й відносин особистості. Згідно ин-теракционистской теорії особистість, будучи внутрішньо щодо стійкої у своїх базових властивостях, зовні може проявляти себе по-різному залежно від складних обставин.

У кожної людини є свої позитивні й негативні риси, свої особливі достоїнства й недоліки. Те, якою стороною, позитивної або негативної, він виступає у взаєминах з людьми, залежить від цих людей і соціального оточення, від особливостей групи, у яку він включений у цей момент часу. Інакше кажучи, поводження людини в групі визначено не тільки особистістю, але й особливостями групи.

Замічено таку закономірність: чим ближче за рівнем свого розвитку група перебуває до колективу, тим більше сприятливі умови вона створює для прояву кращих сторін в особистостей і гальмування того, що в ній є гіршого. І навпроти, чим далі група за рівнем свого розвитку відстоїть від колективу й чим ближче вона перебуває до корпорації (так називають групу, у якій складаються відносини, протилежні колективістським), тим більші можливості вона надає для прояву в системі взаємин гірших сторін особистості з одночасним гальмуванням кращих особистісних устремлінь (мал.).

Пояснимо те, що зображено на цьому малюнку. У верхній його частині кружками показані два індивіди - члени деякої групи. Допустимо, що поза групою позитивне й негативне в проявах особистості врівноваженоі й тому виникаючі епізодичні відносини емоційно нейтральні. Такими вони є, наприклад, у тільки що утвореної з випадкових людей групі.

Ці відносини нестабільні й у будь-який момент можуть непередбачено змінитися, повернутися в будь-яку сторону, що показано двосторонніми напівкруглими стрілками по краях на другій зверху частині малюнка.

У розвиненому колективі завдяки особливим нормам відносин, що сприяють прояву кращих сторін в особистості й перешкоджаючому прояві гірших, людина змушена поводитися позитивно стосовно товаришів по групі. У корпорації, навпроти, часто заохочуються індивідуалістичні похилості, і групова мораль, характерна для таких малих груп, змушує індивідів з метою самозахисту й відстоювання своїх особистих інтересів проявляти себе в системі взаємин з гіршої сторони.

Ми описали можливу динаміку взаємин у микрогруппе-диаде, що включає тільки дві особистості. Такі групи досить широко представлені в дійсності. Вони включають, наприклад, близьких друзів, молоді родини; вони ж найбільше часто зустрічаються в будь-якій малій групі, тому що відносини між досить більшою кількістю людей завжди можна представити у вигляді кінцевої безлічі взаємин, наявних між усілякими парами людей, на які можна розділити групу.

Однак у цілому відносини в малій групі не сводимы до диадическим, оскільки для кожної пари навмання взятих людей можна виділити значимих для них інших членів тієї ж найменшої групи, відносини яких до кожного члена даної пари впливають, у свою чергу, на їхні особисті взаємини. Отже, парні взаємини завжди будуються з урахуванням відносин з іншими навколишніми дану пари людьми.

Рис.2. Вплив груп різного рівня розвитку на поводження особистості й міжособистісні відносини в групі: (+) - позитивне в особистості й міжособистісних відносинах; (-) - негативне в особистості й міжособистісних відносинах; (<->) - відносини; ($) - поворот відносин у будь-яку сторону.

Із цієї причини більше представницькою моделлю відносин, наявних у будь-якій малій групі, є система взаємин, що існують у микрогруппе-триаде. Їхні можливі варіанти в тих же позначеннях, які використані на мал. 2, показані на мал. 3.

Рис. 3. Варіанти взаємин у мікрогрупі - тріаді

Міжособистісні відносини членів групи-тріади, як і взаємини учасників группы-диады, можуть бути трьох типів: позитивн, негативні й неоднакові (коли один ставиться до іншому позитивно, а той до нього, навпроти, негативно). Різні сполучення цих типів відносин породжують різні варіанти взаємин у групі-тріаді. Перший варіант — гармонійні взаємини (А). Вони характеризуються тим, що між трьома різними парами, на які може бути розділена група-тріада, складаються або тільки позитивні, або тільки негативні взаємини. В ідеальному випадку, наприклад, у невеликій групі, що включає трьох друзів, між складову групу людьми можуть існувати лише позитивні взаємини. У всіх інших випадках між двома парами є позитивні або негативні взаємини, а між членами третьої пари - протилежні їм за знаком.

Другий варіант триадных мікрогрупових відносин (Б) — суперечливі. При таких взаєминах у якій-небудь одній парі усередині групи-тріади один з її членів ставиться до іншому позитивно, а той до нього - негативно. Сумісними диадическими називаються такі суперечливі відносини, коли в групі-тріаді можна виділити хоча б одну пару людей, що мають між собою гарні особисті взаємини. Несумісними суперечливими називаються відносини, система яких характеризується тим, що в ній немає жодної пари з позитивними особистими взаєминами. Нарешті, сумісними триадными можна назвати такі взаємини, при яких, незважаючи на їхню суперечливість, група-тріада як соціально-психологічна спільність продовжує зберігати свою єдність за рахунок того, що, принаймні, дві пари із трьох можливих, виділюваних у ній, мають між собою гарні особисті взаємини. Тим самим вони як би нейтралізують негативний вплив на згуртованість групи суперечливих відносин у третій парі.

Взаємини в групах-тріадах можуть бути й конфліктними. Для них характерно те, що в групі неможливо виділити ні однієї пари, усередині якого були б позитивні особисті взаємини. У силу цієї обставини дана група як соціально-психологічна спільність людей взагалі не може зберігатися й розпадається. Серед конфліктних відносин можна, у свою чергу, виділити два можливих варіанти. Перший - це частково-конфліктні взаємини, при яких між одними парами індивідів є конфліктні, а між іншими - неоднакові відносини. Другий варіант - конфліктні взаємини існують між всіма можливими парами, на які може бути розділена дана група. Цей тип взаємин називається «полноконфликтным».

Якщо об'єднати варіанти взаємин, що існують у группах-диадах і групах-тріадах, то можна одержати досить представницьку картину відносин, які зустрічаються в малих групах.

Склад мікрогруп і відповідно структура відносин у них бувають дуже складними. Наприклад, у старших класах школи нерідко можна зустріти об'єднання дітей, що включають чотири й навіть п'ять чоловік, з'єднаних близькими дружніми зв'язками. Однак у більшості реальних груп на практиці такі об'єднання школярів зустрічаються вкрай рідко; тому можна вважати, що группы-диады й групи-тріади являють собою найбільш типові мікрогрупи, з яких складається будь-яка мала група. Їхнє уважне вивчення може дати багато корисного для розуміння більше складної системи взаємин, наявних у малій групі або колективі.

Статичну картину внутрігрупових відносин можна одержати за допомогою методики, що називається соціометрія. Слово «соціометрія» буквально позначає «соціальний вимір». Чаші всього цей термін використають для характеристики комплексу методик, призначених для дослідження особистих, емоційно-безпосередніх відносин: взаємних симпатій й антипатій людей, їхньої взаємної привабливості й непривабливості, авторитетності або неавторитетності. Крім того, социометрическая методика дозволяє виявити лідера в групі або колективі, а також оцінити їхня згуртованість.