Співвідношення зображення й слова

Показ дійсно існуючих людей у реальній обстановці – от завдання журналістики. Донести ідею, розвити тему, користуючись лише виразними засобами камери, запригощаю буває неможливо. Тому найважливішим компонентом документальних жанрів телебачення стає слово. Але в екранному контексті звичні функції слова, його призначення істотне міняються в порівнянні з «друкованою» журналістикою.

Екранне слово, вимовлене в кадра або за кадром, оживає, знаходячи багатство фарб людської мови. Воно персонифицированно, наділене рисами самого образа, який живе на екрані, будь те людей, предмет, процес – будь-яке явище дійсності. Усе це пред'являє до «живого» слова особливі естетичні вимоги, незнайомі печатки, попросту непотрібні в ней.

Немає сумнівів у важливості для мови екрана могутнього засобу виразності – слова. Але слово в кіно й телебаченні сполучається із зображенням неоднаково.

Вплив зорового образа, створеного на телевізійному екрані, не настільки могутньо, як вплив образа на кіноекрані, у силу розмірів телеекрана й особливо умов сприйняття. Не впливаючи на свідомість у того ж мер, що зображення на кіноекрані, зоровий образ, створений телебаченням, вимагає підкріплення зображення словом, як правило, більшою мірою, чому зоровий образ на кіноекрані. Слово активізує сприйняття, поглиблює його, розширює границі кадра, дає глядачеві матеріал для роздумів Властиво, таким повинне бути й слово на кіноекрані. Але особливості сприйняття дозволяють говорить у неоднаковому співвідношенні слова й зорового образа в кіно й телебаченні як у закономірності. У кіно вплив зорового образа набагато сильніше, а тому й роль слова в кіно не так значна, як у телебаченні.

Зв'язок слова й зображення на телеекрані складна. У деяких документальних передачах показ події не має потреби у великих коментарях: зображення говорить саме за себе й може превалювати над звучним з екрана словом – у тих випадках, коли в силу фізичної вірогідності телевізійного зображення ми одержуємо інформацію, виставу в явищі або події головним чином завдяки показу. Переконливий приклад цього приводять в одной зі статей М. і Й. Андрониковы: «Особа космонавта на мигтючому зображенні, прийнятому з орбіти його польоту, перевершує все, що можна в цей момент сказати. І добре, якщо в такі хвилини репортер не вступає в змагання із зображенням і не намагається дублювати його. Після – так. Але це буде вже спроба розвити враження, осмислити його». Коли зображення не вимагає ніяких пояснений, співвідношення слова й зображення на телеекрані – на користь останнього. Але помітимо, що це випливає не зі специфічних особливостей телебачення, а з особливого характеру явища або подій, показуваних по телебаченню й існуючих, звичайно, не завищимо от його. Нам же важливо виявити закономірність комбінації слова й зорового образа.

Слід нагадати, що питання не ставиться як альтернатива: зображення або слово, тому що без зображення взагалі немає телебачення, а є радіомовлення. Мова йде в специфіці комбінації слова й зображення в телебаченні в порівнянні з кіно. Зовсім очевидно, що телеглядач схильний до сприйняття слова. Хіба не цим пояснюється успіх на телебаченні так званих «розмовних» жанрів – бесіди, інтерв'ю, дискусії, ток-шоу? Звичайно, у принципі можливий телевізійний фільм без слів. Але такі добутки надзвичайно рідкі. У фільмах без слів повинна бути сильно розвинена образотворча, пластична сторона, оскільки тільки вона одна доносить до глядача задум творців.

Звичайно, телебачення повинне розбудовувати свої пошуки в області зображення, значення якого ми анітрошки не намагаємося применшить. Але саме слово відкриває перед телебаченням величезні перспективи. Ця тенденція, що випливає зі специфіки телебачення, дається взнаки в практиці художнього віщання, в області створення оригінальних телевізійних добутків. Намітилася й, безумовно, буде розбудовуватися якісно нова драматургія, основа якої – не зовнішній динамізм, не динамізм подій, що вимагає складних зображувально-пластичних розв'язків, а динамізм внутрішній – динамізм думок, почуттів, характерів, що досягаються мистецтвом слова, можливості якого безмежні. Думка виражається словом з повнотою, що перевищує повноту других засобів вираження. Нагадаємо слова Н. А. Некрасова: «... немає такої думки, яку людина не могла б себе закладе виразити ясно й переконливо для другого, і я завжди досадую, коли зустрічаю фразу «немає слів виразити» і т.д. Дурниця! Слово завжди є, так розум наш ледачий...» Ознака якісно новой телевізійної драматургії, що широко застосовується в художніх передачах, – приймання введення оповідача, безпосереднє звертання до глядача за допомогою слова. Це приймання, як не можна краще відповідний до специфіки сприйняття телевізійних передач, безумовно, специфічна особливість телевізійної драматургії.

Говорячи в співвідношенні слова й зображення в телебаченні, слід торкнутися ще одной сторони справи. Описова функція слова, яка на радіо має першорядне значення, у телевізійній передача з місця події дорівнює нулю. (Саме собою зрозуміло, що ми не маємо у вигляді так звані розмовні телепередачі.) У результаті перенесення первинних приймань радіо й газети в телебачення, у цьому випадку – прагнення словами описати, що відбувається, репортер, обрушуючи на глядача потік слів, просто заважає йому дивитися. Правда, у глядача є вихід з положення: за своїм розсудом геть виключає звук у телевізорі, залишаючи лише зображення.

На закінчення треба сказати про особливий характер слова, вимовного по телебаченню. Завдяки здатності прийти в будинку людей телебачення має особливий характер спілкування – з телеекрана звучить живе слово. Хоча ми й не можемо відповісти людині на телеекрані, все-таки геть у набагато більшому ступені наш співрозмовник, чому людей на кіноекрані. А в силу зорового сприйняття, у силу того, що ми бачимо людину на телеекрані, геть ближче нам, чом голос із радіоприймача.

Крім того, що умови перегляду визначають розмір телеекрана, мерові впливу на людину зорового образа, вони впливають і на тональність слова в телебаченні. Специфіка сприйняття телепередач – у себе будинку – визначає особливий характер звучного з телеекрана слова. Людей з екрана телевізора повинен розмовляти із глядачами, розмовляти з ними, а не віщати. Треба залучати на телебачення людей, що вміють вільно, невимушено будувати бесіду. Живаючи мова неможлива без моменту імпровізації, це дуже сильно відрізняє її от мови письмової. Інтонація, виразний жест, міміка підкреслюють і підсилюють вплив вимовленого слова. «Уся поведінка мовця людини – пауза в мові, недбало загублені фрази, посмішка, сміх... - усе це розширює ємність звучного слова, виявляє всі нові й нові значеннєві резерви, робить мова надзвичайно доступної, наочної, виразної, емоційної», – писав І. Андроников, великий майстер усної розповіді.

Оборотний увага, от на яку специфічну вимогу: звучне з екрана слово, вимовне й у кадру, і в закадровому тексті, у силу умов перегляду передачі неодмінно повинне мати якість інтимності, задушевності, що зовсім не завжди властиво кіно. При цьому дикторський текст телепередачі повинен бути й публіцистичним, гражданственным. Дотримати цих умов далеко не просто, але без них передача багато втратить у своїй дієвості, переконливості.

Що втримується в справжній главі опис основних зображувально-виразних засобів телебачення не слід розглядати як якийсь канон, відступ от якого неодмінно приведе до творчого краху. Це лише пояснення й доказ того факту, що в розпорядженні журналіста телебачення є найбагатший арсенал чудових засобів вираження, яких не знають література й радіомовлення.

[10][1] На виробництві, як, втім, і в літературі, можна зустріти неправильне вживання терміна «панорамування» для позначення всіх і будь-яких видів зйомки рухливою камерою.

[3][7] Zunin Leonard, Zunin Natalie. Contact: The First Four Minutes. Los Angeles, 1972.