2014-02-02
972
Нарівні з природним середовищем природною передумовою співіснування і розвитку суспільства є народонаселення. Основна проблема тут розглядається як співвідношення біологічного і соціального в демографічних процесах і законах народонаселення, а основна ідея – як соціальна обумовленість розвитку народонаселення. При цьому терміни “народонаселення” і “населення” вживається як синоніми для позначення сукупності людей, що здійснюють свою життєдіяльність в рамках певної соціальної спільності.
У другій половині XX в. динаміка світового населення істотно змінилася, демографічна проблема загострилася, ставши глобальною. Це викликало бурхливий розвиток наук про народонаселення, підвищило до них інтерес широких кіл громадськості, загострило ідеологічну боротьбу з цих питань.
Термін “демографічний чинник” в літературі вживається недавно, з другої половини 60-х років. Питання про його зміст залишається дискусійним. Іноді його неправомірно ототожнює з народонаселенням. Останнє є основою суспільного виробництва, передумовою і суб’єктом історичного процесу, але не його чинником. Демографічним чинником функціонування і розвитку суспільства є демографічні процеси. Розрізнюють три вигляди розвитку народонаселення: соціальний, природний і міграційний.
Під соціальним розвитком розуміється всі переміщення людей з однієї соціальної групи в іншу. Природний розвиток (відтворювання) є його саме поновлення, зміна поколінь під впливом процесів народжуваності і смертності. Міграція населення – це переміщення людей через кордони тих або інших територій назавжди або на тривалий час.
Дискусія йде про те, які з цих процесів віднести до демографічних. Багато хто до них відносять тільки природний розвиток, інші включають в міграцію, треті – всі три вигляди розвитку народонаселення. Це пов’язано з різним розумінням предмета демографії. Правильною, на нашу думку, є точка зору, що відносить до демографічних процесів природний розвиток населення і міграцію, бо саме ці процеси реально вивчає в цей час демографія. Соціальний розвиток відноситься до сфери соціології.
Таким чином, елементами демографічного чинника є зміна в народжуваності і смертності; в статевій і віковій структурах, в середній тривалості життя, а також просторовому переміщенні. Ці елементи тісно пов’язані один з одним, але можуть надавати і самостійний вплив на функціонування і розвиток суспільства, в зв’язку з чим їх можна вважати самостійними демографічними чинниками.
У основі демографічних процесів лежить фундаментальна потреба суспільства у відтворюванні людей. На перший погляд здається, що народження людей – природний, біологічний процес. Абсолютизація цього положення привела до виникнення біологічного детермінізму. Найбільш яскраво він проявився в концепції Мальтуса і його послідовників. Мальтус стверджував, що існує загальний для всіх живих істот, в тому числі і для людини, закон, що полягає в їх прагненні шляхом розмноження виходити за межі можливостей задоволення матеріальних потреб.
Дійсно, біологічний характер механізму дітородіння безперечний, але відносини між індивідами різного полу включені в конкретні соціальні рамки. Тому виробництво чужого життя шляхом народження проявляється як двояке відношення: з одного боку, як природне, а з інше – як суспільне відношення. При цьому визначальний вплив на цей процес надають соціальні відносини, передусім спосіб виробництва. Тому і закони народонаселення носять суспільний характер. Всякому історично особливому способу виробництва властиві свої маючiй історичний характер закони народонаселення.
Надлишок населення може викликати великі суспільні труднощі. Але і повільний його приріст, недостача робочих рук також негативно позначаються на розвитку суспільства. Демографічний перехід в ряді країн породив в цей час вельми гострі проблеми.
Демографічний чинник не є чимсь зовнішнім по відношенню до суспільства, а внутрішнім складаючим компонентом суспільних процесів і структур. Звідси слідує висновок про необхідність і можливість обліку даного чинника як в управлінні всіма соціальними процедурами, так і активного впливу на нього через зміну суспільних відносин.
Протягом тисячоліття демографічні процеси, відтворювання населення проходили стихійно. Але в принципі впливати на них можна, головним чином на процессы народжуваності. При цьому управління народонаселенням може бути на рівні особистості, сім’ї і на рівні суспільства. Соціальне управління народжуваністю на рівні особистості, сім’ї виникло в XVIII в. у Франції і поступово розповсюджується в багатьох країнах світу.
За даними вчених, на початок XIX в. лише 1 % шлюбних пар практикували контроль над народжуваністю, до початку XX в. – вже 8 %, до середини XX в. – 25 %, в цей час – 45 %.
Сучасні держави визначають демографічну політику. Вона може бути двох видів: популяційна, направлена на заохочення зростання населення (народжуваність) і протилежна їй політика, направлена на пониження рівня народжуваності.Є велика група країн, які проводять політику обмеження народжуваності (Китаю, Індія і інш.). Головний шлях вирішення проблем народонаселення в Україні – посилення турботи про сім’ю, молоді пари, жінку, проведення активної соціальної політики.
Суспільство і природа знаходяться в тісному діалектичному зв’язку, взаємно обумовлюють один одну. У сучасних умовах загострилися екологічні і демографічні проблеми.
Природне середовище і народонаселення розглядається як природні умови життєдіяльності, що надають істотний вплив на хід суспільного розвитку. Сам же стан природного середовища і зростання народонаселення визначається способом виробництва, залежить від характеру суспільного устрою. Певний спосіб виробництва породжує адекватність відношення суспільства і природи, закони народонаселення.
| ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І КАТЕГОРІЇ | ||
| 1. ПРИРОДА D. Natur E. Nature F. Nature Es. Naturaleza | 1. У широкому значенні – все суще, весь світ в різноманітті його форм. У цьому значенні природа стоїть в одному ряду з поняттями матерії, Всесвіту. 2. У більш вузькому значенні – об’єкт науки, сукупний об’єкт природознавства (наука про природу). 3. Сукупність природних умов існування людського суспільства. | |
| 2. СУСПІЛЬСТВО D. Gesellschaft Е. Society F. Societe Es. Sociedad | 1. У широкому значенні – частина матеріального світу, що відособлялася від природи, являє собою форму життєдіяльності людей, що історично розвивається. 2. У вузькому значенні – певний етап людської історії (суспільно-економічної формації, міжформаційні і внутріформаційні рівні історичного розвитку) або окреме, індивідуальне суспільство (напр. українське суспільство, американське суспільство). | |
| 3. СОЦІАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ D. Soziales Milieu Е. Social environment F. Milieu Es. Ambiente social | Оточуючі людину суспільні, матеріальні і духовні умови її існування, формування і діяльності. Соціальне середовище охоплює як суспільно – економічну систему в цілому (продуктивні сили, сукупність суспільних відносин і ін.), так і безпосереднє соціальне оточення людини (сім’я, трудовий колектив і ін.). | |
| 4. ГЕОГРАФІЧНА СЕРЕДОВИЩЕ D. Geografische Milieu Е. Geographical environment F. Milieu geographique Es. Medio geografico | Сукупність предметів і явищ природи, залучених на даному історичному етапі в процес суспільного виробництва і необхідна умова існування і розвитку людського суспільства. | |
| 5. НАРОДОНАСЕЛЕННЯ D. Gesamtbevolkerung Е. Population F. Population Es. Poblacion | Сукупність людей, що здійснюють свою життєдіяльність в рамках певної соціальної спільності людства загалом, груп країн, різних регіональних підрозділів всередині цих країн аж до конкретних поселень. |
Питання для самоконтролю
1. Що собою являє географічне середовище і як був введений в науку цей термін?
2. Як впливає географічне середовище на темпи розвитку суспільства, на розвиток виробничих відносин?
3. Що є основною формою взаємозв’язку людини і природи?
4. Який вплив природи на суспільство і суспільства на природу?
5. Що таке народонаселення?
6. Поясніть, що є елементами демографічного чинника?
Література
Алексеев В.П. Становление человечества. – М., 1984.
Гумилёв Л.Н. Этногенез і биосфера Земли. – Л., 1989.
Дюркгейм Е. О разделении общественного труда. – М., 1991.
Кравпивенский С.Э. Социальная философия: Учебник для гуманит.-соц. специальностей висших учебных заведений. – 3-е изд. – Волгоград: Комитет по печати, 1996.
Круть И.В., Забелин И.М. Очерки истории представлений о взаимоотношении природы и общества. – М., 1988.
Маркс К., Енгельс Ф. Святе сімейство або Критика критичної критики / К. Маркс, Ф. Енгельс. Твори. – 2-е вид. – т.2.
Семёнов Ю.И. У истоков человечества / Чeловек и общество. Книга 1. – М., 1993.
Сорокин П. О так называемых факторах социальной эволюции / Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. – М., 1992.
Хоманс Дж. Возвращение к человеку / Американская социологическая мысль. – М. – 1994.
Швебс Г.И. Идея ноосферы и социальная екология / Вопр. филос. – 1991. – №7.
Шкловский И.С. Вселенная. Жизнь. Разум. – М., 1976.
1 Ленін В.І. Філософські зошити / Повне зібрання творів. – Т.29. – с.152-153.
1 Аристотель. Сочинения. В 4 т. – М., 1976. – Т.1. – с.250.
[1] Маркс К., Енгельс Ф. Німецька ідеологія / К. Маркс, Ф. Енгельс. Твори. – 2-е вид. – Т.3. – с.3.
1 Маркс К., Енгельс Ф. Німецька ідеологія / К. Маркс, Ф. Енгельс. Твори. – 2-е вид. – Т.3. – с.19.
[3] Маркс К. До критики політичної економії. Передмова / Маркс К., Енгельс Ф. Твори. – 2-е вид. – Т.13. – с.6.
[4] Маркс К. До критики політичної економії. Передмова / Маркс К., Енгельс Ф. Твори. – 2-е вид. – Т.13. – с.7.
[5] Маркс К., Енгельс Ф. Німецька ідеологія / К. Маркс, Ф. Енгельс. Твори. – 2-е вид. – Т.3. – с.25.
