Типи рефлексів

Дитина народжується із готовою до функціонування системою безумовних рефлексів (вроджених реакцій організму на певні впливи): смоктальний, захисний, орієнтувальний.

• Рефле́кс — автоматична цілісна стереотипна реакція організму на конкретний подразник, на зміни зовнішнього середовища або внутрішнього стану, яка здійснюється при обов'язковій участі центральної нервової системи. Рефлекс забезпечується об'єднанням аферентних, вставних і еферентних нейронів, що складають рефлекторну дугу. Іншими словами, для виникнення рефлексу необхідна наявність чутливого нервового закінчення; нервових волокон для передачі повідомлення, яке несе подразник; органа, що перетворить інформацію в реакцію; і, нарешті, м'язів і залоз для здійснення самої реакції — зазвичай, якого-небудь механічного руху.

Найважливішими з них є ті, що регулюють внутрішнє середовище організму — дихання, кровообіг, температуру тіла. Це також і рефлекс ссання. Його легко можна спостерігати: новонароджений починає робити рухи ссання як тільки який-небудь предмет потрапляє йому в рот. Спостерігаються у дитини і деякі вроджені рухи, які слугують для захисту від шкідливих зовнішніх дій — він кашляє, чхає і тим самим уникає перешкод для дихання, мигає, якщо в очі щось попадає, зажмурює очі від яскравого освітлення. Це захисні рефлекси. І все ж таки в більшості випадків новонароджений відповідає на різні різкі зовнішні подразники однаково — здригається, збуджено рухає ручками та ніжками, плаче.

Є у новонародженого і рефлекторні рухи, які показують, що його організм може впіймати не лише негативні впливи зовнішнього світу. Це повернення очей і голівки у бік джерела світла. У сонячний день в дитячих кімнатах пологових будинків можна спостерігати, як голівки дітей повернуті до вікон. А якщо повільно рухати перед обличчям новонародженого запалену свічку, його очі починають рухатися у той же бік.

До захисних механізмів належать і атавістичні рефлекси. Ці рефлекси, вважають вчені, не мають значення для подальшого розвитку організму, хоча саме їх прояви більше всього схожі на такі складні види дій як хапання, ходьба, плавання.

Саме до таких атавізмів належить і рефлекс чіпляння. У відповідь на тактильне подразнення долоні новонародженого пальцем або паличкою його пальчики стискаються так міцно, що дитина може повиснути на шнурку, схватитися за паличку двома руками і піднятися, утримуючи свою вагу. Цей рефлекс чіпляння ще називають рефлексом Робінзона. Якщо різко опустити дитину вниз, його напівзігнуті рученята автоматично зводяться вгору, розкриваються і притискаються, ніби намагаються вхопитись за щось при втраті рівноваги (рефлекс Моро).

Ще один рефлекс виражається в своєрідному "повзанні" новонародженого, відштовхуванні ніжками від опори. Якщо покласти дитину на стіл животом вниз і прикласти дощечку (або просто долоню) до підошви ніг, то вона буде відштовхуватися і рухатися вперед, поступово пересуваючи дощечку. Можна "змусити" новонародженого переповзти стіл. І, нарешті, потрапивши в воду, дитина починає робити рухи, що дозволяють їй "плавати".-

Більшість же безумовних рефлексів зберігається, забезпечуючи первинне пристосування дитини до нових умов життя після народження і стаючи основою для виникнення складніших форм взаємодії дитини із середовищем, а саме умовних рефлексів. Перші умовні рефлекси виробляються за допомогою дорослої людини. Одним з перших з'являється умовний рефлекс на положення при годуванні, який з'являється на четвертому тижні.

Ось як можна описати психічне життя новонародженого. Мозок продовжує розвиватися, він ще не сформувався, тому психічне життя зв'язане, головним чином, з підкорковими центрами, а також з недостатньо розвиненою корою. Відчуття новонародженого не диференційовані: нерозривно поєднані з емоціями, що дало можливість Л.С. Виготському говорити про "чувственные эмоциональные состояния или эмоционально подчеркнутые состояния ощущений".

Основним пізнавальним органом дитини у перші тижні її життя є рот. Пов'язані з харчуванням рухи (ссання, ковтання, випльовування, мімічні рухи) найбільш сформовані й енергійні. Якщо доторкнутися до губів новонародженого, він відкриває рота, повертає його до подразника, туди спрямовує свій погляд. Кожний дотик до щічок, лоба викликає і посилює рухи. Так створюється перша установка на об'єкт з наступним схопленням і утриманням його ротом. Ось чому природнє годування має важливе значення для дитини. У ньому бере участь широкий комплекс рефлексів: нюхових, смакових, температурних, тактильних, вестибулярних,— що позитивно впливає не лише на її швидкий фізичний, а й на психічний розвиток. В умовах природного годування раніше починає збільшуватись вага дитини, легше виробляються і закріплюються умовні рефлекси.

Важливою подією у психічному житті дитини є виникнення слухового і зорового зосередження. Слухове зосередження з'являється на 2—3-му тижні. Різкий звук, наприклад, грюкання дверей, викликає у дитини зупинку рухів, вона завмирає і замовкає. Пізніше, на 3—4-му тижні, така ж реакція виникає на голос людини. У цей час дитина не лише зосереджується на звук, а й повертає голову в бік його джерела.

Зорове зосередження з'являється на 3—5-му тижні, зовні прояви його подібні: дитина завмирає і затримує погляд (недовго) на яскравому предметі.

На основі зорового та слухового зосередження відбувається упорядкування рухової активності дитини, яка в перші тижні його життя має хаотичний характер. З появою зорового і слухового зосередження помітно збільшується час неспання, який заповнюється тепер своєрідною активністю, що стає для неї джерелом нових вражень. Отже, на базі безумовного орієнтувального рефлексу біологічної обережності вже на третьому тижні життя у дитини виникає елементарна пізнавальна активність, пов'язана з потребою не в їжі, повітрі, теплі, а в нових враженнях (М.В. Вовчик-Блакитна).

Виникнення цього нового типу орієнтувальної активності, що має не органічний, імпульсивний характер, а являє собою рухові акти, спрямовані на зовнішню дійсність, означає першу власну поведінку дитини. Вона відділяється від матері не лише фізично, а й психічно, у неї, за словами Л.С. Виготського, починається "індивідуальне психічне життя".

Таким чином, відрізок часу, коли дитина відділена від матері фізично, але зв'язана з нею фізіологічно, і становить період новонародженості. Цей період характеризується катастрофічними змінами умов життя, помноженими на безпомічність дитини. Все це могло б привести до загибелі новонародженого, якби не склалася особлива, соціальна ситуація його розвитку. З самого початку виникає ситуація об'єктивно необхідних стосунків між дитиною і дорослим. Всі умови життя дитини зразу ж соціально опосередковані.

І все-таки соціальна ситуація розвитку ще повинна встановитися. Психологічна єдність дитини та матері ще повинна з'явитися. Та єдність, яка існує з перших днів життя, йде з боку матері, а з боку дитини її ще не існує.

Однак їх недостатньо для того, щоб забезпечити її активну взаємодію з оточенням. Основою розвитку новонародженого є безпосередній контакт (взаємодія) з матір'ю, у процесі якого починають вироблятися перші умовні рефлекси (набуті), зокрема положення тіла при годуванні.
Комплекс пожвавлення. Спостереження за новонародженим дали підстави для висновків, що першою формою людської активності є емоції дитини, виражені плачем, криком. Умовна емоційна реакція, якою є усмішка, з'являється на другому місяці життя при звучанні людського голосу або у зв'язку з появою у полі зору дитини знайомої людини. Усмішка новонародженого є зверненням до близької людини, впізнаванням її, радістю відкриття іншої людини. Вона супроводжується мімікою, жвавими рухами, гулінням, поверненням голівки до дорослого. Усе це становить цілий комплекс проявів радості, який називають комплексом пожвавлення.

Комплекс пожвавлення — позитивна емоційно-дійова реакція новонародженого на появу дорослого, особливо на голос матері, її обличчя, дотики.

Поява комплексу пожвавлення у цей період є свідченням нормального психічного розвитку. Емоційна взаємодія дитини із дорослим — це фундаментальний чинник розвитку її особистості та психічного здоров'я у дорослому віці.
Психологи називають комплекс пожвавлення першою формою людської поведінки. Саме в період новонародженості дитина починає виокремлювати людське обличчя як соціальний об'єкт, на який спрямовує свою поведінку, виявляючи рухи, які реалізують цю спрямованість. Дитина звертається до дорослого всім своїм єством. Батьки стають центром світу, засобом розуміння його та інших людей. Дозрівання та розвиток дитини в період новонародженості залежать від того, наскільки дорослий уміє відповісти на її поведінку, заохочення до взаємодії.
Комплекс пожвавлення є початком психічного життя, свідченням того, що склалась сприятлива соціальна ситуація розвитку, яку Л. Виготський назвав ситуацією Ми (пра-Ми), єдністю матері та дитини. Суть її полягає в тому, що вся активність дитини вплетена в життя і діяльність дорослого, який доглядає за нею. Новонароджений максимально потребує дорослого, але способами впливу на нього ще не володіє. В цьому і полягає головна суперечність цього періоду, що розв'язується шляхом забезпечення особливого виду діяльності — безпосереднього емоційного спілкування дорослого й дитини, початок якого закладений у комплексі пожвавлення.
Новонароджений швидко вчиться розрізняти знайомі та незнайомі обличчя, стежити за рухами дорослого. Експерименти підтверджують вибіркову спрямованість дитини на різні зображення: якщо їй пропонують на вибір кілька зображень, то людське обличчя вона розглядає найдовше.
Отже, специфіка психіки новонародженого полягає в орієнтації його індивідуальної організації на розвиток у соціальному оточенні. Поява комплексу пожвавлення є психологічним критерієм закінчення періоду новонародженості. Фізіологічним критерієм завершення цього періоду є поява зорового і слухового зосереджень, можливість формування умовних рефлексів на зорові і слухові подразники.

Смоктальний рефлекс: у перші два-три дні після народження смоктальний рефлекс у більшості малят розвинений не так активно, як хотілося б. А деяким малятам доводиться довго і терпляче «пояснювати», що мамині груди – це дуже смачно… Не засмучуйся та не роби поспішних висновків про здоров'я маляти – у переважної більшості дитинок смоктальний рефлекс «розцвітає» на третій день.

Рефлекс Куссмауля. Інакше кажучи – пошуковий ефект. Малюк, відчувши на своїй щічці дотик маминого соска (або пальця), повертає голівку в той бік, намагаючись піймати «джерело щастя». Цей рефлекс працює до 3-4 місяців. Потім йому на зміну приходить зір: маля бачить груди або пляшечку і керується вже зоровими асоціаціями, а не тактильними.

Рефлекс кляпа. Звучить страшно, а означає таке: якщо щось тверде впирається в задню частину горла малюка, його нижня щелепа та язик роблять виштовхувальні рухи. Цей рефлекс зберігається у людини все життя, але язик бере в ньому участь лише перші 6 місяців. Ось чому так важко навчити дитину їсти з ложечки в першому півріччі його життя.

Особлива група: спинальні рефлекси

Ця група рефлексів свідчить про нормальну роботу центральної нервової системи.

Рефлекс Бабкіна. Натисни на долоньку малюка. Він одразу відкрив ротика, правда? А іноді – й оченята. Цей рефлекс яскраво виражений на першому місяці життя. До кінця другого він зникає.

Рефлекс Робінзона. Вклади в долоньку дитини пальчик і трохи натисни. Малюк обхопив палець, та так міцно, що його можна навіть підняти, так? Цей рефлекс можна використовувати для розвиваючих ігор. Давай дитині в ручки якийсь предмет (або свої пальці), нехай намагається підвестися. Ця проста вправа розвиває м'язи дитини та розширює межі світу малюка, сприятливо впливаючи на загальний розвиток дитини.

Хватальний ефект на ногах. Якщо натиснути великим пальцем на подушечку під пальчиками малюка, він підтисне пальці. А якщо пробігтися від пальчиків до п’яточки, він розчепірить пальчики віялом. Цей рефлекс зберігається до 3-4 місяців.

Рефлекс опори й автоматичного ходіння. Якщо підняти дитину під пахви, вона зігне ніжки, а якщо поставити на опору, вона випрямить хребет і стоятиме на повній стопі. Тепер нахили малюка вперед – він автоматично зробить крок уперед. Цей рефлекс зберігається до 2 місяців. Його можна використовувати під час «фіззарядки».

Захисний рефлекс. Якщо дитину у віці до одного місяця покласти на животик, вона поверне голівку вбік. Так дитина забезпечує собі свободу дихання. На другому місяці вона навчиться тримати голівку і цей рефлекс забудеться, відпаде через непотрібність.

Рефлекс активного захисту. Якщо вколоти малюка (наприклад, під час забору крові для аналізу), він забере ручку або ніжку, а другою відмахуватиметься, намагаючись захиститися від кривдника.

Рефлекс повзання. З'являється на 3-4 день життя, починаючи з 4 місяця поступово вгасає. Поклади дитину на животик і підстав руки під ніжки. Малюк намагатиметься відштовхнутися і поповзти. Використовуй цей рефлекс для тренування м'язів. Це дуже цікава і дуже корисна вправа.

Рефлекс Переза. Цей рефлекс чомусь неприємний малюкам: під час його перевірки діти кричать, вигинають спинку, піднімають голівку, ручки та ніжки. Тому не втомлюй малюка частими перевірками цього рефлексу.

Методика перевірки: поклади дитину на животик і проведи пальцями по хребту – від куприка до шиї. Простий рух, але стільки емоцій! На жаль, негативних… Але така реакція – свідчення правильного розвитку центральної нервової системи, тож іноді доводиться приносити малюкові і неприємні секунди…

Рефлекс Переза зберігається до 3-4 місяців.

Рефлекс Галанта. Зроби протилежний рух: проведи пальцями по хребту малюка від шиї до куприка. Реакція здорової дитини така: малюк вигне спинку у твій бік, туди ж повернеться і його голівка. Іноді розгинається та відводиться ніжка. Цей рефлекс проявляється на 5-6 дні життя та зберігається до 3-4 місяців.

Рефлекс Боро. Цей рефлекс можна перевірити різними способами. От один із них: дайте малюкові, який лежить на спині, вхопитися за свої пальчики, нехай спробує підвестися. Але до того, як його голівка відірветься від столу, заберіть у нього пальці.

У відповідь на таку не дуже чесну провокацію малюк різко розкине ручки в боки, пальчики будуть розчепіреними. Потім дитина опустить ручки і зігне їх у ліктях. Вийде ефект обіймання: у такий спосіб малюк намагається причепиться до мами, несподівано втративши її.

Цей рефлекс, очевидно, прийшов до нас від далеких предків – мавп. Дуже яскраво він проявляється на першому місяці життя, до 4-5 місяців зникає.