2014-02-03
1433
Немовлячий період складається з двох півперіодів:
І період — до 5—6 місяців;
ІІ період — від 5—6 місяців до 12 місяців.
Основні віхи фізичного розвитку немовляти і середньостатистичні терміни їх виникнення такі:
1 місяць — дитина піднімає підборіддя;
2 місяць — піднімає груди;
3 місяць — тягнеться за предметом, але, як правило, промахується;
4 місяць — сидить з підтримкою;
5—6 місяців — захоплює рукою предмети;
7 місяць — сидить без підтримки;
8 місяць — сідає без сторонньої допомоги;
9 місяць — стоїть з підтримкою, повзає на животі;.
10 місяць — повзає, спираючись на руки і коліна, ходить, тримаючись двома руками;
11 місяць — стоїть без підтримки;
12 місяць — ходить, тримаючись однією рукою.
Рухи немовляти дуже складні і зв'язані з цілісним сприйманням, з'єднаним з відчуттями різних модальностей.
Перший період характеризується тим, що йде надзвичайно інтенсивний розвиток сенсорних систем. Н.М. Щелованов помітив закономірність: у людини сенсорні процеси в своєму розвитку випереджують розвиток рухів. Котенята народжуються сліпими, щоб вони не розбігалися від матері. У птахів яскраво виражений механізм імпринтінга, який прив'язує їх до матері. У дитини таких механізмів немає. Його поведінка будується під контролем сенсорики.
Загальна закономірність будь-якого поведінкового акту: спочатку зорієнтуватись, а потім діяти. У дитини на самому початку життя це забезпечено природою. У перші півроку життя відбувається надзвичайно інтенсивний розвиток сенсорних механізмів, елементарних форм майбутніх орієнтувальних реакцій: зосередженість, кругові рухи, слідкування. У 4 місяці з'являється реакція на новизну (за М.П. Денісовою). Реакція на новизну — це безперечно сенсорна реакція, вона заключається ще і в довготривалому утримуванні погляду на новому предметі.
Протягом першого півріччя життя аналізаторні функції швидко вдосконалюються, про що свідчить більш тонке і стійке диференціювання різноманітних сигналів. У 9 місяців діти розрізняють основні кольори (синій, жовтий, червоний, зелений) та форми тіл (куба, кулі, призми, циліндра, конуса).
Зорове зосередження, яке з'явилося ще на етапі новонародженості, удосконалюється. Після другого місяця зосередження стає більш довготривапішим, у 3 місяці його тривалість досягає 7—8 хвилин. Стає можливим слідкування за предметами, що рухаються. В 4 місяці дитина не просто бачить, але вже дивиться: активно реагує на побачене, рухається, супроводжує голосовою реакцією.
Дитина в 2—3 місяці зазвичай уже проявляє інтерес до об'єктів, які деякою мірою відрізняються від тих, що він бачив раніше. Більш того, нові, що особливо відрізняються від раніше сприйнятих предметів, можуть викликати тривожність, переляк або плач.
Дитина відрізняє об'єкти, які сприймає здоровим аналізатором за формою, складністю, кольором. На колір вона може реагувати уже в 3—4 місяці: якщо її годувати лише з червоної пляшечки, вона безпомилково вибере її серед пляшечок інших кольорів. Ці реакції виробляються по типу умовно рефлекторних зв'язків. Активний інтерес до кольору з'явиться в 6 місяців.
Розвивається також просторове сприймання, а саме сприймання глибини. Психологи провели експеримент з "обривом": немовля розмістили на скляний стіл, під яким знаходилися дві великі дошки, прикріплені на різних рівнях. Різниця в рівнях цих дощок, обтягнутих яскравою, у велику клітину, тканиною, що і створювало ілюзію "обриву". Маленька дитина, тактильно відчуває рівну поверхню скла, повзе до тканини, не помічає глибини. Але вже після 8 місяців більшість дітей уникають "обрива" і починають плакати.
Вважають, що немовлята мають цілісну картину світу, а не мозаїчний набір кольорових плям, ліній і розрізнених елементів. Сприймаючи не окремі властивості і якості предметів, а в цілому предмет, вони створюють узагальнені образи їх.
Зоровий і слуховий аналізатори у своєму швидкому розвиткові значно випереджають руку дитини, яка лише у II періоді починає виконувати пізнавальні функції (дотик, обмацування). Від часу появи зорового й слухового зосередження головну інформацію про навколишнє дитина дістає за допомогою цих вищих аналізаторів у той час, коли кінестетичний, статичний, вестибулярний та інші аналізатори відіграють підпорядковану роль. Внаслідок цього всі дії дитини, у тому числі й сидіння, повзання, хода, стрибки, хоч вони і включають безумовні рефлекси, формуються на основі умовно рефлекторних зв'язків, які утворюються під впливом дорослих, що їх голос вона чує, дії бачить і наслідує.
Розвиток слуху в малят виявляється у диференціації реакцій на_звукові подразнення, виникненні орієнтувальних реакцій з поворотом голови на звук, у просторовій його локалізації. Локалізація звуку стає безпомилковою майже у всіх дітей, які розвиваються в нормальних умовах, наприкінці третього місяця.
Вироблення умовних рефлексів на різні звукові сигнали виявляє здатність немовлят розрізняти звуки за висотою, силою і тембром. У другому півріччі діти уже можуть реагувати на музичні мелодії. Вже з цього віку можна вводити в життя дитини елементи музичного виховання.
Розвиток слухових відчуттів виявляється у розширенні кола сигналів (поступових звуків, шумів, стуків, дзвінків, голосів тварин), які розпізнаються немовлятами і викликають у них виразні емоції. Особливе місце займають у житті дитини звуки мовлення. Діти дуже рано виявляють особливу чутливість до звуків людського голосу. Мовлення дорослих серед інших соціальних подразників (посмішка, поглажування) найсильніше впливає на дітей, викликаючи у них складну комплексну реакцію (М.І. Лісіна). Вже на 3 місяці дитина розрізняє інтонації, відповідно реагує на них, що дає можливість використовувати їх як засіб заохочення чи стимулювання дій дитини.
Розвиваються голосові реакції дитини. Виникають перші намагання звернути на себе увагу за допомогою голосу, що свідчить про перебудову голосових реакцій в поведінкові акти. Уже з перших місяців життя розвиваються різні типи голосових реакцій: гуління, гудіння, лепетання. При вірному і достатньому спілкуванні дитини і дорослого фонематичний склад лепету відповідає фонематичному складу рідної мови.
II період немовлячого віку зв'язаний з виникненням акту хапання — першої, організованої, спрямованої дії. Це справжня революція в розвитку дитини першого року життя. Акт хапання підготовлений всім попереднім життям дитини. Він організовується дорослим, і народжується як сумісна діяльність дитини з дорослим.
Акт лапання — це поведінковий акт, а поведінка передбачає обов'язкову участь орієнтування. Тому для того, щоб виникло хапання, необхідно, щоб рука перетворилася в орган обслідування, щоб вона "розкрилась". Перший час рука дитини стиснута в кулачок. Поки рука не перетвориться в орган перецепції, вона не може стати органом хапання. Хапання здійснюється під контролем зору: дитина розглядає свої ручки, слідкує за тим, щоб рука наближалася до предмету.
Акт хапання має надзвичайне значення для психічного розвитку дитини. З ним зв'язане виникнення предметного сприйняття. З розвитком хапання до п'яти місяців встановлюються зоро-тактильно-кінестетичні зв'язки, що лежать в основі початкового орієнтування дитини в просторі. Відбувається і диференціація кінестетичних відчуттів у долонях і пальцях, що призводить до розрізнення функцій пальців у акті хапання, зокрема до специфічного для людини протиставлення великого і вказівного. Виникають інші способи хапання, двома-трьома пальцями, зумовлені особливостями предметів, які дитина починає виділяти обмацуванням. Обмацування стає можливим внаслідок підвищення чутливої до кінестетичних сигналів під час руху руки і пальців.
Із виникненням обмацування рука дитини починає відігравати в її житті подвійну і надзвичайно важливу роль як органа практичної дії та органа дотику. Дитина 6—7 місяців, схопивши брязкальце, не тільки маніпулює ним, перекладає, постукує, штовхає, розхитує, а й активно обмацує його, обстежує, навпомацки виявляє якусь тріщинку, ямочку, словом, відкриває такі його особливості, які недоступні жодним іншим аналізаторам. Активне обмацування відтепер стає важливою умовою пристосування акту хапання до особливостей сприйманого об'єкта, його форми, величини і ваги. У II півріччі діти вже по-різному готують пальці до охоплення м'яча, палички чи кубика. Тому хапання дедалі більше формується як прямо націлене на даний об'єкт наближення руки до предмета. Це стає можливим завдяки тому, що дитина вже сприймає об'єкт. Із розгорнутої сенсомоторної дії обмацування під контролем зору формуються і відокремлюються орієнтувальні зорові реакції примірювання, які, в свою чергу, випереджають і підготовляють акт хапання. Це один із прикладів формування перцептивної (орієнтувальної) дії як своєрідного інтеріоризованого образу ситуацій і тих дій, які мають бути у ній виховані (О.В. Запорожець).
До кінця немовлячого віку (10—11 до 14 місяців) виникає етап функціональних дій: це більш удосконалена дія нанизування, відкривання, вкладування, але, якщо раніше дитина виконувала дію одним показаним їй способом і на одних і тих же предметах, то тепер вона намагається відтворити дію на всіх можливих об'єктах.
На перший погляд, нібито, розвиток дій — спонтанний процес. Дійсно, здається, що дитину першого року життя майже нічому навчити не можна, але людина була хитрішою. Д.Б. Ельконін говорив, що людина дуже давно придумала програмоване навчання для дітей першого року життя. Це — іграшки, в яких запропоновані ті дії, які за їх допомогою повинна виконувати дитина. Маніпулювання дитини з іграшками — це прихована сумісна діяльність. Тут дорослий присутній не безпосередньо, а опосередковано, нібито запропонований в іграшці.
Хапання, спрямоване на предмет, стимулює виникнення.сидіння. Коли дитина сідає, перед нею відкриваються інші предмети. З'являються предмети, до яких дотягнутися неможливо. Знову спрацьовує закон випереджаючого знайомства дитини зі світом, випереджаючого орієнтування. Дитина тягнеться до предмета, він притягує, але отримати його можна лише за допомогою дорослого. Завдяки цьому спілкування набуває іншого характеру, воно стає спілкуванням з приводу предметів. М.І. Лісіна називала його ситуативно-діловим. При ситуативно-діловому спілкуванні діти шукають присутності дорослого, вимагають його доброзичливої уваги, але і цього їм недостатньо — дітям необхідно, щоб дорослий мав відношення до того, чим займається дитина, і активно брав участь у цьому процесі.
Зміна предмета спілкування вимагає нових засобів і способів дії на дорослого. Із простягнутої до недосяжного предмета руки виникає вказівний жест. Він же предметно відносний і вміщує в собі зародження слова. Л.С. Виготський писав, що саме цей вказівний жест є жестом для інших. Його значення і функції створюються спочатку об'єктивною ситуацією і лише потім навколишніми людьми. Вказівний жест раніше починає вказувати рухами те, що розуміється іншими, і лише пізніше стає для самого себе вказівкою.
У цих судженнях Л.С. Виготський передбачив потік цікавих досліджень у галузі соціальної і дитячої психології. Так, у розвитку дитини дуже рано, завдяки співчленству соціальних відношень і їх знакової визначеності, виникає так званий феномен соціальної категоризації, що дозволяє із глобальної, недиференційованої ситуації вичленити групи "МИ" і "Вони", "Я" і "Інші" і т.д.(Х. Таджфел, Л. Гараї, М. Кечкі, К. Яро а інші).
Як показали дослідження Дж. Брунера, у дитини вже в домовний період формується цілий ряд способів спілкування. Спочатку це "вимагаючий спосіб" — це вроджена реакція дискомфорту, крики, в яких відсутня пауза, передбачаюча відповідь. За ним виникає "прохальний спосіб" — тут крик менш настійливий, з'являється пауза для очікування відповіді. Починаючи з 5—6 місяців з'являється "обмінюючий спосіб" спілкування. У цей період дитина хоче звернути увагу матері на об'єкт і на свій намір брати участь у спілкуванні. Цей спосіб переходить в четвертий — "взаємодіючий спосіб". У сумісній діяльності з дорослим йде розділ позицій говорячого і слухаючого в структурі спілкування.
Виходячи із загальної логіки розвитку дитини на першому році життя, слід визначити ще одну закономірність, про яку писав X. Вернер. Якщо в розвитку з'являється нова функція, то вона постійно супроводжується новими компонентами, які в подальшому її повинні змінити. Як правило, жест супроводжується вокалізацією, але якщо вокалізація іншого типу, відмінна від гудіння: вона складається не із голосних, а з приголосних — "КХХ". Так здійснюється новий крок до слова.
До кінця немовлячого віку у. дитини виникає перше розуміння слів, а у дорослого з'являється можливість управляти орієнтуванням дитини.
У 9 місяців (початок кризи 1-го року) дитина стає на ніжки, починає ходити. Як підкреслював Д.Б. Ельконін, головне в акті ходьби не лише те, що розширюється простір дитини, але і те, що дитина відділяє себе від дорослого. Вперше відбувається розділення єдиної соціальної системи "МИ", тепер не мама веде дитину, а вона веде маму, куди хоче. Ходьба — перше із основних новоутворень немовляти, яке знаменує собою розрив старої ситуації розвитку.
Другим новоутворенням в цьому віці є поява першого слова. Особливість Перших слів у тому, що вони носять характер вказівних жестів. Ходьба і збагачення предметних дій вимагає мови, яка б задовольняла спілкування з приводу предметів.
Важливу роль у підготовці артикульованого людського мовлення відіграє з трьох місяців гудіння як мимовільна неусвідомлена гра звуками ("а-а-а", "е-е-е" тощо). Після 6—7 місяців виникає лепетання, Тобто багаторазове повторювання (часом по 20—30 раз підряд) складів (ба-ба-ба, ма-ма-ма тощо). Після 9 місяців дитина починає відповідати дорослому звуками, повторюючи ті, які від нього чує.
Слово дорослого починає регулювати поведінку дітей уже наприкінці першого року їх життя. Діти в цей час розуміють до 20 слів. На кінець першого року життя діти вимовляють свої перші слова ("мама", "тато", "на", "дай" тощо). Таких слів може бути 10—12.
Мова, як і всі новоутворення віку, має перехідний характер. Це автономна, ситуативна, емоційно забарвлена мова, зрозуміла лише близьким. Ця мова специфічна за структурою, складається з обірваних слів. Дослідники називають її "мовою нянь". Але якою б не була ця мова, вона являє собою нову якість, яка може служити критерієм того, як стара соціальна ситуація розвитку дитини розпалась. Там, де була єдність, стало двоє: дорослий і дитина. Між ними виріс новий зміст — предметна діяльність.
Перехідний період між немовдячим періодом і раннім дитинством дослідники називають кризою 1 року. Як і будь-яка криза вона зв'язана з появою самостійності і афективних реакцій. Афективні форми поведінки дитини можуть виникати, коли дорослі не розуміють її бажань, її слів, жестів і міміки, або розуміють, але не виконують те, що вона хоче. Оскільки дитина уже сама може пересуватися по кімнаті (повзати або ходити) в цей час різко збільшується коло недоступних, недосяжних для неї предметів. Дорослим необхідно прибирати гострі речі, закривати електричні розетки, ставити вище електроприлади, посуд тощо. Не всі бажання дитини можна виконати, тому що її дії можуть спричинити шкоду їй самій і оточуючим. Зрозуміло, дитина і раніше була знайома зі словом "не можна", але в кризовий період воно має особливу актуальність.
Афективна реакція на чергове "не можна" або "ні" можуть досягти значної сили: деякі діти дуже кричать, падають на підлогу, б'ють по ній руками, тупають ногами і ін. Частіше всього, коли з'являються сильні афекти у дитини, це пов'язано з певним стилем виховання в сім'ї. Це або надмірний тиск на дитину, що взагалі не дозволяє ніякої самостійності, або непослідовність у вимогах дорослих, коли сьогодні можна, а завтра — ні, або можна при бабусі, а при таткові — ні в якому разі. Встановлення нових взаємин з дитиною, надання їй деякої самостійності, терпіння і витримка пом'якшує кризу, допомагає дитині уникнути гострих емоційних реакцій.
Отже, дитина першого року, вступаючи в новий період свого життя уже багато може: вона ходить, або намагається це робити; виконує різноманітні дії з предметами; її сприймання можна організувати за допомогою мови, бо вона уже розуміє спрямовані до неї слова дорослих. Дитина починає говорити, і хоча її мова ситуативна і багатозначна, незрозуміла більшості оточуючих, її можливості спілкування з близькими людьми значно розширилися. В основі пізнавального і емоційного розвитку дитини лежить потреба в спілкуванні з дорослим — центральному новоутворенні даного вікового періоду.
Адаптація організму дитини до зовнішнього середовища, виникнення зорового та слухового зосередження, поява комплексу пожвавлення є основою психічного розвитку немовляти.
Соціальна ситуація розвитку і провідна діяльність немовляти. Вік немовляти охоплює період від 2 місяців до 1 року. Соціальна ситуація спільного життя дитини з дорослим зумовлює виникнення нового типу діяльності — їхнього безпосереднього емоційного спілкування (встановлення і розвитку соціальних контактів). Специфічна особливість цього типу діяльності полягає в тому, що її об'єктом є інша людина. Для дорослого об'єктом впливу є дитина, водночас дитина починає виявляти перші форми впливу на дорослого. Так, дуже швидко її голосові реакції набувають характеру емоційно-активного заклику, схлипування перетворюється на поведінковий акт, спрямований на дорослу людину. Однак це ще не є мовою, а тільки емоційними реакціями.
Спілкування в період немовляти повинне бути емоційно позитивним. Завдяки цьому в дитини створюється емоційно позитивний тонус, що є ознакою її фізичного і психічного здоров'я. Емоції (пристрасні переживання) стають своєрідним орієнтиром дитини в її поведінці: чим багатший світ позитивних емоцій, тим більше вона має можливостей для дій із предметом, взаємодії з дорослими. Тому будь-яка ситуація, за якої немовля отримує позитивні емоції, не менш важлива для його життя, ніж якісне харчування чи свіже повітря й тепло.
Перші прояви спілкування дитини з мамою починаються без слів під час годування, коли вона кладе ручку на її груди та намагається заглянути в очі. До 6—7 місяців арсенал засобів і форм взаємодії значно розширюється. Навіть плач немовляти набуває різноманітних відтінків: плач від страху, від дискомфорту, плач-заклик.
Перші “запитання”, які задає дитина дорослому, виражаються у формі дії, погляду, жесту. Зрозуміти "їх можна тільки в ситуації дії. Виконання прохань немовляти, його звернень до дорослого є новою формою діалогу, яка з'являється наприкінці першого півріччя.
Для дитини діалог — це можливість бачити світ очима інших людей, співпереживання, співчуття, спрямованість на іншу людину, спонукання її до взаємодії. Вона може домагатися цього найрізноманітнішими доступними засобами: плачем, загляданням в очі, навмисною дією, спрямованою на привернення уваги.
Поділитися з іншою людиною своїм досвідом, розповісти про те, що відбувається, — ця потреба також виникає і проявляється в діалозі. Спочатку розповіді дитини про події, в яких вона брала участь, є пантомімічними, з оволодінням мовою з'являються монологи. Спочатку такі: “Оля, и-и-и”, що є згадкою про те, як плакала дівчинка. Зародження щирості й відвертості між дитиною та мамою залежить від уміння дорослого слухати і брати участь в таких діалогах. Саме через матір немовля вступає у складний світ людських стосунків.
Дефект спілкування, відрив дитини від матері у період немовляти породжує так званий ефект шпитальності — уповільнений емоційний розвиток дитини. За таких обставин відбуваються значні порушення в психічному розвитку дитини, травмується особистість, що непоправно позначається на її подальшому житті. За спостереженнями американського психолога К. Береса, із 38 дорослих, які в дитинстві хворіли на шпитальність, тільки семеро змогли добре пристосуватися до життя і були звичайними, нормальними людьми; решта мали різні психічні дефекти.
Найнебезпечнішим і найуразливішим є вік від 6 до 12 місяців, оскільки немовляті особливо необхідне спілкування з дорослим, людське тепло. У цей період дитину аж ніяк не можна позбавляти спілкування з мамою. А якщо це неможливо, необхідно подбати про спілкування її з іншою людиною. Здатність дитини любити тих, хто її оточує, залежить від того, скільки любові і в якій формі вона отримує.
Отже, сприятливою соціальною ситуацією психічного розвитку дитини періоду немовляти є її нерозривна єдність із дорослим, емоційний комфорт.
Пізнавальний розвиток немовляти. Найзагальнішу картину змін періоду немовляти дає вивчення пізнавального розвитку дитини. Протягом першого року життя діти не тільки набувають моторних (рухових) навичок, а й вчаться гратися, мислити, розуміти навколишній світ. Інтелект їх як універсальний чинник врівноваження з оточенням, за Ж. Піаже, розвивається на основі інстинкту та анатомо-фізіологічної структури організму.
Хоч процес пізнання в цей час надзвичайно багатогранний, найважливішими психічними механізмами у ньому є розвиток сприйняття, розпізнавання інформації, виокремлення категорій, розвиток пам'яті.
Розвиток у немовляти сприйняття. Цей пізнавальний процес полягає у цілісному відображенні предметів і явищ, здатності дитини отримувати багато наочних, звукових, тактильних і смакових вражень. Немовлятам притаманна більшість людських відчуттів. Вони бачать, чують, відчувають біль, дотик.
Діти не обов'язково чекають від дорослих стимулів до моторної і перцептивної (лат. perceptio — уявлення, сприймання) діяльності, вони самі активно шукають інформацію. Привертають і утримують увагу немовлят здебільшого переміщення предметів, кольорові (наприклад, чорно-білі) контрасти, різні за гучністю, протяжністю та висотою тону звуки. Діти до одного року приділяють більше уваги зображенням концентричної форми, із зігнутих елементів, ніж із прямолінійних, цікавляться переходом прямої лінії у криву. Контраст для них привабливіший, ніж однотонне поле.
Для немовлят, як і для дорослих, колір є конкретною категорією. Розмаїття кольорів видимого спектра — від червоного до фіолетового — пов'язане з різною довжиною світлової хвилі. Хоча різниця між довжинами хвиль двох відтінків синього кольору та зеленого однакова, діти з більшим інтересом стежать за переходом від синього до його відтінків. Особливість сприйняття немовляти, коли об'єкти, що певною мірою відрізняються за своїми фізичними ознаками і належать до різних класів (категорій), мають для спостерігача більше відмінностей, ніж належні до однієї категорії об'єкти із суттєвими фізичними відмінностями, називається категорійністю.
Отже, діти в період немовляти вже здатні орієнтуватися в заданих параметрах зовнішнього середовища. Контрасти, криволінійність тощо привертають і утримують їхню увагу, особливо якщо вони спостерігають їх зміни. Очевидно, ця здатність є вродженою.
Розпізнавання немовлям інформації. Діти вчаться виявляти зміни в однакових явищах, зіставляти отриману інформацію з набутими раніше знаннями. Згідно з гіпотезою вчених, у немовляти з перших днів життя виникає відображення отриманих вражень (перцептивных схем) як абстрактне відображення зовнішніх елементів уявлення та їх взаємозв'язків. Генетично перцептивні дії пов'язані з практичними діями. У русі руки, що обмацує предмет, у русі ока, що обстежує видимий контур, у рухах гортані, що відтворює звук, відбувається зіставлення ситуативного образу з оригіналом, здійснюється його корекція. Подальший розвиток супроводжується скороченням моторних компонентів перцептивної дії, в результаті чого процес сприймання стає одномоментним актом “споглядання”. Це означає, що дитина оволоділа оперативними одиницями сприймання і сенсорними еталонами (еталонами відчуттів). Ймовірно, перцептивна схема є ідентичним відображенням одного об'єкта або явища, оскільки свідомість не може формувати всі (багато) ознаки уявлення або об'єкта, навіть такого значущого, як обличчя матері, а наступне сприйняття того самого об'єкта чи явища ніколи не буває абсолютно ідентичним першому. Тепер немовля співвідносить друге враження з першим, одночасно розрізняючи відмінності між ними, воно, швидше за все, об'єднує ці подібні враження. Таке об'єднання називається схематичним прототипом.
Виокремлення немовлям категорій. Вміння виокремлювати загальні для різних вражень властивості (наприклад, протяжність і перервність), здатність об'єднувати подібні за властивостями предмети або явища свідчать, що немовля може виокремлювати категорії.
Категорія — усвідомлення вражень про властивості, характерні для подібних, але не ідентичних предметів, явищ.
Ці властивості можуть бути фізичними (статичними) або дієвими (вміння їсти, кидати). Пізніше у процесі розвитку діти відображають властивості предметів у словах і думках.
Більшість немовлят розрізняють такі категорії предметів: меблі, тварини, їжа. Річна дитина навіть може віднести зображення предмета до відповідної категорії. Якщо немовляті показати зображення різних людей, а тоді — собаки, воно почне роздивлятися останнє з більшою увагою і обличчя його помітно пожвавиться. Зміна у поведінці дитини засвідчує, що собак вона відносить до іншої категорії, ніж людей.
До 3-х місяців немовлята виявляють великий інтерес до явищ, які дещо відрізняються від сприйнятих раніше, звертаючи менше уваги на добре знайомі або зовсім нові. Інтерес дитини до конкретного явища обумовлений його відмінністю від перцептивної схеми, яка в неї склалася (принцип розрізнення). У дитини до півтора року зміна другорядних ознак об'єкта сприйняття (наприклад, вуха у людини, вуса у кота) викликає менш стійку увагу (зосередження певний час на певному об'єкті), ніж зміни найхарактерніших ознак (голова у людини). Помірні зміни викликають стійкішу увагу, ніж дуже різкі чи дуже незначні.
Принцип розрізнення має важливе значення у перцептивній діяльності немовлят. Вони найчастіше пожвавлюються, сприймаючи явища, які відрізняються від уже знайомих їм. Для кожної дитини найпривабливішими будуть різні явища. У конкретний період максимально цікавим для неї буде обмежена кількість явищ і предметів. Коли набір вражень у дитини сформований, вона готова до сприйняття нових явищ. У процесі засвоєння немовлям неподібних між собою нових вражень розвиваються його пізнавальні здібності, а відповідно — розширюються перцептивні можливості. Різноманітність довколишніх явищ змушує дитину орієнтуватися в них, і це сприяє когнітивному розвитку (пізнавальному розвитку, розвитку вищих психічних процесів).
Розумовий розвиток немовлят, які живуть в однорідному середовищі, без достатньої кількості іграшок, предметів, є значно повільнішим порівняно з тими, які ростуть у різноманітному оточенні, маючи змогу отримувати більше нових вражень.
Наприкінці першого року життя у дітей з'являються ознаки мислення у формі сенсомоторного інтелекту. Вони зауважують, засвоюють та використовують у своїх практичних діях елементарні властивості і відношення предметів. Подальший прогрес у розвитку мислення безпосередньо пов'язаний з початком розвитку мовлення.
Розвиток у немовлят пам'яті. Діти здатні пам'ятати минулий досвід, і чим вони старші, тим більше пам'ятають пережите. Немовлята співвідносять нові враження з існуючими у них образами. Цю здібність називають упізнаванням — ототожненням об'єкта чи події, що сприймається, з одним із зафіксованих у пам'яті образів (еталонів). Наприклад, дитина, отримавши нову ляльку, наступного дня упізнає її. Як правило, вона починає переводити погляд з нового об'єкта на знайомий, ніби порівнює їх, даючи зрозуміти, що об'єкт упізнаний.
У другому півріччі життя в розвитку пам'яті немовляти з'являються дві нові особливості. По-перше, виникає здатність до відтворення — пригадування (відновлення у пам'яті) вигляду об'єкта навіть за відсутності поруч подібного. Уже 4-місячні діти можуть відрізнити знайоме обличчя від незнайомого, але сумнівно, що вони спроможні відновити в пам'яті образ батька, якщо його немає у кімнаті. Здатність до відтворення образу в пам'яті без безпосереднього сприйняття розвивається після 8 місяців.
Приблизно у 8 місяців у немовляти починає розвиватися робоча (оперативна) пам'ять — вид пам'яті, що охоплює процеси запам'ятовування, збереження і відтворення інформації, яка опрацьовується під час виконання конкретної дії та необхідна тільки для досягнення мети цієї дії.
Коли старші діти або дорослі читають чи розмовляють, немовля здатне сприйняти інформацію і зіставити її зі сприйнятою раніше.
Взаємодія немовляти з предметами й оточуючими людьми. У період немовляти зростає потреба у взаємодії з оточуючими людьми та предметами, в оволодінні предметними діями.
Підсумовуючи дані про пізнавальний розвиток дітей першого року життя, Ж. Піаже виокремив такі стадії розвитку структур взаємодії немовляти з предметами й оточуючими людьми:
а) операційна консолідація (1—4 місяці). Дитина своїми рухами намагається відновити попередні відчуття (наприклад, рух очей у бік привабливого об'єкта чи рух руки до рота). Наприкінці цієї стадії вона зауважує зміни звичної для неї поведінки матері й робить певні зусилля, щоб викликати її звичну реакцію. Якщо це не вдається, немовля починає займатися чимось іншим. Така поведінка свідчить про те, що у дитини починають складатися первинні “наміри”, зокрема намагання вплинути на дорослого;
б) операційна координація (4—8 місяців). Зауваживши цікавий рух будь-чого, немовля майже миттєво схоплює його, відтворює, спостерігаючи з інтересом за реакцією дорослого. Дитина вдається до навмисних дій, щоб привернути увагу матері чи іншої дорослої людини (тягне маму за волосся, простягає руки до неї та ін.). Ці дії є спрямованими на іншого сигналами, стимулами до бажаної для дитини поведінки;
в) біфокальна (одночасна сфокусованість дитини на власній дії та реакціях дорослого) координація (8—12 місяців). Виявляється вона в довільному повторенні одного й того самого руху з різними частинами об'єкта. На цій стадії структури взаємодії з неживими об'єктами координуються зі структурами взаємодії з людьми (гра з дорослим, іграшками). Увага дитини одночасно зосереджується і на людині, і на неживому об'єкті (іграшці);
г) удосконалена координація (8—12 місяців). Немовля виявляє здатність здійснювати рухи з об'єктами в різних напрямках. На цій стадії з'являється імітація дитиною рухів і дій, здійснених іншими людьми, ведеться активний пошук цікавих об'єктів, щоб продемонструвати їх іншому.
Отже, увзаємодії з предметами й оточуючими людьми немовля долає стадії операційної консолідації, операційної координації, біфокальну та удосконаленої координації, які є свідченням його пізнавального розвитку.
Новоутворення періоду немовляти. Наприкінці першого року життя дитина спинається на ніжки, починає ходити. Головним в акті ходьби є не тільки розширення простору існування немовляти, а й те, що воно відокремлює себе від дорослого. Відбувається розпад єдиної ситуації Ми, внаслідок якого вже не мама веде дитину, а вона веде маму, куди хоче. Ходьба є першим основним новоутворенням періоду немовляти, яке свідчить про подолання дитиною меж попередньої ситуації розвитку.
Наступним важливим новоутворенням цього віку є розвиток мовлення, яке, як і інші новоутворення, має перехідний характер. Воно автономне, ситуативне, емоційно забарвлене, зрозуміле тільки близьким, специфічне за своєю структурою (складається з частинок слів) і ще не зв'язне. Щоб зрозуміти таке мовлення, необхідно враховувати конкретну ситуацію, в якій перебуває дитина і якої воно безпосередньо стосується. Мовлення є новою властивістю, показником того, що попередня соціальна ситуація розвитку дитини розпалася. Замість єдності батьків і немовляти, з'явилися двоє: дорослий і дитина.
Криза першого року життя. Протягом першого року в житті дитини відбувається різка зміна ситуації, яка виявляється в переході від біологічного типу розвитку (несформованості поведінки, безпорадності, потреб у їжі й теплі) до соціального (активності, потреб у взаємодії з іншою людиною, пізнанні навколишнього світу), що, як правило, дається їй дуже непросто, породжує кризові переживання.
Криза першого року життя — криза, яка обумовлена руйнуванням необхідності емоційної взаємодії дитини з дорослим і проявляється в плаксивості, похмурості, інколи в порушенні сну, втраті апетиту тощо.
Головною ознакою кризи першого року є різке зростання незалежності дитини від дорослих: вона опановує ходьбу і предметні дії, стає активнішою, з нею не можна не рахуватися. За такої ситуації загострюються переживання, чутливість до різноманітних впливів. Протягом цього періоду розвитку важливим є встановлення соціальних зв'язків дитини з усіма членами сім'ї (дорослими та іншими дітьми). Усе це зумовлює появу в результаті кризових переживань почуття довіри немовляти до об'єктів навколишнього світу. Усвідомлюючи значущість кризового періоду в житті дитини, дорослі повинні вчасно перебудувати стосунки з нею, надати їй більше свободи і самостійності.
У річному віці соціальна ситуація розвитку різко змінюється. Ще недавно безпорадна дитина, будь-яка потреба якої опредмечувалася дорослим, тепер уже багато чого навчилася. Здатність самостійно пересуватись відкрила для неї загадковий світ предметів. Якщо раніше дорослий був центром її світу, то тепер вона мовби заворожена предметами. З'являються перші афективні реакції — сильні короткочасні нервово-психічні збудження, пов'язані переважно з невдачами, які виникають у процесі засвоєння предметних дій. Зв'язок між дитиною і дорослим опосередковується предметом.
Нормальне подолання кризи першого року життя спричинює роз'єднання предметної і соціальної складових безпосереднього оточення дитини, розпад пра-Ми, становлення першої форми Я як основи для розвитку предметної маніпуляції, в результаті якої пізніше виникає Я-діюче.
Загалом, головними надбаннями віку немовляти є пізнавальний розвиток, взаємодія з неживими предметами і людьми, які його оточують, ходьба, поява мовлення. Подолання кризи першого року життя зумовлює подальший розвиток дитини. На цьому етапі відбуваються перехід від біологічного до соціального типу розвитку, оволодіння “діалогом” із дорослим, значні зрушення у пізнавальному розвитку (розпізнавання інформації на основі оперативних одиниць сприймання і сенсорних еталонів, розвиток упізнавання та оперативної пам'яті), формування мовлення, структур взаємодії з предметами та оточуючими людьми, розширення соціальної ситуації розвитку завдяки оволодінню ходьбою, проявляються перші афективні реакції.
Підсумок та висновки лекції
Таким чином, можемо говорити, що період новонародженості попри свою відносну нетривалість є особливо важливим у розвитку дитини, якій із першим подихом необхідно передусім пристосуватися до нових умов, а помічником у цьому стає природа з системою безумовних рефлексів та найрідніші люди, що знаходяться поряд з дитиною.
