Визначення об’єкту, предмету, мети та завдань дослідження

Взаємозв'язок теми наукового дослідження з науковою проблемою. Формулювання гіпотези

Особливості навчальних та наукових проблем

План

Павленко О. О.

Об’єкту та предмету дослідження

Список рекомендованої літератури

1. Артюх С. Основи наукових досліджень: [підручник] /Артюх С. - Харків.: УІПА, 2006.

2. Афанасьєв А. Основи наукових досліджень: [навч. посібник] /Афанасьєв А. - Х.: ХНЕУ, 2005.

3. Білоусова Т. Основи наукових досліджень: [навч. посібник] /Білоусова Т. - Кам'янець-Подільський: Кам'янець-Подільський держ. ун-т. 2004.

4. Білуха М. Т. Основи наукових досліджень: [підручник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів] /Білуха М. Т. - К.: Вища школа, 1997.

5. Бурчин М. Н. Введение в современную точную методологию науки: структуры систем знаний /М. Н. Бурчин, В. И. Кузнецов. - М.: АО «Аспект-Пресс», 1994.

6. Готт В.С. Категории современной науки (становление и развитие) / Готт В. С., Семенюк Э. П., Урсулл Д. Д. - М.: Мысль, 1984.

7. Шейко В. М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності: [Підручник для студентів вищих навч. закладів] / В. М. Шейко, Н. М. Кушнаренко. – К.: Знання, 2006.

Лекція 3. Наукова проблема та обґрунтування теми, гіпотези, канд. пед. наук, доцент

1 питання. Особливості навчальних та наукових проблем. Проблемне навчання - це така організація процесу навчання, сутність якої полягає в утворенні в навчальному процесі проблемних ситуацій, вирізненні та вирішенні студентами проблем.

Сучасна вища освіта вбачає головним своїм завданням «озброєння» майбутніх фахівців методологією творчого перетворення світу. Процес творчості охоплює насамперед відкриття нового: нових об'єктів, знань, проблем і методів розв'язання цих проблем. У зв'язку з цим проблемне навчання, як творчий процес, є процесом розв'язання нестандартних науково-навчальних завдань нестандартними методами.

В основі проблемного навчання лежить проблемна ситуація, яку необхідно вирішити студентам. Таким чином, стимулом до руху мислення є інтелектуальне утруднення, тобто такий психологічний стан суб’єкта, що вимагає виявлення нових, раніше йому невідомих знань чи способів діяльності. «Інакше кажучи, проблемна ситуація - це така ситуація, в якій суб’єкт хоче вирішити якісь важкі для себе задачі, але йому не вистачає даних і він повинен їх шукати». Щоб проблемна ситуація органічно ввійшла в навчальний процес, вона повинна прийняти форму пізнавальної задачі. Можливо, дати логічне завдання, що показує напрямок розвитку пізнавальної задачі.
Проблемна ситуація в навчанні - це пізнавальна трудність, для подолання якої студенти мають здобути нові знання або докласти інтелектуальних зусиль. Проблемна ситуація, що усвідомлюється та приймається студентами до розв'язання, перетворюється у проблему.

Проблема, в якій зазначено параметри та умови розв'язання, переходить у проблемну задачу чи проблемне завдання.

Проблемні завдання принципово відрізняються від тренувальних. Мета останніх - не пошук нового способу розв'язання, а закріплення відомого студентам методу. Тому, проблемним можна назвати навчання, коли відбувається розв'язання нестандартних завдань, у ході яких студенти засвоюють нові знання, здобувають нові уміння та навички.

Проблемна ситуація з одного і того ж питання може створюватися різними типами завдань:

• коли необхідно теоретично пояснити певні реальні факти, що демонструються впродовж лабораторної роботи або висвітлені в літературі чи розповідаються викладачем;

• коли неможливо виконати практичне завдання за допомогою дій відомих студентам і виникає потреба в здобутті нових знань та способів дій.

Якщо студенти, опинившись у проблемній ситуації, не змогли з неї вийти, викладач повинен сформулювати проблему, що виникла, вказати на причини, які привели до цього і пояснити навчальний матеріал, необхідний для розв'язання запропонованого завдання.

Характерним для проблемної ситуації є протиріччя між метою і засобами її досягнення. Основними етапами пізнавальної діяльності при вирішенні проблемної ситуації є наступні: усвідомлення проблеми, її вирішення у ході висунення гіпотез і перевірка рішення. На першому етапі студенти зустрічаються з проблемою в ході проблемної ситуації. Усвідомлення проблеми залежить від побудови проблемної ситуації, від уміння побачити розрив між відомим і невідомим, виділити протиріччя в інформації. Другий етап - центральний - включає збір і аналіз даних, висування на цій основі гіпотез, тобто прогнозованих результатів. Гіпотеза дозволяє зробити уявний перехід від того, що очевидно, до того, що варто знайти. Третій етап - перевірка рішення. Це завершальний етап у вирішенні проблеми. Він включає оцінку гіпотези, правильності виконаних дій, представляє апробацію гіпотетичного рішення, аналіз і оцінку вірогідності отриманих результатів, їх адекватність основним теоретичним положенням науки і практики.

У цілому технологія проблемного навчання включає наступні дії: 1. Зіткнення з проблемою, створення проблемної ситуації. 2. Збір і аналіз даних. Студенти проводять пошук достовірних даних про об’єкти і явища. 3. Висування гіпотез, установлення причинно-наслідкових зв’язків. 4. Перевірка припущень. 5. Побудова студентами пояснення. У процесі обговорення група виробляє пояснення, що відповідають вихідній ситуації. 6. Аналіз процесу дослідження.

В науці проблемна ситуація має місце тоді, коли новий емпіричний матеріал не вкладається в рамки існуючої теорії або коли випереджаючий розвиток теорії починає стримуватися недостачею дослідних даних. Наукову проблему розглядають як результат усвідомлення, що виникло в науці в результаті проблемної ситуації. Свідомість того, що саме є невідомим і що необхідно взнати, дозволяє сформувати проблему, визначає напрямок теоретичного і експериментального пошуку. В якості об’єкта дослідження вибирається не будь-який об’єкт, а тільки той, вивчення якого є реальним на даному етапі розвитку людського суспільства. Для постановлення наукової проблеми вимагається вияснити її актуальність (важливість), обгрунтувати можливість її розширення при існуючому рівні знань в даній галузі, а також встановити очікувану ефективність (корисну) за прийнятим критерієм (частіше всього економічну).

2. Взаємозв'язок теми наукового дослідження з науковою проблемою. Формулювання гіпотези. Обґрунтування проблеми дослідження. Будь-яка проблемна ситуація складається в реальному житті. Вона, як правило, містить найбільш гостре протиріччя між будь-якими елементами процесу.
Визначенню проблеми попереджує діагноз проблемної ситуації, кваліфікація її масштабів, гостроти, а також тенденції, яка стоїть за проблемою. Для визначення суті конкретних проблем в цілях їх наступного дослідження велике методологічне значення має класифікація проблем:

1. За масштабом: локальні, регіональні, національні.

2. За гостротою: неназрівші, актуальні, гострі.

3. За типом тенденцій: деструктивно-деградаційні, трансформаційні, інноваційні.

4. За швидкістю розвитку: тривалі, активні, суперактивні.

Отже, за масштабом, проблеми діляться на локальні, або мікросоціальні; регіональні, що охоплюють окремі регіони; національні, що мають загальнонаціональні масштаби і ті, що впливають на національну безпеку країни.
За гостротою проблеми класифікуються на неназрівші, які проявлять себе в майбутньому, а зараз потребують профілактики; актуальні, тобто назрівши, і гострі, що вимагають термінового вирішення.

За типом тенденцій розрізняють проблеми деструктивно-деградаційні, визначаючі негативні руйнівні процеси; трансформаційні, що фіксують трансформацію соціуму, його перехід із однієї якості в іншу; інноваційні, пов’язані з різними аспектами нововведень.

За швидкістю розвитку розрізняють проблеми тривалі, тобто ті, що розвиваються помалу, активні – відрізняються динамізмом, і суперактивні –наростають надзвичайно швидко.

Класифікація соціальних проблем суттєво впливає на визначення методології і інструментарію їх дослідження, а також на характер практичного використання отриманих результатів.

Вибір проблеми дослідження обґрунтовується насамперед її актуальністю, тобто наскільки обране дослідження сприятиме розвитку виконання програм економічного і соціального розвитку країни.

Окрім актуальності в науковому дослідженні категорія «проблема» виконує такі важливі функції: регуляції, як вихідний пункт дослідження вона суттєво впливає на розробку всіх розділів програми дослідження; прагматизації, полягає в тому, що коректне формулювання проблеми забезпечує практичний ефект всього дослідження, а також визначає зону впровадження висновків і практичних рекомендацій.

Проблема має бути чітко визначеною, послідовною і не суперечити науковим законам, що сприяє використанню її як істини для подальшого пізнання дійсності. Важливою умовою істинності проблеми є також властивість її доведення (доказовості). Ця властивість виражається у формальній логіці законом достатнього обґрунтування, суть якого полягає у тому, що у процесі дослідження достовірними вважають лише ті твердження, відносно істинності яких наведено обґрунтовані докази. Проблема, істинність якої не просто стверджується, а й указуються при цьому підстави її вирішення, вважається доведеною.

Оскільки наукова проблема являє собою сукупність складних теоретичних або практичних питань, то в процесі наукового дослідження або визначення їх параметрів, проблеми поділяють на складові компоненти - теми.

Тема (від грец. thema - основна думка, завдання, положення, яке необхідно розвинути) - частина наукової проблеми, яке охоплює одне або кілька питань дослідження.

Виходячи з мети дослідження, яка повинна передбачати розробку нових концепцій або напрямків розвитку певної науки, вдосконалення існуючої методології або розробку нових методик (рекомендацій) з окремих розділів науки, дослідник вибирає тему наукової роботи. Теми наукових досліджень формуються в межах проблем цілої науки та поділяються на теоретичні, методологічні та організаційні.

Теоретичні теми передбачають дослідження окремих концепцій теорії певної науки, що стосуються її наукових законів, розробки аксіоматичних знань.

Методологічні теми стосуються методів певної науки, що застосовуються в процесі вивчення її об´єктів.

Організаційні теми включають організацію досліджень з певної науки і застосування її результатів у практичній діяльності.

Для того, щоб забезпечити відповідну ефективність наукового дослідження, тема, обрана дослідником, повинна відповідати таким критеріям:

1) тема дисертації має бути тісно пов'язана з напрямами основних досліджень наукової установи або організації, де вона виконується (інститут, факультет, кафедра), а також з державними науковими планами та програмами;

2) актуальність, тобто необхідність і невідкладність її висвітлення в сучасних умовах. Наприклад, тема «Вдосконалення системи управління підприємством на основі розвитку адміністративно-командних принципів» - неактуальна. «Ринкові механізми регулювання діяльності підприємств споживчої кооперації» - актуальна тема;

3) припустима ефективність розробки передбачає, що дослідження даної теми повинно дати очікувані результати при визначених затратах. В залежності від ступеня актуальності теми результат дослідження буде більш чи менш ефективним;

4) новизна теми гарантує розгляд нових недосліджених об´єктів або дослідження відомих об´єктів нетрадиційними методами і з нетрадиційної точки зору;

5) перспективність теми передбачає можливість подальшої її розробки (дослідження вглиб і вшир). Такий процес можливий в тому випадку, коли тема має достатній ступінь глибини.

Вибір і побудова методології наукового дослідження відбувається через розробку гіпотези.

Гіпотеза (з грец. - передбачення розв´язку) - спрямовуюча наукова ідея, що потребує подальшої перевірки з точки зору якісних характеристик.

Необхідність розробки гіпотези полягає в тому, що, по-перше, неможливо здійснювати дослідження, не маючи певної цілі (ідеї) та методів її досягнення; по-друге, передбачення розв´язку (гіпотеза) дає уявлення про достатність матеріалу, що є в наявності у дослідника, чи його недостатність. Знання методики дослідження скеровує дослідника на необхідний масив інформації, що потрібно зібрати в процесі дослідження.

Гіпотеза - це наукове припущення, яке висувається для пояснення певних фактів, явищ чи процесів, і яке необхідно підтвердити чи заперечити. Гіпотезу можна вважати одним із головних методів розвитку наукового знання, зміст якого полягає у розробці припущення та наступній експериментальній, а іноді й теоретичній його перевірці, яка підтверджує гіпотезу (вона стає фактом, концепцією чи теорією), або заперечує її (висувається нова гіпотеза і т.д.).

Формулюючи гіпотезу, дослідник будує припущення про те, яким чином він має намір досягти поставленої мети. При цьому повинні бути чітко визначені положення, які потребують доведення і захисту (експериментальної перевірки). С. У. Гончаренко відзначає, що найбільш продуктивними є гіпотези, сформульовані у вигляді: «Якщо має місце А, то матиме місце й В при виконанні умови С».

З приводу формулювання гіпотези наукового дослідження слід додатково відмітити:

По-перше, якщо такі елементи програми дослідження як актуальність теми, суперечність, проблема, об’єкт, мета можуть бути, головним чином, сформульовані на початку дослідження, що не виключає їх неодноразового уточнення, то натомість гіпотеза може бути сформульована лише у найбільш загальних рисах, і в подальшому вимагатиме детального доопрацювання після теоретичного вивчення проблеми й аналізу літературних джерел.

По-друге, на початку формулюється загальна гіпотеза дослідження. У процесі роботи над проблемою дослідник, у руслі такої загальної гіпотези, вибудовує цілий ряд часткових припущень (гіпотез), які розгалужуються і, таким чином, виникає система, дерево гіпотез.

Зрозуміло, що ці часткові, робочі гіпотези викладаються лише в кінцевому тексті наукового звіту, статті чи монографії.

У процесі формулювання гіпотези слід дотримуватися таких вимог:

• гіпотеза повинна відповідати вихідним методологічним принципам програми дослідження;

• гіпотеза повинна розкривати механіку функціонування явища і передбачати перспективу його розвитку;

• наукове припущення повинно бути нестандартним (уникати тривіальних формулювань);

• гіпотеза формулюється так, щоб чітко проглядалися положення, які проглядалися положення, які потребують доведення;

• гіпотеза передбачає, який засіб розв’язання поставленого завдання є ефективним;

• у гіпотезі передбачають оптимальний варіант вирішення проблеми з декількох можливих;

• гіпотеза формулюється так, щоб її можна було експериментально перевірити. Необхідність перевірки випливає з самої суті гіпотези як припущення;

• гіпотеза повинна давати ймовірне знання про причину тих чи інших явищ (причинно-наслідкові зв’язки між досліджуваними процесами та явищами);

• формулюючи гіпотезу, автор тим самим визначає стратегію, головну ідею дослідження, ті положення, які потребують перевірки, підтвердження, аргументації;

• формулювання гіпотези повинно бути простим і доступним для розуміння.

Алгоритм побудови та розробки гіпотези включає в себе такі кроки:

1. Однозначно визначити основний рівень розвитку суперечностей дослідження як найменш розроблене питання проблеми дослідження.

2. Чітко визначитися в уявленнях про досліджуване явище, усвідомити його структуру, функції, зв’язки за відповідними припущеннями про їх призначення і функціонування.

3. Провести критичний аналіз взаємодії досліджуваних елементів в об’ємі досліджуваного явища (об’єкта) і узагальнити та синтезувати одержані знання в гіпотезу.

4. Чітко та лаконічно обґрунтувати основні моменти і методи теоретичної й емпіричної перевірки гіпотези в цілому, а також окремих припущень.