Література. 1. Смирнов В.Г. Понятие прикосновенности по советскому уголовному праву

11. Бурчак Ф.Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы. – Киев, 1986.

Розгляд даної теми слід розпочинати з вивчення змісту кримінально-правового інституту причетності до злочину. Вивчивши рекомендовану літературу необхідно визначити, в яких випадках злочинність певних діянь (дій, бездіяльності) визначається як похідна (наступна) від вчинення так званого “головного” злочину. Слід дійти висновків щодо того, чи перебуває “головний” злочин у причинному зв’язку з поведінкою, яка є причетністю до нього. Важливо чітко сформулювати поняття причетності до злочину як кримінально-правової категорії. У відповіді на перше питання також обов’язково потрібно відобразити, за якими ознаками причетність схожа, а за якими – відрізняється співучасті у злочині. Логічним завершенням роботи над цим питанням повинне стати формулювання поняття причетності. Бажано також охарактеризувати “подвійність” кримінально-правового регулювання причетності в чинному кримінальному законодавстві (нормами як Загальної – ч. 6, 7 ст. 27 КК, так і Особливої – ст. 198, 396 тощо частин КК), звернути увагу на відсутність окремої законодавчої регламентації деяких видів причетності.

Розгляд другого питання слід починати з ознайомлення зі змістом ч. 6 ст. 27, ст. 396 КК України. Потрібно провести характеристику об’єктивних і суб’єктивних ознак приховування злочину, передбаченого цими статтями, відмежувати його від інших видів причетності до злочину. Слід обов’язково зупинитися на тому, за якими ознаками злочин, передбачений статтею 396 КК України, відрізняються від співучасті у злочині (це, відповідно, потребує звернення до змісту кримінально-правових норм про співучасть).

Відповідаючи на третє питання необхідно передусім дати визначення потуранню злочину, розглянути його різновиди (вчинення потурання службовою особою, вчинення потурання приватними особами, які є спеціально зобов’язаними, вчинення потурання приватними особами). При цьому слід звернути увагу на ознаки таких злочинів як зловживання владою або службовим становищем (ст. 364, 423 КК), порушення обов’язків щодо охорони майна (ст. 197 КК), низки військових злочинів (ст. 418-421, 426), ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136 КК). Слід сформулювати умови настання кримінальної відповідальності за потурання.

Робота над четвертим питанням теми вимагає аналізу заздалегідь не обіцяного придбання або збут майна, здобутого злочинним шляхом як виду причетності до злочину (ст. 198 КК України). При цьому необхідно відмежувати це діяння від заздалегідь не обіцяного приховування злочину, а також обов’язково відобразити, за якими ознаками воно відрізняється від співучасті у злочині, в якому було здобуте дане майно.

Готуючи відповідь на п’яте питання плану необхідно взяти до уваги, що в літературі з кримінального права, виданої до набрання чинності КК України 2001 року недонесення про злочин розглядається як елемент інституту причетності до злочину. Однак, у КК України 2001 року недонесення про злочин (яке визнавалося самостійним злочином за КК 1960 року) було декриміналізоване. Тому рекомендується з’ясувати, з яких причин відбулася така відмова законодавця від визнання недонесення злочинним діянням, а також розглянути випадки, коли недонесення про злочин вважається самостійним кримінально-караним діянням (при цьому слід звернутися до статей КК, які передбачають відповідальність за бездіяльність спеціальних суб’єктів – ст. 367, 385, 425 КК).