2015-03-08
602
При вивченні Розділу 1.2. важливо чітко усвідомлювати основні види класифікацій дитячої гри.
Вивчаючи пункт 1, зупинитися на видах класифікацій дитячої гри.
Вивчаючи пункт 2, розкрийте питання: «Який педагогічний потенціал та соціально-психологічні функції гри?».
Вивчаючи пункт 3, визначте гру як одну з провідних форм соціалізації
Вивчаючи пункт 4, охарактеризуйте види ігор на основі різнопланової діяльності
Вивчаючи пункт 5, опрацюйте шляхи вирішення конфліктних ситуацій в оцінюванні особистісного вияву в грі.
Для цього зверніться до наступної літератури:
1. Выготский Л. С. Игра и ее роль в психическом развитии ребенка. // Вопросы психологии № 6, 1966.
2. Педагогика и психология игры: Межвузовский сб. научн. трудов. – Новосибирск, 1980 – С. 208-229.
3. Сухомлинский В. А. Методика воспитания коллектива. – М.: Просвещение, 1981.
4. Эльконин Д. Б. Психология игры. – М.; Педагогика., 1978.
5. Михайленко Н. Взаимодействие взрослого с детьми в игре. // Дошкольное воспитание № 3, 5, 1993.
6. Аникеева Н. П. Воспитание игрой. / Кн. для учителя. – М.: Просвещение, 1987.
Навчальний матеріал:
| 1. Прочитайте та законспектуйте види класифікацій дитячої гри |
Існують різні види класифікацій дитячої гри. Зокрема, з погляду соціальної педагогіки виділяють три сторони гри: суверенність, характерна для раннього дитинства й молодшого шкільного віку; експериментальність як простір перевірки накопичуваного соціального досвіду, властива дітям 9–12 років; і перший ступінь пізнання, що відбувається в підлітковому віці.
Класифікація Ю.Н. Кумоткіна і Р.І. Сухобської не зачіпає внутрішніх процесів ігрової діяльності, вони пропонують визначити типи ігор, керуючись трьома основними параметрами:
1. Ступенем складності гри (кількість учасників, час, необхідний для її проведення, складністю поставлених перед дитиною завдань).
2. Ступенем проблемності вирішуваного завдання.
3. Ступенем використовування імпровізації в процесі ігрової діяльності.
Найважливішими з психолого-педагогічної точки зору для школярів є такі положення:
§ гра пом'якшує тягар наслідків помилок і невдач (дає відчуття радості, задоволення, упевненості в собі і своїх силах);
§ у грі слабо виражений зв'язок між засобами й метою, вона дає простір для фантазії й варіативності (у ході гри можна міняти цілі відповідно до нових засобів або міняти засоби стосовно нових цілей);
§ гра розвивається за певним сценарієм, вона рідко буває хаотичною й випадковою;
§ гра проектує дитину на сприйняття зовнішнього світу, і вона ж є трансформацією навколишнього світу;
§ гра сприяє залученню людини до цінностей культури й відображає певні ідеали й культурні цінності, що існують у суспільстві;
§ гра – це свого роду соціалізація, у процесі якої відбувається формування життєвої позиції;
§ колективна гра виконує й психотерапевтичну функцію, тобто сприяє пристосовуванню до умов соціального життя надалі;
§ гра – це засіб для розумового, етичного, фізичного, естетичного розвитку особистості;
§ у грі розвиток пізнавальних здібностей значною мірою визначається можливістю використовування монологічного й діалогічного мовлення.
Таким чином, у теоретичних роботах вітчизняних і зарубіжних психологів і педагогів, присвячених питанням походження й психології гри, ігрова діяльність розглядається як необхідний етап у розвитку кожного індивіда на всіх етапах становлення його як особистості.
Філософи стверджують, що «гра – це особлива форма дитячого життя, вироблена або створена суспільством для управління розвитком дітей; у цьому плані вона є особливе педагогічне творіння, хоча творцем її були не окремі люди, а суспільство в цілому, а сам процес виникнення й розвитку гри був «масовим» … процесом, у якому природно-історична закономірність «пробивалася» через різноманітну свідому діяльність окремих людей».
У теоретичній літературі гра розглядається як:
1) особливе ставлення особистості до навколишнього світу;
2) особлива діяльність дитини, яка змінюється й розгортається як її суб'єктивна діяльність;
3) соціально заданий дитині й засвоєний нею вид діяльності (або ставлення до світу);
4) особливий зміст засвоєння;
5) діяльність, у ході якої відбувається розвиток психіки дитини;
6) соціально-педагогічна форма організації дитячого життя, «дитячого суспільства».
Гра – породження діяльності, за допомогою якої людина перетворить дійсність, змінює світ. У грі вперше формується й виявляється потреба дитини впливати на світ, стати суб'єктом, «господарем» своєї діяльності.
Сутність гри полягає в тому, що в ній важливий не стільки результат, скільки сам процес, процес переживань, пов'язаних з ігровими діями. Хоча ситуації, що програються дитиною, уявлені, але відчуття, що переживаються нею, реальні.
Ця специфічна особливість гри несе в собі великі виховні можливості, оскільки, управляючи змістом гри, включаючи в сюжет гри певні ролі, педагог може тим самим програмувати певні позитивні відчуття дітей, які граються. По-перше, важливий сам досвід переживання позитивних відчуттів для людини; по-друге, через переживання тільки й можна виховати позитивне ставлення до діяльності. Гра має велику нагоду сформувати позитивне ставлення й до неігрової діяльності.
| 2. Прочитайте та законспектуйте педагогічний потенціал та соціально-психологічні функції гри |
Педагогічний потенціал гри полягає в тому, що вона створює умови для творчого самовираження дитини, а творчість є щонайпотужнішим засобом її розвитку.
Грі властиві такі соціально-психологічні й педагогічні функції:
· орієнтаційна – створення уявної ситуації, яка б орієнтувала дитину на певні норми поведінки в житті суспільства, на придбання якихось навичок і вмінь, а так само духовних цінностей;
· коректуюча – функція, яка вносить зміни у свідомість дитини щодо її поведінки, де дитина в грі намагається зробити стрибок над рівнем своєї звичайної поведінки;
· заміщаюча – коли властивості речі зберігаються, але значення їх перекидається, тобто центральним моментом стає думка; у грі дитина оперує значеннями слів, що заміщають річ;
· розвивальна – коли в грі у дітей ефективно розвиваються всі психічні процеси (пам'ять, сприйняття, мислення, увага, сенсорні якості – орієнтування в просторі та часі у властивостях предметів, розвиток мовлення);
· терапевтична – що застосовується для корекції різних відхилень у поведінці дітей (непристосованості, агресивності, замкнутості).
Соціально-психологічні й педагогічні функції гри є провідною ланкою в процесі формування особистості.
Педагогічні функції ігрової діяльності продиктовані стратегічним завданням перетворити групу учнів у єдиний діяльнісний організм:
· досягнення результату діяльності;
· проживання соціально-ціннісного ставлення;
· вияв і самоутвердження індивідуальності.
Педагог повинен виконати професійні операції з реалізації функцій:
| Функція 1 | Функція 2 | Функція 3 |
| – визначити мету – розподілити ролі – дати інструкцію – обмежити час і обсяг гри – елементи романтики, змагальності | – виявити мотив – указати на соціальне значення – окреслити якість – покласти відповідальність за ділянку гри – орієнтувати на красу виконання | – розкрити особливе значення – проекціювати вплив на майбутнє життя – запропонувати вільний вибір – підкреслити значення кожного в загальній грі – провести рефлексію – дякувати кожному |
Таблиця може надати значну допомогу початковому педагогу при роботі з дітьми. Вона описує технологічні умови організації групової ігрової діяльності. І тому може бути використана як засіб для професійного навчання групової роботи і як критерій оцінки професійної роботи педагога з дітьми.
Ігри мають свої особливості:
· колективний характер діяльності (безпосередні виконавці, глядачі);
· актуальність змісту, яка дозволяє додати грі гострий, наступальний характер;
· педагогічний підхід до розподілу ролей (доручення ролей і лідерам, і учням, які потребують корекції своїх недоліків);
· гра – одноразова за природою, залежить від творчості й імпровізації учасників).
| 3. Прочитайте текст та зробіть конспект гри як однієї з провідних форм соціалізації |
Гра – одна з провідних форм соціалізації, засвоєння правил спілкування. Ураховуючи специфіку роботи в дитячих організаціях, можна виділити три основні критерії ефективності соціалізації дитини:
| Інтеріоризація соціального досвіду (когнітивний) | · наявність знань про різні типи соціальних відносин; · усвідомлення залежності свого успіху від розвитку суспільних відносин; · знання особливостей соціального спілкування. |
| Прагнення до участі в соціальних відносинах (мотиваційний) | · потреба до соціального спілкування в різних групах дітей і дорослих; · спрямованість на досягнення результатів у соціальній діяльності; · адекватна оцінка своєї участі в діяльності. |
| Участь у пошуку шляхів реалізації своїх можливостей (діяльнісний) | · участь у соціально значущій діяльності; · вияв ініціативи й активності в діяльності; · творчий підхід до діяльності. |
Інтеграційним критерієм ефективності процесу соціалізації є сформована готовність до соціальних дій. Однією з актуальних проблем сучасної психології й педагогіки є проблема готовності людини, яка росте, до різних видів діяльності, до творчого виконання конкретних життєвих успіхів. Готовність до того або іншого виду діяльності розуміється в сучасній філософській, соціологічній, психологічній літературі як цілеспрямований вираз особистості, що включає її переконання, погляди, стосунки, мотиви, відчуття, вольові й інтелектуальні якості, знання, навички, установки, налаштованість на певну поведінку, діяльність.
Потреба особистості в грі і здатність грати характеризується особливим баченням світу й не пов'язано з віком людини. Проте прагнення до гри дорослих і дітей мають різні психологічні підстави.
Необхідність гри й мистецтва для людини Л.С. Виготський пояснював, застосовуючи образ воронки: «Шеррінгтон порівнював нашу нервову систему з воронкою, яка повернена широким отвором до світу й вузьким отвором до дії. Світ уливається в людину через широкий отвір воронки тисячею зовів, потягів, роздратувань, мала їх частина здійснюється і як би витікає назовні через вузький отвір. Абсолютно зрозуміло, що ця нездійснена частина життя, що не пройшла через вузький отвір нашої поведінки, повинна бути так чи інакше зжита (тобто виявлена)».
Продовжуючи думку Л.С. Виготського, можна міркувати так: доросла людина, яка вже вчинила вибір одного з можливих життєвих шляхів, живе у сфері вузького каналу воронки, а гра, мистецтво дозволяє їй в умовному плані пережити інші можливі варіанти життя, невикористані в реальному плані.
У дитини все по-іншому. «Варто тільки поглянути на дитину, – пише Л.С. Виготський, – щоб побачити, що в ній заключено набагато більше можливостей життя, ніж ті, які знаходять своє здійснення. Франк говорить, що якщо дитина грає в солдата, розбійника і коня, то це тому, що в ній є реально заключений і солдат, і кінь, і розбійник».
Інакше кажучи, якщо дорослий у грі «пробує», «переживає» вже не використані можливості життя, то дитина програє, «приміряє» ще не використані, не вибрані можливості. Саме це й робить гру могутнім засобом соціалізації дитини, залучення її до норм і цінностей суспільства.
Здатність «розширювати» канал воронки в кожної людини залежить від того, якою мірою вона, застосовуючи досвід дитинства, може користуватися ігровими ролями в реальному житті.
Гра виконує роль передбачення наочної й духовної діяльності. У ній завжди міститься елемент спортивної, трудової, художньої або пізнавальної діяльності. У грі присутнє спілкування як діяльність і ціннісна орієнтація.
Гра – завжди фізичне або духовне діяння, що вправляє сили людини. У грі незмінно є об'єкт додатку сил. Тому гра завжди стає проекцією якогось виду людської діяльності. Ігровий підхід є ефективним засобом спонукання до корисної діяльності й поведінки (Щуркова Н.Е.).
| з елементами трудової діяльності | |
| з елементами навчальної діяльності | |
| з елементами художньої діяльності | |
| ГРА | з елементами оцінної діяльності |
| з елементами духовного осмислення життя | |
| з елементами спілкування | |
| з елементами творчого творення | |
| з елементами спортивної діяльності |
Щоб створити сюжетно-рольову гру соціально-психологічного змісту, необхідно:
· точно сформулювати проблему життя;
· знайти її життєві вияви в найрізноманітніших сферах життя людини (у гостях, на вулиці, у театрі, при обговоренні важливого питання);
· визначити сутнісну ознаку поняття, яке таїть у собі вирішення проблеми;
· пошукати персонажі, які могли б зустрітися з такою проблемою;
· придумати подію, у якій ці персонажі зіткнулися б з труднощами вирішення проблеми.
Оскільки в грі учень вільний і мимовільно виявляє свої соціальні переваги, то гра може служити одночасно діагностичним засобом.
Гра
Цілі: Інсценування гри вчить учнів аналізувати й оцінювати складні проблеми людських стосунків, у вирішенні яких істотно не тільки правильне рішення, але й обопільна поведінка, структура відносин, тон, міміка, інтонація і т.п.
· Повідомляється тема, мета й пробуджується інтерес.
· Повідомляються загальні правила співпраці.
· Повідомляються критерії оцінки діяльності й організаційний регламент.
· Призначаються й інструктуються експерти.
· Висловлюється початкова їх інформація.
· Розподіл ролей, інструктаж їх виконавців.
· Розігрування ситуації.
· Аналіз гри за наперед установленими критеріями.
Драматизація сприяє розширенню поведінкового діапазону учнів, сприяє розвитку впевненості в собі, інтелектуальному розвитку, допомагає вирішувати особистості проблеми, що стоять перед ними в даний момент.
На всіх етапах розвитку особистості гра сприймається як необхідне для її життєдіяльності заняття. І чим старший школяр, тим більше він відчуває розвивальне й виховуюче значення гри. На ці специфічні особливості гри велику увагу у своїй практичній діяльності звертали відомі педагоги. „Гра, – писав С.Т. Шацький, – це життєва лабораторія дитинства, яка дає той аромат, ту атмосферу молодому життю, без якого ця пора її була б безкорисна для людства. У грі, цьому спеціальному опрацюванні життєвого матеріалу, є найцінніше ядро розумної школи дитинства”.
| 4. Прочитайте та законспектуйте види ігор на основі різнопланової діяльності |
Види ігор можна визначити на основі різнопланової діяльності:
ігри дозвілля, тобто такі, у які діти грають за власним бажанням;
ігри педагогічні – ті, які застосовуються педагогом з метою розв’язання конкретних навчально-виховних завдань.
Залежно від того, наскільки гнучкими, динамічними й творчими чи чітко регламентованими є рольові дії, правила й зміст, колективні розважальні ігри можна поділити на дві групи:
1. Ігри творчі: сюжетно-рольові, конструкторські, драматизації з вільним розвитком сюжету, гра-жарт, гра-розіграш.
2. Ігри за встановленими правилами: рухові, хороводні, спортивно-загальні, настільні.
У кожній грі є виховуючий і розвивальний потенціал.
Педагогічні ігри диференціюються згідно з педагогічною спрямованістю: дидактичні (ці ігри організовуються в процесі навчання), творчі педагогічні ігри (ігрова модель розроблена самим педагогом з метою досягнення конкретних виховних завдань). Ці ігри, які не регламентовано чіткими умовами й правилами, містять великі можливості для творчого самовираження школяра через роль. Роль є тим кермом, яке „запускає весь механізм педагогічних ігор творчого змісту”.
Педагогічні творчі ігри можна поділити на окремі види:
1. Тривала гра – на тривалий час зберігається уявна ситуація, сюжет і ролі.
2. Елементи гри. Мають на увазі ситуації, коли в організацію колективної діяльності дітей вводиться один з компонентів гри, щоб надати ігрового забарвлення цій діяльності й активізувати її (роль або уявна ситуація).
3. Гра-творчість. У процесі моделювання таких ігор організаційна роль педагога мінімальна: він може тільки подати ідею, підвести дітей до думки або просто прочитати готовий зразок гри.
Після того, як гра закінчилася, не поспішайте розлучатися з її учасниками. Попросіть учнів відповісти на питання:
Яку роль ви виконували?
Які були ваші завдання?
З якими результатами ви прийшли до закінчення гри?
Необхідно нагадати, що переможцем вважається лише той, хто повністю виконав рольові цілі. Така розмова допоможе учасникам зробити аналіз по «гарячих слідах», виплеснути емоції. Дуже важливий такт педагога при підведенні підсумків. Педагог дає кожному оцінку його дій, але так, щоб ваші слова підштовхнули учасника гри до самоаналізу, щоб вони збільшили віру гравця в себе і свої можливості. Гравці можуть проводити й аналіз своїх ігрових відчуттів у ході гри. Наступного дня після гри можна провести її докладний письмовий аналіз; дати огляд-характеристику подій гри та їх сприйняття учасниками труднощів, що виникають по ходу справи, ідей, які приходили гравцям у голову.
| 5. Прочитайте та законспектуйте шляхи вирішення конфліктних ситуацій в оцінюванні особистісного вияву в грі |
Можлива й конфліктна ситуація в оцінюванні особистісного вияву в грі. Розв’язання конфліктної ситуації – завжди рух уперед, а значить духовне збагачення людини. Щонайперша умова вирішення конфлікту – почергове висловування кожного учасника гри. Іноді такий простий крок стає простим розв’язанням конфліктної ситуації, бо як тільки інша сторона вислухана й зрозуміла її позиція, виразно проступає рішення ситуації.
Часто розгораються амбітні конфлікти: один з гравців претендує на визнання його високого становища, у якому йому відмовляє інший гравець. Дуже важливо правильно визначити зміст конфліктної ситуації – це визначає спрямованість уваги. Іноді зіткнення учасників при оцінці гри називають «порожнім конфліктом»: зіткнення викликано несприятливим станом одного з партнерів, який агресивно або грубо висловився про гру одного з учасників.
Педагогу необхідно знати контруктивний вихід з конфліктної ситуації, коли обидва учасники гри духовно збагачуються, оскільки при розв’язанні інтереси кожного беруться до уваги.
· Жарт – найлегший, витончений, природний спосіб. Гумор знімає психологічну напругу, дозволяє гравцям роздивитися суть суперечності й спокійно шукати раціональне вирішення. Діти дуже люблять гумор, достатньо жарту – і вони готові вислухати педагога й погодитися з доводами дорослого, авторитетного, досвідченого педагога.
· Ніжність («психологічне погладжування») – неважкий спосіб для педагога, який уміє поважати іншого, оскільки завжди зуміє відзначити достоїнства цього іншого навіть у суперечці, що розгорнулася. Педагог повинен розуміти, що гравець іде на конфлікт часто через психологічні особливості свого віку, і тому педагогу зовсім неважко нагадати учаснику гри його позитивні якості. Проявлена «ніжність» надихає й дає прилив сил, протест знімається, протиріччя виявляється, розум може спокійно аналізувати ситуацію.
· Компроміс – обопільна поступка обох учасників гри, які усвідомлюють правочинність інтересів кожного: обидва гравці щось втрачають і щось знаходять при компромісі. На компроміс йдуть в ім'я інтересів іншого – і в цьому полягає духовне збагачення.
· Третейський суд виявляється неминучим у тому випадку, коли гравці не в змозі знайти вихід, або коли їх інтереси становлять собою жорстку альтернативу. Третя особа – авторитетний педагог для обох учасників, вони наперед обумовлюють, що рішення цього педагога ухвалюється беззаперечно.
· Аналіз ситуації – складний і тонкий спосіб вирішення конфліктної ситуації, яка полягає в тому, щоб виявити причинно-наслідкові зв'язки і знайти наслідки ухваленого рішення. Педагог стає, завдяки своєму інтелекту й досвіду, головним у розгляді даної ситуації, гравець вимушений підкоритися логіці педагога.
Надзвичайно важливо педагогу, учасникам гри при зверненні до способів вирішення конфліктних ситуацій не забувати провідних етико-психологічних ідей, установок. Технологічний арсенал оцінної реакції педагога підвищується, якщо педагог добре володіє мімікою, пластикою, жестами, інтонацією, позою. Іноді, ні слова не кажучи, педагог здатний виказати учаснику гри своє захоплення, своє розчарування, свою радість або свій смуток з нагоди деяких невдач.
При оцінюванні гри й виконанні ролей учасниками можна запропонувати картки різних кольорів. Кожний колір означатиме яскравий вияв тієї або іншої якості особи. Картки можна назвати:
Ватажок
Буря ініціативи
Практичний розум
Майстер компромісу
Найпереконливіший
Заключний етап призначений для того, щоб гравці змогли уявити себе учасниками ділового спілкування з іншими людьми, свої сильні й слабкі сторони; урегулювати конфліктні ситуації, усвідомлювати потребу й необхідність розвитку вмінь спілкуватися.
Рольові ігри ближче за все стоять до категорії «спілкування». У якості важливих моментів спілкування виступають емпатія й рефлексія. Під емпатією мається на увазі здатність розуміти психічні стани інших людей; співпереживання; емоційний відгук; емоційна ідентифікація з іншими. Рефлексія розглядається як самопоглиблення, зверненість пізнання до свого внутрішнього світу; бачення своєї позиції з боку; здатність імітувати думки партнера.
У рольових іграх і емпатія, і рефлексія також є найважливішими характеристиками, що визначають успішність ігрового процесу. Але в грі вони мають специфічні особливості, що диктуються двопланністю ігрового процесу. Наявність емпатії необхідна, по-перше, для реального плану гри – як урахування психічних станів партнерів. По-друге, високий ступінь емпатії потрібен при переході від реального плану в уявний – як емоційна ідентифікація себе з ігровим персонажем, роль якого виконується. По-третє, знаходячись в уявній ролі, необхідно відчувати рольові переживання напарника. Саме різні поєднання цих виявів емпатії забезпечують вищий ступінь гри – рівень артистизму.
Рефлексні особливості особи характеризують інтелект людини, а також гнучкість її поведінки, тобто здатність орієнтуватися в обстановці. Завдяки наявності таких характеристик, як емпатія і рефлексія, гра є універсальним засобом вивчення особливостей спілкування й навчання спілкування.
Питання для самоперевірки:
1. Які класифікації типів ігор ви знаєте?
2. Які соціально-педагогічні й педагогічні функції властиві грі?
3. Гра – одна з форм соціалізації. Як ви це розумієте?
4. Дайте характеристику педагогічній грі?
Висновки (стисле резюме):
Існують різні види класифікацій дитячої гри. Зокрема, з погляду соціальної педагогіки виділяють три сторони гри: суверенність, характерна для раннього дитинства й молодшого шкільного віку; експериментальність як простір перевірки накопичуваного соціального досвіду, властива дітям 9–12 років; і перший ступінь пізнання, що відбувається в підлітковому віці.
Види ігор можна визначити на основі різнопланової діяльності: ігри дозвілля, тобто такі, у які діти грають за власним бажанням; ігри педагогічні – ті, які застосовуються педагогом з метою розв’язання конкретних навчально-виховних завдань.
