Іприюріальний устрій України

першому та другому етапах адміністративної реформи пріори тетним заходом є трансформація низової ланки системи адміш стративно-територіального устрою шляхом добровільного об'< п нання на основі чинних положень Конституції України адміш стративно-територіальних одиниць для забезпечення формуванні! реального суб'єкта місцевого самоврядування — такої територі альної громади (комунального об'єднання територіальних гро­мад), яка мала б необхідні фінансові та матеріальні можливосі1 для надання населенню повноцінних державних та громадській послуг. Другий етап охоплює видозміну низової ланки системи адміністративно-територіального устрою України (село, селище та місто), формування комунальних об'єднань територіальних громад, розмежування сфери відповідальності щодо надання державних та громадських послуг місцевими органами виконин чої влади та органами місцевого самоврядування на різних ті риторіальних рівнях управління. На третьому етапі трансфор муються також адміністративно-територіальні одиниці серед ньої (район) та вищої (область) ланки адміністративно-терито ріального устрою на основі збереження його конституційної три ланкової структури.

Як слушно зауважує М. Пухтинський, в ході проведення ре форми адміністративно-територіального устрою як складоиоі адміністративної реформи слід чітко розмежувати поняття «адмі ністративна одиниця» і «територіальна одиниця».

Адміністративна одиниця означає побудову відповідних взає­мин і системи органів публічної влади на певній адміністратим ній території, яка була б спроможною надавати в межах соціаль­них стандартів повноцінні послуги населенню. Територіальна одиниця — це відповідні місця поселення людей.

Насамперед слід вирішити питання формування низової адміністративної одиниці, якою в українських реаліях має ста ти громада як об'єднання територіальних одиниць, що зберіїа ють свою природу, — сіл, селищ, міст тощо.

Таким чином, при триланковій системі адміністративно-те­риторіального устрою адміністративними одиницями стають: гро­мада, район і область. При цьому виникає реальна можливість запровадження визнаних загальноєвропейських принципів здійс­нення адмінреформи: децентралізації державного управління, деконцентрації владних повноважень, їх розмежування між ор

імм.імп виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, Нир і перства, субсидіарності¹.

Висловлюються й інші пропозиції щодо реформування сис-н ми адміністративно-територіального устрою. Так, Б. Данили-MIM1I пропонує відродити містечка як тип поселень, притаман­ним українській історичній традиції (за переписом населення IHW7 р. и Україні було 463 містечка). Однак потрібно уточнити Ирн ісрії їх визначення. Також дослідник пропонує запровадити імкі адміністративно-територіальні одиниці, як сільце (так до­ці мы к > було б назвати мале село з кількістю жителів від 100 до fill!) осіб і сільськогосподарськими заняттями його жителів), та гір як самостійний тип поселень, пов'язаний головним чином і рпіиитком фермерського та лісового господарства².

Відповідно до Загальнодержавної програми розвитку малих мь і, іатвердженої Законом України від 04.03.2004 p., окремо і.іі п чисться така категорія населених пунктів, як малі міста — п. міста з чисельністю населення до 50 тис. чоловік. Станом на | Г Ічня 2003 р. в Україні нараховувалося 350 малих міст (3/4 за-і і ііііюї кількості міст України), в яких проживало майже 13 % Цй<< існня країни (близько 19 % міського населення). У тому чис-п її і мінувалося 15 міст з чисельністю населення до 5 тис. чоло-||і, (>6 міст — від 5 тис. до 10 тис. чоловік, 160 міст — від 10 тис. ні 20 тис. чоловік, 109 міст — від 20 тис. до 50 тис. чоловік.

Відповідно до Закону України «Про статус гірських насе- и них пунктів в Україні» від 15.02.1995 p., зі змінами і допов- і я ми, виділяється категорія гірських населених пунктів. Від­ нині дію до зазначеного Закону до гірських населених пунктів пі н жать міста, селища міського типу, селища, сільські насе­ лені пункти, які розташовані у гірській місцевості, мають не- Щк'гатньо розвинуті сферу застосування праці та систему со­ ні.і п.по-побутового обслуговування, обмежену транспортну до- і іуппість.

11 ропозиції щодо надання населеним пунктам статусу гірсь­кії х подаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим

¹ Пухтинський М. Адміністративна реформа: концептуальні та прикладні ні in к гп здійснення // Урядовий кур'єр. — 2003. — 19 березня.

■' Данилишин Б. Як прорахувати стабільність // Урядовий кур'єр. — 2005. — Мі. ріпія.

Швш

558

--------- ■------- ■----------------------------- Глава XII

та обласними державними адміністраціями Кабінету Міністрі! України. Перелік населених пунктів, яким надається статус гір ських, затверджується Кабінетом Міністрів України. Уразі лік відації, перейменування, об'єднання, поділу населених пунктіи, яким надано статус гірських, або створення нових зазначенні! перелік уточнюється в такому ж порядку.

Зазначеним Законом установлено державні гарантії соціалі но-економічного розвитку населених пунктів, яким надано сті тус гірських, а також пільги громадянам, яким надано ста туї' особи, що проживає і працює (навчається) на території населб ного пункту, якому надано статус гірського.

Органами, до повноважень яких належать розгляд і виріиісч ня питань адміністративно-територіального устрою в Україні, є: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Верхом на Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автоном ної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування.

Сьогодні серед головних проблем у сфері адміністративно територіально устрою виділяють:

— законодавчу неврегульованість правового статусу адміш стративно-територіальних одиниць;

—невідповідність Конституції України та внутрішню неузіо дженість існуючої багаторівневої системи адміністративно-те­риторіального устрою;

—розташування на території міст інших міст, а також сіл, селищ, які мають статус окремих адміністративно-територіалі. них одиниць;

—недосконалість класифікації міст, відсутність чітких крн теріїв для утворення районів, а також віднесення населених пуп к тів до категорії сіл, селищ, міст, недовершеність порядку утвб рення районів у містах, надмірну подрібненість адміністратии но-територіальних одиниць на рівні села, селища.

Розв'язання цих проблем значною мірою стримується не­достатньо чітким розумінням їх суті та недоліками розмежу­вання сфер регулювання законодавства про адміністративно-територіальний устрій та місцеве самоврядування, земельні від­носини, територіальне планування, відносини власності, опо­даткування тощо. Слід визнати, що проблеми у цих сферах хоч і тісно пов'язані, однак мають різне походження і тому мають

І«|іиіоріальний устрій України 559

ми і мінуватися комплексно згідно з Конституцією України та ЦІ/іпініідними законами¹. Зокрема, для проведення реформи у і і|н рі територіального устрою необхідно прискорити розроблен­ім і.і прийняття закону України «Про територіальний устрій N і р.ііпп».

Контрольні питання та завдання

І І і 11: і н ачте поняття та розкрийте особливості територіально-111 устрою України.

' < Характеризуйте конституційно-правовий статус Автоном­ии! Республіки Крим.

,'1 Ііпзначте поняття та систему адміністративно-територіаль­нім о устрою України.

\ Які перспективи реформування системи адміністративно-територіального устрою України існують в Україні? Який ШЛЯХ реформування системи адміністративно-територіаль­ного устрою, з Вашої точки зору, є оптимальним? Відповідь і її»грунтуйте.