Глав; і XIII

рендуму або будь-якої іншої форми прямої участі громадян і.їм де це допускається за законом, тоді як відповідно до ч. 1 ст. Ми Конституції України та ч. 1 ст. 6 Закону основним носієм фуик цій і повноважень місцевого самоврядування в Україні є тери торіальна громада.

У ст. 140 Конституції України визначено, що місцеве сами» врядування здійснюється територіальною громадою в поря/и встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи міі цевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх ни конавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що нр< і ставляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селиш і | міст, є районні та обласні ради. Питання організації управлінп і районами в містах належить до компетенції міських рад.

Громадяни України реалізують своє право на участь у ми цевому самоврядуванні за належністю до відповідних територі альних громад. При цьому в літературі з конституційного праві слушно зазначається, що такі категорії, як «житель» та «гром.і дянин» як член територіальної громади слід розрізняти. Житг лями є особи, які проживають на території села, селища, місті Турбота про благо цих людей є головним завданням територі альної громади. Серед жителів є громадяни України — активні суб'єкти місцевого самоврядування, політичні носії публічної влади територіальних громад. Розрізнення мешканців з прано і без права голосу дасть можливість диференційованої участі тії чи іншої групи осіб у всіх подіях, що відбуваються на місцевом рівні¹.

Будь-які обмеження права громадян України на участь у міс цевому самоврядуванні залежно від їх раси, кольору шкіри, по літичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та cd ціального походження, майнового стану, терміну проживання н відповідній території, за мовними чи іншими ознаками заборо няються.

Місцеве самоврядування як діяльність самого населення місцевої територіальної одиниці — територіального колективу (спільності) та його виборних органів з управління його сира вами цього колективу — слід відрізняти від місцевого управлінп я, під яким розуміють управлінську діяльність у місцевій тери-

Батанов О. В. Зазнач, праця. — С. 397—398.

ці..Ц..ИС сам оврядування в У краТж

|н|'і,і п.пій одиниці, що здійснюється центральною владою або н і мни грацією вищестоящого територіального рівня управлін-Іі к нть часто на органи місцевого самоврядування поклада­нії і.і ч задачі державного управління. Здійснюючи ці задачі, відпо-иі'іін органи діють уже не як органи місцевого самоврядування, II (ому можуть бути зобов'язані виконувати вказівки вищестоя­щий державних органів. Коли ж органи місцевого самовряду-і здійснюють функції місцевого самоврядування, державні tyii.iim не вправі давати їм обов'язкові вказівки щодо реалізації Цін функцій, за винятком випадків добровільної (або нерідко iMMviiic-HO добровільної) участі органів місцевого самоврядуван­ні) у здійсненні програм, що фінансуються державою (перш за Ні і і оціальних). Це важливий засіб непрямого державного ке­рівництва місцевим самоврядуванням¹.

Наука про місцеве самоврядування, як зазначається у спеці-и и,ти літературі, починалася зі спроби відповісти на запитан­ий чи здійснює територіальна громада та її органи окрему, від­мінну під державної, владу, чи вони виконують функції і повно-Мінм нпя органів держави?

((скільки однозначної відповіді на це непросте запитання не-Мін, то на практику державотворення, в тому числі в Україні, Продовжують впливати дві основні теорії місцевого самовряду-нііппя: державницька і громадська.

11 основі державницької теорії лежить ідея децентралізації in піни державної виконавчої влади (тобто передачі центром і трем их власних повноважень місцевим органам), її деволюції 11 оі 11 -о передачі права видавати закони органом певного регіону (їдкоподавча деволюція) або передачі права здійснювати зако­ни і політику, які встановлюються центром, конкретизуючи їх Щодо специфіки певного регіону (адміністративна деволюція) и,і рівні територіальних спільнот громадян і тих органів, яких о.ній обирають. Прихильники цієї теорії розглядають самовря­дування як засіб здійснення державних функцій за допомогою їй-державних за своєю суттю суб'єктів (місцевого населення та Цін о органів). Ця теорія найбільш поширена в Європі. Вона за-

' Осавелюк А. М. Организация публичной власти на местах // Консти- l vHiioiiHoe (государственное) право зарубежных стран: В 4 т.; Тома 1—2. Часть цая / Отв. ред. Б. А. Страшун. - М.: БЕК, 2000. - С. 725-727.