double arrow

Викладання психології у гімназіях (1905-1980 роки)

Лише після тривалої (сторічної) перерви у 1905 році курс філософії і психології був знову введений в російських гімназіях.

Яскравою постаттю у справі пропагування курсу психології як навчального предмету середньої школи є професор Р. І. Челпанов. Він прочитав ряд доповідей, опублікував ряд статей в різних виданнях, в яких доводив необхідність введення психології в курс гімназії, посилаючись при цьому на досвід викладання її в чотирьох класах Київської гімназії. Челпанов стверджував: «Если мы считаем необходимым, чтобы молодые люди зна­ли природу растений, камней, то отчего же в такой же мере не необходимо для них знание внутреннего мира? Отчего научное знание того, что такое память, внима­ние, воображение, аффекты, не столько же ценно, сколько является ценным зна­ние внешних явлений? Психология нужна всем: психология есть предмет общеоб­разовательный. Психология нужна и юристам, и медикам, и естественникам».

Що стосується змісту курсу, то в гімназії, на думку професора Челпанова, центр тяжіння повинен бути перенесений на теоретичну психологію, захоплюватися експериментальною психологією він не рекомендує.

А. Нечаєв мав протилежну думку, підкреслював, що сучасна психологія як наука не може існувати без експерименту, тому навіть в самий елементарний курс психології необхідно вводити експерименти.

У 1913 році в методичних рекомендаціях для вчителів «Як викладати психологію» А. Нечаєв писав: «Учні повинні зрозуміти, що в емпіричній психології немає місця ніякій метафізиці, і що тому вона стоїть однаково далеко як від матеріалістичних, так і від спіритуалістичних тенденцій».

А. Нечаєв називає низку перешкод, що ускладнюють ефективне викладання психології. А саме: незначна кількість навчальних годин; відсутність узгодження з іншими предметами; слабка підготовка учнів до розуміння психології; відсутність спеціальних програм.

В результаті тривалих дискусій було введено викладання філософії, яка включала вивчення психології і логіки за типом австрійської школи.

У «Циркулярі Міністерства народної освіти» від 5 червня 1905 року можна знайти розпорядження про введення викладання філософської пропедевтики при двох уроках в тиждень в 7-8 класах гімназії. У міністерській пояснювальній записці значення вивчення психології оцінюється досить високо. У ній указується, що в другій половині минулого сторіччя психологам вдалося накопичити «достатню кількість твердо встановлених і пояснених фактів" так що повідомлення їх може стати навчальним предметом, який допомогаэ учням розуміти їх власний суб'єктивний мир.

Метою викладання психології повинне бути досягнення ясного розуміння учнями своєрідного характеру душевних явищ, їх зв'язки з душевним життям в цілому. Найближчим практичним завданням вивчення психології повинне бути формування у школярів навичок вдивлятися в душевні явища, давати собі звіт в їх складі, а також формування звички до свідомого читання.

У методичному плані психологію рекомендується викладати як науку, засновану на емпіричних даних. Викладачеві надавалося право торкнутися основних філософських питань з приводу питання про душу, причому тільки в тому випадку, якщо він визнає це необхідним.

Пояснювальна записка рекомендує вести викладання психології наочним чином, ілюструючи свій виклад прикладами, запозиченими з витонченої літератури. Відносно фактів, встановлених експериментально, рекомендується детально розповісти про те, як саме проводився експеримент, а якщо дозволяє час, то і продемонструвати його.

Стосовно об'єму і змісту курсу психології викладачеві надавалася велика свобода. Програму рекомендувалося розглядати як зразкову. У ній було наведено лише мінімум того матеріалу, який міг бути вивчений протягом одного року при двох уроках на тиждень. Викладачеві надавалося право заглиблюватися в опис і аналіз окремих фактів. Викладач міг робити більший або менший акцент на деяких з них, опускаючи інші розділи. Порядок вивчення розділу також міг змінюватися.

Ліберальне відношення до програми частково пояснювалося відсутністю підручника. У додатку до неї рекомендувалося використовувати психологічні роботи Ледда, Селлі, Фонтегріва, тобто праці зарубіжних учених. Проте ці книги мало підходили як навчальні посібники.

Ця проблема була частково вирішена виходом в світ підручника Челпанова, який повністю відповідав навчальній програмі та був доступним читачу-початківцю. Цей підручник був рекомендований Міністерством народної освіти та перевидавався 17 разів. В ті роки було опубліковано ще принаймні вісім спеціальних навчальних посібників для гімназій.

Дуже гострою залишалася проблема з викладацьким складом, оскільки ні педагогічні вузи, ні університети не готували викладачів психології. Зважаючи на майже повну відсутність серед викладацького складу гімназій вчителів, підготовлених до викладання психології, викладачами психології в гімназіях були словесники, історики і священики. А. П. Нечаєв в доповіді «Про викладання психології в середній школі на ІІІ Всеросійському з'їзді з питань експериментальної педагогіки у 1916 році, закликав з'їзд «прийняти заходи до того, щоб гімназії мали викладачів психології з достатньою спеціальною підготовкою».

На початку ХХ сторіччя вперше з'являються роботи, в яких розглядаються вже теоретичні аспекти методики викладання психології. Зокрема, виходить книга Нечаєва «Як викладати психологію? Методичні вказівки для вчителів середніх навчальних закладів». Автор вважав, що викладання психології повинне бути переведене на строго фактичну основу, носити демонстраційний характер, викликати самодіяльність учнів, супроводжуватися практичними вправами.

З методичної точки зору цікавими э положення, висловлені в статті Ф.Ф. Ольденбурга «Думки про постановку викладання психології в середній школі». Автор окреслює низку цінних для школи того часу положень, зокрема необхідність пов'язати психологічні знання з потребами життя та виховувати культуру психологічного аналізу.

Для вивчення результатів викладання психології в школі Московським психологічним суспільством було проведено анкетування. Для цієї мети в 1909 р. викладачам психології було розіслано 200 опитувальних листів. Відповіді на запитання анкети були отримані від 52 викладачів. Більшість з них - 95% від загального числа відповідей указують на те, що психологія для учнів - цікавий предмет, який сприяє їх розумовому розвитку.

У викладанні психології в той період існували три основні проблеми:

1) відсутність у викладачів спеціальної підготовки (психологію в школі викладали історики, філологи та викладачі семінарій);

2) методична неопрацьованість навчального курсу;

3) положення самого предмету як другорядного, експериментального.

У 1912 році нарадою при Державній Думі Росії був прийнятий новий проект, згідно якому психологію і логіку оголошено необов'язковими предметами, їх викладання повинне було носити факультативний характер.

Після Жовтневої революції 1917 року у зв'язку з реорганізацією середньої школи, скасуванням гімназій і створенням єдиної політехнічної школи, психологія зникає з шкільних програм. Викладання психології не входило до планів нової радянської школи.

Психологія як навчальний предмет в середніх школах Росії була знову введена лише у 2 половині ХХ століття. Цьому сприяло широке обговорення проблеми в науковому і педагогічному середовищі, аналіз досвіду викладання психології в дореволюційній школі. У науково-педагогічних журналах були опубліковані ряд статей, які обґрунтовували необхідність введення курсів логіки і психології в школі.

Згідно ухвалі ЦК ВКП(б) «Про викладання логіки і психології в середній школі» (1946р.), викладання цих предметів вводилося у всіх середніх школах Радянського Союзу. Відповідно до цієї ухвали в 1947/48 і 1948/49 навчальних роках викладання психології було введене в 598 середніх школах Москви, Ленінграда, Києва і багатьох інших крупних міст Радянського Союзу.

Викладання психології велося в 10-х класах, на весь курс відводилося 33 навчальних години. Але стало зрозумілим, що цієї кількості годин недостатньо для засвоєння знань з психології. У 1948/49 навчального року викладання психології було переведене в 9-і класи, а кількість годин збільшена до 66.

У 1949/50 навчальному році викладання психології було введене у всіх міських середніх школах, а в 1950/51 – також у всіх сільських середніх школах. Введення психології в навчальні плани всіх середніх шкіл загострило проблему швидкої підготовки педагогічних кадрів. Для цього були організовані короткострокові курси, в університетах проводилися семінари для вчителів психології, на яких детально розбиралася кожна тема курсу, а також давалися консультації з методики викладання курсу. При інститутах удосконалення вчителів для викладачів психології були створені курси підвищення кваліфікації.

Професором Б. М. Тепловим був підготовлений підручник, який повністю задовольняв потреби навчання психології в школі, ясно і доступно висловлював основні розділи психології.

Новий закон Верховної Ради СРСР «Про розвиток освіти" висунув нові завдання перед школою, головним з яких було встановлення тісних зв’язків із промисловими підприємствами. Шкільні навчальні плани були переглянуті, а психологія як обов'язковий предмет була знов виключена.

Активне включення психології як факультативного предмету в навчальні плани шкіл знову почалося в кінці 80-х років. Це було пов'язано з тим, що школи отримали самостійність у визначенні переліку предметів для навчання. Крім того, психологія в ті роки набувала все більшої популярності в суспільстві, учні виявляли до неї зацікавленість і охоче вибирали її для вивчення.

Викладання психологіїу вітчизняних вищих навчальних закладах. З початку 40-х років у деяких університетах при філософських факультетах відкриваються психологічні відділення, і таким чином вперше починається підготовка професійних психологів.

У 1941 році у Московському університеті було поновлено роботу філософського факультету, на якому в 1942 році була організована кафедра психології. Її завідувачем був призначений професор С. Л. Рубінштейн..

Курси психології читалися перш за все на філософському і філологічному факультетах, а також на історичному, біологічному, юридичному, географічному і економічному. До викладання залучалися такі видатні учені, як Б. Теплов, А. Леонтьев, С. Кравков, А. Смирнов, А. Лурія, П. Гальперін та інші. Тим самим відновлювалася одна з традицій університетської психології – злиття процесу викладання з науковою діяльністю. Єдність наукової й навчальної роботи досягалася також залученням до наукової роботи студентів і аспірантів. Метою викладання психології була ґрунтовна теоретична підготовка фахівців, а також забезпечення досконалого володіння методами експериментальних досліджень і емпіричної роботи. Московський університет став крупною школою підготовки висококваліфікованих кадрів. З 1951 року відділення психології в університеті очолив А. Леонтьев.

У 1944 році в рамках філософського факультету Ленінградського університету було створено відділення психології. Очолив його Б. Ананьев. У створенні психологічного відділення брали участь В. Мясищев, А. Ярмоленко. Як у науковій, так і в педагогічній діяльності психологічне відділення було тісно пов'язане з Психоневрологічним інститутом. Психологію в університеті в ті роки викладали також такі видатні учені, як А. Бодальов, Л. Беккер, Б. Ломов, Е. Кузьмін, Н. Кузьміна, І. Палей та інші.

У 50-ті роки для студентів педагогічних інститутів традиційними темами або навчальними курсами стають загальна, вікова та педагогічна психологія. Крім лекцій почали проводитися практичні заняття з психології. У 1970 році з'явився підручник з психології під редакцією А. Петровського для студентів педагогічних інститутів.

3начною віхою в історії викладання психології стає видання низки навчальних посібників. У 1938 році було видано навчальний посібник з психології під редакцією Д. Корнілова, Б. Теплова, Л. Шварця. У 1940 році виходять фундаментальні «Основи загальної психології» С. Рубінштейна. У 1946 році з'являється друге видання цієї книги, яке стало класичним. У 1956 р. вийшов підручник з психології під редакцією А. Смірнова, А. Леонтьева, С. Рубінштейна, Б. Теплова. Ці підручники вплинули на характер подальшої навчальної літератури з психології.

У 1966 році в декількох університетах відкриваються психологічні факультети: спочатку в Московському і Ленінградському, а потім в Ярославському і Тбіліському університетах. Першим деканом Московського факультету став А. Леонтьев, Ленінградського факультету – Б. Ломов. Самостійний статус факультетів психології дозволив розширити можливості психологічної освіти. Кількість психологічних дисциплін значно збільшилася.

З 1965/66 навчального року в медичних вузах країни було введено викладання медичної психології. У 1965/66 навчальному році розпочато викладання спеціальних курсів юридичної психології в юридичних вузах Москви, Ленінграда, Мінська і деяких інших міст. У 1966 році Міністерством вищої і середньої освіти СРСР був проведений Всесоюзний семінар з питань викладання юридичної психології і основних проблем цієї науки.

У 1968 році Вища Атестаційна Комісія виокремлює психологічні науки із загального складу педагогічних в самостійну групу і включає психологію в перелік галузей науки, за якими присуджуються вчені ступені.

Протягом 70-80-х років продовжувалося поступове розширення психологічної освіти. Почали набувати популярності спецкурси по психології. На початку 90-х років в багатьох навчальних закладах починають працювати короткострокові 9-місячні курси перепідготовки з психології для працівників, що мають вищу освіту за іншими спеціальностями. Паралельно розширюється кількість освітніх програм, в рамках яких психологія вивчається як додаткова спеціальність, збільшується кількість психологічних курсів для студентів інших спеціальностей.

Найбільший досвід психологічної освіти притаманний старим навчальним закладам – Московському, Санкт-Петербурзькому, Ярославському, Ростовському, Самарському, Київському, Харківському університетах. У другій половині 90-х років факультети і відділення психології були відкриті також в багатьох інших вищих учбових закладах. Цей процес особливо прискорився після 1993 р. Підготовка психологів за повною вузівською програмою стала масовою.

Таким чином, в історії викладання психології було декілька періодів, коли психологія включалася в навчальний план як обов'язковий предмет. Дефіцит відповідного навчально-методичного забезпечення і викладацьких кадрів, а також і зміна цілей середньої освіти були причинами припинення викладання психології. Разом з тим, викладання психології, зі всіма його проблемами і недоліками мало позитивний вплив на виховання, розвиток та підвищення психологічної культури населення.

Питання для самоперевірки.

1. Розкажіть про викладання психології в Європі у XIX столітті.

2. Які Вам відомі досягнення та проблеми викладання психології в Європі у ХХ столітті.

3. Наведіть приклади навчальних програм з вивчення психології в європейській школі.

4. З якими складнощами були пов’язані перші спроби викладання психології.

5. Охарактеризуйте стан викладання психології у гімназіях (1905 – 1980 роки).

6. Розкажіть про історію викладання психології у вітчизняних вищих навчальних закладах.

7. Складіть хронологічну таблицю «Етапи викладання психології у вітчизняній системі освіти».


Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:  



Сейчас читают про: