2015-04-20
600
Пуфлер Е. Партійна ситема незалежної України; особливості формування, тенденції подальшої трансформації //Нова політика. -І997.-№1.-С.40-43.
Гелей С., Рутар С. Основи політології: навч. пос.–3-е вид. К.:Тов-во "Знання", 1999, розділ 8.
Білоус А. Виборче законодавство та партійна система України в порівнянні з деякими країнами ЄС та Східної Європи. //Нова політика.-1999.-№1.-С.2-5.
Варяник В.Т., Федоренко Л.Г., Ясир М.Д. Політичні партії в Україні/ Методичні вказівки з політології,-Запоріжжя: ЗДІУ, 1998. – 55с.
Кочетков А.П. Политические партии и партийные системы. //Вестник Московского университета, серия 12.-1998.-№6.-С.3-18.
Мальцев. Основы политологии: Учебное пособие.-М.,1998, глава 16.
Розділ Х. Громадські організації та рухи, засоби масової інформації - їх роль та місце в політичній системі суспільства
План
1. Громадські організації та рухи.
2. Засоби масової інформації
Розглядаючи зміст політичної системи ми з’ясували, що вона являє собою систему реально існуючих в межах певного суспільства політичних організацій, або структурних елементів. До них, окрім держави, політичних партій, відносяться і багаточисленні громадські організації та рухи, засоби масової інформації.
В структурі політичної системи всі ці організації нерозривно пов’язані між собою і постійно взаємодіють як структурні елементи, що власне і визначає системність характеру політичного життя суспільства. Тому для розуміння суті політичної системи, політичної діяльності актуальними є завдання з’ясування ролі та місця в них структурних елементів, зокрема громадських організацій та засобів масової інформації.
Крім того, певної значимості нашій темі надає та обставина, що сьогодні перед Україною гостро повстає завдання побудови суспільства, в якому громадянин є не лише об’єктом, але й повноправним суб’єктом політики.
Саме через громадські організації та рухи, через засоби масової інформації найбільш зримо розгортаються процеси політичної соціалізації особи. Саме через участь громадян в діяльності громадських організацій, через взаємодію із засобами масової інформації відбувається процес їх включення в складну систему політичних відносин. Така діяльність передбачає формування високої політичної, громадянської культури, володіння системою прав і обов’язків членів суспільства, вміння діяти ефективно в рамках Закону.
Перш ніж перейти до визначення “громадські організації та рухи”, до з’ясування відмінностей між ними та політичними партіями, державою, до розгляду їх ролі та місця в політичній системі - необхідно відповісти на запитання щодо причин, які зумовлюють їх існування. Іншими словами - які причини ведуть до того, що громадяни об’єднуються у різноманітні спілки, асоціації, групи? Такі процеси відбувалися впродовж всієї історії людства. Наприклад - філософські школи Древньої Греції, лицарські ордени середніх віків, масонські ложі, художні об’єднання епохи Відродження та ін.
Вже тоді ми бачимо спроби розрізнити державу і суспільство. Пізніше такі підходи ми зустрінемо в Канта при обгрунтуванні концепції громадянського суспільства.
Сучасні дослідники називають різні причини виникнення громадських організацій – це й інстинктивна потреба людей у спілкуванні, і прагнення до самоствердження, і намагання захиститись від агресивності державного ладу і т.п.
Слід погодитись з тим, що головною причиною є неспроможність в будь-якому суспільстві традиційних державних, партійно-політичних інституцій своєчасно помітити і вірно оцінити нові реалії, пов’язані з можливостями участі населення у здійсненні державних перетворень, реформування всіх сторін суспільного життя.
Тому прийнятним можна вважати визначення, що громадські організації та рухи - це добровільні об’єднання громадян, які виникають у результаті вільного і свідомого їх волевиявлення, на основі самодіяльності, вираження та захисту різного роду інтересів.
Є певні відмінності між громадськими організаціям та рухами.
Громадські організації – це масові об’єднання громадян, що виникають за їх ініціативою для реалізації довгострокових цілей, мають свій статут і характеризуються чіткою структурою.
Найбільш відомими сьогодні в Україні є такі громадські організації, як профспілки; молодіжні, жіночі, дитячі, ветеранські організації; науково-технічні, культурно-просвітницькі, фізкультурно-спортивні та ін. Для всіх них характерною ознакою є документальне оформлення мети і завдання, організаційно-структурне забезпечення.
Громадські рухи мають більш масовий характер, але структурно,як правило,не оформлені, діяльність носить тимчасовий характер, спрямована на досягнення певних тактичних завдань. Після чого вони або розпадаються, або консолідуються в нові політичні партії, чи громадські організації (Народний Рух України, “Саюдіс”, так звані “народні фронти” і т.п.)
Громадські організації та рухи характеризуються відносним відходженням від політики. Чим це зумовлено? По-перше, держава безпосередньо не втручається в їх діяльність, а лише регулює її відповідно до законодавства. До того ж громадські організації не наділені владними повноваженнями. Відрізняються вони і від політичних партій, оскільки не ставлять перед собою за мету оволодіння державною владою. Проте партії завжди спираються на них як на свою основу, прагнуть залучити на свій бік, очолити їх.
Отже, за своєю природою і характером діяльності громадські організації та рухи не є політичними організаціями. Однак їх діяльність часто набуває політичного характеру, оскільки громадські організації та рухи об’єднують людей, що входять до спектру політичних сил (патріотичні, національне орієнтовані групи, прихильники чи противники реформ і т.п.), по-друге, вони є потенційною базою для виникнення на їх основі нових політичних партій.
Найчастіше громадські організації реалізують себе у вигляді формальних і неформальних організацій та рухів. Право на об’єднання в такі організації є складовою частиною прав людини, які проголошені Загальною декларацією прав людини і закріплені в Конституції України. Статус та принципи діяльності громадських організацій визначено Законом України “Про об’єднання громадян”.
Отже - формальні громадські організації створюються для реалізації довгострокових завдань як з ініціативи громадян, так і держави. Їм притаманні риси: чітка структура, свій статут, офіційна реєстрація в органах влади. До них належать вже згадуванні профспілкові, молодіжні, творчі, релігійні та інші організації.
Неформальні громадські організації можуть бути як масовими, так і локальними. Всім їм властиве соціальне спрямування і відсутність офіційної реєстрації та чіткої програми, незалежність від офіційних державних органів, здійснення діяльності на принципах самоврядування. До них можна віднести різні аматорські об’єднання, клуби авторської та аматорської пісні, туристичні групи та групи оздоровчо-духовних систем та ін. В Україні зараз таких неформальних організацій та об’єднань нараховується кілька тисяч, членами яких є мільйони людей.
Для розуміння ролі та функцій громадських організацій в політичній системі потрібно з’ясувати принцип їх класифікації по типах. За основу типології слід брати критерії, що випливають з інтересів, які потребують свого захисту зусиллями громадської організації. Отже громадські організації відрізняються за:
1. економічними інтересами (організації підприємців, фермерів, кооперативи, різного роду товариства та ін.)
2. суспільно-політичними інтересами (культурні, просвітницькі,гуманітарні, релігійні...)
3. методами діяльності та правового статусу (формальні - неформальні, легальні - напівлегальні, офіційні...)
4. видами діяльності (економічні, освіти і культури, наукові, оборонні, захисту природи, конфесійні...)
На сьогодні в Україні більше 600 громадських організацій, тому класифікацію можна проводити, якщо взяти за основу дещо інші критерії -
1. соціально усвідомлені (жіночі, молодіжні, економічні)
2. ціннісно орієнтовані (товариства мови, просвіти)
3. соціально ціннісні (профспілки різних галузей і форм організації, спілки
офіцерів, ветеранів)
4. асоціальні (мафіозні клани та групи олігархів)
5. різного роду політизовані організації (Трудова Україна, Громадянський
конгрес України і т.п.)
За основу класифікації інколи беруть і такі критерії, як:
1. масштаб діяльності (міжнародні, в масштабах держави чи регіону). 2.-мета (захист соціальних, економічних, культурних, гуманітарних інтересів). 3.-кількість учасників (масові, елітні, закритого типу). 4. - місце в політичному спектрі (ліві, праві, центристи). 5. - тривалість (короткий період, тривалий).
Якщо ж взяти список всіх більше 600 громадських організацій, то можна побачити переплетіння класифікацій - громадська організація може бути із строкатою, неоднорідною соціальною базою, до неї можуть входити представники різних соціальних верств та ідеологій, конфесій та уподобань.
В цьому різноманітті - одна з особливостей функціонування громадських організацій і рухів в сучасних умовах. Річ у тім, що з розширенням демократії та зростанням рівня політичної культури посилюється тенденція до урізноманітнення громадських організацій та рухів у соціально-політичному житті, до росту їх впливовості в конкретно-історичних ситуаціях. Ця тенденція особливо чітко простежується в суспільствах перехідного типу, коли одночасно виникає безліч складних суспільно-політичних проблем.
В чому ж полягає роль громадсько-політичних організацій та рухів в політичному житті суспільства?
1. - вони є однією з форм своєчасного виявлення і реалізації політичних інтересів певних соціальних груп.
2. - вони створюють можливості розв’язання проблем повсякденного життя, які в силу різного роду причин мало охоплені увагою держави.
3. - вони створюють широкі можливості для вияву та реалізації суспільно-політичної ініціативи.
4. - вони відкривають реальні можливості для конкретного здійснення функцій громадського самоврядування.
Головне - громадські організації та рухи є своєрідною сполучною ланкою між політичним і громадянським суспільством, між “верхами” та “низами”. Саме в цьому полягає їх головна, стабілізуюча, інтегруюча роль в суспільстві.
Цілком зрозуміло, що широке розмаїття класифікації громадських організацій, можливостей політичного впливу визначає також багатоваріантність функціональної спрямованості.
Отже функції громадських організацій та рухів можна поділити на дві групи:
І. Щодо забезпечення захисту інтересів своїх членів;
ІІ. Щодо системи влади в державі, розвитку суспільства в цілому.
1.1. функція захисту (громадські організації покликані захищати своїх членів від державних структур, особливо у випадку порушення законів, неповажання прав і свобод громадян з боку урядовців);
1.2. функція допомоги (надання членам своїх організацій через власні структури можливостей розв’язань особистих проблем). Однією з найпоширеніших традиційних організацій, що забезпечують реалізацію цієї функції, є профспілки. Їх роль буде зростати з переходом від держави, відчуженої від населення, до правової держави і громадянського суспільства.
II.1. функція опозиції до влади (переважальна функція, котра спонукає державу дбати, щоб діяльність громадських організацій не виходила за межі закону);
II.2 творча функція (сприяння державотворчому процесу, можлива у випадку співпадіння інтересів громадян і дій держави).
Окремо слід виділити спільну для всіх громадських організацій і рухів функцію тиску на офіційні структури. Мова йде про те, що не претендуючи на політичну владу, громадські організації так чи інакше намагаються на неї впливати, зокрема на прийняття політичних рішень в інтересах більшості громадян. Саме на основі громадських організацій і рухів виникають і розвиваються так звані групи тиску. Їх умовно можна поділити на групи тиску, що відстоюють матеріальні, економічні інтереси, моральні інтереси; можуть бути у вигляді політичних клубів (виборців), спеціалізовано-політизованих організацій і т.п.
Групи тиску - це певна частина громадсько-політичних об’єднань, які прагнуть задоволення інтересів своїх членів шляхом впливу на органи державної влади, парламент, політичні партії.
В сучасних умовах громадські організації та рухи виступають не тільки своєрідною з’єднувальною ланкою між функціонуванням державних органів та відповідними діями населення країни. Все повніше вони надають допомогу владним структурам у виконанні функцій управління, привертають увагу широких мас населення до найбільш гострих загальних проблем, пропонують способи їх розв’язання та вимагають цього від влади. Як показує практика, вже самим своїм існуванням вони змушують державні та громадські органи діяти більш активно, оперативно і ефективно. Охоплюючи своїм впливом величезні маси людей і перехоплюючи нерідко ініціативу, громадські організації та рухи сприяють зростанню ролі особи як суб’єкта політики.
Засоби масової інформації (ЗМІ) політологія розглядає як важливий структурний елемент політичної системи. Це й не дивно, адже ЗМІ сьогодні все частіше називають “четвертою владою”. Разом з тим цілком зрозумілим є те, що ЗМІ як і громадські організаційне не мають у своєму розпорядженні будь-яких законодавчих, виконавчих, правоохоронних чи соціальних органів.
В чому ж полягає політична роль ЗМІ? Вона обумовлена тим, що ЗМІ - це заклади, котрі створені для збору, обробки і відкритої, публічної передачі різного роду інформації для верств населення.
З цього, найбільш поширеного визначення можна було б зробити висновок про неполітичну природу ЗМІ. Однак це не зовсім так.
Діяльність політичної системи неможлива без опосередкованих форм спілкування та спеціальних засобів зв’язку між різними її елементами. Тому найбільш помітний вплив на політику ЗМІ справляють через політичні комунікації. Ця сфера суспільної діяльності як ніяка інша потребує спеціальних засобів інформаційного обміну, що передбачає встановлення і підтримку постійних зв’язків між суб’єктами політичної діяльності. Зрештою органічність входження ЗМІ в сучасну політику обумовлена самою природою політики як колективної, складно організованої цілеспрямованої діяльності, в т.ч. спілкування людей з приводу реалізації групових цілей та інтересів, що стосуються всього суспільства.
До того ж ЗМІ є носіями не просто інформації, а політично важливої інформації, котра часто виражає політичні інтереси різних соціальних верств, класів, груп. А як відомо - саме політичні інтереси відіграють головну роль в політичній діяльності. Вони реалізуються політичною системою в усіх сферах життєдіяльності суспільства (економіка, соціальна сфера, екологія і т.п.). ЗМІ, пропагуючи, або критикуючи ідеї, політичні програми, теорії виробляють різноманітні соціально-політичні установки, спрямовують людей на зумовлені дії.
В стислому виразі політична роль ЗМІ полягає в здійсненні оцінки політичних програм, платформ, ідей та пропозицій як держави, політичних партій, так і громадських організацій та окремих осіб.
Серед багатоманітності напрямків діяльності ЗМІ слід виділити ті, котрі безпосередньо пов’язані з політичною та просвітницькою роллю:
1. Забезпечення Конституційного права громадян на задоволення своїх інформаційних інтересів (ст. 34).
2. Забезпечення гласності - необхідної умови реалізації прав і свобод людини.
3. Організація обговорення важливих проблем держави і суспільства.
4. Вивчення громадської думки - канал зворотного зв’язку влади і суспільства.
5.Пропаганда, підтримка, критика діяльності держави, партій, громадських організацій, окремих лідерів.
6.Виховання політичної культури, моралі у громадян.
7. Сприяння формуванню та здійсненню зовнішньої політики.
Слід мати на увазі, що не всі відомості, що їх поширюють ЗМІ, носять політичний характер (розважальні, спортивні програми, погода та інші).
До політичної інформації відноситься та, яка має суспільну значимість і на основі якої у громадян формується думка про діяльність уряду, парламенту, політичних партій, судової системи, громадських організацій та інших політичних інститутів...
ЗМІ мають свою специфіку політичної дії. Це зумовлене тим, що вони дещо інше, ніж решта сфер політичної дії реалізують свою значимість.
Наприклад. В різних політичних системах владні структури завжди ретельно відбирають інформацію. Подача рішень органів політичної влади контролюється прямими і непрямими методами. Це й зрозуміло - так досягається легітимність влади. Тому така інформація “зверху”, як правило, несе в собі ряд викривлень, часто суперечлива. Це викликає потребу урізноманітнити джерела і канали інформації. ЗМІ залучають потоки інформації “знизу”, часто через неформальні канали. Такі потоки несуть дані про думку мас з тих чи інших питань. В ЗМІ інформація “зверху” і “знизу” існує цілісно, оптимізується за змістом. Часто політичні потреби виявляються у вигляді громадського настрою чи певного психологічного стану. Ці обставини враховують ЗМІ, своїми специфічними засобами посилюючи або послаблюючи громадську думку.
Без такої діяльності ЗМІ суспільству важко орієнтуватися в суперечливих політичних процесах. Розвинені, демократично організовані ЗМІ, що об’єктивно висвітлюють політичні події, - це одна з найважливіших гарантій стабільності демократичного суспільства. Але це, так би мовити - в ідеалі.
В повсякденній політичній практиці стосовно ролі ЗМІ в розвитку політичної системи слід враховувати існування двох тенденцій.
Перша полягає в тому, що цілеспрямована інформація є важливою для створення певного іміджу влади, окремого політика. Тому влада будь-якими засобами намагається контролювати ЗМІ. Той, хто контролює інформацію, може не тільки певним чином впливати на колективну свідомість, але й направляти поведінку мас. Особливо яскраво спроби диктату влади над ЗМІ простежуються під час виборчих кампаній. Намагаючись нав’язати свою політичну волю більшості населення влада широко використовує маніпулювання громадською думкою за допомогою можливостей ЗМІ. При цьому в масову свідомість систематично впроваджуються соціально-політичні міфи - ілюзорні ідеї без їх раціонального, критичного осмислення.
З життєвого досвіду ми знаємо, що “середній” виборець ставиться до кандидата на певну державно-політичну посаду відповідно створеного ЗМІ (особливо телебачення) іміджу. Побачити дійсні ділові та моральні якості кандидатів, так само як і визначити їхні політичні позиції, при цьому важко.
В розвинутих країнах (досягнення їх стандартів задекларовані владними структурами України) без доступу до ЗМІ, особливо електронних, неможлива поява загальнонаціональних лідерів та існування впливової опозиції. Не дивно, що в сьогоднішній Україні вже на протязі десяти років влада робить все, щоб штучно створити ілюзію дефіциту конструктивного лідерства, що спонукає громадян, по принципу меншого зла, терпіти некомпетентних, аморальних, навіть корумпованих політиків.
Разом з тим, в демократичних системах ЗМІ намагаються діяти досить автономно. При цьому важлива, об’єктивна інформація широко поширюється в суспільстві. Вона часто має різко опозиційний характер по відношенню до діючих політичних структур. Відомі факти, коли матеріали в ЗМІ зумовлювали політичні скандали, кризи, чи й відставки лідерів.
Зрештою відносини ЗМІ з державою і урядом, політичними партіями, окремими лідерами завжди були протирічивими. Вони намагаються грати суттєву роль в обмеженні влади і конкретних політичних дій правлячих кіл, у викритті порушень законності, в захисті громадян від свавілля держави. Саме ці зусилля роблять ЗМІ привабливими для населення, а, отже, для потенційних покупців інформації (підписка газет, журналів,реклама на телебаченні, радіо). При цьому державні, владні структури, лідери змушені визнавати, що ЗМІ потребують певної свободи і незалежності, так як в іншому випадку вони можуть втратити довіру населення.
Звідси випливає друга тенденція, яка характеризує роль ЗМІ в розвитку політичної системи суспільства. Вона полягає в тому, що поступово ЗМІ перетворюється в прибуткову галузь бізнесу і здобувають відносну свободу від контролю з боку держави, політичних сил. Все частіше ЗМІ цілком свідомо намагаються нав’язати суспільній свідомості виключно своє бачення тих чи інших подій, що мають політичне забарвлення. Така тенденція взаємодії ЗМІ та влади, ЗМІ та суспільства інколи називають “інформаційним тоталітаризмом”. Деякі політологи навіть ведуть мову про наближення епохи “медіократії” - влади ЗМІ, які будуть не стільки відображати чи коментувати дійсність, скільки намагатимуться контролювати її. Це тим більше слід мати на увазі, враховуючи, що ЗМІ здатні служити різним політичним цілям: як нести людям знання, формувати в них почуття власної гідності, стремління до свободи і справедливості, так і духовно їх гнобити, залякувати і дезінформувати, сіяти розбрат, недовіру і страх. Монопольне право визначати обсяг, зміст і характер інформації, котра щоденно входить в кожен дім, дає керівництву ЗМІ більше реальної влади, ніж є в уряді і опозиції разом взятих. Тому влада, а особливо бізнесові структури, намагаються впливати чи тиснути на ЗМІ, наприклад розміщенням реклами.
З одного боку, розвиток демократичних процесів залежить від діяльності ЗМІ, тому потребує контролю з боку влади за їх діяльністю. В той же час принципи демократії базуються передусім на свободі слова та праві на інформацію. Сучасна держава вже не в змозі повністю контролювати ситуацію, як це було нещодавно.
Тому на порядок денний виходять завдання перш за все законодавчого забезпечення діяльності ЗМІ.
Законодавчі норми діяльності національної преси, радіо, телебачення є одним з найважливіших питань, які треба розв’язати для успішного розвитку демократичного суспільства в Україні. Звичайно, проблема полягає не у відсутності законів. В нашій державі діє Конституція, Закон “Про інформацію”, “Про державну підтримку засобів масової інформаціїю...” та ін. Взагалі Україна посідає одне з перших місць в СНД за кількістю законів, присвячених ЗМІ. Проблема полягає в їх застосуванні та поважанні.
З огляду на таку навіть поверхову характеристику двох взаємодіючих тенденцій стосовно ролі ЗМІ в політичній системі суспільства можна зробити два висновки - перший про складну, суперечливу природу взаємодії ЗМІ з іншими структурними елементами політичної системи. З другого - про особливу, специфічну роль ЗМІ в політичній системі. Така складна взаємодія свідчить, що ЗМІ є важливою частиною політичної системи, справляє значний вплив на розвиток політичного життя будь якого суспільства.
Особливо значною є роль ЗМІ, громадських організацій та рухів в Україні сьогодні, в перехідний період, коли без їх активної діяльності неможливо досягнути масової підтримки політики соціальних і політичних перетворень.
