Студопедия


Авиадвигателестроения Административное право Административное право Беларусии Алгебра Архитектура Безопасность жизнедеятельности Введение в профессию «психолог» Введение в экономику культуры Высшая математика Геология Геоморфология Гидрология и гидрометрии Гидросистемы и гидромашины История Украины Культурология Культурология Логика Маркетинг Машиностроение Медицинская психология Менеджмент Металлы и сварка Методы и средства измерений электрических величин Мировая экономика Начертательная геометрия Основы экономической теории Охрана труда Пожарная тактика Процессы и структуры мышления Профессиональная психология Психология Психология менеджмента Современные фундаментальные и прикладные исследования в приборостроении Социальная психология Социально-философская проблематика Социология Статистика Теоретические основы информатики Теория автоматического регулирования Теория вероятности Транспортное право Туроператор Уголовное право Уголовный процесс Управление современным производством Физика Физические явления Философия Холодильные установки Экология Экономика История экономики Основы экономики Экономика предприятия Экономическая история Экономическая теория Экономический анализ Развитие экономики ЕС Чрезвычайные ситуации ВКонтакте Одноклассники Мой Мир Фейсбук LiveJournal Instagram

Дієслова дійсного способу




Теперішній час дієслова

Особові форми теперішнього часу сучасних східнослов'янських мов сягають давніх форм і змінюються за особами і числами. В історії розвитку трьох мов відбулися певні зміни, що позначилися і на відмінюванні дієслова. Зокрема, порівняно з давньою руськоукраїнською мовою сучасні дієслова мають два числа: однину і множину. За характером основи теперішнього часу всі дієслова трьох мов діляться на тематичні й атематичні.

Атематичні дієслова

До атематичних дієслів належали бити, дати, hсти, вhсти (частково имати). При відмінюванні особові закінчення приєднувалися безпосередньо до кореня, у якому (дад-, -hд-, -вhд-) відбувалися зміни: асиміляція, дисиміля­ція і спрощення приголосних (~с-си, > ~си, дад-мь > дамь, дад-си > да-си, дад-ть > дасть).

Давню систему відмінювання атематичних дієслів найповніше зберігають українська і білоруська мови. У російській мові позначився вплив тематичних дієслів.

Дієслово бути (поява [у] пояснюється впливом форми-майбутнього часу), бить, биць у трьох мовах зазнало змін,. а саме: в однині і множині в українській мові виступає є. Форми еси, єсть, що зрідка вживаються в творах українських письменників, виконують стилістичну функцію. У російській мові нормою виступає форма єсть, у білоруській — есць, зрідка є.

Інші атематичні дієслова в 1 особі однини мають спільне,

успадковане з давніх часів закінчення -м (із занепадом ь): дам, їм, ем.

2 особа однини успадкувала давню флексію в українській і білоруській мовах (даси, дасі), а в російській мові виникло нове закінчення під впливом тематичних дієслів (дашь, ешь).

З особа однини зберігає стару форму (дасть, дасць, даст) із ствердінням -т у російській мові.

У першій особі множини українська і білоруська мови успадкували давню флексію (дамо, їмо; дамо, ямо), однак у білоруській мові вживається і нова форма: дадзім, ядзім. У російській мові дадим, едим виникли за аналогією до форми наказового способу.

Друга особа множини в українській і білоруській мовах має давню флексію (дасте, дасце), а в російській мові зберігається давній корінь, ускладнений суфіксальним [и] (з наказового способу): дадите, едите.

Третя особа множини ще в давні часи зазнала впливу тематичних дієслів, і поруч із формою дадять вживалася форма дадуть, яка виступає у трьох мовах: дадуть, дадуць, дадут.

Тематичні дієслова

Давні тематичні голосні основи зберегли три мови: в українській -е-, після голосного [йе] (-є-) (І дієвідміна); -и-, після голосного [йі] (-ї-) (II дієвідміна); у російській-давні тематичні голосні збереглися без зміни: -е- (І дієвідміна), -и- (II дієвідміна); у білоруській -е-, після твердих приголосних маємо -э-, після шиплячих -а- (І дієвідміна), -і-, після твердих приголосних -ы- (II дієвідміна).




1 особа однини має закінчення -у (-ю) у І і II дієвідміні, що походить з давнього ǫ (пор. ст.-сл.. âåç\, ÷èòàа\, ìëú÷\).

У 2 особі однини закінчення утворилося в результаті злиття в одну морфему колишнього тематичного толосного основи з особовою флексією -ши, -шь. Російська мова зберігає традиційне написання -шь, яке не збігається з вимовою. В українській мові приголосні перед флексією -еш, -иш стверділи. Після голосного виступає флексія -еш,

-іш. У білоруській мові наявність різних тематичних голосних також свідчить про пізніші фонетичні процеси, пов'язані із ствердінням приголосних та зміною е на а в ненаголошеній позиції: -еш, -аш, -аш (вязеш, бярэш, пішаш), -іш, -иш (косіш, маўчыш).

З особа однини. Уже в текстах ХІ-ХІ мові в дієсловах І, II, ПІ класів засвідчені форми як із флексією -ть, так і без неї. Форми без -ть особливого поширення набули в українській (і білоруській) мові, де вони закріпилися в дієсловах І дієвідміни, тим часом як у російській мові такі форми зберігаються в говорах, а нормою є форми з флексією -т (несеш, берет).

У дієсловах II дієвідміни закінчення зберігається у трьох мовах, однак в українській мові -ть, а в білоруській –ць. У російській мові наявне закінчення -т.

1 особа множини. Давні пам'ятки, крім закінчення -мь, засвідчують флексії -мо, -ме, -ми, що відбивають живі діалектні риси.



Флексія -мо характерна для української мови, а для російської і білоруської мов нормою є закінчення -м. В українській поезії зрідка виступає флексія -м (скорочена форма), але вона не є нормою.

У білоруській мові форми на -мо рідко вживані.

2 особа множини зберігає давню флексію: укр. несете, знаєте, ходите, стоїте; рос. несете, знаєте, ходите, стоите; блр. нясеце, знаеце, ходіце, стаіце.

З особа множини. Сучасні східнослов'янські мови успадкували давнє закінчення І і II дієвідмін. Українська і білоруська мови продовжують давню форму -уть (-ють), -ать (-ять), де у походить з ǫ, а — з ę: несуть, знають, мовчать, косять; нясуць, знаюць, маўчаць, косяць. У російській мові виступає тверде т: несут, знают, молчат, косят.

В особових формах теперішнього часу (і простого майбутнього) засвідчені чергування приголосних. Однак тут спостерігаються специфічні риси, властиві окремим східнослов'янським мовам. Зокрема, у 1 особі однини приголосний д чергується з дж в українській і білоруській: мовах, а в російській — д > ж: укр. водити — воджу, водиш; блр. вадзіць — ваджу, водзіш; рос. водить — вожу, водить.

Однією з характерних особливостей української мови, що нею вона відрізняється від російської й білоруської мов, є вирівнювання дієслівної основи 1 особи однини і 3 особи множини (давній І клас), у якій перед особовими закінченнями виступав задньоязиковий г або к. Приголосні гі в під впливом інших особових форм були витіснені шиплячими ж і ч: могти — можу, можуть; берегти — бережу, бережуть; пекти — печу і печуть; текти — течу, течуть; рос. мочь — могу, могут; беречь — берегу, берегут; печь — пеку, пекут; течь — теку, текут; блр. магчы — магу, магуць; берагчы — берагу, берагуць; пячы — пяку, пякуць; цячы — цяку, цякуць.

Тільки для білоруської мови характерне чергування д —•dzʹ, т — ц у дієсловах 2 і 3 особи однини та 1 і 2 особи множини: блр. вяду — вядзеш, вядзе, вядзем, вядзеце, вядуць; пляту — пляцеш, пляцем, пляцеце, плятуць; укр. веду — ведеш...ведуть; плету — плетеш... плетуть; рос. веду — ведешь... ведут; плету — плетешь... плетут.

Майбутній час дієслова

Проста, або синтетична, форма майбутнього часу утворюється від дієслів доконаного виду і має ті самі особові закінчення, що й дієслова теперішнього часу: укр. принесу, принесеш, принесе, принесемо, принесете, принесуть; рос. принесу, принесешь, принесеш, принесем, принесете, принесут; біл. прынясу, прынясеш, прынясе, прынясем, прынясеце, прынясуць.

Процес остаточного усталення й чіткого розмежування простих форм майбутнього часу й форм теперішнього часу припадає, як вважають дослідники, на XIV ст.

Для вираження майбутнього недоконаного вживаються аналітичні, або складені, форми, що утворюються поєднанням дієслова бути (быть, быць), яке змінюється за особами й числами, та основного дієслова в неозначеній формі недоконаного виду. Крім

дієслова бути, у ролі допоміжних виступають ще й такі, як хочу, почну, начну, стану.

У давньоруськоукраїнській мові серед допоміжних дієслів для вираження аналітичної форми майбутнього часу недоконаного виду вживалося ще й дієслово иму (інфінітив яти). В українській мові внаслідок лексикалізації аналітична конструкція перетворилась на синтетичну форму майбутнього часу недоконаного виду: читатиму, читатимеш і т. д.

Минулий час дієслова

В історії східнослов'янських мов найбільших змін зазнали форми минулого часу.У сучасних українській і російській мовах для вираження минулої дії вживається тільки видозмінений перфект. Однак в українській і білоруській мовах маємо ще й передминулий час, що відповідає колишньому плюсквамперфекту.

Нині для трьох мов у множині вживається форма чоловічого роду, яка витіснила собою форми жіночого і середнього роду. Крім того, в однині чоловічого роду на українському грунті кінцевий -л (з -лъ) змінився на нескладовий ў (орфогр. в). Ця зміна охопила й білоруську мову: укр. читав, ходив; блр. чытау, хадзіў; рос. читал, ходил.

В історії всіх східнослов'янських мов після занепаду ъ у суфіксі -лъ зникав і -л, якщо він стояв після основи на приголосний: д.-р.укр. нєслъ, вєзлъ, пєклъ, мьрзлъ > укр. ніс, віз, пік, мерз; рос. нес, вез, пек, мерз; блр. нес, вез, пек, мерз. У позиції після приголосного основи суфікс -л- зберігається: укр. несла, везла, рос. несла, везла, блр. несла, везла, несло, вязло.

Коли дієслова з суфіксом -ну- означають пасивний стан суб'єкта, то при утворенні минулого часу суфікс -ну- інфінітивної основи випадає: укр. сохнути — сох, сохла; мокнути — мок, мокла та ін.; рос. сохнуть — сох, сохла; мокнуть — мок, мокла; блр. сохнуць — сох, сохла; мокнуць — мок, мокла. Однак тут можливі й паралельні утворення: укр. мерзнути — мерз і мерзнув, замовкнути — замовк і замовкнув; рос. мерзнуть — мерз і мерзнул, умолкнуть — умолк і умолкнул; біл. мерзнуць — мерз і мерзнуў, змоукнуць — змоук і змоукнуў.

Давноминулий (колишній плюсквамперфект) час наявний у сучасних українській і білоруській мовах, залишки його

простежуються в говорах російської мови: укр. «Віл щось почав був говорити, да судді річ його з починку перебили» (Є. Гребінка); блр. «У нас змагання цёмних мас, у час галечы(злидні) і развалу, была апанавала нас гання [зграя] драпежная шакалаў» (К. Крапіва).

Наказовий спосіб

Унаслідок давніх п'яти синтетичних давньоруських форм наказового способу витворилася сучасна система наказового способу, що складається з трьох синтетичних форм: 2 особа однини, 1 і 2 особа

множини.Наказовий спосіб утворюється від основи теперішнього'

(простого майбутнього) часу.

2 особа однини має флексію (давній суфікс) -и (-і, -ы), яка зберігається в усіх східнослов'янських мовах: а) під. наголосом: укр. бери, води, греби; рос. бери, води, греби; блр. бяры, вадзі, грабі; б) у дієсловах з наголосом на префіксі ви-, вы-, якщо без префікса наголос падає на флексію: укр. виколи, вимети, витягни; рос. виколи, вимети, вытяни; блр. выкалі, вымяці, выцягні; в) без наголосу, якщо основа теперішнього (простого майбутнього) часу закінчується на два й більше приголосних: укр. відвикни, мерзни; рос. отвыкни, отсохни, мерзни; біл. адвыкні, адсохні, кісні, мерзні.

В інших випадках ненаголошена флексія 2 особи однини змінюється: або повністю редукується, або зазнає часткової редукції (-и переходить у -й). В українській і білоруській мовах флексія -и зникає (повна редукція) після д, т, з, с, л, н, а в російській мові й після інших приголосних: укр. зустрінь, лазь, трать, повісь; рос. встреть, лазь, трать, повесь; блр. стрэнь, лазь, траць, павесь.

Поруч із спільними рисами у творенні форм 2 особи однини наказового способу спостерігаються певні особливості. В українській і білоруській мовах приголосні основи г, к чергуються з ж, ч, а в російській мові цих змін немає: укр. біжи, стережи, печи, січи; блр. бяжы, сцеражы, пячы, сячы; рос. беги, стереги, пеки, секи.

Спільність спостерігається в таких формах української і білоруської мов: укр. ляж, виходь, пам'ятай, сідай; блр. ляж, выходзь, пам'ятай, сядай; рос. ляг, виходи, помни, садись.

При утворенні наказового способу 1 і 2 особи множини слід мати на увазі ті зміни, які відбулися в окремих мовах. Наприклад, в українській мові дієслова, що здавна належали до І і II класу і форми наказового способу у множині утворювали за допомогою суфікса -ѣ-,

вплинули на дієслова III і IV класу, у результаті чого останні теж на­були суфікса -ѣ- перед особовими закінченнями. Унаслідок перерозкладу основ суфікс -і- (з -ѣ-) відійшов до флексії: берімо, бережімо, печімо, мокнімо, сохнімо, пишімо.

У 2 особі множини вживається переважно нове закінчення -іть: бережіть, беріть, печіть, мокніть, сохніть. Тільки українська мова зберігає форми на -іте, що сягають давніх форм, але вони вживаються з певною стилістичною метою, надають відтінку урочистості висловлюваному, наприклад: Поховайте та вставайте. Кайдани порвіте І вражою злою кров'ю Волю окропіте (Т. Шевченко).

У 1 і 2 особі множини до форми 2 особи однини додається флексія -мо, -те: зустріньмо, ладьмо, удармо, сипмо; зустріньте, ладьте, ударте, сипте.

У російській мові 1 особа множини наказового способу збігається з формою 1 особи множини теперішнього часу або простого майбутнього з наказовою інтонацією: возьмем, почитаєм, скажем. 2 особа множини утворюється від 2 особи однини за допомогою флексії -те: берите, мойте, бегите, пеките, лягте..

У білоруській мові, як і в російській, 1 особа множини наказового способу збігається з 1 особою множини теперішнього або простого майбутнього часу: вазьмем, почитаєм, напишам. Деякі дієслова вживаються з флексією -ем, -эм: хадзем (а не хадзім), пішэм.

Крім синтетичних форм наказового способу сюди належать також описові конструкції, які в східнослов'янських мовах утворюються сполученням форм теперішнього часу (або простого майбутнього) з наказовою часткою хай, нехай (укр.), да, пусть (рос), няхай, хай (біл.): біл. Хай ляціць, жыве на волі гучны воклік маёй песні (М. Чарот).

Умовний спосіб

У сучасних східнослов'янських мовах умовний спосіб виражається аналітичними формами, а саме: від дієслів минулого часу й частки би (б) (залишки форми аориста). Блр.. Каб мелі — зорамі яни асипалі б святліци, блакітам лета і вясни пакрилі б камяніци (П. Глебка). Тільки східнослов'янським мовам властиві форми умовного способу, що виражені інфінітивом у поєднанні з часткою б (би): укр. Коли б його (Самійла) пустити з косою просто, він обкосив би всю земну кулю... (О. Довженко); рос. Пленного взять

бы — вздихает Кривуля (О. Пенежко); біл. Мне б самому пазнаць свет пуцінамі рознымі, хоць бы раз праплысці акіянамі грознымі (П. Броука).

Інфінітив

Характерною ознакою інфінітива давньоруськоукраїнської мови є наявність суфікса -ти Деякі дієслова (ті, у яких основа закінчується на г, к) мали форму на -чи. Наприклад: нести, вести, сьхнути, знати, хвалити, мочи, беречи, печи, течи.

В історії розвитку східнослов'янських мов інфінітив зазнав порівняно незначних змін. Наприклад, в українській мові інфінітив має форму на -ти незалежно від інфінітивної основи й наголосу, причому морфему -ти за аналогією до більшості форм отримали дієслова, що в давнину мали форму -чи: нести, вести, сохнути, знати, хвалити, могти, берегти, пекти, текти. Форми інфінітива на -ть, уживані в ряді говорів української мови та в поетичних творах, не є літературною нормою.

В українській мові, на відміну від російської і білоруської, спостерігаються паралельні утворення форм інфінітива: ревти — ревіти, сопти — сопіти, хропти — хропіти, а також плисти — пливти, нап'яти — нап'ясти; рос. реветь, сопеть, хропеть; плить, напялить; блр. раўці, сапці, храпці; плиць, напнуць.

У російській мові форми інфінітива на -ти, -ть, рідше на –чь.

Форма на -чь побутує в тих дієсловах, у яких корінь-основа інфі­нітива має приголосний г або в: мочь, беречь, печь, течь. Ця форма є продовженням давньоруської форми на –чи.

У білоруській мові інфінітив має форму на -ці, -ць, -чы (-ч): вясці, паўзці, раўці, сапці, несці, везці, плесці, гризці; даць, малоць, іграць, знаць, цямнець, сохнуць, хадзіць та ін. Суфікс -чі (-ч), уживається в невеликій кількості дієслів з основою інфінітива на г, к, причому г зберігається, а к майже не вживається: магчі, пячы, таўчы, цячы, сякчы (сячи і сеч),

Дієприкметник

Суфікси, за допомогою яких утворюються дієприкметники сучасних східнослов'янських мов, є в основному прямим продовженням давньоруськоукраънських, але ступінь продуктивності їх різний у трьох мовах.

У сучасних східнослов'янських мовах, розрізняють активні й пасивні дієприкметники теперішнього й минулого часу, які утворюються або від основи теперішнього часу, або від інфінітивної основи.

Активні дієприкметники теперішнього часу

Активні дієприкметники теперішнього часу в давній руськоукраїнській мові утворилися від основи теперішнього часу за допомогою суфіксів -уч- (-юч-), -ач- (-яч-), на місці яких у формі називного відмінка однини чоловічого і середнього роду виступали -а, -я (неса, зная, хваля), але в непрямих відмінках з'являлися -уч-, -ач- (Р. несуча, знаюча, хваляча; Д. несучу, знаючу, хвалячу і т. д.). У жіночому роді суфікс зберігався: несучи, знаючи, хвалячи.

В українській мові активні дієприкметники недоконаного виду теперішнього часу, що утворюються від основ теперішнього часу за допомогою малопродуктивних суфіксів -уч- (-юч-), -ач- (-яч-), маловживані: догоряючий, співаючий, керуючий, гримлячий, зріючий, читаючий та ін. Частіше їх заміняють описові дієслівні звороти: який (що) співає; який (що) читає; який (що) править і под.

Дієприкметники, втративши дієслівні ознаки, переходять до розряду прикметників у трьох мовах: укр. Блукаючий погляд Тиховича зупиняється врешті на вогнищі (М. Коцюбинський); рос. Будет он утруждаться разъездами ради каких-нибудь незначащих дел (К. Федин); біл. Салдацкія вочы одразу цяплелі і бачылі заўтрашні дзень

прад сабой, а побач матросы натхненыя пелі, што гєта апошні, рашаючы бой (С. Грахоўскі).

В українській та російській мовах форми на -уч-, -ач-перейшли до прикметників: укр. лежачий, горючий, гаряячий і под.; рос. лежачий, горючий, гарячий та ін.

Форми на -ущ-, -ащ- в українській і білоруській мовах виникли внаслідок впливу старих книжних форм і сучасної російської мови, але це переважно прикметники: трудящий, роботящий, пропащий, загребущий (укр.), пропашчы, заграбушчы, вядушчы, гуляшчы (біл.).

У білоруській мові активні дієприкметники теперішнього часу з суфіксами -уч- (-юч-), -ач-(-яч-) бачачы, ідучы, пахнучы, гаворачы і под. вживаються обмежено, але ширше, ніж в українській мові.

Активні дієприкметники минулого часу

Активні дієприкметники минулого часу здавна утворилися від

інфінітивних основ за допомогою суфіксів -въш-, -ъш-. У формі називного відмінка однини чоловічого роду він не зберігався, а з'являвся в непрямих відмінках; у жіночому роді був наявний і в називному відмінку однини.

В українській мові дієприкметники минулого часу утворюються від префіксальних інфінітивних основ перехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфіксів -вш-, -ш-: перемігший, здолавший; це поодинокі творення. їм звичайно відповідають описові звороти типу який (що) переміг.

Продуктивним тут виступає суфікс -л-: замерзлий, змарнілий, обважнілий та ін.

У російській мові дієприкметники минулого часу утворюються від інфінітивних основ доконаного й недоконаного виду за допомогою суфіксів -вш-, -ш-: горевший, знавший, читавший. Дієприкметники з суфіксом -л- не вживаються в російській мові. Залишки їх простежуються в незначній кількості прикметників: горелый, запотелый, возмужалый, переспелый, захудалый.

У білоруській мові дієприкметники минулого часу утворюються від інфінітивних основ доконаного й недоконаного виду за допомогою суфіксів -ўш-, -ш-: прыехаўшы, пачарнеўшы, узнікшы, маучаўши, уцякаўшы. Проте в сучасній білоруській літературній мові поширені утворення . з суфіксом -л-, які в ряді випадків витісняють дієприкметники на -ўш-, -ш. Наприклад: счарнелы, уцалелы, збялелы, зарунелы, парыжэлы, павясялелы.

Пасивні дієприкметники теперішнього часу

У сучасній українській мові пасивні дієприкметники те­перішнього часу не утворюються. Давні творення на -ом-, -им- перейшли до розряду прикметників: відомий, знайомий, любимий, видимий.

У значенні теперішнього часу можуть уживатися форми пасивних дієприкметників минулого часу, утворені від перехідних дієслів недоконаного виду: освітлюваний, записуваний, вживаний, зрошуванийх і под.

У російській мові пасивні дієприкметники теперішнього часу утворюються від перехідних дієслівних основ теперішнього часу за допомогою суфіксів -ом-, -ем-, -им-. Утворення з суфіксом -ом-поодинокі (несомий, -ая, -ое; ведомый, -ая, -ое), частіше вживані

суфікси -ем-, -им-: читаемый, желаемый, гонимый, проводимый..

У білоруській мові форми з -ом- втратили значення дієприкметників і перейшли в клас прикметників: вядомы, рухомы.

Пасивні дієприкметники минулого часу

У сучасних східнослов'янських мовах утворюються від інфінітивних основ перехідних дієслів за допомогою суфіксів -н-, -єн-, -т- від од­носкладних інфінітивних коренів на голосний (крім о): укр. бити — битий, вити — витий, жати — жатий та ін.; рос. бить — битый, вить — витый, жать —жатый та ін.; блр. біць — біты, віць — віты, жаць — жаты.

У російській (і рідше в білоруській) мові вживаються й нечленні форми з суфіксом -т-: рос. бит, сжат, разут, принят; пор. блр. падшыта (середи, рід).Але в українській і білоруській мовах, на відміну від російської, наявні паралельні утворення як із суфіксом -т-, так і з суфіксом -ен-: укр. кинути — кинутий і кинений, затягнутизатягнутий і затягнений, стиснути — стиснутий і стиснений; блр. адкінуць — адкінуты і адкінены, згарнуць — згарнуты і згарнены, націснуць — націснуты і націснены; рос. кинуть — кинутый, затянуть — затянутый, замкнуть — замкнутый, согнуть — согнутый. Від інфінітивних основ з повноголосними формами в українській і білоруській мовах наявні утворення як із суфіксом -т-, так і з суфіксом -ен-: укр. розколоти — розколотий і розколений, змолоти — змолотий і змелений; блр. раскалоць— расколаты і раско-ланы, змалоць — змолаты і змоланы; рос. расколоть — расколотый, молоть — молотый.

У білоруській мові, на відміну від української, вживаються і нечленні форми: узбагачан, надзелен. Російська мова має членні форми з суфіксами -нн-, -енн-та нечленні утворення з суфіксом -н-: сделан—сделанный, скошен — скошенный, приглашен — приглашенный та ін.

Предикативні дієслівні форми на -но, -то в українській мові вживаються ширше, ніж у російській і білоруській мовах.

Дієприслівник

Дієприслівник — одна з наймолодших граматичних категорій не

тільки у східнослов'янських, а й в усіх слов'янських мовах. За своїм походженням — це застигла, адвербіалізована форма дієприкметника.

Дієприслівники недоконаного виду з суфіксами -учи (-ючи), -ачи (-ячи) історично походять від давніх форм нечленних дієприкметників теперішнього часу жіночого роду називного відмінка однини: несучи, ведучи, знаючи, хвалячи і т. д.; пор. біл. ведаючі, едучі, вітаючися.

Форми на -а, -я, що походять від давніх форм називного відмінка однини чоловічого і середнього роду, в цілому втрачені в українській мові, але не втрачені в російській мові.

Дієприслівники доконаного виду в українській мові зберегли старі форми називного однини жіночого роду на -вши, -ши: узнавши, давши, знявши, сказавши, принісши пор. блр. узнаўшы, даўшы, знаўшы, сказаўшы.





Дата добавления: 2015-04-23; просмотров: 2239; Опубликованный материал нарушает авторские права? | Защита персональных данных | ЗАКАЗАТЬ РАБОТУ


Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском:

Лучшие изречения: Учись учиться, не учась! 9173 - | 7031 - или читать все...

Читайте также:

 

34.229.194.198 © studopedia.ru Не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования. Есть нарушение авторского права? Напишите нам | Обратная связь.


Генерация страницы за: 0.011 сек.