Дієслова дійсного способу

Теперішній час дієслова

Особові форми теперішнього часу сучасних східнослов'янських мов сягають давніх форм і змінюються за особами і числами. В історії розвитку трьох мов відбулися певні зміни, що позначилися і на відмінюванні дієслова. Зокрема, порівняно з давньою руськоукраїнською мовою сучасні дієслова мають два числа: однину і множину. За характером основи теперішнього часу всі дієслова трьох мов діляться на тематичні й атематичні.

Атематичні дієслова

До атематичних дієслів належали бити, дати, hсти, вhсти (частково имати). При відмінюванні особові закінчення приєднувалися безпосередньо до кореня, у якому (дад-, -hд-, -вhд -) відбувалися зміни: асиміляція, дисиміля­ція і спрощення приголосних (~с-си, > ~си, дад-мь > дамь, дад-си > да-си, дад-ть > дасть).

Давню систему відмінювання атематичних дієслів найповніше зберігають українська і білоруська мови. У російській мові позначився вплив тематичних дієслів.

Дієслово бути (поява [у] пояснюється впливом форми-майбутнього часу), бить, биць у трьох мовах зазнало змін,. а саме: в однині і множині в українській мові виступає є. Форми еси, єсть, що зрідка вживаються в творах українських письменників, виконують стилістичну функцію. У російській мові нормою виступає форма єсть, у білоруській — есць, зрідка є.

Інші атематичні дієслова в 1 особі однини мають спільне,

успадковане з давніх часів закінчення -м (із занепадом ь): дам, їм, ем.

2 особа однини успадкувала давню флексію в українській і білоруській мовах (даси, дасі), а в російській мові виникло нове закінчення під впливом тематичних дієслів (дашь, ешь).

З особа однини зберігає стару форму (дасть, дасць, даст) із ствердінням - т у російській мові.

У першій особі множини українська і білоруська мови успадкували давню флексію (дамо, їмо; дамо, ямо), однак у білоруській мові вживається і нова форма: дадзім, ядзім. У російській мові дадим, едим виникли за аналогією до форми наказового способу.

Друга особа множини в українській і білоруській мовах має давню флексію (дасте, дасце), а в російській мові зберігається давній корінь, ускладнений суфіксальним [и] (з наказового способу): дад и те, ед и те.

Третя особа множини ще в давні часи зазнала впливу тематичних дієслів, і поруч із формою дадять вживалася форма дадуть, яка виступає у трьох мовах: дадуть, дадуць, дадут.

Тематичні дієслова

Давні тематичні голосні основи зберегли три мови: в українській -е-, після голосного [йе] (-є-) (І дієвідміна); -и-, після голосного [йі] (-ї-) (II дієвідміна); у російській-давні тематичні голосні збереглися без зміни: -е- (І дієвідміна), -и- (II дієвідміна); у білоруській -е-, після твердих приголосних маємо -э-, після шиплячих -а- (І дієвідміна), -і-, після твердих приголосних -ы- (II дієвідміна).

1 особа однини має закінчення -у (-ю) у І і II дієвідміні, що походить з давнього ǫ (пор. ст.-сл.. âåç\, ÷èòà а \, ìëú÷\).

У 2 особі однини закінчення утворилося в результаті злиття в одну морфему колишнього тематичного толосного основи з особовою флексією -ши, -шь. Російська мова зберігає традиційне написання -шь, яке не збігається з вимовою. В українській мові приголосні перед флексією -еш, -иш стверділи. Після голосного виступає флексія -еш,

-іш. У білоруській мові наявність різних тематичних голосних також свідчить про пізніші фонетичні процеси, пов'язані із ствердінням приголосних та зміною е на а в ненаголошеній позиції: -еш, -аш, -аш (вязеш, бярэш, пішаш), -іш, -иш (косіш, маўчыш).

З особа однини. Уже в текстах ХІ-ХІ мові в дієсловах І, II, ПІ класів засвідчені форми як із флексією -ть, так і без неї. Форми без -ть особливого поширення набули в українській (і білоруській) мові, де вони закріпилися в дієсловах І дієвідміни, тим часом як у російській мові такі форми зберігаються в говорах, а нормою є форми з флексією -т (несеш, берет).

У дієсловах II дієвідміни закінчення зберігається у трьох мовах, однак в українській мові -ть, а в білоруській –ць. У російській мові наявне закінчення -т.

1 особа множини. Давні пам'ятки, крім закінчення -мь, засвідчують флексії -мо, -ме, -ми, що відбивають живі діалектні риси.

Флексія -мо характерна для української мови, а для російської і білоруської мов нормою є закінчення -м. В українській поезії зрідка виступає флексія -м (скорочена форма), але вона не є нормою.

У білоруській мові форми на -мо рідко вживані.

2 особа множини зберігає давню флексію: укр. несете, знаєте, ходите, стоїте; рос. несете, знаєте, ходите, стоите; блр. нясеце, знаеце, ходіце, стаіце.

З особа множини. Сучасні східнослов'янські мови успадкували давнє закінчення І і II дієвідмін. Українська і білоруська мови продовжують давню форму -уть (-ють), -ать (-ять), де у походить з ǫ, а — з ę: несуть, знають, мовчать, косять; нясуць, знаюць, маўчаць, косяць. У російській мові виступає тверде т: несут, знают, молчат, косят.

В особових формах теперішнього часу (і простого майбутнього) засвідчені чергування приголосних. Однак тут спостерігаються специфічні риси, властиві окремим східнослов'янським мовам. Зокрема, у 1 особі однини приголосний д чергується з дж в українській і білоруській: мовах, а в російській — д > ж: укр. водити — воджу, водиш; блр. вадзіць — ваджу, водзіш; рос. водить — вожу, водить.

Однією з характерних особливостей української мови, що нею вона відрізняється від російської й білоруської мов, є вирівнювання дієслівної основи 1 особи однини і 3 особи множини (давній І клас), у якій перед особовими закінченнями виступав задньоязиковий г або к. Приголосні г і в під впливом інших особових форм були витіснені шиплячими ж і ч: могти — можу, можуть; берегти — бережу, бережуть; пекти — печу і печуть; текти — течу, течуть; рос. мочь — могу, могут; беречь — берегу, берегут; печь — пеку, пекут; течь — теку, текут; блр. магчы — магу, магуць; берагчы — берагу, берагуць; пячы — пяку, пякуць; цячы — цяку, цякуць.

Тільки для білоруської мови характерне чергування д —•dzʹ, т — ц у дієсловах 2 і 3 особи однини та 1 і 2 особи множини: блр. вяду — вядзеш, вядзе, вядзем, вядзеце, вядуць; пляту — пляцеш, пляцем, пляцеце, плятуць; укр. веду — ведеш...ведуть; плету — плетеш... плетуть; рос. веду — ведешь... ведут; плету — плетешь... плетут.

Майбутній час дієслова

Проста, або синтетична, форма майбутнього часу утворюється від дієслів доконаного виду і має ті самі особові закінчення, що й дієслова теперішнього часу: укр. принесу, принесеш, принесе, принесемо, принесете, принесуть; рос. принесу, принесешь, принесеш, принесем, принесете, принесут; біл. прынясу, прынясеш, прынясе, прынясем, прынясеце, прынясуць.

Процес остаточного усталення й чіткого розмежування простих форм майбутнього часу й форм теперішнього часу припадає, як вважають дослідники, на XIV ст.

Для вираження майбутнього недоконаного вживаються аналітичні, або складені, форми, що утворюються поєднанням дієслова бути (быть, быць), яке змінюється за особами й числами, та основного дієслова в неозначеній формі недоконаного виду. Крім

дієслова бути, у ролі допоміжних виступають ще й такі, як хочу, почну, начну, стану.

У давньоруськоукраїнській мові серед допоміжних дієслів для вираження аналітичної форми майбутнього часу недоконаного виду вживалося ще й дієслово иму (інфінітив яти). В українській мові внаслідок лексикалізації аналітична конструкція перетворилась на синтетичну форму майбутнього часу недоконаного виду: читатиму, читатимеш і т. д.

Минулий час дієслова

В історії східнослов'янських мов найбільших змін зазнали форми минулого часу.У сучасних українській і російській мовах для вираження минулої дії вживається тільки видозмінений перфект. Однак в українській і білоруській мовах маємо ще й передминулий час, що відповідає колишньому плюсквамперфекту.

Нині для трьох мов у множині вживається форма чоловічого роду, яка витіснила собою форми жіночого і середнього роду. Крім того, в однині чоловічого роду на українському грунті кінцевий -л (з -лъ) змінився на нескладовий ў (орфогр. в). Ця зміна охопила й білоруську мову: укр. читав, ходив; блр. чытау, хадзіў; рос. читал, ходил.

В історії всіх східнослов'янських мов після занепаду ъ у суфіксі -лъ зникав і -л, якщо він стояв після основи на приголосний: д.-р.укр. нєслъ, вєзлъ, пєклъ, мьрзлъ > укр. ніс, віз, пік, мерз; рос. нес, вез, пек, мерз; блр. нес, вез, пек, мерз. У позиції після приголосного основи суфікс -л- зберігається: укр. несла, везла, рос. несла, везла, блр. несла, везла, несло, вязло.

Коли дієслова з суфіксом -ну- означають пасивний стан суб'єкта, то при утворенні минулого часу суфікс -ну- інфінітивної основи випадає: укр. сохнути — сох, сохла; мокнути — мок, мокла та ін.; рос. сохнуть — сох, сохла; мокнуть — мок, мокла; блр. сохнуць — сох, сохла; мокнуць — мок, мокла. Однак тут можливі й паралельні утворення: укр. мерзнути — мерз і мерзнув, замовкнути — замовк і замовкнув; рос. мерзнуть — мерз і мерзнул, умолкнуть — умолк і у молкнул; біл. мерзнуць — мерз і мерзнуў, змоукнуць — змоук і змоукнуў.

Давноминулий (колишній плюсквамперфект) час наявний у сучасних українській і білоруській мовах, залишки його

простежуються в говорах російської мови: укр. «Віл щось почав був говорити, да судді річ його з починку перебили» (Є. Гребінка); блр. «У нас змагання цёмних мас, у час галечы (злидні) і развалу, была апанавала нас гання [зграя] драпежная шакалаў» (К. Крапіва).

Наказовий спосіб

Унаслідок давніх п'яти синтетичних давньоруських форм наказового способу витворилася сучасна система наказового способу, що складається з трьох синтетичних форм: 2 особа однини, 1 і 2 особа

множини.Наказовий спосіб утворюється від основи теперішнього'

(простого майбутнього) часу.

2 особа однини має флексію (давній суфікс) -и (-і, -ы), яка зберігається в усіх східнослов'янських мовах: а) під. наголосом: укр. бери, води, греби; рос. бери, води, греби; блр. бяры, вадзі, грабі; б) у дієсловах з наголосом на префіксі ви-, вы-, якщо без префікса наголос падає на флексію: укр. виколи, вимети, витягни; рос. виколи, вимети, вытяни; блр. выкалі, вымяці, выцягні; в) без наголосу, якщо основа теперішнього (простого майбутнього) часу закінчується на два й більше приголосних: укр. відвикни, мерзни; рос. отвыкни, отсохни, мерзни; біл. адвыкні, адсохні, кісні, мерзні.

В інших випадках ненаголошена флексія 2 особи однини змінюється: або повністю редукується, або зазнає часткової редукції (-и переходить у -й). В українській і білоруській мовах флексія -и зникає (повна редукція) після д, т, з, с, л, н, а в російській мові й після інших приголосних: укр. зустрінь, лазь, трать, повісь; рос. встреть, лазь, трать, повесь; блр. стрэнь, лазь, траць, павесь.

Поруч із спільними рисами у творенні форм 2 особи однини наказового способу спостерігаються певні особливості. В українській і білоруській мовах приголосні основи г, к чергуються з ж, ч, а в російській мові цих змін немає: укр. біжи, стережи, печи, січи; блр. бяжы, сцеражы, пячы, сячы; рос. беги, стереги, пеки, секи.

Спільність спостерігається в таких формах української і білоруської мов: укр. ляж, виходь, пам'ятай, сідай; блр. ляж, выходзь, пам'ятай, сядай; рос. ляг, виходи, помни, садись.

При утворенні наказового способу 1 і 2 особи множини слід мати на увазі ті зміни, які відбулися в окремих мовах. Наприклад, в українській мові дієслова, що здавна належали до І і II класу і форми наказового способу у множині утворювали за допомогою суфікса -ѣ-,

вплинули на дієслова III і IV класу, у результаті чого останні теж на­були суфікса -ѣ- перед особовими закінченнями. Унаслідок перерозкладу основ суфікс -і- (з -ѣ-) відійшов до флексії: берімо, бережімо, печімо, мокнімо, сохнімо, пишімо.

У 2 особі множини вживається переважно нове закінчення -іть: бережіть, беріть, печіть, мокніть, сохніть. Тільки українська мова зберігає форми на -іте, що сягають давніх форм, але вони вживаються з певною стилістичною метою, надають відтінку урочистості висловлюваному, наприклад: Поховайте та вставайте. Кайдани порвіте І вражою злою кров'ю Волю окропіте (Т. Шевченко).

У 1 і 2 особі множини до форми 2 особи однини додається флексія -мо, -те: зустріньмо, ладьмо, удармо, сипмо; зустріньте, ладьте, ударте, сипте.

У російській мові 1 особа множини наказового способу збігається з формою 1 особи множини теперішнього часу або простого майбутнього з наказовою інтонацією: возьмем, почитаєм, скажем. 2 особа множини утворюється від 2 особи однини за допомогою флексії -те: берите, мойте, бегите, пеките, лягте..

У білоруській мові, як і в російській, 1 особа множини наказового способу збігається з 1 особою множини теперішнього або простого майбутнього часу: вазьмем, почитаєм, напишам. Деякі дієслова вживаються з флексією -ем, -эм: хадзем (а не хадзім), пішэм.

Крім синтетичних форм наказового способу сюди належать також описові конструкції, які в східнослов'янських мовах утворюються сполученням форм теперішнього часу (або простого майбутнього) з наказовою часткою хай, нехай (укр.), да, пусть (рос), няхай, хай (біл.): біл. Хай ляціць, жыве на волі гучны воклік маёй песні (М. Чарот).

Умовний спосіб

У сучасних східнослов'янських мовах умовний спосіб виражається аналітичними формами, а саме: від дієслів минулого часу й частки би (б) (залишки форми аориста). Блр.. Каб мелі — зорамі яни асипалі б святліци, блакітам лета і вясни пакрилі б камяніци (П. Глебка). Тільки східнослов'янським мовам властиві форми умовного способу, що виражені інфінітивом у поєднанні з часткою б (би): укр. Коли б його (Самійла) пустити з косою просто, він обкосив би всю земну кулю... (О. Довженко); рос. Пленного взять

бы — вздихает Кривуля (О. Пенежко); біл. Мне б самому пазнаць свет пуцінамі рознымі, хоць бы раз праплысці акіянамі грознымі (П. Броука).

Інфінітив

Характерною ознакою інфінітива давньоруськоукраїнської мови є наявність суфікса -ти Деякі дієслова (ті, у яких основа закінчується на г, к) мали форму на -чи. Наприклад: нести, вести, сьхнути, знати, хвалити, мочи, беречи, печи, течи.

В історії розвитку східнослов'янських мов інфінітив зазнав порівняно незначних змін. Наприклад, в українській мові інфінітив має форму на -ти незалежно від інфінітивної основи й наголосу, причому морфему -ти за аналогією до більшості форм отримали дієслова, що в давнину мали форму -чи: нести, вести, сохнути, знати, хвалити, могти, берегти, пекти, текти. Форми інфінітива на -ть, уживані в ряді говорів української мови та в поетичних творах, не є літературною нормою.

В українській мові, на відміну від російської і білоруської, спостерігаються паралельні утворення форм інфінітива: ревти — ревіти, сопти — сопіти, хропти — хропіти, а також плисти — пливти, нап'яти — нап'ясти; рос. реветь, сопеть, хропеть; плить, напялить; блр. раўці, сапці, храпці; плиць, напнуць.

У російській мові форми інфінітива на -ти, -ть, рідше на –чь.

Форма на -чь побутує в тих дієсловах, у яких корінь-основа інфі­нітива має приголосний г або в: мочь, беречь, печь, течь. Ця форма є продовженням давньоруської форми на –чи.

У білоруській мові інфінітив має форму на -ці, -ць, -чы (-ч): вясці, паўзці, раўці, сапці, несці, везці, плесці, гризці; даць, малоць, іграць, знаць, цямнець, сохнуць, хадзіць та ін. Суфікс -чі (-ч), уживається в невеликій кількості дієслів з основою інфінітива на г, к, причому г зберігається, а к майже не вживається: магчі, пячы, таўчы, цячы, сякчы (сячи і сеч),

Дієприкметник

Суфікси, за допомогою яких утворюються дієприкметники сучасних східнослов'янських мов, є в основному прямим продовженням давньоруськоукраънських, але ступінь продуктивності їх різний у трьох мовах.

У сучасних східнослов'янських мовах, розрізняють активні й пасивні дієприкметники теперішнього й минулого часу, які утворюються або від основи теперішнього часу, або від інфінітивної основи.

Активні дієприкметники теперішнього часу

Активні дієприкметники теперішнього часу в давній руськоукраїнській мові утворилися від основи теперішнього часу за допомогою суфіксів -уч- (-юч-), -ач- (-яч-), на місці яких у формі називного відмінка однини чоловічого і середнього роду виступали -а, -я (неса, зная, хваля), але в непрямих відмінках з'являлися -уч-, -ач- (Р. несуча, знаюча, хваляча; Д. несучу, знаючу, хвалячу і т. д.). У жіночому роді суфікс зберігався: несучи, знаючи, хвалячи.

В українській мові активні дієприкметники недоконаного виду теперішнього часу, що утворюються від основ теперішнього часу за допомогою малопродуктивних суфіксів -уч- (-юч-), -ач- (-яч-), маловживані: догоряючий, співаючий, керуючий, гримлячий, зріючий, читаючий та ін. Частіше їх заміняють описові дієслівні звороти: який (що) співає; який (що) читає; який (що) править і под.

Дієприкметники, втративши дієслівні ознаки, переходять до розряду прикметників у трьох мовах: укр. Блукаючий погляд Тиховича зупиняється врешті на вогнищі (М. Коцюбинський); рос. Будет он утруждаться разъездами ради каких-нибудь незначащих дел (К. Федин); біл. Салдацкія вочы одразу цяплелі і бачылі заўтрашні дзень

прад сабой, а побач матросы натхненыя пелі, што гєта апошні, рашаючы бой (С. Грахоўскі).

В українській та російській мовах форми на -уч-, -ач-перейшли до прикметників: укр. лежачий, горючий, гаряячий і под.; рос. лежачий, горючий, гарячий та ін.

Форми на -ущ-, -ащ- в українській і білоруській мовах виникли внаслідок впливу старих книжних форм і сучасної російської мови, але це переважно прикметники: трудящий, роботящий, пропащий, загребущий (укр.), пропашчы, заграбушчы, вядушчы, гуляшчы (біл.).

У білоруській мові активні дієприкметники теперішнього часу з суфіксами -уч- (-юч-), -ач-(-яч-) бачачы, ідучы, пахнучы, гаворачы і под. вживаються обмежено, але ширше, ніж в українській мові.

Активні дієприкметники минулого часу

Активні дієприкметники минулого часу здавна утворилися від

інфінітивних основ за допомогою суфіксів -въш-, -ъш-. У формі називного відмінка однини чоловічого роду він не зберігався, а з'являвся в непрямих відмінках; у жіночому роді був наявний і в називному відмінку однини.

В українській мові дієприкметники минулого часу утворюються від префіксальних інфінітивних основ перехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфіксів -вш-, -ш-: перемігший, здолавший; це поодинокі творення. їм звичайно відповідають описові звороти типу який (що) переміг.

Продуктивним тут виступає суфікс -л-: замерзлий, змарнілий, обважнілий та ін.

У російській мові дієприкметники минулого часу утворюються від інфінітивних основ доконаного й недоконаного виду за допомогою суфіксів -вш-, -ш-: горевший, знавший, читавший. Дієприкметники з суфіксом -л- не вживаються в російській мові. Залишки їх простежуються в незначній кількості прикметників: горелый, запотелый, возмужалый, переспелый, захудалый.

У білоруській мові дієприкметники минулого часу утворюються від інфінітивних основ доконаного й недоконаного виду за допомогою суфіксів -ўш-, -ш-: прыехаўшы, пачарнеўшы, узнікшы, маучаўши, уцякаўшы. Проте в сучасній білоруській літературній мові поширені утворення. з суфіксом -л-, які в ряді випадків витісняють дієприкметники на -ўш-, -ш. Наприклад: счарнелы, уцалелы, збялелы, зарунелы, парыжэлы, павясялелы.

Пасивні дієприкметники теперішнього часу

У сучасній українській мові пасивні дієприкметники те­перішнього часу не утворюються. Давні творення на -ом-, -им- перейшли до розряду прикметників: відомий, знайомий, любимий, видимий.

У значенні теперішнього часу можуть уживатися форми пасивних дієприкметників минулого часу, утворені від перехідних дієслів недоконаного виду: освітлюваний, записуваний, вживаний, зрошуванийх і под.

У російській мові пасивні дієприкметники теперішнього часу утворюються від перехідних дієслівних основ теперішнього часу за допомогою суфіксів -ом-, -ем-, -им-. Утворення з суфіксом -ом-поодинокі (несомий, -ая, -ое; ведомый, -ая, -ое), частіше вживані

суфікси -ем-, -им-: читаемый, желаемый, гонимый, проводимый..

У білоруській мові форми з -ом- втратили значення дієприкметників і перейшли в клас прикметників: вядомы, рухомы.

Пасивні дієприкметники минулого часу

У сучасних східнослов'янських мовах утворюються від інфінітивних основ перехідних дієслів за допомогою суфіксів -н-, -єн-, -т- від од­носкладних інфінітивних коренів на голосний (крім о): укр. бити — битий, вити — витий, жати — жатий та ін.; рос. бить — битый, вить — витый, жать —жатый та ін.; блр. біць — біты, віць — віты, жаць — жаты.

У російській (і рідше в білоруській) мові вживаються й нечленні форми з суфіксом -т-: рос. бит, сжат, разут, принят; пор. блр. падшыта (середи, рід).Але в українській і білоруській мовах, на відміну від російської, наявні паралельні утворення як із суфіксом -т-, так і з суфіксом -ен-: укр. кинути — кинутий і кинений, затягнути — затягнутий і затягнений, стиснути — стиснутий і стиснений; блр. адкінуць — адкінуты і адкінены, згарнуць — згарнуты і згарнены, націснуць — націснуты і націснены; рос. кинуть — кинутый, затянуть — затянутый, замкнуть — замкнутый, согнуть — согнутый. Від інфінітивних основ з повноголосними формами в українській і білоруській мовах наявні утворення як із суфіксом -т-, так і з суфіксом -ен-: укр. розколоти — розколотий і розколений, змолоти — змолотий і змелений; блр. раскалоць— расколаты і раско-ланы, змалоць — змолаты і змоланы; рос. расколоть — расколотый, молоть — молотый.

У білоруській мові, на відміну від української, вживаються і нечленні форми: узбагачан, надзелен. Російська мова має членні форми з суфіксами -нн-, -енн-та нечленні утворення з суфіксом -н-: сделан—сделанный, скошен — скошенный, приглашен — приглашенный та ін.

Предикативні дієслівні форми на -но, -то в українській мові вживаються ширше, ніж у російській і білоруській мовах.

Дієприслівник

Дієприслівник — одна з наймолодших граматичних категорій не

тільки у східнослов'янських, а й в усіх слов'янських мовах. За своїм походженням — це застигла, адвербіалізована форма дієприкметника.

Дієприслівники недоконаного виду з суфіксами -учи (-ючи), -ачи (-ячи) історично походять від давніх форм нечленних дієприкметників теперішнього часу жіночого роду називного відмінка однини: несучи, ведучи, знаючи, хвалячи і т. д.; пор. біл. ведаючі, едучі, вітаючися.

Форми на -а, -я, що походять від давніх форм називного відмінка однини чоловічого і середнього роду, в цілому втрачені в українській мові, але не втрачені в російській мові.

Дієприслівники доконаного виду в українській мові зберегли старі форми називного однини жіночого роду на -вши, -ши: узнавши, давши, знявши, сказавши, принісши пор. блр. узнаўшы, даўшы, знаўшы, сказаўшы.