double arrow

Порівняльна характеристика прийменника, часток, вигуків


Прийменники

Прийменники в східнословʼянських мовах за походженням і структурою поділяються на дві групи: а) первинні прийменники, які успадкували всі слов'янські мови, у тому числі й східнослов'янські, від праслов'янської мови-основи; б) вторинні, які виникли з повнозначних слів, частіше з прислівників та іменників.

Первинні, або прості, прийменники в трьох мовах мають спільний характер (пор. укр. без, в (у), від (од), для, до, за, між, на, над, о (об), під, по, при, про, ради, через; рос. без, в, от, для, до, за, к, меж, на, над, о (об), под, по, про, ради, через; блр. без, ў (у), ад, для, да, па, паміж, на, над, пад, па, пры, праз.

Із первинних (простих) прийменників у сучасній українській мові виникла велика група складних прийменників: задля, заради, з-за, з-під, з-поза, з-над, з-між, з-перед, з-поміж,з-поперед, з-посеред, побіля, попід, понад, поміж та ін. У російській літературній мові поширені лише два такі прийменники: из-под та из-заю. Відомі складні прийменники й у білоруській мові: з-за, з-пад, з-панад, з-над, панад.

Вторинні прийменники виникли ще в праслов'янську мовну епоху. Склад їх в окремих слов'янських мовах протягом історичного розвитку поповнювався за рахунок нових лексичних одиниць. У сучасних східнослпвнських літературних мовах вторинні прийменники поділяються на відіменні, дієслівні та прислівникові.

Відіменні прийменники утворилися внаслідок утрати іменниками предметного значення і розвитку функції службових слів. Наприклад, укр. коштом, край, круг, кінець, коло, перед, протягом, шляхом; рос. посредством, путем, вследствие, около, перед; блр. сродкі, край, круг, канец, круг, перад, на працягу, шляхам.

Віддієслівна група прийменників складається з прийменників, що утворилися головним чином із дієприслівників (пор. укр. завдяки, включаючи, виключаючи, не враховуючи і рос. благодаря, включая, исключая, спустя, кончая та деякі інші, блр. дзякуючы, уключаючы, выключаючы, не лічачы).

До прислівникової групи в обох мовах належать прийменники, що утворились із прислівників. Більшість таких прийменників може виступати у двох функціях: і прислівника і прийменника. Наприклад, слово близько в реченні Він живе близько є прислівником, а в реченні Він живе близько батька слово близько вжито у функції прийменни­ка. Пор. також функції слова напротив у російській мові: Он остановился напротив дома. Он все делает напротив — тут у першому реченні напротив є прийменником, а в другому— прислівником. Прислівниками-прийменниками в українській мові є біля, близько, відносно, відповідно, вверх, вслід, навкруги, зверх, згідно, мимо, недалеко, осторонь, після, серед тощо. В російській мові до них належать: вблизи, вдоль, внутри, вокруг, милю, напротив, позади, сверху, сзади, наперекор, согласно пор. блр. каля, адносна, адпаведна, уверх, услід, вакол, звыш, згодна, міма, недалёка, у баку, пасля, сярод.




Сполучники

Найбільш уживаними сполучниками в давньоруськоукраїнській мові були и, а, да, абы, даже, зане, но, любо, ино, или, коли, понеже, тако, чьто, яко, аче, оже та ін.

Протягом історичного розвитку української, російської та білоруської мов окремі давні сполучники вийшли з ужитку (яко, зане, понеже, оже, еже), виникла розвинена й диференційована система сурядних і підрядних сполучників. За морфологічним складом сучасні сполучники у трьох мовах поділяються на прості і складені. До простих сполучників у цих мовах належать непохідні сполучники, що морфологічно не поділяються на складові морфеми не тільки тепер, а й у попередню епоху, звідки вони були успадковані. Зокрема, простими, непохідними сполучниками в сучасній українській мові є і, а, ні, бо, та, чи; в російській — и, а, но, да, же (ж), ли; у білоруській — і, а, ды, ні, бо, ці, жа (ж).

Проте разом із тим тут є і деяка специфіка. Наприклад, російській мові не властивий причиновий сполучник праслов'янського походження бо, хоч пам'яткам російської народності XV—XVI ст. він був відомий, особливо у високих стилях. У XVII ст., коли почали формуватися норми російської національної мови, він поступається місцем сполучнику ибо, дуже поширеному в церковнослов'янській мові. Втрата його відбулася в болгарській, сербській і чеській мовах, тоді як у польській, українській і білоруській він, навпаки, закріплюється.



Українському сполучнику та в єднальному і протиставному значеннях у російській мові відповідає да, а у білоруській ды. Сполучник та, в давнину успадкований із

Сполучник чи є літературною нормою лише української мови. Російській мові він не властивий. У білоруській мові йому відповідає ці.

Простими в сучасних східнослов'янських мовах є й такі сполучники, які історично утворились із двох слів, що належали до різних граматичних класів. До таких сполучників належать в українській мові тож, або, зате, якщо, ніби, проте, доки та ін.; у російській — тоже, или, зато, если, будто, нежели та ін.; у білоруській — тож, абы, затое, нібы, каб.

Поряд із простими сполучниками в сучасних східнослов'янських мовах широко вживаються складені сполучники, які являють собою цілі словосполучення. Вони з'явилися у східнослов'янських мовах пізніше, ніж прості, і продовжують активно поповнювати граматичний клас сполучників. Приклади: укр. тому що; (від) того часу; у той час як, незважаючи на те що; після того як; перш ніж; затим що; рос. потому что; с тех пор как; прежде чем; в то время как; несмотря на то что; после того как; блр. таму што; з тых пор як; у тый час як; пасля таго як.

мовах

Частки

Частки у східнослов'янських мовах — це такий клас слів, який служить для вираження різних смислових відтінків окремих слів у реченні або цілих речень. Деякі з них виконують словотворчі й формотворчі функції.

Як службовий розряд слів частки утворилися з інших частин мови, тому вони можуть мати однакове звучання з повнозначними словами. За своїм походженням частки можуть бути пов'язані: з дієсловами (укр. хай, нехай, годі, бодай, мабуть, мов, мовляв, було, бувало, хоч, дай, давай; рос. ведь, вишь, дескать, мол, чай, дай, давай, би, било, бивало, хоть, чуть; блр. хай, няхай, толькі, хоць, мабыць, як, маўляў, было, бывала, хоць, дай, давай); прислівниками й займенниками (укр. ще, ледве, як, лише, дуже, то, -сь, -ся, все, собі; рос. еще, едва, как, лишь, точно, прямо, то, -ся, -ато, віє, себе; блр. яшчэ, ледзь, як, толькі, вельмі, можа -сь, ся, усё, сабе); сполучниками (укр. а, та, і, то; рос. а, да, и, то); вигуками (укр. еге). Деякі частки — дуже давнього походження, а тому важко визначити ті слова, з яікими вони зв'язані, наприклад, укр. не, ні, же (ж); рос. не, ни, же (ж) і блр. не, ні, жа (ж).

Частки, які надають слову чи реченню різноманітних відтінків, в українській, російській і білоруській мовах поділяються на вказівні, означальні, видільні, заперечні, питальні, оклично-підсилювальні, модальні, стверджувальні, спонукальні, приєднувальні. У складі їх помічаються як спільні для обох мов частки, так і відмінні.

За допомогою словотворчих часток у східнослов'янських мовах можуть утворюватися нові слова. До словотворчих часток належать такі: укр. будь-, -небудь, казна-, хтозна-, -сь, аби-, -то, де-, не-, ні-, би- (б-), -же (-ж) та ін.; рос. кое-, -то, -либо, -нибудь, не-, ни-, -б, -же (ж); блр. абы-, -сь, -сьці, -небудзь, не-, ні-, -та, -бы.

Формотворчі частки в українській, російській і білоруській мовах використовуються для творення морфологічних форм. Наприклад, за допомогою частки би або б (рос. і блр. бы, б) утворюються дієслова умовного способу: укр. читав би, рос. читал бы, блр. чытаў би. Частка-афікс -ся (блр. ца) служить у цих мовах для творення зворотних дієслів: укр. боятися, рос бояться, блр. баяцца.

Вигуки

Вигуки у східнослов'янських мовах виражають емоції, почуття та волевиявлення. За способом творення і походженням вони поділяються на первинні і вторинні, або похідні. Первинні вигуки в українській, російській і білоруській мовах складаються з одного, двох або трьох звуків. Вони в цих мовах майже тотожні і, очевидно, були успадковані із східнослов'янської прамови; пор. укр. а!, о!, у!, ах!, ех!, ох!, ух!, ай!, ага!, еге!, ого!; рос. а!, о!, у!, ах!, ох!, ух!, ага!, ого!; біл. а!, го!, у! ах!, ох!, ух!, уф!, ай!, ой!, ага!, ого!.

Вторинні, або похідні, вигуки у східнослов'янських мовах пізнішого походження. Вони виникли від повнозначних слів, стійких фразеологічних сполучень. Деяка частина вигуків являє собою запозичення з інших мов.

Серед вторинних вигуків спостерігаються як спільні, так і специфічні для кожної східнослов'янської мови утворення, які виникали, головним чином, у процесі розвитку української, російської і білоруської мов. Зокрема, вторинні вигуки в усіх споріднених мовах можуть походити від іменників (укр. дурниці!, жах!, матінко!, лишенько!, боже!, лелечко! тощо; рос. горе!, страх!, батюшки!, матушки!, господи!; блр. божа!, жах!, шабаш!), дієслів (укр. здрастуйте!, прошу!, рятуйте!, пробачте!, прощайте!, даруй­те! тощо; рос. здравствуйте!, прошу!, спасите!, извините!, бросьте!, пли! (з пали), чу! (з чути); блр. ратуйце!, вибачце!, прашу! тощо), займенників і прислівників (укр. геть!, годі!, отаке!; рос. вон!, полно!; блр. годзе!).

Серед похідних вигуків у всіх східнослов'янських мовах зустрічаються вигуки, утворені від побутових назв тварин. Такі вигуки служать для підкликання тварин: укр. киць-киць, гулі-гулі, уть-уть, паць-паць; рос. кис-кис, гули-гули, уть-уть, цип-цып; блр. киць-киць, ось-кось.

Заказать ✍️ написание учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Сейчас читают про: