double arrow

В СХІДНОСЛОВЄЯНСЬКИХ МОВАХ

Займенники східнослов'янських мов є одним з найдавніших лексико-граматичних класів слів, що відрізняються від інших класів своїми функціями, сферою вживання і будовою.

Займєнники — це особлива самостійна група слів, що позбавлені конкретно виявленого матеріального змісту. Вони не називають предметів, властивостей, явищ, ознак, кількісних відносин, а лише узагальнено вказують на них. У зв'язку з цим займенники поділяють на займенники-іменники (укр. я, ти, він, вона, воно ми, ви, вони; себе; хто, що; ніхто, ніщо; рос. я, ти, он, она, оно, мы, ви, они; себя; кто, что; никто, ничто; блр. я, ти, ён, яна, яно, ми, вы, яны; сябе; хто, што; ніхто, нішто); займенники-прикметники (укр. мій, твій, свій, наш, ваш, той, цей, такий, сам, самий, весь, кожний, який, котрий, чий; рос. мой, твой, свой, наш, ваш, тот, атот, такой, сам, самий, весь, каждый, какой, который, чей; блр. мой, твой, свой, наш, ваш, той, гэти, такі, гэтакі, сам, самы, увесь, кожныи, які, каторы, чый); займенники-числівники (укр. декілька, стільки, скільки; рос. несколько, столько, сколько; блр. некалькі, столькі).

Групи займенників за значенням

В основу сучасної класифікації груп займенників покладено семантичний принцип. За значенням займенники поділяють на вісім груп: особові, зворотний, вказівні, присвійні, означальні, питально-відносні, заперечні, неозначені.

Особові і зворотний займенник

До цієї групи належать особові (укр. я, ти, ми, ви; рос. я, ты, мы, вы; блр. я, ты, мы, вы), предметно-особові (укр. він, вона, воно, вони; рос. он, она, оно, они; блр. ён, яна, яно, яны) й зворотний (себе) зай­менники.

Характерною рисою відмінювання особових займенників у всіх трьох мовах є значна суплетивність їх. Пор., наприклад, основу 1-ї особи однини я або 1-ї особи множини ми (мы) з основами непрямих відмінків. Займенники 2-ї особи в однині і множині (ти, ви) зберігають у непрямих відмінках лише один спільний звук — т (в одн.) і в (у мн.).

Форма родового відмінка однини в українській і білоруській мовах збереглася від давніх часів з певними фонетичними змінами, а саме: ствердіння приголосних перед е в українській мові, заміна т на ц та перехід ненаголошеного е в ʹа (я) у білоруській мові (укр. мене, тебе, себе; біл. мяне, цябе, сябе).

Російські форм меня, тебя, себя виникли, певне, під впливом знахідного відмінка м", т", с".

Форма мені, що є загальновживаною в сучасній українській мові,— новотвір, який відбиває вплив основи мен- родового відмінка однини (мене).

У російській і білоруській мовах форма мне є фонетичною, що виникла з давньої (мьнh), де занепав ь і і змінився на е. Форми 2-ї особи і зворотного займенника давального-знахідного відмінків однини в українській і білоруській мовах тобі, табе, собі, сабе є закономірним продовженням давньоруської форми тобh, собh з відповідними фонетичними змінами в кожній мові зокрема.

У російській і білоруській мовах у результаті відпадіння кінцевого ненаголошеного - у виникли паралельні форми: рос. мной, тобой, собой; блр. мной, табой, сабой.

Предметно-особовий займенник

У давньоруськоукраїнській мові предметно-особовий займенник, утворився на грунті праслов'янських вказівних займенників, які мали твердий і м'який різновид. Займенники онъ, она, оно відмінювалися за твердим варіантом, а и(же), "(же), ~(же) — за м'яким. Уже в давньоруськоукраїнській мові займенники онъ, она, оно втрачають форми непрямих-відмінків, які були витіснені формами м'якого різновиду. Відмінювання предметно-особового займенника характеризується суплетивністю основ називного і не­прямих відмінків. Непрямі відмінки займенника онъ, она, оно були замінені непрямими відмінками займенника и(же), "(же), ~(же.

У сучасній українській мові предметно-особовий займенник уживається з приставним в -, у новозакритому складі о чергується з ы він, вона, воно, вони.

У білоруській мові форма називного відмінка однини і множини виступає з протетичним j, засвоєним із непрямих відмінків: ён, яна, яно, яны.

У родовому відмінку однини чоловічого і середнього роду в українській мові відбулася лабіалізація е перед здавна твердим приголосним — його. У прийменникових конструкціях маємо форму з приставним - н: до нього. Те ж саме спостерігаємо і в жіночому роді: її, без неї (у родовому відмінку займенник її походить з давнього ~h, де •h > і, у результаті маємо її).

Для російської мови характерні прийменникові конструкції з приставним - н: от него, без нее.

Відмінювання неособових займенників

Неособові родові займенники виступають в основному озна­ченням, а неособові неродові займенники — у функції підмета й додатка. До неособових родових займенників входять вказівні, присвійні, означальні, а також ті питально-відносні, заперечні, неозначені займенники, які змінюються за родами й числами. Група вказівних займенників в історії розвитку східнослов'янських мов зазнала значних змін: зникнення одних (овъ, сикъ, иже), звуження сфери вживання інших (сь) тощо.

Вказівні займенники той-цей (укр.), тот-этот (рос), той-гэты (блр.) вживаються для виділення певного предмета серед інших подібних предметів. При розрізнюванні найближчого предмета використовується займенник цей, этот, гэты, а займенник той, тот, той указує на від­далений предмет. -

У всіх говорах української мови вживаються форми сей, се, ся.

У трьох мовах відмінкові закінчення, крім родового і орудного однини жіночого роду, однакові: вони є продовженням давнього відмінювання і зберігаються зараз з певними фонетичними змінами. В українській мові форма родового відмінка однини жіночого роду тої виникла з давньоруської форми то, а форма тієї з'явилася за аналогією до займенника моєї (з моєh).

У російській і білоруській мовах форми родового однини пояснюються тим, що кінцевий е (з h) внаслідок фонетичної редукції після j рано втрачається. Цим пояснюється сучасна форма той. У формі орудного відмінка однини чоловічого і середнього роду суфіксальне -h-, починаючи з XIII ст., у староукраїнських і старобілоруських, замінилося на -и-, звідси й маємо в українській і білоруській мовах тым, тим. Ро­сійська мова успадкувала давньоруську форму (h > е) тем.

Форма орудного відмінка однини жіночого роду тою у трьох мовах є давньою, а форма тією в українській мові утворилася внаслідок аналогії до присвійних займенників (типу моєю).

Присвійні займенники вказують на належність предмета певній особі. Вони повністю співвідносні з особо­вими і зворотним займенниками (я — мій, ти — твій, ми — наш, ви — ваш, себе — свій

Крім власне присвійних займенників, у присвійній функції виступають форми родового відмінка предметно-особового займенника (його, її, їх; его, ее, их; яго, яе, іх), наприклад: його портрет, их поле, яе думкі.

В українській мові форма родового відмінка однини чоловічого і середнього роду має флексію - го: мого, твого, свого. Російська мова зберігає давню форму (моего), а в білоруській мові ненаголошений е пропускається.

У зв'язку з оформленням граматичної категорії істот форми знахідного відмінка однини чоловічого роду тотожні з родовим відмінком, а для неістот — з називним відмінком однини.

Форми знахідного відмінка однини жіночого роду є безпосереднім продовженням давньоруських форм з флексією - у(-ю): рос. мою, твою, свою; блр. маю, тваю, сваю.

Орудний відмінок однини жіночого роду в українській мові є за походженням давньою формою: моєю, твоєю, своєю.

У російській і білоруській мовах, крім форм моей, маей, вживаються й форми моєю, твоєю; маею, твоєю.

Група означальних займенників в історії розвитку східнослов'янських мов поповнилась новотворами. Зокрема, в українській мові виник займенник жодний, жодна, жодне із значенням «ні один, ніхто, ніякий».

Означальний займенник сам, самий (укр.); сам, самый (рос); сам, самы (біл.) у трьох мовах виступає у значенні «один», «самостійно», «без сторонньої допомоги». У російській і білоруській мовах цей займенник входить до складу описової форми найвищого ступеня порівняння прикметників.

якості певних предметів.

Неособові неродові займенники. До цієї групи займенників належить досить обмежена кількість слів: питально-відносні займенники (хто, що; кто, что; хто, што) і похідні від них заперечні (ніхто, ніщо; никто, ничто; ніхто, нішто) та неозначені (хтось, щось; кто-то, что-то; хтосьці, штосьці).

Усі східнослов'янські мови в більшості непрямих відмінків успадкували давні флексії з певними фонетичними змінами. Зокрема, в українській мові відбулася лабіалізація е після шиплячого; в білоруській мові ненаголошене е перейшло в а.

У місцевому відмінку українська мова має паралельні форми (на) кім і на (кому), (на) чім і (на) чому. Форми (на) кім, чім успадковані з давньоруськоукраїнської мови (занепав ь, о в новому закритому складі змінилося на і), а друга форма за походженням є давальним відмінком, уживаним у функції місцевого.


Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:  



Сейчас читают про: