Способи утворення юридичних термінів

Виокремлюють такі способи юридичного термінотворення як вторинна номінаці, морфологічний, синтаксичний і запозичення.

Вторинна номінація – це такий спосіб термінотворення, при якому слово літературної мови набуває ознак терміну і позначає поняття певної предметної галузі. Наприклад, слово «суд» − слово літературної мови, яке в межах юридичної науки позначає орган правосуддя, тоді я к поза межами юридичної науки слово суд має ще й інші значення (суд Божий, розсуд, оцінка та ін.)

Синтаксичний спосіб полягає в утворення словосполучень з юридичними термінами.

Перше місце за продуктивністю складає синтаксичний спосіб: термінологічні словосполучення складають приблизно 80% законодавчого словника.

Термінологічні сполучення складаються із стрижневого і залежних (атрибутивних) компонентів, які уточнюють, конкретизують значення основного терміна (сімейне право, право на життя, право законодавчої ініціативи). Вони мають достатньо високий класифікаційний потенціал, виділяючи позначуване з ряду аналогічного за диференційними або додатковими ознаками і здійснюючи систематизацію понять за родо-видовим принципом Наприклад, родова назва право (сукупність правових норм) видова характеристика (сфера правового регулювання) п. держане, адміністративне, цивільне, кримінальне, конституційне, трудове, сімейне, земельне, фінансове, екологічне, міжнародне та ін.

Словосполучення тому є найбільш продуктивним способом сучасного термінотворення, що вони сприяють точності й однозначності термінології.

Морфологічний спосіб творення юридичних термінів полягає у термінотворенні за допомогою зміни частин слова. Він має декілька підвидів. Це афіксація (заволодіння, правник, підсудність), безсуфіксний (розшук), словоскладання (судоустрій), змішаний (законодавство). Серед юридичних термінів і номенклатурних назв усе більшого поширення набувають скорочені форми абревіатури. Тенденцію до лаконічності термінології реалізують також терміни, утворені шляхом субстантивації (прикметник іменник): затриманий, оперуповноважений, підсудний, потерпілий, слідчий.

Запозичення терміну відбувається з іншої мови разом з поняттям, яке цей термін позначає.

Спеціальне дослідження юридичної термінології було здійснене М. Вербенєц, яка встановила ряд закономірностей в утворенні та функціонуванні юридичної термінології. У цьому дослідженні розглядаються такі термінотворчі техніки: неосемантизація, неологізація, поповнення термінолексикону запозиченнями та інтернаціоналізмами. У термінотворенні неосемантизація є домінантною технікою, оскільки вона передбачає набуття лексемою нових семантичних значень через глибоке і тривале переосмислення нового вжитку семи слова. Серед неосемантизмів виділено дві підгрупи: а) неосемантизми, що виникли внаслідок використання в межах даного термінологічного лексикону нового значення термінів інших систем, водночас зберігаючи первинну семантичну прозорість (транстермінологізація): еталон, фонограма та ін.; б) неосемантизми, що виникли як результат переносного вживання слів загальнонаціональної мови (термінологізація і семантична деривація): злиття, прaвила та ін.

У групі неологізмів розглянуто три основні класи нових термінологічних одиниць: а) одиниці, побудовані виключно на питомій основі: суд, свідок та ін.; б) одиниці, створені на питомій основі, але з використанням іншомовних терміноелементів: екс-голова, cубпідряд; в) одиниці, створені виключно на базі терміноелементів іншомовного походження: контрабандист, сублізінг та ін.

Принциповою різницею між запозиченнями та інтернаціоналізмами є кількість мов, у яких зустрічається даний термін: інтернаціоналізм – це особливий тип запозичення, що існує паралельно в щонайменше трьох неспоріднених мовах. Нові терміноодиниці входили до української мови з латинської та грецької мов, пізніше – переважно з німецької та французької, безпосередньо або опосередковано (часто за посередництвом польської). Запозиченими через мову-посередника з першоджерела виявлено такі терміноодиниці: абсолютизм – absolutyzm (франц. absolutisme від лат. absolutus), вердикт (англ., франц. verdict від лат. veredictum), диктат (нім. Dictat від лат. dicto), контрабанда (італ. contrabando від лат. contra та італ. bandо) та ін. У наш час юридичні терміни здебільшого запозичуються з англійської мови.

Серед моделей термінотворення виділено і проаналізовано афіксальне словотворення (пре- та суфіксальні деривати), осново- і словоскладання, а також абревіацію. Названі дериваційні моделі передбачають використання як внутрішніх ресурсів мови, так і запозичення інтернаціональних морфем.

Найпоширенішими словотвірними префіксами в юридичній терміносистемі української мови є: від-, пре-, при-, пере-, ви-, до-, за-, на-, об-, роз- тощо. Префікси в аналізованій терміносистемі утворюються найчастіше на основі: а) прийменників: без-, в-, від-; б) часток, переважно не-; в) інших префіксів: недо-, обез-; г) префіксоїдів: віце-, екс-, теле-, авто-, екс- та ін. За характером функцій і семантикою всі префікси поділяються в юридичній терміносистемі на три типи: 1) найдавніші іменні пра- – з функцією віднесеності до певного історичного періоду; 2) спільні для іменників та прикметників: не-, недо-, без-, між- – з функцією кореляцій семантичних відношень (опозиції, співмірності, неповноти та ін.); 3) спільні для іменників і дієслів: до-, за-, на-, пре-, пере-, од- – з функцією конотативних уточнень семантичного обсягу терміна.

Серед найпоширеніших суфіксів у сфері творення юридичних термінів М. Вербенєц виділила: а) іменниковий суфікс -ник зі значенням особи чоловічого роду і жіночий відповідник -ниц-я (пор. з пол. -nik-/-nic-a); б) іменниковий суфікс -тв-о зі збірним значенням (пор. з пол. -tw-o); в) віддієслівно-іменникові суфікси -анн-я (-янн-я), -енн-я, -інн-я (-їнн-я) зі значенням дії, стану, процесу (пор. з пол. -an-ie (-jan-ie), -en-ie (-jen-ie); г) іменниковий суфікс -тель зі значенням особи (пор. з пол. -ciel); ґ) іменниковий суфікс -ість із абстрактним значенням (пор. з пол. -ość); д) суфікс -ин-а зі значенням одиничності; е) дієслівні суфікси -ота-ти, -оті-ти, -ну-ти зі значенням дії (пор. з пол. -ną-ć).

Особливістю юридичного термінотворення є закріплення за афіксами сталих термінологічних значень: анти- у значенні протилежності поняттю, вираженому коренем; віце- в назвах осіб, що мають високі посади у значенні „другий”; ре- – повторюваність; суб- – підпорядкованість.

У дослідженні М. Вербенєц розглянуто основні моделі словоскладання та основоскладання, що зустрічаються в українському юридичному термінотворенні, зокрема проаналізовано продуктивність безафіксальних та афіксальних способів слово- та основоскладання. Серед складних термінів типовими є двоосновні, такі як: злочин, очевидець та ін. Серед складених юридичних термінів за морфологічною будовою виділено такі структурні типи: 1. Субстантивні (іменник у головній ролі), що поділяються на: а) іменник + іменник: слухання справи; б) іменник + прикметник: бюджетна дотація; в) іменник + числівник: четверта влада; г) іменник + прийменник: угода про працю. 2. Ад’єктивні (прикметник або прийменник у головній ролі), серед яких виділяємо: а) прикметник + іменник: небезпечні наслідки; б) прикметник + прийменник: відповідальний за шкоду. 3. Дієслівні (головний компонент складеної дериваційної моделі – дієслово): а) дієслово + іменник: внести проект; б) дієслово + прийменник: взяти в кредит. Характерним для нормативних актів є формування багатослівних термінологічних словосполучень, що складаються з трьох і більше слів, напр., злочин проти громадського порядку, відповідність конституційній нормі та ін.