2015-04-23
544
Б. Наумов. Правильно ли мы учим детей в школе? // Время. –– 2012. –– 5 декабря.(timegazeta@ i. ua).
Інтенція тексту: 1) показати суперечності сучасної середньої освіти; 2) висловити своє бачення розв’язання цієї проблеми (оскільки автором тексту є не журналіст, а доцент ХНПУ ім. Г. С. Сковороди, член-кореспондент Академії педагогічних і соціальних наук, відмінник освіти України); 3) розповісти про експеримент у середніх школах № 52 і № 97, що був проведений у 1998 –– 2002 рр.), 4) спонукати до дискусії з цієї проблематики на сторінках газети.
Система мотивів: 1) сучасна середня освіта перенасичена теоретичною інформацією на шкоду розвитку фізичних і соціальних якостей особистості дитини; 2) кількість інформації знецінює саму інформацію; 3) знання –– це «стан свідомості» (М. Мамардашвілі), а не пасивне сприйняття інформації; 4) «…не треба чіплятись за застарілі знання людства, а треба повернутися до людини, її потреб та її розвитку»; 5) нова форма цілісної середньої освіти «Здоров’я. Духовність. Творча активність»; 6) створення школи нового типу –– «поліцентру», яка повинна не тільки заохотити до наукової інформації, але й навчити дитину орієнтуватися у просторі й часі реальної дійсності, що потребує не тільки інтелектуально-пізнавальної діяльності, а й розвитку реальних дій у житті; 7) «педагогіка з людським обличчям».
Ефективність та дієвість: На жаль, текст не викликав широкого обговорення, до якого спонукав автор. Відгукнулася лише одна пенсіонерка-вчителька, яка говорила про загальну перевантаженість учнів і про «окозамилювання» і корупцію у МАНі.
Але тема освіти і взагалі вихання молодого покоління є і буде завжди важливою. До цієї теми дотична і тема спорту, особливо, якщо вона поставлена таким чином, як у наступному матеріалі –
Я. Тарасенко Есть ли фигурное катание в нашей стране? // Время. – 2013. – 28 февраля.
Фігурне катання було культовим видом спорту в Радянському Союзі (поруч із футболом і хокеєм); ім’я Ірини Родніної стало одним із символів успішності Радянського Союзу в цілому. Радянська школа фігурного катання в Одесі виховала таких відомих українських спортсменів як Оксана Баюл, Віктор Петренко, В’ячеслав Загороднюк, Альона Савченко, Тетяна Волосожар, Станіслав Морозов та ін. Але їх успіхи – в минулому спортивної історії незалежної України. Як відзначає Я. Тарасенко, «за останні сім років фігурне катання просто зникло: сьогодні українські фігуристи ледве входять у 20-ку на чемпіонатах світу і Європи» [ ].
Тяжкому становищу українського фігурного катання і присвячене інтерв’ю Я. Тарасенко з тренером Харківської спортивної школи олімпійського резерву – В. Єгоровим. З цього інтерв’ю читач отримає наступну інформацію. 1. Про погане становище фігурного катання в Україні свідчать такі факти: а) у Києві всього один каток, на якому можуть тренуватися фігуристи, б) у Харкові багато хороших катків у торгово-розважальних центрах, є каток у Палаці спорту, нещодавно відкрився «Салтівський лід», але учні школи олімпійського резерву можуть тренуватися безкоштовно лише 2 години на добу у першій половині дня (пропускаючи останні уроки у школі), решту часу тренуються у торгово-розважальному комплексі «Дафі», оплачуючи стандартний час катання (від 15 до 30 грн.); в) юних спортсменів олімпійського резерву фінансують батьки: купують недешеві ковзани, оплачують лід, індивідуальні заняття, коштовні поїздки на змагання за кордон (Польща, Угорщина, Австрія); навіть тих юних спортсменів, які займають на змаганнях міжнародного рівня призові місця (наприклад, десятирічну Олю Микутіну), фінансують лише батьки; г) на сьогодні фігурним катанням у Харкові займається мало дітей, немає навіть щорічного поповнення; д) ті, що займаються, здібні, але, в основному, балувані і ліниві, бо немає важелів впливу: ні профінансувати успішних, ні відрахувати неслухів (відрахуєш – ні з ким буде працювати); е) в Україні немає пропаганди фігурного катання.
2. Виникає питання – у чому причини такого занедбання? У переході від соціалістичної системи (у якій спорт, особливо успішний, щедро фінансувався державою) до первісного капіталізму (при якому кожен за все платить сам за себе, у тому числі і за свої ‑ чи своєї дитини ‑ перемоги у спорті)? Якщо справа сааме в цьому, то тоді і в Росії повинно бути приблизно таке ж становище. А в Росії ‑ усе навпаки: за той же самий час (після розпаду Радянського Союзу), як розповідає Віталій Єгоров, рівень фігурного катання піднявся до рівня американського: зарплати тренерам і умови тренування зрівнялись із західними (тому майже всі російські тренери повернулись із Заходу у Росію); на кожний каток (а в одній Москві їх 20) щорічно іде набір по 100‑150 дітей. Цьому сприяє дієва пропаганда – різноманітні шоу на кшталт «Звезды на льду».
3. «Таланты у нас есть. И спасибо нужно сказать родителям, которые занимаются своими чадами. Они видят плачевную ситуацию, но все равно верят и стараются» [ ], ‑ так завершується це інтерв’ю.
Даний текст може викликати чотири меседжа: 1) ідеалізація радянського минулого; 2) невигідне протиставлення України і Росії (хоча текст не дає роз’яснення, хто фінансує фігурне катання в Росії – держава, чи завдяки вдалій пропаганді); 3) незважаючи на байдужість держави треба нести відповідальність за розвиток своєї дитини, вкладати кошти в її позашкільні заняття, не жаліти грошей на їх участь у конкурсах і змаганнях; 4) спонукати державні, громадські інституції, а також спонсорів до фінансування дитячого спорту і, зокрема, фігурного катання.
Якщо доросле суспільство не зможе представити дитині і підлітку якісні і ефективні заняття у школі і поза школою, то шлях істотної частини молоді у всілякі залежності – ігрову, алкогольно-тютюнову, сексуальну, наркотичну буде передумовлений. Проблемі наркозалежності присвячений наступний матеріал –
А. Генкин. «Доза» обходится дорого сначала наркоману, а потом – обществу // Время. – 2012. ‑ 13 ноября.
Текст являє собою інтерв’ю із суддею Харківського апеляційного суду Олександром Мозговим, в якому названі такі проблеми у боротьбі суспільства із наркотиками: 1) ситуація із наркоманією в Україні невпинно погіршується; зокрема, у Харкові офіційно зареєстровано 5000 наркозалежних осіб, більшість з яких – молодь. Це пов’язано, по-перше, з глибоким соціальним розшаруванням (соціальні низи знаходять «релакс» саме у наркотиках), по-друге, з неефективною роботою з «важкими підлітками»); 2) неправильний шлях боротьби із незаконним розповсюдженням наркотиків; міліція йде найпростішим шляхом: покарання відбувають, в основному, самі наркозалежні; 3) деякі з міліціонерів не можуть встояти перед спокусою брати хабарі у батьків наркозалежних (це називається «попрацювати з батьками») та самим приторговувати наркотиками (що свідчить про зрощення міліції з наркобізнесом); 4) питання про легалізацію «легких» наркотиків у США може бумерангом вдарити і по Україні (насправді «легких» наркотиків не буває: і маріхуана, і конопля є дуже небезпечними).
У цьому тексті озвучені важливі проблеми у боротьбі з наркоманією. О. Мозковий не замовчує проблему неякісної роботи міліції, конкретно називаючи відділ міліції («Беркут» Головного управління МВД України у Харківській області), в якому старший прапорщик торгував маріхуаною. Другою важливою проблемою є загроза легалізації «легких наркотиків». Навіть якщо таке питання не стоїть в Україні приклад авторитетних США у цьому питанні може сприяти збільшенню наркозалежних в Україні. Позиції США (до речі зумовленої політикою – а саме, президентськими виборами і заграванням із численним низовим електоратом) протистоять російські фахівці (зокрема, Директор Федеральної служби РФ по наркоконтролю Віктор Іванов), які категорично заперечують можливість подібного в Росії.
Отже, текст несе у суспільство інформацію про негаразди у боротьбі із наркоманією. В ньому названі головні недоліки, а чітке виявлення і номінація пороку – перший крок до успішної боротьби із ним. Вдало підібраний заголовок підкреслює, що наркоманія це проблема не тільки наркозалежних (нажаль, у суспільстві існує і така точка зору, що наркотики вбивають «соціальний непотріб», і в такий спосіб «оздоровлюють» життєздатне суспільство) та їх близьких, а й усього суспільства: за «дозу» так чи інакше прийдеться розплачуватись усім нам.
Боротьбі із суспільним пороком присвячений і наступний текст –
