2015-05-15
318
Із порушенням права на захист пов’язана і інша новела нового КПК, ст. 291 якого передбачає за результатами закінченого досудового розслідування складання слідчим або прокурором обвинувального акту, а не обвинувального висновку, як це було передбачено ст. 223–224 КПК 1961 р.
На відміну від обвинувального висновку в такому акті вказується лише виклад фактичних обставин кримінального правопорушення і формулювання підозри з посиланням на статтю кримінального кодексу без викладення суті доказів, що підтверджують таку підозру. До обвинувального акту додається реєстр матеріалів досудового розслідування (тобто опис документів, що знаходяться у матеріалах кримінальної справи, яка іменується матеріалами кримінального провадження) без будь-якого аналізу їх сутності та співвідношення між собою.
Таке положення нового КПК є хибним, оскільки не відповідає основним конституційним засадам кримінального судочинства про забезпечення права на захист та доведеності вини.
Викладений у обвинувальному висновку (або в обвинувальному акті) аналіз зібраних стороною обвинувачення доказів дозволить обвинуваченому і його захиснику підготуватися до судового розгляду, своєчасно заявити клопотання про спростування неналежних та недостовірних доказів, на які посилається обвинувачення, заздалегідь обговорити і виробити позицію захисту під час розгляду справи у суді, а у разі доведеності вини – заявити клопотання про спрощене провадження у суді.
|
|
|
Не зупиняючись на інших вадах нового КПК України, слід зазначити, що введення його в дію варто відкласти як мінімум на рік. Усі недоліки треба усунути ще до початку його дії, що надасть можливості навчити майбутніх фахівців правильно застосовувати новий закон і уникнути слідчих та судових помилок у кримінальному судочинстві..
Список використаних джерел: 1. Кримінальний процесуальний кодекс України. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України». – Х.: Одіссей, 2012. – 360 с. 2. Кони А. Ф. Собрание сочинений в восьми томах / Кони А. Ф. – Т. 4. – М.: Юрид. лит., 1967. – 543 с. 3. Конституція України (з предметними матеріалами). – Х.: Інтелект-Прогрес, 2007. – 676 с. 4. Чорнобук В. І. Законність та обґрунтованість процесуальних рішень судді в порядку судового контролю в досудових стадіях кримінального процесу: монографія / Чорнобук В. І. – Х.: Право, 2008. – 184 с. 5. Скрипіна Ю. В. Слідчий суддя в системі кримінально-процесуальної діяльності (порівняльно-правове дослідження): дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Скрипіна Ю. В. – Х., 2008. – 219 с. 6. Гловюк І. В. Судова діяльність у досудовому провадженні: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Гловюк І. В. – О., 2008. – 20 с. 7. Большаков Є. В. Апеляційне оскарження рішень судді, постановлених в порядку судового контролю у досудових стадіях кримінального процесу: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Большаков Є. В. – К., 2012. – 23 с. 8. Кримінально-процесуальний кодекс України: наук.-практ. комент.; за заг. ред. В. Т. Маляренка, В. Г. Гончаренка. – Вид. 6-е, переробл. та доповн. – К.: Юрисконсульт; Юстініан, 2010. – 896 с.
|
|
|
Одержано 28.09.2012
L
УДК 343.1
Сергій Олександрович Іваницький,
доцент кафедри кримінального процесу та правосуддя
Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка,
кандидат юридичних наук, доцент
Зупинення (відновлення) досудового та судового провадження
за новим КПК України
Стаття присвячена дослідженню процесуальних та організаційних проблем інституту зупинення (відновлення) досудового та судового провадження за новим КПК України. Проаналізовано питання, пов’язані з сутністю, підставами, умовами та процесуальним порядком зупинення (відновлення) досудового та судового провадження.
Ключові слова: зупинення, відновлення, підстава, досудове розслідування.
Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 містить чимало новел, що обумовлює доцільність їх аналізу з метою мінімізації та вирішення проблемних питань в процесі їх практичного застосування. У новому кримінально-процесуальному законі істотної модернізації зазнав інститут зупинення (відновлення) кримінального провадження, дослідженню нових та спірних питань якого і присвячена наша стаття.
Насамперед, змінився перелік обставин для зупинення кримінального провадження (замість чотирьох стало три), зникла, зокрема, передбачена п. 3 ст. 206 КПК України 1960 р. обставина для зупинення справи («коли не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення»), натомість з’явилася така підстава, як «наявна необхідність виконання процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва». Виникає питання, як має діяти слідчий у випадку, коли «не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення»? Вбачається, у цьому випадку кримінальне провадження має розслідуватися в межах строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Слід відмітити тенденцію посилення прокурорського нагляду та судового контролю за законністю зупинення досудового розслідування. Якщо раніше слідчий міг самостійно своєю постановою зупинити досудове слідство (копія якої направлялася прокуророві), то за новим КПК України досудове розслідування зупиняється вмотивованою постановою прокурора або слідчого за погодженням з прокурором, відомості про що вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Додаткові гарантії дотримання публічних та приватних інтересів (насамперед, потерпілого) при зупиненні досудового розслідування у зв’язку із захворюванням підозрюваного на тяжку хворобу містяться в Інструкції з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами внутрішніх справ у попередженні, виявленні та розслідуванні кримінальних правопорушень, затвердженої наказом МВС України № 700 від 14.08.2012, де закріплено, що медичний висновок про підтвердження діагнозу захворювання та неможливість участі підозрюваного в кримінальному провадженні поновлюється слідчим не рідше одного разу на місяць (п. 8.8).
Зазначеною Інструкцією деталізовано й порядок підготовки матеріалів при зупиненні досудового розслідування на підставі п. 2 ч. 1 ст. 280 КПК України («підозрюваний переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності і його місцезнаходження невідоме») та оголошенні його в розшук, зокрема, такі матеріали в обов’язковому порядку повинні містити витяг із ЄРДР, копії письмового повідомлення про підозру, постанови про оголошення розшуку підозрюваного або постанови про зупинення досудового розслідування, ухвали слідчого судді про дозвіл на затримання з метою приводу (п. 8.1). При цьому, у разі необхідності начальнику слідчого підрозділу, а також слідчому надається можливість ознайомлення з матеріалами ОРС (з додержанням режиму таємності), а начальник оперативного підрозділу забезпечує закриття ОРС лише за наявності копії постанови про відновлення досудового розслідування у зв’язку з установленням місцезнаходження підозрюваного (п. 8.4, 8.5.2).
|
|
|
На відміну від раніше діючої процедури у новому кримінально-процесуальному законі виключно прокурор отримав право виділити досудове розслідування і зупинити його стосовно окремих підозрюваних у випадку, якщо у кримінальному провадженні є два або декілька підозрюваних, а підстави для зупинення стосуються не всіх.
|
На відміну від постанови про зупинення досудового розслідування, що виноситься слідчим за погодженням з прокурором, постанова про відновлення досудового розслідування може бути винесена слідчим самостійно. Новелою є те, що копія даної постанови не направляється прокурору, а надсилається стороні захисту та потерпілому.
Поряд із раніше існуючими підставами для відновлення досудового розслідування – «якщо підстави для його зупинення перестали існувати» (підозрюваний видужав, його місцезнаходження встановлено, завершено проведення процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва), та «у разі потреби проведення слідчих (розшукових) чи інших процесуальних дій») з’явилася така підстава для відновлення досудового розслідування, як «у разі скасування слідчим суддею постанови про зупинення досудового розслідування»).
|
|
|
Порівнюючи процедуру зупинення кримінального провадження на досудових та судових стадіях, слід зазначити, що в процесі судового розгляду провадження може бути зупинено лише з двох підстав (ст. 335 КПК України) – «у разі якщо обвинувачений ухилився від суду» або «захворів на психічну чи іншу тяжку тривалу хворобу, яка виключає його участь у судовому провадженні». Розшук обвинуваченого, який ухилився від суду, оголошується ухвалою суду, організація виконання якої доручається слідчому та/або прокурору.
Статья посвящена исследованию процессуальных и организационных проблем института приостановления (возобновления) досудебного и судебного производства по новому УПК Украины. Проанализированы вопросы, связанные с сущностью, основаниями, условиями и процессуальным порядком приостановления (возобновления) досудебного и судебного производства.
Одержано 26.09.2012
Статья посвящена исследованию процессуальных и организационных проблем института приостановления (возобновления) досудебного и судебного производства по новому УПК Украины. Проанализированы вопросы, связанные с сущностью, основаниями, условиями и процессуальным порядком приостановления (возобновления) досудебного и судебного производства.
Ключевые слова: приостановление, возобновление, основание, досудебное расследование.
The article is devoted to the research of procedural and organizational problems of the institute of suspension (resumption) of pre-trial investigation and court proceedings according to the new criminal-procedural code of Ukraine. The questions connected with essence, basis, conditions and procedural order of suspension (resumption) of pre-trial investigation and court proceedings are analyzed in the work.
Keywords: suspension, resumption, basis, pre-trial investigation.
L
УДК 343.985(477)
Валерій Дмитрович Пчолкін,
завідувач кафедри кримінального процесу та криміналістики
навчально-наукового інституту права та масових комунікацій
Харківського національного університету внутрішніх справ,
доктор юридичних наук, доцент
Сучасні погляди на застосування заходів оперативно-розшукової діяльності у кримінальному провадженні
Розглянуто сучасні погляди науковців на застосування заходів оперативно-розшукової діяльності у кримінальному провадженні, а також механізм використання результатів оперативно-розшукової діяльності за новим КПК України.
Ключові слова: оперативно-розшукова діяльність у кримінальному провадженні, негласні слідчі (розшукові) дії, процесуальний статус ОРД.
Прийняття нового Кримінального процесуального кодексу України стало значною подією для нашої держави. В ньому враховані позитивний досвід функціонування системи органів кримінальної юстиції та загально визначені міжнародні стандарти захисту прав і свобод людини [1]. В новому Кримінальному процесуальному кодексі багато положень перевірені практикою і відповідають європейським стандартам. Розробники концепції реформування кримінальної юстиції саме таким чином уявляли собі нововведення.
На думку О. В. Капліної, В. Д. Швеця та інших науковців новий Кримінальний-процесуальний кодекс України значно відрізняється від сталих уявлень про кримінальний процес взагалі. Він не просто містить низку інститутів, які являють нову струмінь, а й передбачає інноваційні процедури, які створюють нову парадигму застосування оперативно-розшукової діяльності в кримінально-процесуальному доказуванні [2, с.44; 3, с. 17].
Позиція багатьох науковців і практиків в галузі ОРД та кримінального процесу, серед яких Е. О. Дідоренко, С. А. Кириченко, Б. Г. Розовський, В. Д., Слінько [4] та ін.,ґрунтується на безумовній неприпустимості самої можливості існування у правовій державі ситуації, коли уповноважені на те органи ніби отримують у кримінальному судочинстві докази в непроцесуальній формі. Оперативно-розшукові заходи, за допомогою яких збираються фактичні дані, що мають процесуальне значення, повинні бути врегульовані в КПК. На думку С. В. Слінько, інформація, отримана шляхом проведення оперативно-розшукових заходів, є доказом, якщо при її отриманні дотримувалися вимоги закону [5, с. 54].
Визнання процесуального статусу ОРД у кримінальному судочинстві у частині виявлення та фіксації доказів ніякою мірою не призводить до будь-якої ломки основоположних принципів кримінального процесу в контексті його мети й завдань. Оперативно-розшукова діяльність за своїм призначенням має ті ж самі цілі, що й процесуальна, але регулюється поки що окремими законами. Безумовно прийняття законів України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» [6; 7] та інших нормативних актів, сприяло зміцненню правової основи і легітимності оперативно-розшукової діяльності і спонукало процесу приведення законодавства у відповідність до реалій сучасної дійсності [8, с. 131]. Разом з тим розмежування діяльності по розкриттю злочинів на процесуальну і оперативно-розшукову призвело до інших проблем. Оскільки перевірка і оцінка доказів відбуваються на стадії досудового розслідування, то вони формулюються і допускаються слідчим. Але статус отриманих в ході ОРД фактичних даних не зовсім був визначений, що доволі часто провокувало виникнення перешкод на шляху їх використання у вигляді доказів[9, с.31].
На нашу думку, вирішенню проблеми використання результатів оперативно-розшукової діяльності у кримінальному провадженні сприятимуть норми, що визначені у главі 21 нового КПК України, що отримали назву «Негласні слідчі (розшукові) дії». Це різновид слідчих дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків передбачених КПК України (ч. 1 ст. 246 КПК). Вони проводяться у випадках якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб.
У § 1 цієї глави «Загальні положення про негласні слідчі (розшукові) дії» детально регламентовано: підстави проведення негласних слідчих (розшукові) дій; порядок розгляду клопотань щодо їх проведення; фіксацію ходу і результатів цихдій та їх використання у доказуванні; порядок повідомлення осіб, щодо яких вони проводились та інші питання.
© Пчолкін В. Д., 2012
В практичній діяльності для правильної організації досудового розслідування велике значення має чітка взаємодія слідчого з оперативними підрозділами. Регламентуючи такі взаємовідносини, новий КПК надає слідчому право у справах, що знаходяться у його провадженні, доручати проведення негласних слідчих (розшукових) дій оперативним підрозділам (п. 3 ч. 2 ст. 40 КПК). Під дорученням оперативному підрозділу про проведення негласної слідчої дії слід розуміти вимогу слідчого до керівника оперативного підрозділу виконати у визначений термін певну негласну слідчу (розшукову) дію та повідомити про її результати. Зазначені доручення надаються у письмовій формі і є обов’язковими для оперативного підрозділу (ч. 1, ч. 3 ст. 41 КПК). Разом із дорученням керівнику оперативного підрозділу направляється копія ухвали слідчого судді, або копія постанови прокурора або слідчого про проведення негласної слідчої (розшукової) дії.
Відповідно до нового КПК слідчий вправі доручити оперативному підрозділу проведення наступних негласних слідчих (розшукових) дій: аудіо-, відеоконтроль особи (ст. 260 КПК), накладення арешту на кореспонденцію (ст. 261 КПК), огляд і виїмка кореспонденції (ст. 262 КПК), зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263 КПК), зняття інформації з електронних інформаційних систем (ст. 264 КПК), обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи (ст. 267 КПК), установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (ст. 268 КПК), спостереження за особою, річчю або місцем (ст. 269 КПК), аудіо-, відеоконтроль місця (ст. 270 КПК), контроль за вчиненням злочину (ст. 271 КПК), негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження (ст. 274 КПК).
Вказані дії, згідно ст.. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», мають право проводити оперативні підрозділи для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності. Але умовою для їх проведення, згідно ст. 9 цього закону, є наявність заведеної оперативно-розшукової справи. У відповідності до п. 2 ст. 91 цього закону ведення оперативно-розшукових справ здійснюється також «щодо осіб у зв’язку з розслідування відносно них кримінальної справи». Таким чином, з наданням права слідчому на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, в окремих випадках відпадає потреба в заведенні оперативно-розшукової справи. Такі питання обумовлюють необхідність внесення змін і доповнень до оперативно-розшукового законодавства та відомчих нормативних актів.
У новому КПК України (§ 2), заслуговують на увагу випадки втручання у приватне спілкування, під яким законодавець розуміє доступ до змісту спілкування за умов, коли учасники спілкування мають достатні підстави вважати, що спілкування є приватним.
Крім того, у новому КПК отримав процесуальний статус і такий оперативно-розшуковий захід, як негласне проникнення до житла. Слідчому надано право: обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи шляхом таємного проникнення в них, у тому числі з використанням технічних засобів, з метою:
– виявлення і фіксації слідів вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, речей і документів, що мають значення для їх досудового розслідування;
– виготовлення копій чи зразків зазначених речей і документів;
– виявлення та вилучення зразків для дослідження під час досудового розслідування тяжкого або особливо тяжкого злочину;
– виявлення осіб, які розшукуються;
– встановлення технічних засобів аудіо,- відеоконтролю особи.
Обстеження шляхом таємного проникнення до публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи з метою, передбаченою в частині першій цієї статті, проводиться на підставі ухвали слідчого судді, постановленої в порядку, передбаченому ст. 246, 248, 249 КПК України. Клопотання слідчого про надання дозволу на проведення цієї негласної слідчої (розшукової) дії повинно бути узгоджено з прокурором. Слідчий суддя зобов’язаний за участю особи, яка подала клопотання. розглянути його протягом шести годин з моменту отримання. У такому рішенні обов’язково зазначається строк її проведення, який може бути продовжений слідчим суддею у порядку, передбаченому ст. 249 КПК України. За загальним правилом цей строк дії ухвали не може перевищувати два місяці. Якщо слідчий, прокурор вважає, що проведення негласної слідчої (розшукової) дії слід продовжити, то слідчий за погодженням з прокурором або прокурор має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про постановлення ухвали згідно з вимогами статті 248 КПК України. Ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення зазначеної негласної слідчої (розшукової) дії повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, а також містити відомості зазначені у ч. 4 ст. 249 КПК України. За результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії складається протокол, до якого в разі необхідності долучаються додатки.
У ході контролю за вчиненням злочину передбачено здійснення вже опробованих практикою оперативно-розшукових заходів, таких як: контрольоване постачання; контрольна та оперативна закупівля; спеціальний слідчий експеримент; імітування обстановки злочину. Під час підготовки та проведення заходів з контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати (підбурювати) особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагаючи особі вчинити злочин, який вона би не вчинила, як би слідчий цьому не сприяв, або з цією самою метою впливати на її поведінку насильством, погрозами, шантажем. Здобуті в такий спосіб речі і документи не можуть бути використані у кримінальному провадженні. Контроль за вчиненням злочину проводиться щодо тяжких або особливо тяжких злочинів та у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. Виключно прокурор має право прийняти рішення про проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії, як контроль за вчиненням злочину (ч. 4 ст. 246 КПК України).
Проводити контроль за вчиненням злочину має право слідчий, який здійснює досудове розслідування злочину, або за його дорученням – уповноважені оперативні підрозділи. У пункті 2 частини першої статті 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 року передбачено, що оперативним підрозділам для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності надається право проводити контрольну та оперативну закупівлю та постачання товарів, предметів та речовин, у тому числі заборонених для обігу, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форм власності з метою виявлення та документування фактів протиправних діянь. Порядок проведення оперативної закупівлі та контрольованого постачання визначається нормативними актами Міністерства внутрішніх справ України, податкової міліції, Служби безпеки України, погодженими з Генеральною прокуратурою України та зареєстрованими у Міністерстві юстиції України. Контрольована поставка широко використовується у світовій практиці боротьби з незаконним обігом наркотиків. Правовою основою застосування методу контрольованої поставки на міжнародному рівні є Конвенція ООН «Про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин» від 19 грудня 1988 року. Відповідно до статті 11 цього документу сторони, які приймають участь у розслідуванні цих злочинів, зобов’язуються приймати в межах своїх можливостей необхідних заходів, що передбачають належне використання контрольованих поставок на міжнародному рівні.
Удосконалюється процесуальний статус і агентурного методу отримання інформації. Стаття 272 нового КПК України «Виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації» передбачає, що під час досудового розслідування тяжких або особливо тяжких злочинів можуть бути отримані відомості, речі і документи, які мають значення для досудового розслідування, особою, яка відповідно до закону виконує спеціальне завдання, беручи участь у організованій групі чи злочинній організації, або учасником вказаної групи чи організації, який на конфіденційній основі співпрацює з органами досудового розслідування.
Крім того стаття 275 нового КПК України « Використання конфіденційного співробітництва» надає право слідчому при проведенні негласних слідчих (розшукових)дій використовувати інформацію, отриману внаслідок конфіденційного співробітництва з іншими особами, або залучати цих осіб до проведення негласних слідчих (розшукових)дій у випадках, передбачених цим Кодексом.
Ці новели відображають нові підходи у вирішенні наболілих проблем застосування оперативно-розшукових заходів, які хоча і не вичерпують змісту оперативно-розшукової діяльності, але складають її серцевину. Вважаємо, що таке законодавче вирішення питань використання можливостей оперативно-розшукової діяльності у кримінальному процесі має вкрай важливе значення. Воно безумовно потребує внесення змін до діючого законодавства, що регулює оперативно-розшукову діяльність [10].
Прийняття нового Кримінального процесуального кодексу України та пов’язаних із ним змін до інших законів України дає змогу зробити важливий крок у напрямі утвердження верховенства права і розбудови України як правової та демократичної держави, основною метою діяльності якої у сфері кримінального судочинства є не тільки покарання винного, а й забезпечення ставлення до нього як до особистості та надання такій особі якнайбільше можливостей для ефективного захисту своїх прав, свобод та інтересів.
Список використаних джерел: 1. Кримінальний процесуальний кодекс України: прийн. законом № 4651VI від 13.04.2012. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України» № 4652VI від 13.04.2012. – Х.: Право, 2012. – 392 с. 2. Капліна О. В. Проблеми реформування кримінального судочинства України / О. В. Капліна // Досудове розслідування: актуальні проблеми та шляхи їх вирішення: наук.-практ. семінар (23 жовт. 2009 р.). – Х.: Ін-т підготовки юрид. кадрів для СБУ НЮАУ ім. Ярослава Мудрого; Оберіг, 2009. – С. 43–46. 3. Швець В. Д Кримінально-процесуальне законодавство України: концепція і парадигми сучасності / В. Д. Швець // Теорія та практика кримінального судочинства: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Харків, 20–21 трав. 2011 р. / МВС України; Харк. нац. ун-т внутр. справ. – Х.: ХНУВС, 2011. – С. 17–19. 4. Дидоренко Э. А. Процессуальный статус ОРД в уголовном судопроизводстве: монография / Э. А. Дидоренко, С. А. Кириченко, Б. Г. Разовский. – Луганск: РИО ЛИВД, 2000. – 74 с. 5. Слінько С. В. Стратегія реформування досудового розслідування України /
С. В. Слінько // Теорія та практика кримінального судочинства: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Харків, 20–21 трав. 2011 р.) / МВС України; Харк. нац. ун-т внутр. справ. – Х.: ХНУВС, 2011. –
С. 41–43. 6. Про оперативно-розшукову діяльність: закон України від 18.02.1992 № 2135-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 303. 7. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: закон України від 30.06.1993 № 3341-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 35. – Ст. 358. 8. Пчолкін В. Д. Оперативно-розшукове забезпечення кримінального судочинства / В. Д. Пчолкін // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2012. – № 1 (56). – C. 131–143. 9. Гевко В. В. Форми і зміст досудового розслідування: порівняльний аналіз вітчизняного та зарубіжного досвіду / В. В. Гевко // Досудове розслідування: актуальні проблеми та шляхи їх вирішення: наук.-практ. семінар (23 жовт. 2009 р.). – Х.: Ін-т підгот. юрид. кадрів для СБУ НЮАУ ім. Ярослава Мудрого; Оберіг, 2009. – С. 28–32. 10. Пчолкін В. Д. Проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства / В. Д. Пчолкін, Ю. П. Янович // Форум права. – 2011. – № 4. – С. 611–616 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2011-2/11pvdovu.pdf.
Одержано 25.09.2012
Рассмотрены современные взгляды ученых на применение мер оперативно-розыскной деятельности в уголовном производстве, а также механизм использования результатов оперативно-розыскной деятельности по новому УПК Украины.
Ключевые слова: оперативно-розыскная деятельность в уголовном производстве, негласные следственные (розыскные) действия, процессуальный статус ОРД.
Modern notions of scientists on the employment of the investigation and search operations in the criminal procedure and the mechanism of the application of the results of the investigation and search operations according to the new Criminal Procedural Code of Ukraine are examined.
Keywords: investigation and search operations, secret investigative (search) activities, procedural status of the investigation and search operations.
L
УДК 343.12
Сергій Вікторович Слінько,
професор кафедри кримінального процесу та криміналістики
навчально-наукового інституту права та масових комунікацій
Харківського національного університету внутрішніх справ,
доктор юридичних наук
Теоретичні питання до нового
Кримінального процесуального кодексу України
Тези розглядають теоретичні положення механізму дії нового кримінально-процесуального кодексу України щодо визначення предмету, змісту кримінального провадження. Надаються наукові точки зору та шляхи подальшого удосконалення кримінального судочинства.
Ключові слова: кримінальний процес, процедура, слідчий. прокурор. слідчий суддя.
Кримінальний процес України побудовано таким чином, щоб забезпечити оперативним підрозділам органів внутрішніх справ, слідчому прийняти заходи щодо встановлення обставин злочину, викриття винної особи, яка вчинила злочин та міри законного покарання за вироком слідчого судді. Держава реалізує свою владу у сфері боротьби зі злочинністю за допомогою державних, правоохоронних органів, які наділені владними повноваженнями та процесуальними засобами. Кримінально-процесуальне право є специфічною галуззю, в якій відображається правоохоронна функція держави.
Поняття кримінального процесу, як науки, галузі права, учбової дисципліни у теорії визначається не однозначно ні у вітчизняній, ні у зарубіжній науці. Сьогодні ми можемо визначити декілька його різних дефініцій. По-перше, один і той же вид правової діяльності набуває та зберігає різні його форми тому одержує різні тлумачення його змісту, а разом з тим його поняття. Практично неможливо охарактеризувати поняття кримінального процесу, що надавались і надаються вченими та законодавцями. По-друге, наукові положення розділяються щодо поняття – кримінального судочинства. Одні автори вважають, що це діяльність, або правила цієї діяльності [1 с. 21; 2; 4]. Інші, що це правовідносини, що виникають на їх основі, чи сукупність усіх ознак [3; 6; 8 с. 18–21]. Дехто вважає, що це завдання, призначення та зміст структури [5].
