Латинська Америка в перші повоєнні роки

У період другої світової війни багато латишИ американських країн приєдналися до антигітле-. рівської коаліції, а Мексика й Бразилія направ вили свої військові частини на театри воєнних дій. Пере-! мога країн антигітлерівської коаліції суттєво вплинула на внутрішньополітичне життя латиноамериканських реЫ публік. Вона сприяла піднесенню демократичного руху,з

зростанню його масовості. Значно посилився вплив проф­спілок, страйкова боротьба дедалі частіше супроводжува­лась висуванням політичних гасел. У ряді країн комуністи добилися легалізації своєї діяльності.

Позитивний внесок у розвиток демократичного руху зробили патріотичні кола місцевої буржуазії.

Отже, в перші повоєнні роки в Латинській Америці склалися передумови для демократичних перетворень. У Гватемалі (1944), Венесуелі (1945), Перу (1945) втратили владу диктаторські уряди. У Гватемалі, Венесуелі, Еква­дорі були прийняті нові конституції, розширені демо­кратичні свободи. Під впливом перемог Радянського Союзу на фронтах другої світової війни до кінця 1945 р. дипломатичні відносини із СРСР установили 13 латино­американських держав.

У 40-ві — 50-ті роки помітно загострились економічні суперечності між правлячими колами Латинської Амери­ки і СІЛА. За встановлення більш вигідних для латино­американських країн відносин у цій сфері виступили не лише угруповання місцевої промислової буржуазії, які були заінтересовані в стримуванні зовнішньоторгової експансії США й обмеженні іноземного підприємництва, а й по­в'язані з сировинними галузями певні кола традиційної олігархії, які зазнавали економічних і політичних збитків. Уряди регіону демонстрували дедалі більшу непоступли­вість. На міжамериканських конференціях латиноамери­канські делегації неодноразово нав'язували Вашингтону Диспути з економічних питань. Виявилося прагнення до більшої незалежності від США в зовнішній політиці.

Так, у Венесуелі націонал-реформістські кола на чолі з Р. Бетанкуром, які прийшли до влади в результаті анти-диктаторського перевороту, проголосили основним прин­ципом зовнішньої політики розвиток відносин насампе­ред із демократичними латиноамериканськими країнами, а також зі США, Англією, СРСР. У листопаді 1945 р. Венесуела розірвала дипломатичні відносини з франкіст-ською Іспанією і з диктаторським режимом Домінікан­ської Республіки.

Початок «холодної війни» суттєво загальмував розви­ток ПОЗИТИВНИХ ТеНДеНЦІЙ у ВНУТРІШНІЙ І ЗОВНІШНІЙ ПОЛ1-

'6 9-302

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

типі більшості держав регіону. Континентом прокотилас хвиля реакційних переворотів, які призвели до встанов лення військово-поліцейських диктатур (у Перу й Вене суелі — 1948 p., в Болівії — І951 p., на Кубі —1952 p.). Бразилії в 1946 р., в Колумбії в 1949 р. консервативні силам удалося прийти до влади конституційним шляхол Правлячі кола латиноамериканських країн, які відчувад досить сильний тиск з боку США та місцевої реакції^ дедалі більше відходили на праві позиції.

В ці роки реакція завдала ряд сильних ударів демс кратичним силам. Переслідувався профспілковий рух, дик-н татарські режими ліквідували основні громадянські свої боди, ввели жорстку цензуру преси. В ряді держав ко-і муністи, інші ліві сили діяли в нелегальних умовах. Сис-; тема військово-політичних зв'язків Латинської Амері зі Сполученими Штатами суттєво обмежила політичний! суверенітет країн регіону.

Тема 8 Латиноамериканська система міжнародних відносин

• Революції у Гватемалі та Болівії

Водночас саме в розпал «холодної війни», в аіч] мосфері, коли найменший вияв реформізму роз-1 глядався як «комуністична загроза», в Латин-] ській Америці відбулися дві буржуазно-демократичні ре-' волюції: у Гватемалі (1944—1954) та в Болівії (1952).! Революція у Гватемалі 1944 — 1954 pp. пройшла у своєму| розвитку кілька етапів. Уже в перші її роки за підтрь народних мас уряд X. Аревало (1944—1950) ужив ря заходів на захист національного суверенітету. Через від-j мову в концесіях американським нафтовим компаніям прийняття в 1949 р. Закону про нафту США в ті роки не, змогли заволодіти нафтовими багатствами країни. В ход затяжного конфлікту з компанією «Юнайтед фрут», спри­чиненою небажанням «Юнайтед фрут» задовольнити c ціально-економічні вимоги робітників компанії, yps X. Аревало часто ставав на бік трудящих. Одним з основ-

них завоювань революційного процесу у Гватемалі стала аграрна реформа, закон про яку прийняв новий уряд на чолі з X. Арбенсом у 1952 р. Реформа не тільки завдала сильного удару земельній олігархії, а й безпосередньо за-торкнула інтереси могутньої «Юнайтед фрут». Революцій­ний процес у Гватемалі вплинув на зовнішню політику країни, в якій з поглибленням курсу на внутрішні пере­творення посилилися тенденції до самостійності.

Нерідко уряд Гватемали виступав з самостійних, анти­імперіалістичних позицій. В ООН — на відміну від ба­гатьох латиноамериканських країн — позиція країни яв­но не відповідала відведеній їй Сполученими Штатами ролі слухняного учасника «машини голосування».

На міжнародних форумах представники Гватемали, хоч і залишались часто наодинці, виступали на захист на­ціонального суверенітету, наприклад права на незалежну від США зовнішню політику, відкрито звинувачували Спо­лучені Штати та їх союзників з-поміж військово-дикта­торських режимів у тому, що під приводом боротьби з комунізмом вони перешкоджають розвиткові Латинської Америки. Соціально-економічні й політичні перетворен­ня у Гватемалі в умовах «холодної війни» правлячі кола СІЛА розцінили як небезпечний прецедент порушення звичного «статус-кво» в безпосередній близькості до своїх кордонів. СІЛА прагнули створити обстановку ворожості навколо Гватемали. Це посилювалось тією обставиною, що диктаторські режими в сусідніх Гондурасі й Нікарагуа перетворилися на опорні пункти контрреволюції, які фі­нансувалися Вашингтоном і «Юнайтед фрут».

У 1954 р. США в союзі з місцевою реакцією і нікарагу-анським режимом А. Сомоси організували вторгнення військових найманців до Гватемали й придушили рево­люцію. Патріотично налаштовані дрібнобуржуазні про­шарки не змогли довести започатковані перетворення } Гватемалі до кінця. Уряд X. Арбенса не пішов на тісний союз із народними масами і в останній момент не зва­жився озброїти народ перед загрозою вторгнення.

Буржуазно-демократична революція в Болівії 1952 р.< хоч і мала порівняно менш радикальний характер і я* наслідок — нижче напруження протистояння країни з СІЛА, також стала помітною подією в політичному житт регіону. В 1952 р. уряд В. Пас Естенсоро під тиском

РОЗДІЛ НІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

народних мас націоналізував олов'яні копальні. By також прийнятий закон про аграрну реформу, запрог жено загальне виборче право, здійснено інші заходи sj демократизації суспільного життя. Болівійська праї верхівка досить швидко й ефективно скористалася дами визвольного руху і спрямувала подальший розвито» подій у річище компромісів з олігархією та імперіалізмом^ У галузі зовнішньої політики Болівія в 50-ті роки в ці-, лому дотримувалася проамериканської орієнтації. Одна* ряд акцій болівійської дипломатії, особливо в досить ко-J роткий період безпосередньо революційних перетвореї (1952 p.), виходили за традиційні рамки провашингтон-ської орієнтації й мали незалежний характер. В Еконоті мічній і Соціальній Раді ООН болівійська делегація внес-1 ла поправку до резолюції про право держав на націоналі лізацію і вільну експлуатацію природних ресурсів, ініці-j йованої делегацією Уругваю. Проти цієї поправки прокь? лосували тільки СІЛА.

У Спеціальному комітеті ООН з визначення агресії І Болівія підтримала пропозицію СРСР про включення,і це визначення поняття опосередкованої, ідеологічної та' економічної агресії.