Тема 13. Моделювання і аналіз макроекономічної політики. Стабілізація системи

Для багатьох ситуацій макроекономічний аналіз зручно проводити у термінах «цілі — засоби». Тут макроекономічну політику можна розглядати як цілеспрямовану зміну стану системи, зумовлювану змінами параметрів останньої. Параметри системи можна поділити на дві групи: структурні характеристики системи та стани зовнішнього середовища (надсистеми чи надмоделі), котрі є неконтрольованими (некерованими) впливами, контрольовані (керовані) параметри. Зміни останніх, по суті, і є «політиками», застосування яких приводить до бажаних змін параметрів (змінних) стану. Припускається, що параметри системи є взаємно незалежними; це дає змогу обчислювати ефекти застосування конкретної політики у «чистому» вигляді за сталих значень усіх інших, крім обраного, параметрів системи.

У загальному випадку m -мірний вектор V вважається вектором допустимих макроекономічних політик (тут може використовуватись і термін «інструментальні змінні» чи «засоби»), а n -мірний вектор X — вектором станів макроекономіки. Макроекономічна рівновага здебільшого описується векторно-матричним рівнянням: де F (X, V) — матриця розмірності nm, що характеризує структуру макроекономіки та її взаємодію із зовнішнім середовищем, чи «надсистемою». Вектор рівноважного стану макроекономіки є функцією параметрів системи:

Ефекти макроекономічних політик визначаються матричним рівнянням: де I — одинична матриця. Права частина рівняння характеризує реакції макроекономіки на зміну параметрів системи, котрі інтерпретуються як реалізації макроекономічних політик.

Ефекти різних макроекономічних політик досліджують ізольовано, тобто всі параметри системи вважають фіксованими, крім одного, а для кожної конкретної політики обчислюється мультиплікатор вигляду: де — n -мірні вектори-стовпчики ефектів i -ї макроекономічної політики. Обчислення мультиплікаторів є, по суті, дослідженням чутливості макроекономічної системи, оскільки вектори характеризують чутливість стану точки рівноваги макроекономіки щодо змін i -го параметра системи.

Ці (неявні) функції дають змогу обчислити реакції точки рівноваги ринку товарів і послуг на зміну параметрів системи. Наприклад, якщо уряд збільшує бюджетні витрати, тобто проводить стимулюючу фіскальну політику, то, припускаючи гіпотезу щодо незмінності рівноважної ставки відсотка, вироблений продукт (його рівноважне значення) зростає.

Макроекономічна політика є стабілізаційною, якщо її використання відновлює порушену з якихось причин рівновагу системи.

Припускаючи, що найкращий поточний стан економіки відповідає «природному темпу зростання», а в статиці — економічному потенціалу, основне завдання макроекономічної політики (принаймні у короткостроковий період) полягає у максимальному наближенні поточного стану системи, тобто реального виробництва і зайнятості, до їхніх потенційних обсягів. Еквівалентна постановка цього завдання зводиться до мінімізації відхилення фактичного рівня виробництва, що вимірюється, наприклад, обсягом реального ВВП від потенційно можливого. Це ж завдання макроекономічної стабілізації ставиться інколи як мінімізація різниці між потенційним і фактичним рівнями виробництва, котра в сучасній інтерпретації формулюється як підтримка безробіття на невеликому (заданому) рівні, що забезпечує деякий допустимий рівень інфляції.

Макроекономічна політика є стабілізаційною, якщо її використання відновлює порушену з якихось причин рівновагу системи. Такі політики становлять найбільший інтерес, хоча ясно, що весь спектр економічних проблем до них звести не можна.

Синтез макроекономічної системи, тобто результат економічних реформ, повинен забезпечувати можливість побудови і реалізації стабілізаційної політики, що не завжди є можливим.

2. Загальна макроекономічна модель економічної динаміки. Функція агрегованого попиту. Агрегована пропозиція. Динаміка очікувань.

Макроекономічна динаміка — це складний процес поведінки економіки загалом, що розглядається як цілісна система. Цю систему можна розглядати як взаємодію виробників і споживачів, кредиторів і боржників, включаючи державу, на основних ринках: продукції, грошей і ресурсів. Ринок валюти є суттєвим доповненням даної моделі. Послідовний аналіз основних ринків, як і спільний аналіз їх моделі — це аналіз квазістаціонарної поведінки макроекономічної системи. Управління агрегованим попитом відбуваєть­ся у ринковій конкурентній економіці шляхом формування або державного бюджету (фіскальна політика), або грошової маси (монетарна політика).

Макроекономічна система складається з двох блоків: статичного, що формує параметри системи, і динамічного, що визначає траєкторії її розвитку. Динаміка описується кількома рівняннями і змінними, на значення яких впливають управління і задана структура системи. Траєкторії розвитку формуються під впливом параметрів, що задаються статичним блоком моделі. З формального погляду, дослідження даної моделі ґрунтується на методах аналізу нелінійних динамічних систем, які залежать від параметрів. Припускається, що всі змінні системи є неперервними і необхідну кількість разів диференційованими функціями відповідних змінних, а також часу. Статичний блок, що формує параметри системи, складається з рівнянь, що описують стани рівноваги на основних макроекономічних ринках. Вважається також, що динаміка є результатом дії як нелінійностей (синергетичний ефект), так і накопичення приватного багатства (державного боргу), що супроводжується формуванням очікувань учасників процесу.

Проблема очікувань в економічній теорії є однією з фундаментальних. У широкому розумінні економічна поведінка не є незалежною від майбутнього: в поточний період економічні агенти реагують на очікувані події, котрі ще не відбулись, але можуть відбутися з деякою ненульовою ймовірністю. Проте вичерпної інформації щодо майбутнього немає, а деякий сурогат такої інформації, складений на підставі наявних даних про минуле й сьогодення, а також на основі експертних оцінок, і є очікуваннями.

Ринок товарів і послуг у моделі зазвичай задається рівнянням збалансованого доходу (продукту) Y і агрегованих витрат, приватних і державних. Розглядатимемо короткотерміновий період, а тому вплив інвестицій на основний капітал не беремо до уваги. Агреговану пропозицію та агрегований попит на товари і послуги невиробничого споживання та інвестиційного характеру з боку приватного сектору D (·) аналізуватимемо агреговано, без виявлення відмінностей між ними.

У цілому модель макроекономічної динаміки являє собою систему із семи рівнянь із сімома невідомими і має вигляд:

де p — фактична інфляція; p — інфляційні сподівання; — рівень потенційного виробництва; Y — фактичний рівень виробництва; a — чутливість інфляції до змін у виробництві.

Структура динамічної моделі дає змогу досліджувати її як систему диференціальних рівнянь, залежних від параметрів.