Для того, щоб довести умови, при яких досягається рівність між заощадженнями та інвестиціями, необхідно абстрагуватися від держави як суб'єкта процесу заощадження та такого чинника, як вплив з-за кордону. Тоді обсяг випуску за виключенням спожитої продукції дорівнюватиме інвестиційним витратам: .
З іншого боку, та частина доходів, яку домашні господарства не витрачають на споживання, є заощадженням: . Співставивши два останніх рівняння, доходимо формального висновку про рівність заощаджень та інвестицій: .
Але така рівність досягається тоді, коли економіка перебуває у стані рівноваги. Для досягнення такого стану необхідно, щоб фірми, які інвестують, захотіли вкладати стільки коштів, скільки їх заощаджують домогосподарства. Таким чином, припущення, покладене в основу моделі Харрода-Домара, про те, що заощадження є тотожними інвестиціям, має під собою грунт, якщо виходити з того, що економіка тяжіє до рівноваги.
Звідси випливає висновок, що перешкодити досягненню рівності між інвестиціями та заощадженнями можуть фактори, що сприяють дестабілізації економіки, наприклад:
|
|
інфляція (або інфляційні очікування), коли обсяги інвестицій скорочуються, а заощадження переходять у валютну форму;
підвищення відсоткової ставки по вкладам до рівня, який перевищує максимально можливу прибутковість інвестицій, або випуск ОВДП з аналогічно високою прибутковістю (тоді гроші переходять у різноманітні фінансові піраміди, а не в реальний сектор);
товарний дефіцит (вимушене заощадження при зменшенні прибутків фірм, і відповідно зменшенні інвестицій) тощо.