Суб'єкт права

Той, хто здатний носити право, бути ноіієм права, визнавався суб'єктом

права, особою. Ця здатність — не природжена. біологічна чи якась інша

властивість людини, а соціальне явище, насіидок соилально-економічного

розвитку суспільства. Людина може бути наділена зазначеною здатністю,

позбавлена її або обмежена в ній державою. Так, вільна людина, продана в

рабство, позбавляється здатності бути особою Раб. звільнений з рабства,

набуває здатності мати право.

У Римі суб'єктами права визнавалися тільки вільні люди. Раби є речі. Проте

і вільні мали далеко не однакові права. Обсяг прав залежав від багатьох

факторів (вони розглядаються далі). Здатність бути суб'єктом права, тобто

право-суб'ектність, у рабовласницькому Римі визначалась трьома станами

(статусами): свободи, громадянства і сімейного стану За статусом свободи

населення Риму поділялось на вільних і рабів; за статусом громадянства

вільні утворювали п'ять груп: римські громадяни, латини, пере-фіни.

вільновідпущеники і колони; за сімейним станом — глави сімейств та інші

члени родини. Стани могли змінюватися (римський громадянин міг бути

обернений в рабство або перегрій одержати статус римського громадянина

тощо) і тоді відповідно змінювалась правосуб'єктність.

Стан свободи— це головний правовий стан- є свобода — певний мінімум прав,

немає свободи — немає абсолютно ніяких прав. Тому зміни в стані свободи як

найістотніші могли призвести до одного з двох наслідків:

набуття свободи (раб, відпущений на волю); втрати свободи (вільна людина,

продана в рабство). Такі зміни дістали назву саріїіз аетіпиііо тахіта,

тобто найбільші зміни, що призводили до набуття статусу суб'єкта права

(особи) чи до його повної втрати. Стан громадянства відносив вільну людину

до однієї з вищезазначених груп. Зміна цього статусу при-іводила лише до

зміни громадянства: латини, перегріни могли бути римськими громадянами і,

навпаки, римський громадянин міг бути вільновідпущеником (через рабство).

Ці зміни правового статусу називалися середніми і впливали лише на обсяг

прав; перегрій, що став римським громадянином, набував більших прав, а

римський громадянин, що втратив цей статус (але не свободу), певною мірою

обмежувався в правах. Однак зміни в цьому статусі не призводили до повної

втрати правосуб'єктності. Сімейний стан поділяв вільних на дві групи: осіб

свого права — глави родини та осіб чужого права (регвопа аііепі.іигік).

Всі інші члени сім'ї — так звані підвладні, оскільки вони знаходилися під

владою глави сімейства. Здатність людини бути носієм певних прав

називається правоздатністю. Римські юристи не мали відповідного сучасному

поняттю визначення правоздатності, хоча й користувалися цим поняттям.

дієздатність — це здатність здійснювати юридична значимі дії і відповідати

за них.