Ведення земельного кадастру

З початку 1980-х pp. у Європі відбувається т. з. «кадастрова реформа», пов´язана із запровадженням нових технологій, комп´ютеризації земельних кадастрів та систем реєстрації прав. У багатьох країнах почав запроваджуватися т. зв.багатоцільовий кадастр (Multipurpose Cadastre»), що трансформується у земельну інформаційну систему («Land Information System»), яка об´єднує різні кадастри та реєстри (у т. ч. ґрунтів, видів землекористування, підземних комунікацій, щільності населення та ін.). Також стали з´являтися земельні інформаційні системи, засновані на інформації про окремі земельні ділянки (парцели) (PBLIS - Parcel Based Land Information System). Позитивним є досвід створення відкритих інформаційних систем.

Прикладом земельно-інформаційної системи є база даних Ontario Parcel, створена у 2002 році згідно із угодою між Урядом канадської провінції Онтаріо (Міністерство природних ресурсів), Корпорацією з оцінки муніципальної власності та компанією Теранет Ентерпрайзес інкорпорайтед.

У світі існує досить багато варіантів кадастрових систем, які можна класифікувати за різними критеріями. Насамперед, проводиться класифікація за відношенням кадастрової системи до системи реєстрації прав на землю:

• системи, за яких кадастр містить лише інформацію про земельні ділянки, необхідну для оподаткування; реєстр прав на нерухомість та інформаційні системи, які містять різноманітну інформацію про якісні та кількісні характеристики земель, ведуться окремо (Франція, Іспанія, Італія, Греція та ін.);

• системи, які передбачають існування земельного кадастру, топографо-геодезичної системи та системи реєстрації прав (Німеччина, Австрія, Швейцарія);

• багатоцільовий земельний кадастр з централізованим реєстром власності, створеним переважно за німецьким зразком (Швеція, Данія, Норвегія, Фінляндія, Ісландія, а також країни Балтії);

• системи, які передбачають лише систему реєстрації прав (Великобританія, США, більшість провінцій Канади, частина штатів Австралії).

Норвегія та Ісландія порівняно недавно вирішили поступово об´єднати реєстраційні системи із кадастром та передати реєстрацію прав від судів (нотаріальних органів) до земельно-кадастрових органів. Серед країн з перехідною економікою на такий крок наважилася також Румунія.

У світі існує досвід, коли державні органи передали роботи з безпосереднього збору та обробки просторової інформації приватним спеціалізованим компаніям. Державні агентства виконують функції замовника, контролюють якість даних, несуть відповідальність за збереження та розповсюдження даних, надають передбачені законом базові послуги з їх використання. В багатьох країнах базова інформація, отримана за рахунок державного бюджету, надається користувачам безплатно.