Гранатомети

Перебіг другої світової війни засідчив нагальну необхідність у застносуванні компактної та водночас потужної зброї для враження ширкого кола бронецілей на полі бою. В 30-х роках основним засобом боротьби з танками були великокаліберні гвинтівки та протитанкова артилерія, як і у багатьох відношеннях вичерпали резерв вдосконалення. Збільшення калібру систем призводило до збільшення їх ваги що робило їх маломаневреними і як наслідок вразливими від ворожого вогню на полі бою. Вихід було знайдено у створенні нового зразка піхотного озброєння – ручних протитанкових гранатометів (РПГ).

Ручні протитанкові гранатомети були сконструйовані за принципом “безвідкатної дії”. Ствол РПГ являв собою відкриту з обох боків трубу. Передня частина труби служила стволом, а казенний зріз ствола – соплом. Під час пострілу граната рухається по стволу у напрямку цілі, в той час як продукти згоряння – у протилежному напрямку через сопло. Таким чиному усувалося явище віддачі зброї, що дозволило сконструювати всю систему відносно легкою.

Перші експерименти з конструювання РПГ проводилися ще на початку 30-х років але через низьку бронепробиваємість вони не були прийняті на озброєння. Ситуація змінилася з появою кумулятивних снарядів.

Кумулятивний снаряд використовує ефект кумуляції для пробивання броні. Кумулятивний ефект (лат. сumulo – посилюю, збільшую) – концентрація вибуху у певного напрямку. Для зосередження і напрямку вибухового потоку у певному напрямку, у вибухівці влаштовують воронкоподібну виїмку обернену розтрубом вперед і облицьовують її поверхню 2-3 мм. шаром міді, сталі або алюмінію. При зустрічі з перешкодою відбувається підрив вибухівки, металічна оболонка обтискається і схлопується, викидуючи у напрямку цілі розжарений металізований струмінь, якій зі швидкістю 10-12 м/с під тиском близько 10 ГПа „пропалює” броню. Кумулятивні снаряди дозволяли при відносно невеликому калібрі пробивати броню великої товщини.

Поява РПГ на фронтах другої світової різко підвищило здатність піхоти самостійно відбивати масовані танкові атаки. Водночас РПГ стали незамінним засобом підтримки піхотинців і у загальновійськовому бою.

Родоначальниками всіх сучасних РПГ можна вважати три зразки: американський РПГ М1 та М9 "Bazooka", та німецькі РПГ "Panzerschreсk" і "Panzerfaust".

Ручний протитанковий гранатомет “Bazooka” був розроблений американським офіцером Скіннером й в 1942 році прийнятий на озброєння американською армією під позначенням M1. За принципом дії гранатомет відноситься до зброї динамо-реактивної дії й складається з відкритої з обох сторін гладкостінної труби калібру 60-мм, електрозапалювального пристрою, запобіжної коробки з контактним стрижнем, прицільних пристроїв і плечового упору. На задньому торці труби закріплене кільце, що полегшує вкладання гранати в канал ствола, а на передньому її торці є щиток, що оберігає стрільця від дії розпечених газів ракетного двигуна гранати.

Ручний протитанковий гранатомет "Bazooka" M1.
1- гладкостінна труба; 2- рукоятка зі спусковим гачком; 3- сигнальна лампочка; 4- плечовий упор; 5- щиток; 6- засувка яка запобігає випаданню гранати; 7- запобіжне кільце; 8- цілик; 9- мушка; 10- запобіжна коробка; 11- ремінь для перенесення.

Запалення порохового заряду двигуна гранати здійснюється електрозапалювальним пристроєм, що складається із сухих батарей, сигнальної лампи, електропроводки й контактного замикача (спускового гачка).

Використовувана для стрільби з РПГ каліберна реактивна граната складається з балістичного ковпака, корпуса, зривника із чекою, електрозапалу, реактивного порохового заряду й стабілізатора. Висока бронепробиваемість гранати забезпечується за рахунок кумулятивного ефекту, що виникає при вибуху розривного заряду, що має кумулятивну вирву.

Бойове використання гранатомета виявило деякі недоліки конструкції, зокрема, велика довжина труби створювала певні незручності в поході, сухі батареї електрозапалювального пристрою були недостатньо надійні, а захисний щиток на передньому торці погіршував умови спостереження за полем бою. Із цих причин (після випуску трохи поліпшеної модифікації М1А1) в 1944 році у виробництво була запущена нова модель гранатомета М9.

Труба гранатомета М9 виготовлена з легкого металу й складається із двох частин, які з'єднуються разом тільки перед боєм. Сухі батареї замінені надійним електромагнітним генератором, замість захисного щитка встановлений розтруб, а примітивні прицільні пристосування (задній візир-проріз і передній візир-рамка із чотирма мушками на фіксовані дальності) замінені оптичним прицілом.

Протитанкові гранатомети “Bazooka” всіх модифікацій широко використалися американською піхотою не тільки для боротьби з танками й бронемашинами супротивника, а й для обстрілу й придушення вогневих точок, дотів та інших укріплених споруд. У піхотні підрозділи армії США вони поставлялися з розрахунку п'ять рушниць на роту. Усього в роки другої світової війни американською промисловістю було випущено близько 460 000 РПГ “Bazooka”.

У післявоєнні роки під час Корейської війни (1950-1953 р.р.) застосовувався ще більш потужна модифікація гранатомета М20 "Super Bazooka". Калібр гранатомета збільшився до 88,9 мм, а сам гранатомет оснащувався сошками та оптичним прицілом.

Ще під час французької кампанії було виявлено очевидну слабкість піхотних протитанкових засобів Вермахту. Існуючі на озброєнні протитанкові гвинтівки та гармати виявилися неспроможними ефективно боротися з важкими французькими танками. Але швидка та ефектна перемога приспала пильність німецьких штабістів та конструкторів, тож дослідження у даній царині проводилися досить мляво.

Справжнім шоком для німців став досвід боїв під час вторгнення у Радянський Союз. Снаряди німецьких протитанкових гвинтівок і гармат просто відскакували від броні найновіших радянських танків Т-34 та КВ навіть з найближчої відстані при найвигшідніших ракурсах. Німецькі конструктори енергійно взялися за розробку нових протитанкових систем. Після отримання трофейних зразків РПГ “Bazooka” німці взялися за детальне вивчення всіх конструктивних особливостей цієї зброї і вже у 1943 році на озброєння було прийнято РПГ "Ofenrohr’’ (“відкрита труба”).

Колонна радянських середніх танків Т-34 на марші;
зіткнувшись з незліченними ордами радянських танків німці енергійно приступили до розробки різноманітних видів протитанкової піхотної зброї.

РПГ R-Pz.B 54 "Ofenrohr" складається з наступних частин і механізмів: відкритої з обох кінців гладкостінної труби з трьома направляючими, імпульсного генератора з електропроводкою і штепсельною коробкою, ударно-спускового механізму й прицільного присторю. На казенному зрізі РПГ становлено кільце для оберігання казенного зрізу від ушкоджень а також полегшувало вкладення гранати у ствол. Ближче до центру розташовувалися плечовий упор. Утримання зброї здійснювалося за допомогою двох рукояток.

При розробці ударного механізму німецькі конструктори керувалися досвідом експлуатації гранатометів “Bazooka”. Виявилося що акумуляторні батареї є недостатньо надійними у жорстких умовах експлуатації. Тож німці вирішили у якості запалу використати індукційний генератор струму. Імпульсний генератор і ударно-спусковий механізм забезпечували запалення реактивного заряду гранати. Ударно-спусковий механізм складається з ударного стрижня, бойової пружини, спуску з пружиною і рукоятки.

Наведення гранатомета на ціль здійснювалося за допомогою двох візирів. Задній візир розташований перед стрільцем оснащувався рамкою з вирізом, який можна переміщати для пристрілки зброї.