Щодо підготовки курсової роботи

Курсова робота починається зі вступу. Тут формулюються положення, що визначають весь хід роботи. До вступу входять: обґрунтування актуальності обраної теми, формулювання об’єкта, предмета, мети, гіпоте­зи, завдань дослідження.

Визначаючи об’єкт та предмет дослідження, варто пам’ятати, що об’єкт – фрагмент, частина реальності, на яку спрямований науковий пошук. Предмет дослідження – вузька, чітко окреслена частина реальності, яку безпосеред­ньо досліджують; зафіксовані в досвіді, включені в процес практичної діяльності людини сторони, якості та відносини досліджуваного об’єкта з певною метою за даних умов[3]. Таким чином, об’єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об’єкті виділяється та його частина, що служить предметом дослідження. Саме на нього і спрямована основна увага студе­нта, саме предмет дослідження визначає тему курсової роботи, що позначається на титульному листі як її заголовок.

Гіпотеза дослідження – логічно обґрунтоване припущення дослідника про наявність, відсутність чи зв’язок між явищами, про характер цього зв’язку, закономірності, ди­наміку явищ. По суті гіпотеза – це головна ідея рішення.

Для уникнення можливих помилок у формулюванні гіпо­тез слід дотримуватися наступних підходів: гіпотеза повинна бути сформульована чіткою грамотною мовою, що відповідає предмету дослідження; гіпотеза повинна бути або обґрунтована попередніми знаннями, випливати з них, або, в разі повної самостійно­сті, хоча б не суперечити їм; гіпотеза може виконувати функції захисту інших гіпотез перед новими досвідними і попередніми знаннями; гіпотеза повинна бути сформульована так, щоб істин­ність висунутого в ній припущення не була очевидною. В кінцевому підсумку, гіпотеза передує як вирішенню про­блеми в цілому, так і кожного завдання дослідження окремо[4]. Гіпотеза в процесі дослідницької роботи уточнюється, допов­нюється або змінюється.

Таким чином, наявність гіпотези – це важлива умова нау­кового дослідження. Гіпотеза – це зв’язок між теперішніми та майбутніми знаннями.

Завдання дослідження повинні бути узгоджені з те­мою, метою, об’єктом і предметом дослідження. Формулюючи завдання дослідження, потрібно не описувати дії, а пояснюва­ти, з якою метою ви робите той чи інший крок і як це сприяє досягненню мети.

Мета курсової роботи – це очікуваний результат ва­шої роботи, що дозволяє вирішити проблему, поставлену в курсовій роботі.

Вступ курсової роботи завершує інформація про загальну структуру робо­ти (зазначається загальна кількість сторінок, та наявні структурні елементи курсової роботи).

Актуальність теми – обов’язкова вимога курсової роботи. Обґрунтування вибору теми передбачає висвітлення її важли­вості, суттєвого значення, відповідності теми дослідження сучасним потребам певної галузі науки, практичним завдан­ням відповідної сфери діяльності. Вона характеризує співвідношення між тим, що з даної проблеми вже відомо, а що дос­ліджується студентом уперше. Висвітлення актуальності те­ми стосується пробле­ми дослідження, її наукового значення та розкриває стан ро­зробки даної теми, подаючи огляд найбільш цінних і актуаль­них джерел із вказівкою на висвітлені в них проблеми.

При вивченні стану проблеми доцільна наступна послідо­вність роботи:

Ø ознайомлення з визначенням основних понять, які стосу­ються теми, використовуючи словники та енциклопедії. У них часто можна знайти посилання та найбільш відомі роботи у певній галузі і на вчених, які зробили основний внесок у дослідження явища, яке вивчається;

Ø складання бібліографії з теми, яка вас цікавить, за допо­могою систематичного каталогу. Слід продивитися декі­лька розділів каталогу, які потрапляють у смислове поле дослідження; ознайомлення з довідковими й бібліографічними видан­нями з психології, суспільних наук. На основі бібліографічної підготовки створюється уявлен­ня про кількість публікацій з теми, що цікавить, про актуаль­ність проблеми, визначаються автори, які найбільше працю­вали з проблемою.

Зібрані матеріали можуть бути скомпоновані за хроноло­гічним принципом, таким чином виклад буде описувати ета­пи дослідження проблеми вітчизняними та зарубіжними вче­ними.

Однак логічна побудова має переваги для поглибленого розуміння природи явища, яке вивчається. В огляді літератури обов’язково повинні бути названі прізвища авторів, чиї ідеї або експериментальні результати пе­реказуються чи узагальнюються. Необхідно вказати конкрет­ні публікації авторів або автора, який став посередником, джерело інформації про автора, ідеї якого зацікавили. Якщо у роботі подається цитата, яка була взята не з першоджерела, а з роботи іншого автора, то у кінці цитати в дужках вказується джерело, з яким працювали.

Курсова робота завершується висновками. Вони містять голов­ні наукові результати, отримані студентом. Висновки мають форму синтезу наукової інформації, накопиченої в основній частині, тобто послідовний, логічний, чіткий виклад усіх ре­зультатів та їх співвідношення із загальною метою й конкрет­ними завданнями, сформульованими у вступі. Це узагальнена підсумкова оцінка здійсненої роботи, у якій зазначається: у чому полягає основний зміст роботи; які важливі наукові результати здобуті; теоретична і практична цінність дослідження.

У висновках необхідно наголосити на тому, що мету дослі­дження досягнуто й усі поставлені завдання вирішено. У висновку робляться короткі підсумки до кожного розді­лу курсової роботи, причому максимум уваги приділяється результатам, отриманим в останньому (практичному) розділі.

У кінці курсо­вої роботи (після висновків) наводиться список використаних джерел. Бібліографічний апарат курсової роботи – це ключ до використаних автором джерел. Саме з нього можна зробити висновок про ступінь ознайомлення студента з наявною літературою з досліджуваної проблеми.

Даний розділ включає складений за чинними правилами перелік використаних літературних джерел. Кількість джерел, які повинні бути використані при написанні курсової роботи, залежить від характеру обраної студентом теми і повинен містити не менше 10 найме­нувань з кожного розділу роботи. Бібліографічні описи у списку слід пронумерувати.

Зарубіжні джерела, що використовуються мовою оригіналу (за винятком російських) записуються в кінці списку в алфавітному порядку.

Відомості про джерела, які включені до списку, необхідно давати згідно з вимогами державного стандарту (наказ ВАК України від 26.01.2008 р. № 63 «Про внесення змін до переліків та форм документів, що використовуються при атестації наукових та науково-педагогічних працівників»).

Бібліографічний опис оформлюється згідно з новим національним стандартом ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання (ГОСТ 7.1-2003, IDT)», який набув чинності 1 липня 2007 року. Він є базовим для системи стандартів, правил, методичних посібників зі складання бібліографічного опису.

По кожному джерелу слід наводити такі дати: прізвище та ініціали автора, повна назва книги (статті, журналу), місто, видання, назва видавництва, рік видання, номер журналу, сторінки (першу і останню), на яких стаття чи тези опубліковані або кількість сторінок у книзі. При посиланні на збірники праць – дані про автора, назва статті, повне найменування збірника, місто та видавнича організація, рік та номери сторінок, на яких розташована ця стаття[5].

Складаючи опис, необхід­но дотримуватися таких вимог: використовувати елементи опису, які відповідають між­державним стандартам; дотримуватися єдиної форми написання елементів опису й послідовності їх розташування; точно відтворювати відомості про використане джерело.

В курсовій роботі, крім текстової форми, для представлен­ня результатів можна використати і графічні форми: креслен­ня, діаграми, просторово-графічні описи, табли­ці, графіки, які виносяться у додатки.

Додатки не є обов’язковим елементом курсової роботи і не входять до основного ліміту обсягу її друкованого тексту. Водночас додатки підвищують рівень довіри до отриманих дослідником наукових результатів, засвідчують їхню достовірність.

У додатках розміщують допоміжний матеріал, необхідний для повноти сприйняття дослідження: статистичні дані, результати аналізу управлінських рішень, юридичних справ, таблиці допоміжних цифрових даних, тексти (проекти) нормативно-правових актів, розроблених студентом, описання приватних методик та результатів дослідження, ілюстрації допоміжного характеру та ін.

Додатки обов’язково роблять тоді, коли теоретичний або емпіричний матеріал надто великий. Основну його частину подають у додатках, а головні положення та ідеї з відповідним аналізом – в основному тексті курсової роботи. При цьому дається відповідне посилання.

Ілюстративний матеріал як у тексті роботи, так і в додат­ках слід виконувати на стандартних білих аркушах або накле­ювати на них.