Формування моральних цінностей у дітей дошкільного віку

Нове, третє тисячоліття висуває перед працівниками дошкільних закладів нові освітньо -виховні завдання, зумовлені необхідністю формування в дітей почуттів любові, справедливості, правди, співчуття, милосердя та інших чеснот. Люблячими хочуть бачити дітей їхні батьки, рідні, вихователі, однолітки. Вкладаючи у вихованців любов, дорослі сподіваються отримати від них довіру, чуйність, порозуміння. Тому для справжніх фахівців любов є принципом педагогічної дії, перетворившись у безумовну, стає засобом морального виховання підопічних. Але що ж тоді мала на увазі Марія Монтессорі, яка на початку XX ст. говорила: «Якщо ми стурбовані тим, щоб дати «моральне виховання» нашим дітям, то передусім нам варто було б поставити самим собі запитання: чи правда це, що ми їх дійсно любимо, і чи насправді ми щирі у своєму прагненні прищепити їм «моральність». Гадаємо, що вона усвідомлювала глибокий зміст понять: любов, послух, чемність, взаємодопомога, вдячність, пошана тощо і відчувала велику відповідальність за формування їх у дитячих душах.

Розглянемо наше місце у стосунках з дітьми. Ми є для них «стимулами» для виправлення їхніх відчуттів, що повільно розвиваються. Для інтелектуального розвитку в нас є різні предмети і кольори, форми тощо; але для духу предмети-стимули - це ми самі. Чисті душі дітей мають черпати свою духовну їжу від нас; їхні серця повинні зупинитися на нас, як їхня увага фіксувалась на улюблених стимулах; в любові до нас вони повинні піднятися до внутрішньої творчості.

Отже, питання морального виховання дітей Марії Монтессорі переводить у площину проблем духовної сфери людини: розуміння і розрізнення добра і зла, вдосконалення чутливості совісті, виховання морального почуття тощо. Зазначимо, що дух - це цілісність (як і інші частини людини: тіло і душа, розум, воля, почуття), яка має такі прояви, як інтуїція, совість. Відрізняти добро від зла - одне із призначень совісті; осуд чи виправдання - ще одне її призначення. Інтуїція означає розуміння змісту чи життєвого досвіду. «Можливо, що добре і погане відрізняється «внутрішнім відчуттям» без морального пізнання, і за таких умов «добре» і «погане» є абсолютними, тобто будуть пов'язані із самим життям, а не з набутими соціальними звичками», - стверджувала Марія Монтессорі. Її погляди на особливості конституції людини (трьохступінчасту її побудову: дух, душа і тіло) й необхідність плекання духовних сил малюків підтверджуються дослідженнями науковців усього світу й, зокрема, вітчизняних: Е.Еріксона, В.Зеньковського, Я.Коменського, М. Рубінштейна, Софії Русової, Л. Ушинського та ін. Сучасні дослідження психологів і педагогів Інституту проблем розвитку людини (Київ) ще раз підтверджують необхідність надання пріоритетів становленню духовного самовизначення особистості. А це означає, що незалежно від наявності порушень у розвитку дитини, розладів зору чи слуху та ін., педагоги мають займатися розвитком духовної сфери підростаючого покоління. Адже часто буває так, що ясність душі — це доля, здавалось би, нещасливих малюків, дошкільників із неблагонадійних сімей, інвалідів, а насправді, докори сумління можуть розривати серця дітей, народжених без фізичних чи психічних вад.

Як уже зазначалося, вихователі й діти в основу свого ставлення один до одного покладають любов, намагання творити добро. Оскільки любов, благодіяння, милосердя - це сфера прояву людського духу, то й дітей привчають до того, що ці чесноти мають виявлятися в їхньому житті щоденно і не повинні залежати від власних симпатій чи антипатій до інших. Вихователь має лише добирати адекватні засоби впливу на дітей, щоб пробуджувати вищі духовні почуття. Гадаємо, що з цією метою можна використовувати дитячий фольклор (народні ігри, приказки, прислів'я тощо) чи літературні джерела, як-от твір К.Ушинського «Суперечка тварин».

Кінь і собачка засперечалися між собою, кого з них хазяїн більше любить.

- Звичайно, мене, - говорить кінь. - Я йому дрова з лісу вожу. Сам він на мені в місто їздить: пропав би без мене зовсім.

- Ні, хазяїн любить більше мене, - говорить корова. - Я його сім'ю молоком годую.

- Ні, мене, - гарчить собака. - Я його дім стережу.

Почув хазяїн це сперечання і говорить:

- Облиште це сперечання, всі ви мені потрібні, і кожен з вас добрий на своєму місці.

Для закріплення поняття любові в дітей старшого дошкільного віку можна використати метод переказу описових творів - таких, наприклад, як оповідання М.Пришвіна «Вода і любов». Письменник підмітив, «що тваринам найближча стихія - це любов, а рослинам - вода; вони жадають її, і вона до них приходить із землі, із неба, як у нас буває любов земна і небесна».

Вихователі здебільшого вдаються до пояснення дітям значення моральних та духовних категорій правди, справедливості, совісті, а тому їм знадобляться влучні вислови на означення зазначених цінностей. Це можуть бути загадки: «Хто завжди правду каже?» (Дзеркало), прислів'я та приказки: «Не той друг, хто медом маже, а той, хто правду каже», «Одна правда пересилює сотню не правд», «Два брехуни одної правди не скажуть», «Не все те правда, що байка каже», «Не одяг красить чоловіка, а добрі діла», «Не живи сам для себе, бо не вродився сам від себе», «Як не шкодила Кривда Правді, що не робила, а бачить - нічого не вдіє».

Звернімося до «Словника української мови» Б.Грінченка і помітимо, що слово «правда» і похідні від нього лексеми - одні з найпоширеніших, а саме:

«Правда. На правду казати. Правдиця, правдонька, правдочка. Правдешній. Правдиво. Правди. Правдолюбець. Правдувати. Праве. Праведний. Праведник. Праведність. Праведно. Правоборець. Правибори (вибір виборців). Правно (законно). Право» та ін.

В українській мові слово «істина» здебільшого виступає синонімом до слова «правда». Поняття істини для дитини має стати частиною свідомості, підтвердженням її вищого походження. Праведна людина також певна себе, дотримує слово, співчуває чужій біді.

Діти повинні знати, що в житті, поряд із радощами, є горе, хвороби, самотність. Український учений, письменник і педагог В.Сухомлинський наголошував на тому, що не варто ізолювати дітей від видовища людських проблем і страждань. Він залишив нам у спадок безцінні епічні мініатюри, які й сьогодні слугують засобом пробудження в дітей почуття милосердя до хворих, немічних, бідних. Педагоги привертають увагу дітей до того, що навколо нас чимало таких людей і варто з ними спілкуватися й пізнавати один одного. Наведемо оповідання В.Сухомлинського «У кого радість, а в кого горе».

Автор «Школи радості», В.Сухомлинський, на практиці довів необхідність з найніжнішого віку вчити дитину жаліти, співчувати, допомагати одноліткам епізодично, допомагати завжди, допомагати щиро. І, отже, крок за кроком виховувати в малюків розуміння добра і зла. Варто також виховувати в дитини почуття любові та обов'язку перед рідними - перед однолітками, перед самим собою, перед батьківщиною, перед правдою, що має виливатися у виховання почуттів справедливості та обов'язку.

Перед читанням твору «А серце тобі нічого не наказало?» вихователю варто відвідати дітей удома, поспостерігати за їхньою поведінкою з дорослими. У дитсадку декотрим дітям слід порадити бути уважними до рідних, які піклуються про забезпечення основних їхніх потреб. (Сказати, що коли тато прийшов з роботи засмучений, то варто розпитати його про те, що з ним трапилося. Коли ж тато не буде схильним підтримувати розмову, то бажано проявити делікатність: варто помовчати або ж створити спокійну атмосферу і не затівати гомінких ігор).

Наводимо зміст вищезазначеного твору В. Сухомлинського:

Андрійко прийшов зі школи і побачив заплакану матір. Він поклав книги і сів за стіл. Чекає обіду.

- А тата відвезли в лікарню, - каже мати. - Занедужав батько.

Вона ждала, що син занепокоїться, стривожиться. А син був незворушний, спокійний. Мати великими очима дивилася на Андрія.

- А нам завтра до лісу йти, - каже Андрій. - Завтра ж неділя. Учителька наказала, щоб усі прийшли до школи о сьомій ранку.

- Та й куди ж ти підеш завтра?

- До лісу... як наказала вчителька.

- А серце тобі нічого не наказало? - спитала мати й заплакала.

Такі твори спонукають до необхідності усвідомлення моральної відповідальності за свою поведінку перед окремими людьми, оцінку своїх вчинків з погляду норм співжиття певного колективу. Самостійний характер свідомості має виявлятися в моральному задоволенні дитини своїм вчинком або відчутті сорому за нього.

Прикру історію, яка трапилася з півником, варто розповісти дітям, які виявляють свої егоїстичні нахили, а то й зневажають гідність іншої людини. Чистота думок і вчинків необхідна всім дітям. В інклюзивних групах це сприяє підвищенню ефективності навчання та взаємин дітей. Цьому сприятиме наступний твір В.Сухомлинського.

Півень і сонце

Дрімає Півень на сідалі. Прокинеться, солодко позіхне й знову дрімає. А на зорі завжди співає: ку-ку-рі-ку! Прокидаються кури, худоба. Півень і каже:

- Ба, як проспівав - і ранок настав. Якби не я, то й не розвиднилось би. А так-таки.

Так повторювалось багато разів. Та ось Півень розгнівався на людей - мало йому дали зерняток. Потім і подумав: «Влаштую ж я вам. Не проспіваю вранці - і не зійде сонечко. Що ви станете робити?»

Прийшла ніч. Посміхається уві сні Півень сам до себе, зловтішається: «Ось буде вам біда». Прийшов час співати, а Півень мовчить. Заплющив очі і спить. Прокидається і бачить: сонце яскраво світить. Кури повставали з сідала.

Соромно стало Півневі.