Методи перегляду альтернативних стратегій

Як уже зазначалося, вибір стратегії передбачає: генерування великої кількості альтернативних стратегій, які дають змогу до­сягти бажаних цілей; їх аналіз та доопрацювання, "доведення" до рівня адекватності цілям розвитку організації та вибір загальної стратегії; аналіз альтернатив у межах вибраної загальної страте­гії організації з метою наповнення її конкретним змістом.

Уже під час проведення ситуаційного аналізу перевага нада­ється одній з альтернатив, яка найбільше відповідає умовам зов­нішнього та внутрішнього середовища організації, а також вибра­ним цілям її діяльності. Однак результати ситуаційного аналізу є тільки основою для прийняття управлінського рішення, яке уточ­нюється з використанням спеціальних підходів до стратегічного вибору на корпоративному та бізнес-рівнях. Для уточнення вибо­ру загальної стратегічної орієнтації доцільно скористатися алго­ритмом (рис. 7.4).

Наступним кроком є аналіз стратегічних альтернатив у межах вибраної загальної стратегії організації. Один із формальних під­ходів до перегляду стратегічних альтернатив запропонували А. Томпсон і А. Стрікленд [79]. Цей підхід ґрунтується на двови­мірній матриці вибору стратегії: зростання ринку та конкурентна позиція організації (рис. 7.5). Вписані в матрицю стратегії подані в порядку їхньої пріоритетності.

СГЦ з високими темпами зростання і слабкою конкурентною позицією (див. рис. 7.5, І квадрант) мають визначити, чому

Рис 7.5. Матриця вибору стратегії (за А. Томпсоном і А. Стріклендом)

отримано негативний результат, що необхідно зробити для зміц­нення конкурентної позиції, а також розрахувати свої можливості щодо оновлення конкурентної стратегії, беручи до уваги високі темпи зростання ринку. Якщо організація порівняно молода, то в неї більше шансів освоїти нові сфери діяльності. Для слабкої організації, яка відчуває брак ресурсів і знань, доцільно об'єдна­тися з іншою організацією цієї або ж іншої галузі. Вертикальну інтеграцію можна вважати одним із обґрунтованих варіантів для слабкої організації, але тільки за наявності матеріальних ресурсів. Можна також розглядати диверсифікацію в суміжні або нові сфе­ри як стратегічну альтернативу. Якщо ж жодний з перелічених варіантів не дасть очікуваного результату, то слід обґрунтувати варіант скорочення організації, іноді навіть самоліквідації.

Для СГЦ, які характеризуються сильною конкурентною пози­цією та високими темпами зростання (див. рис. 7.5., II квадрант),

можливі кілька варіантів поведінки, однак найкращим є тривала концентрація в одній сфері з метою збереження та збільшення сноєї частки ринку і подальшого розвитку конкурентних переваг, сі темпи зростання галузі й очевидна привабливість у пер-змушують організацію зосереджувати свої зусилля на збереженні чи розширенні частки ринку. У певний момент орга-мізація може відчути необхідність у вертикальній інтеграції для зміцнення власних конкурентних переваг. Пізніше, коли зрос­тання на цьому ринку почне сповільнюватися, варто проводити диверсифікацію як засіб перенесення нагромаджених знань і дос­віду на суміжні галузі.

Сильні СГЦ за умов повільно зростаючих темпів ринку (див. рис. 7.5, III квадрант) розглядають можливості використання над­лишку коштів для початку диверсифікації. Однак диверсифіка­цію в абсолютно нові види діяльності треба розглядати тільки то­ді, коли суміжні галузі вже не забезпечують перспектив для зро­стання. Слід зазначити, що важко чітко визначити момент, коли організація має розпочинати диверсифікацію своєї діяльності. Вертикальна диверсифікація не забезпечує виходу зі стану повіль­ного зростання, але її можна вважати ефективною, якщо вона дає організації задовільні прибутки. Загалом такі організації повинні скорочувати обсяги інвестицій в основну діяльність, щоб одержа­ти додаткові кошти для вкладення в нові для них галузі.

СГЦ зі слабкою конкурентною позицією на повільно зростаю­чому ринку (див. рис. 7.5, IV квадрант) мають переглянути всі можливі альтернативи, починаючи з перебудови стратегії для до­сягнення кращої позиції та завершуючи "збором урожаю" і аж до повної відмови від цього виду діяльності.

Перегляд стратегічних альтернатив на основі матриці А. Томп-сона і А. Стрікленда доповнюється аналізом чинників, який дає змогу скоротити кількість можливих стратегій до мінімуму й оцінити рівень забезпечення вибраної стратегії трудовими, фі­нансовими, матеріальними та іншими ресурсами.

Вибираючи ефективну конкурентну стратегію, враховують і кон­курентні переваги, якими володіє та чи інша організація, і по­ложення на ринку в конкретний момент. Для цього доцільно скористатися тест-таблицею, розробленою німецьким ученим X. Вільдеманом (табл. 7.3). За нею можна швидко визначити

Таблиця 7.3 Тест-таблиця X. Вільдемана

Умовні позначення: О — мале, ® — середнє, ●— велике значення чин­ника для певного типу стратегії.

ринкові відносини, в яких діють організації, та конкурентні пе­реваги, на які слід звертати особливу увагу.

Вибір конкурентної стратегії передбачає, що організація має певні переваги порівняно з конкурентами, які діють на тому ж ринку, але не менш типовою ситуацією можна вважати наявну або прогнозовану неконкурентність організації.