Дайте характеристику основним господарським формам в українських землях доби середньовіччя

Велика земельна власність починає формуватися з 9 ст. Князі відправляючи своїх дружинників на збір данини, часто закріплювали певні землі за ними «на прокорм». Крім того, князь міг нагородити своїх дружинників землею за службу або просто віддати їм частину власних володінь. Все це сприяло зростанню феодального землеволодіння, його зміцненню, і селяни поступово починають викуповувати на користь князів і бояр панщину та сплачувати натуральні обробки.

Великими власниками землі виступали князі і бояри. Головною формою господарства була вотчина, яка виступала й як форма феодального землеволодіння, – спадкова феодальна власність на землю, що зазвичай виникала в результаті жалування князем землі боярам і визначалась як безумовне володіння землею за необмеженого розпорядження нею, про що дає уявлення «Руська правда» в цілій низці статей. Вотчина могла бути як боярською, так і княжою або церковною. Її центром був «княж двір», тобто князівське житла та житло його слуг, житла безпосередніх виробників, які своєю працею обслуговують вотчину – рядовичів, смердів, холопів, а також різноманітні господарські будівлі. Вотчина ділилася на панське господарство і селянське держання, рілля також ділилася на панську та селянську. У дрібне господарство смерда входили наділ землі, хата, худоба, птиця. Включала вотчина й угіддя (луки та випаси, де паслася худоба, як княжа, так і селянська), а також «ловища» і «борті», тобто місця полювання та збирання меду, які належали князю. На чолі княжої вотчини стояв представник князя – боярин-огніщанин. Князь у своїй вотчині виступає як феодал-землевласник, що має певні права відносно залежного населення.

Вотчина перебувала у певних відносинах з громадами сіл, які оточували або входили до неї. Відносини були складні, а статті «Правди» дають уявлення, що господар вотчини разом зі слугами різного рангу, власник землі, угідь, двору, холопів, домашньої худоби, птиці, власник кріпаків намагається знайти захист у системі покарань від населення сусідніх з вотчиною сіл, вороже налаштованого щодо великого землевласника.

Пізніше, під час перебування українських земель під владою Литви і Польщі, форми організації господарства зберігаються. Так, основною формою феодального землеволодіння залишаються вотчини, якими володіли князі і бояри. Крім вотчини, які можна було передавати у спадок, князівські та боярські вільні слуги отримували за службу або за умови несення відповідної служби землі, що були умовною власністю і називалися «держава». Коли князь втрачав свої землі, втрачали їх і «державці», адже новий власник вотчини передавав і «держави» своїм слугам.