Підвищення продуктивності управління матеріальними запасами

При обґрунтуванні потреби в матеріально-технічних ресурсах звертається увага на створення запасу матеріалів, який забезпечував би довготривалу ритмічну роботу підприємства. Запаси матеріальних ресурсів повинні бути мінімальними, водночас їх розміри мають забезпечити безперебійну роботу організації. При визначення виробничого запасу, враховують величину потреби у різних видах матеріальних ресурсів, періодичність використання їх у виробництві, розміри транзитних і замовних обсягів постачання матеріалів, віддаленість підприємств-постачальників і постачально-збутових баз від організації та інших факторів, що впливають на величину виробничих запасів.

Запаси — це матеріальні активи, які перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу в складі готової про­дукції; утримуються для споживання в ході виробничого процесу; утримуються для використання в майбутньому.

В складі запасів виділяють: готову продукцію, незавершене виро­бництво, виробничі запаси.

Виробничі запаси — це матеріальні активи, які підлягають подальшій обробці на підприємстві або утримуються для спожи­вання в ході операційного циклу.

Склад виробничих запасів:

- сировина, призначена для подальшої переробки;

- основні та допоміжні матеріали;

- комплектуючі вироби, покупні напівфабрикати;

- малоцінні та швидкозношувані предмети.

Потреба в запасах залежить від можливостей підприємства організу­вати безперервний потік матеріальних ресурсів, періодичності поступ­лень матеріалів, віддаленості постачальників і споживачів ресурсів.

Продуктивне використання запасів досягається шляхом правильної організації управління ними і включає:

- розробку норм запасів;

- планування потреби запасів;

- облік;

- аналіз;

- контроль за фактичним станом;

- оперативне регулювання запасів.

Обсяг виробничого запасу (З) в натуральних показниках, призначений для забезпечення неперервності процесу, визначається за формулою [10]:

З = З_пот + З_тр + З_т + З_п + З_с, (7.2)

З_пот – поточний запас;

З_тр – транспортний запас;

З_т – технологічний запас;

З_п – підготовчий запас;

З_с – страховий запас.

Поточний запас – є основною частиною виробничого запасу матеріалів, що створюються для забезпечення щоденних поточних потреб виробництва, ритмічності роботи в період між двома черговими надходженнями у виробництво матеріалів умовах рівномірності поставок за періодичністю та величиною відвантажувальних партій.

Величина поточного запасу буде залежати від трьох факторів: величини щоденного споживання, характеру витрат (ступінь рівномірного споживання), часу між двома послідовними поставками.

Максимальний поточний запас визначають за формулою:

(7.3)

де - середньодобові витрати матеріалу, натуральні одиниці;

Т_пост. – період між двома поточними поставками, дні.

Транспортний запас – це кількість матеріалів, що постійно знаходяться на транспорті впродовж певного періоду, що визначається тривалістю транспортування матеріалів від постачальника до споживача.

Технологічний запас утворюється з метою здійснення організаційно-технічної підготовки матеріалів до початку його використання у виробництві.

Потреба в підготовчому запасі матеріалів виникає при здійсненні підготовчих операцій (розвантаження, приймання, сортування, сушка, перевірка якості матеріалів, тощо) для підготовки матеріалів, які надійшли від постачальника, і передачі їх у виробництво.

Величина підготовчого запасу може бути визначена за формулою

З_п = З_доб. · ∑t_опер (7.4)

де ∑t_опер – тривалість часу на всі підготовчі операції.

Норма підготовчого запасу визначається так, щоб вона могла забезпечити ритмічність виробництва протягом кількості днів, необхідних для підготовки нових матеріалів, що надійшли, до їх використання на виробництві.

Страховий запас – призначений для забезпечення виробництва при повному використанні поточного запасу і можливих порушень в періодичності надходження матеріалів в організацію із-за несвоєчасності відправки матеріалів, затримки при транспортуванні, інших непередбачених причин. Практично страховий запас планується в розмірі 25% максимального відхилення рівня запасу перед поставками від його середньої величини. Планова величина страхового запасу є постійною, а фактично вона може зменшуватись при затримці одержання чергової партії матеріалів. У подальшому страховий запас поновлюється за рахунок надходження наступної партії.

Отже, у сумі поточний, транспортний, технологічний, підготовчий і страховий запаси складають загальні виробничі запаси. Вищерозглянута методика нормування виробничих запасів передбачає встановлення нормативу таких запасів стосовно умов, що склалися у передплановому періоді. Основне їхнє призначення – забезпечити безперервність виробництва та виконання виробничої програми.

В умовах ринкової економіки для підприємства принципове значення має можливе скорочення виробничих запасів із урахуванням мінімізації витрат на їхнє транспортування та збереження. Контроль за дотриманням нормативного рівня запасу матеріальних ресурсів здійснюється за системою „максимум-мінімум”, або за допомогою картотеки оперативного контролю забезпеченості виробництва, ЕОМ. На підставі результатів контролю приймаються заходи щодо регулювання рівня виробничих запасів на підприємстві.

Максимальну величину поточного запасу визначають множенням серед­ньодобового споживання матеріалу на інтервал поставок:

Зп.Мах=Q_д*І

Середньоденну витрату знаходять діленням загальної потреби в матеріалі на кількість календарних днів у плановому періоді.

Q_р=

де:Q_р, Q_кв, Q_м- потреба в матеріалі відповідно річна, квартальна і місячна.

Середньозважений інтервал поставки визначається за формулою:

,

І_ф - фактичні інтервали поставки, днів;

В - розміри партій, що надходять згідно з інтервалами поставки, в натуральних одиницях.