V. уЗагальнення й систематиЗація Знань

Слухання легенд

МАТЕРИНСЬКІ СЛЬОЗИ (маргаритки)

Рано навесні, лише зійде сніг, на луках, на пагорбах, понад стежками

з’являються маленькі білі квіточки-зірочки. Це стокротки, або маргаритки.

У народі їх називають материнські сльози, про них складено таку легенду.

Мала одна вдова трьох красенів синів-козаків. Посунула на Україну татар- ська орда. Попросили сини в матері благословіння, осідлали коней вороних і разом з побратимами поїхали воювати. Люта січ була, але козаки не відсту-

пили й з перемогою повернулися в рідні домівки. Але мати не дочекалася своїх

синів, бо полягли вони в битві. Боса по білому снігу бігла вдова і тяжко голо-

сила за ними. Де впали її сльозинки, там розквітли маленькі квіточки.

ЛЕЛЕКА

Бог дав людині лантух і наказав віднести далеко в ліс та закопати за умови

не розв’язувати і не заглядати в нього. Та на півдорозі чоловік не втримався

і поцікавився, що ж він несе. Тоді з лантуха вистрибнули жаби, вужі та змії і розповзлися по всьому світові.

Розгніваний Бог перетворив чоловіка на лелеку і звелів ходити по полях та болотах і збирати всяке «гаддя».

Люди вірили, що лелека приносить щастя тій оселі, де він збудував гніздо.

Якщо ж хтось зруйнує гніздо, то лелека принесе вогню і спалить хату.

ПРО КРИНИЦЮ-ЖУРАВЛЯ

Пішов одного разу маленький хлопчик до лісу і заблукав. Блукав він довго, із сил вибився і набрів на покинуту криницю. Хотів напитися води, та кри- ниця була глибокою. Сів хлопчик під криницею і заплакав.

А в небі на той час пролітали журавлі. Побачив один журавель хлоп- чика, опустився на землю, нахилив свою довгу шию у криницю і дістав води. Хлопчик водички попив, сил йому додалося, і він зміг знайти дорогу додому. Удома він розповів про чарівного птаха — журавля, що врятував йому життя. Відтоді люди почали виготовляти з деревини журавлів і ставити коло криниці.

СОЛОВЕЙКО

Український народ дуже співучий. Давня легенда розповідає про пташку, пісні якої стали перекладом на пташину мову пісень нашої Батьківщини. Ця пташка — соловей.

Колись давно ця гарна пташка гніздилася в далеких краях і не знала до- роги в Україну. Але солов’ї були дуже співучі, тому літали по всьому світу і збирали пісні всіх народів для місцевого царя. Залетів один соловейко на Україну і сів спочити в якомусь селі.

Зайшло сонечко, і люди гуртом повертали додому. То тут, то там чулися пісні. Пісні були сумними, бо тяжка праця за день забирала багато сил. Тож соловей заспівав і звеселив людей. Забули люди про втому і теж заспівали своєму заморському гостю гарних пісень.

З усіх земель злетілися солов’ї до царського саду, співаючи йому почуті пісні. Але все те було вже знайоме цареві. Аж ось під вікнами заспівав со- ловей з України, і цар здивувався. Таких пісень він ще не чув і велів тому солов’ю співати день і ніч...

Зачудовані солов’ї навесні гуртом полетіли в Україну, щоб слухати наші пісні, перекладати їх на пташину мову і нести в далекі краї. Саме в нас вони висиджують пташенят, щоб від самого народження вони чули найкращі у світі пісні.